Звідки з’явилась людина?
وَلَقَدْ خَلَقْنَا الْإِنسَانَ مِن سُلَالَةٍ مِّن طِينٍ
«Воістину, Ми створили людину із есенції глини» (23:12).
Що на нього очікує?
ثُمَّ إِنَّكُمْ بَعْدَ ذَلِكَ لَمَيِّتُونَ* ثُمَّ إِنَّكُمْ يَوْمَ الْقِيَامَةِ تُبْعَثُونَ
«Після цього ви неодмінно помрете. А потім, у День воскресіння, ви неодмінно будете воскрешенні» (23:15, 16).
Для чого вона була створена?
وَمَا خَلَقْتُ الْجِنَّ وَالْإِنسَ إِلَّا لِيَعْبُدُونِ
«Я створив джинів та людей лише для того, щоб вони поклонялись Мені» (51:56).
Який результат усього цього?
فَإِمَّا يَأْتِيَنَّكُم مِّنِّي هُدًى فَمَنِ اتَّبَعَ هُدَايَ فَلَا يَضِلُّ وَلَا يَشْقَى * وَمَنْ أَعْرَضَ عَن ذِكْرِي فَإِنَّ لَهُ مَعِيشَةً ضَنكاً
«Якщо ж до вас явиться від Мене вірне керівництво, то всілякий, хто послідує Моєму вірному керівництву, не виявиться заблудшим та нещасним . А хто відвернеться від Мого Нагадування, на того чекає тяжке життя» (20:123–124).
Звідки з’явилась людина? Що на неї очікує? Для чого вона була створена? надання повної думки про людину, життя та Всесвіт буде рішенням цієї основної проблеми людини. Коли ж знайде своє рішення основна проблема, тоді вирішиться і решта інших.
Основна та другорядна проблеми людини
Частина 9
Перше: проблема відірваності людини від основи та відчуття нею повної незалежності. Ведення образу життя без урахування рішення основної проблеми
Дана проблема пов’язана з темою усвідомлення людиною свого зв’язку з тим, що передувало цьому життю . З досягненням свідомого віку людина вдається до пошуку відповідей на питання буття, щоб дізнатись «хто вона?», «як з’явилась на цей світ?», «хто її створив?». З дитинства вона починає задавати ці питання своїм батькам. Одні люди знаходять правильну відповідь, а є такі, хто живе та помирає, так і не дізнавшись правду.
Істина полягає у тому, що людину створив Аллах із нічого і поселив на цю землю . Він наказав їй нести відповідальність за свої діяння, у той час як небеса, земля та гори відмовились від подібного, злякавшись наслідків. Проте людина погодилась з відповідальністю та взяла на себе цю ношу, незважаючи на природну схильність до несправедливості.
Якщо людина розуміє усе вищесказане, тоді вона знає істину, у першу чергу — про себе. Її образ життя не буде проходити у відриві від Творця, вона не повернеться до Нього спиною і не поставить себе замість Господа. Саме так і відбувається у випадку, коли людина сама для себе встановлює звід законів, точніше, вигадує його згідно зі своїми забаганками: вона дозволяє та забороняє собі усе, що завгодно, під приводом свободи особистості . Насправді, ідея свобод означає, що людина ставить себе на місце Творця. Це — проблема тих, хто не пізнав істину, того, чий образ життя знаходиться у відриві від Творця, у той час як вони і мухи не здатні створити, а якщо муха відніме у них щось, то вони не здатні навіть повернути цього.
Образ життя, не пов’язаний з рішенням головної проблеми людини у житті (тобто проблема відірваності людини від основи, відчуття нею повної незалежності), стає причиною людських страждань, оскільки людину не залишає відчуття допущення нею помилки у кожній її дії, вона втрачає мету у житті та перестає відчувати його смак.
Той, хто веде подібний образ життя, постійно перебуває у стані боротьби між своїми бажаннями та розумом. З одного боку, людина взяла на себе за свої вчинки відповідальність , покладену на неї Аллахом, що дарував їй для цього у якості інструменту розум. Проте через те, що людина до кінця не розуміє реальність розуму та межі його діяльності, вона обманюється, вважаючи, що у розуму немає меж. Людина починає робити вчинки, беручи до уваги лише свою думку, нібито вона сама хазяйка і ніякий Господь не має права наставляти її на правильний шлях у житті . Звідки була піднята проблема відчуття людиною своєї незалежності.
Людський розум функціонує при наявності чотирьох складників: відчуваємий об’єкт, органи відчуттів, здоровий мозок та попередня інформація. Якщо відсутній один із вищезгаданих складників, тоді процес мислення не відбувається. У зв’язку з цим фактом людський розум насправді обмежений.
До того ж розум людини є заручником власних протиріч та може знаходитись під впливом оточуючого середовища. З приводу однієї і тієї ж реальності у різні часи або при різноманітних обставинах розум виносить суперечливі оцінки . З часом, з накопленням життєвого досвіду та інформації , людина може винести більше правильне рішення, аніж те, до якого вона прийшла у молодості. Таким чином, з плином часу , зміненням обставин та набуттям інформації, одна і та ж реальність може бути оцінена людиною зовсім по-різному, інколи — навіть прямо протилежно колишнім оцінкам. Тут нема різниці, чи говоримо ми про думку або про оцінку однієї людини, або мова йде у цілому про групу людей. Також було відмічено, що рішення людини залежать від оточуючого середовища. Адже середа, в якій вона проживає, нав’язує їй певний стандарт або шаблон мислення, і людина стає заручником того образу мислення, яке домінує у тому або іншому середовищі її проживання.
Оцінка людиною певної реальності відбувається у двох площинах:
— пізнання реальності об’єкту, його суті. Вона займається описом форми, кольору, об’єму , густини , складових компонентів об’єкту.
— відторгнення або прийняття об’єкту у сенсі негативного до нього відношення або позитивного.
Вище перелічені характеристики інструменту під назвою «розум» позбавляють людину права виносити самостійні оцінки усьому оточуючому без ролі Творця. Розум не має здатності виносити рішення з приводу фізичних об’єктів та вчинків людини, а саме: «яким образом слід вчиняти?», «який вчинок є правильний?», «що прийняти, а від чого відмовитись?», «що придатне у їжу, а що ні?». Розум не у змозі навіть посягти результат прийнятого ним раніше рішення. Людина не може посягти у вчинку сторони зла та добра. Звідки ж тоді їй знати, чи отримає вона за скоєні нею вчинки винагороду або покарання від Аллаха?!
Спеціально для радіо Центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
Абу Мухаммад (Халифа Мухаммад), Йорданія
8 Джумада аль-уля 1438 р.х.
05.02.2017 р.