Звідки з’явилась людина?
وَلَقَدْ خَلَقْنَا الْإِنسَانَ مِن سُلَالَةٍ مِّن طِينٍ
«Воістину, Ми створили людину із есенції глини» (23:12).
Що на нього очікує?
ثُمَّ إِنَّكُمْ بَعْدَ ذَلِكَ لَمَيِّتُونَ* ثُمَّ إِنَّكُمْ يَوْمَ الْقِيَامَةِ تُبْعَثُونَ
«Після цього ви неодмінно помрете. А потім, у День воскресіння, ви неодмінно будете воскрешенні» (23:15, 16).
Для чого вона була створена?
وَمَا خَلَقْتُ الْجِنَّ وَالْإِنسَ إِلَّا لِيَعْبُدُونِ
«Я створив джинів та людей лише для того, щоб вони поклонялись Мені» (51:56).
Який результат усього цього?
فَإِمَّا يَأْتِيَنَّكُم مِّنِّي هُدًى فَمَنِ اتَّبَعَ هُدَايَ فَلَا يَضِلُّ وَلَا يَشْقَى * وَمَنْ أَعْرَضَ عَن ذِكْرِي فَإِنَّ لَهُ مَعِيشَةً ضَنكاً
«Якщо ж до вас явиться від Мене вірне керівництво, то всілякий, хто послідує Моєму вірному керівництву, не виявиться заблудшим та нещасним . А хто відвернеться від Мого Нагадування, на того чекає тяжке життя» (20:123–124).
Звідки з’явилась людина? Що на неї очікує? Для чого вона була створена? Надання повної думки про людину, життя та Всесвіт буде рішенням цієї основної проблеми людини. Коли ж знайде своє рішення основна проблема, тоді вирішиться і решта інших.
Основна та другорядна проблеми людини
Частина 17
П’яте: почуття провини
У книгах по психології пишеться, що почуття провини з’являється внаслідок скоєння поганого вчинку , будь то вимушено або добровільно. Це почуття провини спричиняє сильний вплив на людину і їй тяжко позбутися від нього, оскільки подібні вчинки часто суперечать моральним цінностям та релігійним вченням. Дана проблема сильно впливає на життя людини через виникнення почуття провини при кожному здійсненні поганого вчинку. Це почуття виникає періодично, так що людина не може позбутися від нього.
При яких би обставинах людина не зробила гріх , вимушено або добровільно, ісламська акида вирішила цю проблему. Всевишній Аллах — Прощаючий та Милостивий. Він приймає покаяння своїх рабів. Більше того, Іслам стверджує, що скоєння помилок — це одна із якостей людини. Є багато причин, через які людина робить гріх, одна із них — це забудькуватість. Всевишній Аллах говорить:
وَلَقَدْ عَهِدْنَا إِلَى آدَمَ مِن قَبْلُ فَنَسِيَ وَلَمْ نَجِدْ لَهُ عَزْمًا
«Раніше ми уклали заповіт з Адамом, але він забув, і Ми не знайшли у нього твердої волі» (20:115).
Забудькуватість Адама стала причиною його несправедливого вчинку по відношенню до себе. Всевишній Аллах говорить:
قَالاَ رَبَّنَا ظَلَمْنَا أَنفُسَنَا وَإِن لَّمْ تَغْفِرْ لَنَا وَتَرْحَمْنَا لَنَكُونَنَّ مِنَ الْخَاسِرِينَ
«Вони сказали: «Господь наш! Ми вчинили несправедливо по відношенню до себе, і якщо Ти не пробачиш нас і не змилостивишся над нами, то ми неодмінно виявимось одними із тих, хто зазнав поразки» (7:23).
Адам та його дружина визнали свою помилку і покаялись перед Аллахом. Всевишній повідомляє нам, що причиною їх непослуху були намовляння Шайтана:
فَأَزَلَّهُمَا الشَّيْطَانُ عَنْهَا فَأَخْرَجَهُمَا مِمَّا كَانَا فِيهِ
«Сатана же спонукав їх спіткнутись об нього та вивів їх звідти, де вони знаходились» (2:36).
Також Всевишній повідомив нам, що він вказав Адаму на покаяння, і той покаявся перед Ним:
فَتَلَقَّى آدَمُ مِن رَّبِّهِ كَلِمَاتٍ فَتَابَ عَلَيْهِ إِنَّهُ هُوَ التَّوَّابُ الرَّحِيمُ
«Адам прийняв слова від свого Господа, і він прийняв його покаяння. Воістину, Він — Приймаючий покаяння, Милосердний» (2:37).
Таким є відношення Аллаха до людей . Повідомляється від Абу Хурайри, що Посланець Аллаха ﷺ сказав:
وَالَّذِي نَفْسِي بِيَدِهِ لَوْ لَمْ تُذْنِبُوا لَذَهَبَ اللَّهُ بِكُمْ وَلَجَاءَ بِقَوْمٍ يُذْنِبُونَ فَيَسْتَغْفِرُونَ اللَّهَ فَيَغْفِرُ لَهُمْ
«Клянусь Тим, у Чиїй длані душа моя, якщо б ви не грішили, то Аллах знищив би вас і створив би інших, які грішать , а потім просять Аллаха про пробачення, і Він би пробачав їм» (Муслім).У хадісі-кудсі говориться:
يَقُولُ اللهُ تَعَالَى: مَنْ عَمِلَ حَسَنَةً، فَلَهُ عَشْرُ أَمْثَالِهَا. وَأَزِيدُ، وَمَنْ عَمِلَ سَيِّئَةً فَجَزَاؤُهَا مِثْلُهَا، أَوْ أَغْفِرُ، وَمَنْ عَمِلَ قُرَابَ الْأَرْضِ خَطِيئَةً، ثُمَّ لَقِيَنِي لَا يُشْرِكُ بِي شَيْئَا جَعَلْتُ لَهُ مِثْلَهَا مَغْفِرَةً، وَمَنْ اِقْتَرَبَ إِلَيَّ شِبْرًا، اِقْتَرَبْتُ إِلَيْهِ ذِرَاعًا، وَمَنْ اِقْتَرَبَ إِلَيَّ ذِرَاعًا، اِقْتَرَبْتُ إِلَيْهِ بَاعًا، وَمَنْ أَتَانِي يَمْشِي، أَتَيْتُهُ هَرْوَلَةً
«Всевишній Аллах говорить: «Того, хто зробить одне добре діло, того чекає десятикратна відплата , або Я додам йому іще. Що ж стосується того, хто скоїв погане, то відплатою за це буде дещо таке ж погане, або Я прощу його. Хто зустріне Мене, скоївши стільки гріхів, що вони покриють собою усю землю, але при цьому не поклонявшись поруч зі Мною іншому, Я зустріну його прощенням, яке покриє собою усі ці гріхи. До того, хто наблизиться до Мене на пядь, Я наближусь на лікоть, а до того, хто наблизиться до Мене на лікоть, Я наближусь на сажень. До того, хто вирушить до Мене кроком, Я кинусь бігом» (Ахмад, Муслім, Ібн Маджа).
Всевишній Аллах говорить:
قُلْ يَا عِبَادِيَ الَّذِينَ أَسْرَفُوا عَلَى أَنفُسِهِمْ لَا تَقْنَطُوا مِن رَّحْمَةِ اللَّهِ إِنَّ اللَّهَ يَغْفِرُ الذُّنُوبَ جَمِيعًا إِنَّهُ هُوَ الْغَفُورُ الرَّحِيمُ
«Скажи Моїм рабам, які брали надлишок у шкоду самим собі: «Не впадайте у відчай у милості Аллаха. Воістину, Аллах пробачає усі гріхи , адже Він — Прощаючий, Милосердний»» (39:53).
Аллах приймає покаяння своїх рабів,які жалкують про скоєне. Можливо, жалкування того, хто скоїв гріх — це те, що деякі описують як почуття провини. Якщо це так, то жалкувати через свої гріхи необхідно, проте той, хто кається, не повинен втрачати відчай у милості Аллаха, а гріх, за який послідувало покаяння та жалкування, не повинен впливати на подальші дії людини та заважати наближатись до Аллаху.
У сахіх хадісі говориться, що Аллах пробачив людину, яка вбила дев’яносто дев’ять душ. Повідомляється, що Посланець Аллаха ﷺ сказав: «Серед тих, хто жив до вас, була людина, яка вбила дев’яносто дев’ять душ. Потім вона вирішила покаятись і стала шукати найбільш знаючу людину на землі. Їй вказали на одного (по деяким повідомленням — монаха). Вона прийшла до нього і сказала: «Я вбив дев’яносто дев’ять людей, чи можу я покаятись?». Той спитав: «Після вбивства дев’яноста дев’яти людей?!». Тоді грішник витяг свій меч та вбив знаючого,який став сотою жертвою. Потім він знов захотів покаятись і став шукати найбільш знаючу людину на землі. Йому вказали на одного вченого. Грішник прийшов до нього і спитав: «Я вбив сто людей, чи можу я покаятись?». Вчений відповів: «Хто може завадити людини покаятись? Вийди із свого злощасного селища та вирушай у таке-то праведне селище, де живуть люди, які поклоняються Всевишньому Аллаху. Поклоняйся разом з ними і не повертайся на свої землі, адже там коїться зло». Він вирушив туди і на півшляху його спіткала смерть. Янголи милості та янголи покарання почали сперечатись про нього (хто повинен забрати його душу). Ібліс же сказав: «Я більш гідний, щоб забрати його, оскільки він ніколи не ослухувався мене». Янголи милості сказали: «Він прийшов з покаянням, обернувши своє серце до всевишнього Аллаха!». Янголи покарання ж сказали: «Воістину, він ніколи не робив нічого благого!». Потім Аллах відправив янголів в образі людини , щоб вона розсудила між ними. Він сказав: «Змірте відстань , до якого із двох селищ він опиниться ближче, до тих і відноситься». Тоді Аллах наказав приблизити одне селище та віддалити інше. Вони змірили відстань та виявилось, що грішник ближче до тог, куди вирушав. І янголи милості забрали його душу, а Аллах пробачив його» (Бухарі, Муслім).
В іншому сахіх хадісі говориться: «Аллах радіє покаянню Свого раба більше, аніж радіє людина, у якої у пустелі втекла верблюдиця, на якій були її їжа та питво . Вона довго шукала її,а коли зовсім впала у відчай — заснула під деревом і, прокинувшись, виявила, що її верблюдиця стоїть біля неї, а ній їжа та питво . Аллах радіє покаянню свого раба більше , аніж зраділа ця людина поверненню своєї верблюдиці» (Бухарі).
Залишилось одне питання: скоєння гріха у вимушеному стані, а не по своїй волі. У такому випадку до неї застосовується реальність када та кадар, тобто це те,що предписав їй Аллах по Своїй мудрості. Положення такої людина є положенням того, хто увірував у када та кадар — якщо вона проявить терпіння до цих труднощів, то їй у належить нагорода. Вона просить у Аллаха блага та захисту від зла. Якщо вона скоювала гріх не по своїй волі, то не повинна докоряти собі за це,оскільки докорів заслуговують тільки ті дії, які були скоєні по своїй волі. Якщо хто-небудь по своїй волі робив дію, яка суперечить законам Шаріату, тоді він заслуговує засудження, окрім випадку,якщо він розкаявся.
Віра у када та кадар вимагає повного підкорення тому, що відбувається від неї або у відношенні неї не по власній волі, якщо людина не мала можливості уникнути цього. І тому, у такому випадку, вона не повинна докоряти собі.
Також однією із причин скоєння гріх є необережність. Можливо, перед скоєнням якої-небудь дії людина проявить безпечність і не згадає правильне поняття про вдоволення тієї або іншої потреби. Тоді бажання візьме верхи над її розумом, і вона скоїть гріх, не звернувши на це належної уваги, доки не стане зовсім пізно, коли її почне мучити почуття провини. Розумна людина повинна розмірковувати над кожною дією, яке вона має намір зробити, враховуючи наслідки цієї дії. Вона повинна дивитись на результат дії. , який вона буде робити, і на результат вдоволення своєї потреби , пов’язуючи це зі своїми життєвими критеріями, якими у мусульманина є закони Шаріату . Необхідно згадати шаріатський хукм перед скоєнням кожної дії та керуватись ним, враховуючи мету свого життя,яка полягає в отриманні вдоволення Аллаха.
Розмірковуючи над діями, які робляться згідно Шаріату, людина усвідомлює , що таким чином вона врятується від покарання у Судний день. Так вона почне пов’язувати свої дії з тим, що послідує після цього життя , а також позбудеться постійної занепокоєності через виникнення питання «Навіщо?» і, як наслідок, позбудеться від почуття провини.
Спеціально для радіо Центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
Абу Мухаммад (Халіфа Мухаммад), Йорданія
16 Джумада аль-уля 1438 р.х.
13.02.2017 р.