На тлі протистояння між двома сторонами конфлікту у Судані, при посередництві ефіопської діаспори і дипломатичних місій із США і Європи, Військова Рада і прибічники Декларації свободи і змін підписали угоду про розділення влади на протязі наступних 3 років і 3 місяців перехідного періоду.
Вони погодились сформувати Суверенну Раду, яка складається із 6 представників громадянських сил і 5 представників військових, а також сформувати раду міністрів громадянської сфери. Формування ж Законодавчої Ради було відкладено на найближчий час. Генерал армії буде керувати країною на протязі 21 місяця перехідного періоду. Незважаючи на те, що обидві сторони усе ж таки підписали угоду, вона продовжує піддаватись критиці, і підписанти тяжко реагують на коментарі відносно її пунктів.
Здається, міжнародні сили глибоко засунули свої руки у процес підписання угоди, особливо США і Британія. Газета «TheNewYorkTimes» повідомила у суботу увечері 06.07.2019 про «інтенсивні дипломатичні переговори за зачиненими дверима, які відбулись з подачі іноземних сил, які раніше не збирались ось так разом для визначення майбутнього Судану». «Al-ArabyAl-Jadeed» і «TheNewYorkTimes» передали новину про «секретну зустріч дипломатів, яка мала місце у Судані, у домі крупного бізнесмена, з метою розтопили лід між сторонами, протиріччя між якими призвели до «кровопролиття» у країні — як про це висловилась газета «TheNewYorkTimes».
Зустріч проходила у дуже високому напруженні». США направили свого спецпосланця Дональда Бута у Судан, щоб той спричинив прямий тиск на хід переговорів і врятував, по можливості, якомога більше інтересів Америки у Судані. Газета «Akhbarel-Yom» 26.06.2019 опублікувала новину про те, що під час зустрічі з Військовою Радою Судану Дональд Бут «підкреслив необхідність безпосередніх переговорів між сторонами». Єгипетська газета «Аль-Ахрам» щодо цього опублікувала цілу статтю 16.06.2019 під назвою: «Дії Америки: чи набудуть вони успіху у тому, щоб врятувати Судан?». Зокрема, у статті говориться: «Багато хто у Судані засуджують сторони конфлікту за те, що ті вдаються за рішенням до іноземних сил».
Офіційні особи західних держав і Судану, при умові приховання їх імен, погодились передати газеті «TheNewYorkTimes» деталі наради, про проведення якої уперше заявив спецпосланець США у Судані Дональд Бут. По повідомленню «SkyNews» від 06.07.2019, «Вашингтон вказав на те, що американський спецпосланець у Судані Дональд Бут продовжить надавати підтримку ефіопській діаспорі».
Хто аналізує події у Судані, може побачити, що громадянські політдіячі (агенти Британії) пішли на крупні компроміси в угоді. Радник по програмі США в американському центрі світу Бейтон Нов заявив: «Немає ніяких передумов, які вказують на те, що панування над ресурсами Судану, механізм прийняття рішень і служба безпеки перейдуть у руки громадянських осіб». Він вважає, що підписана угода розчистить майданчик для Хамідаті і військових (агентів Америки) для зміцнення їх влади («Al-ArabyAl-Jadeed», 06.07.2019).
У розпал міжнародних втручань була підписана угода, після чого Державний департамент США одразу ж видав реліз, у якому заявив: «Угода, укладена між сторонами, є важливим кроком». Згідно заяві Державного департаменту, Америка з нетерпінням чекає «просунення у бік вільних і справедливих виборів». Електронна суданська газета «Тагіір», опублікувала статтю британської газети «BritishFinancialTimes» від 13.07.2019, у якій пишеться наступне: «США підтримують угоду про розділ влади у Судані... Стає ясно, що Америка спричинила вагомий вплив на процес угоди, до якої дійшли представники опозиції і Військової Ради». «Угода сама по собі є кроком уперед» — цитує газета Тібора Нагі, помічника державного секретаря США по справам Африки.
Міністр закордонних справ Британії Джеремі Хант назвав угоду у Хартумі «історичним моментом», написавши у себе у «Твіттері»: «Угода полегшить шлях до громадянського правління».
Незважаючи на усі запевняння, існує низка ризиків і небезпек, з якими буде стикатись ця угода за час перехідного періоду:
1. Підписанти опираються на ворогів Ісламу, вважаючи їх благими радниками, яким можна довіряти. Вони опираються на дипломатичних представників іноземних держав, погоджуючись з усім, з чим вони згодні, і залишаючи усе, що ті відкидають. Таким чином, обидві сторони не самостійні у займаємих ними позиціях. Вони опираються на невірних колонізаторів при складанні угоди, ігноруючи ворожість Америки і Британії до Ісламу. Одного цього досить для повного зречення від даної угоди.
2. Сумніви і відсутність довіри. Відомо, що Військова Рада є продовженням попереднього режиму, а прибічники Декларації свободи і змін — по суті тиранічні торгаші із опозиції, як і озброєні організації та інші; усі ці опозиційні сили об’єднались у прагненні роздобути урядові крісла, для чого їм требу було скинути режим Умара аль-Башира. Військова Рада ясна дала зрозуміти, що зовсім не довіряє прибічникам Декларації свободи і змін.
Проте Рада заявила про наявність у неї виняткової причини для підписання угоди з ними, а ті, у свою чергу, виразили сумніви у намірах Військової Ради розформувати інститути правління колишнього режиму: сили швидкого реагування, служби безпеки і т.д. Опозиція боїться, що Військова Рада використає усі способи, щоб і надалі залишатись при владі, для чого буде готова відмовитись від пунктів справжньої угоди у будь-яку мить. Якщо б обидві сторони зробили ісламську акиду основою своєї поведінки і звернулись на суд Аллаха і Його Посланця ﷺ, то взаємні сумніви б їх покинули, а самі вони виявили б, що закони Аллаха є милістю до світів.
3. Всередині табору прибічників Декларації свободи і змін, можливо, станеться розкол. Незважаючи на словесні запевняння їх лідерів про єдність опозиційних сил, усе одно відомо, що вони не мають ідеологічного зв’язку між собою, який би їх згуртовував, як і не об’єднуються спільною ідейною скерованістю. Усе, що їх згуртувало — це бажання розділити між собою владу, домовившись з представниками решток колишнього режиму про це. Якщо вони вже зараз мають суперечки щодо того, хто і які місця займе в інститутах перехідного уряду, то у майбутньому прибічники Декларації свободи і змін іще більше розбредуться між собою.
Вже вийшов представник «Революційного фронту» із числа прибічників Декларації і почав вимагати особистих переговорів для себе з Військовою Радою, що іще раз підтверджує наші слова. Такий внутрішній розбрід однозначно вплине на позиції прибічників Декларації в угоді, а отож — і на їх стійкість під час перехідного періоду. Усе це буде так, тому що вони не вчаться на помилках!
4. Дії, на чолі яких стоїть «Партія національного діалогу» (яка нині зникла з політичної арени у країні) і деякі провідні представники колишнього режиму, говорять про те, що вони усе іще контролюють деякі державні структури, що не виключає можливості їх перемоги над своїми супротивниками, яких вони усували раніше від влади на протязі 30 років.
5. Розпад економіки і нездатність перехідного уряду керувати країною:
Умови життя суданців різко погіршились, ціни на товари основного вжитку зросли, національна валюта ослабла, не говорячи вже про погіршення сфери послуг і охорони здоров’я, що є важливим чинником зростання революційних настроїв проти існуючого режиму. Оскільки перехідний уряд, зібраний із представників Військової Ради і громадянської опозиції, не має ясного, ідеологічного уявлення про майбутню систему влади, то зовсім не очікується яких-небудь покращень умов життя, що є реальною загрозою для жителів Судану у найближчий час, тим більше, якщо урахувати, що колишній режим Умара аль-Башира вже встиг посіяти насіння швидкого економічного, фінансового і адміністративного колапсу у країні, довівши Судан до самого занепадницького стану за усю його історію...
Підсумовуючи, можна сказати, що перехідний період, із якого народиться перехідний уряд, не буде стабільним доти, доки Судан є національною країною, покірною вказівкам західних колоніальних держав, доти, доки Судан дозволяє Америці і Британії вирішувати свої конфлікти на його території.
Дійсно законний процес, який повинен вестись у Судані, повинен виражатись у тому, щоб армія Судану зайняла сторону народу, після чого підтримала носіїв проекту, здатного привести Умму до справжнього розвитку. Носієм такого проекту є Хізб ут-Тахрір, який разом з Уммою, будучи всередині неї, бажає встановити великий проект Ісламської Держави, метою якої є бажання об’єднати усе людство під владою законів Аллаха.
Газета «Ар-Рая»
Якуб Ібрагім (Абу Ібрагім) — Хартум
24 Зуль-када 1440 р.х.
24.07.2019 р.