Чи існує політичний конфлікт в Йорданії між Британією і Америкою? Якою є ступінь і сила цього конфлікту, якщо такий є? Як ми можемо зрозуміти внутрішні події на йорданській арені, зовнішню економічну блокаду і напруженість у відносинах з деякими країнами у регіоні?
Чи простежується послаблення відносин з сіоністським утворенням? Існує іще багато інших питань, про які ми поговоримо сьогодні, з дозволу Всевишнього Аллаха:
У книзі «Політична концепція Хізб ут-Тахрір» приводиться:
«З самого світанку історії людства і до кінця життя на землі міждержавна боротьба може виникати по наступним двом мотивам: 1) любов до панування і слави, 2) гонитва за матеріальними вигодами…
Зі зникненням Ісламської Держави і СРСР спонукальним чинником, який сьогодні панує над усім світом, стала гонитва за матеріальними вигодами. Це положення буде залишатись таким доти, доки знов не встановиться Ісламська Держава і не стане наддержавою, яка впливає на міждержавну боротьбу, і лише разом з нею повернеться спонукання любові до панування ідеології та його поширенню.
Найнебезпечнішими мотивами боротьби у держав є чинник колоніалізму з усіма його проявами. Саме цей чинник послужив причиною малих війн і двох світових війн. Саме цей чинник є причиною війн Перської затоки, африканських зіткнень, а також Афганської та Іракської війн. Цей чинник продовжує бути причиною усіх дестабілізацій і криз у світі.
Конкуренція, взаємна ворожнеча і боротьба між Америкою, Британією, Францією і Росією, як явні, так і приховані, навколо проблем Іраку, Афганістану, Близького Сходу та інших міжнародних проблем — усі вони переслідують мету колонізації та утвердження свого панування над багатствами і ресурсами. Тому саме колоніалізм є рушійною силою сьогоднішньої міждержавної боротьби, враховуючи боротьбу за ресурси і вплив, а також усілякі можливі форми і різновиди суперництва за панування».
Розглядаємий у даній статті конфлікт — це конфлікт між старим колонізатором і новим. Розглядати цей конфлікт можна під декількома кутами. Наприклад, під кутом сили конфлікту, його прояву і ясного вираження, як це має місце зараз між Росією та Америкою у зонах російського впливу та у відносинах з Китаєм, навіть якщо у цьому конфлікті переважає економічна сторона з причин випередження сильного китайського впливу на регіональному рівні. Іноді розуміння геополітичного зіткнення і вкрай засекреченого конфлікту потребує поглиблення уваги і досконалості, що не під силу багатьом людям, які інколи звинувачують того, хто заявляє про існування геополітичної схватки, у недостатній обізнаності. Слабкість боротьби чи її приховання не означають, що її не існує. Той, хто заперечує геополітичну боротьбу, не розуміє суті боротьби, яка існує між країнами світу, у силу делікатності цього питання і відсутності явних ознак для багатьох звичайних людей, оскільки розуміння геополітики вимагає політичного усвідомлення і досконалого осмислення.
Геополітична боротьба приймає різноманітні форми, масу численних старих і нових обставин і способів. Іноді вона проявляється у військовій, силовій та фізичній формах у найгірших образах своїх, як це трапилось в Афганістані між Радянським Союзом і Америкою, або як це має місце сьогодні у Лівії та Ємені між Британією та Америкою. Іноді ця боротьба проявляється у політичній площині, як це відбувалось між Британією та Америкою, зокрема — напруженні відносин з Європою та ЄС.
Іноді геополітична боротьба проявляється у формі ембарго, як це роблять європейські компанії, або економічних тисків у ході торгової війни, або правових санкцій, як це відбувається між основними наддержавами за прийняття закону чи просунення певного питання у мить правових розбіжностей у міжнародних організаціях, незалежно від того, чи є ці організації політичними чи економічними.
Що стосується Близького Сходу, зокрема — Йорданії, то у книзі «Політична концепція Хізб ут-Тахрір» приводиться:
«Як би там не було, після конференції, проведеної вищезгаданими дипломатами, американська політика на Близькому Сході активізувалась. Для укладання миру між арабськими державами та «Ізраїлем», а також видворення Англії із Іраку та Йорданії Америка здійснила сміливу спробу. Американська дипломатія встановила контакти з йорданським королем Абдуллахом і почала вести з ним переговори про укладання угоди. Стисло кажучи, ця угода сторіччя полягала у наступному: король Абдуллах повинен буде залишити співпрацю з Англією і діяти разом з США. У свою чергу, Америка надасть йому повну свободу дій у приєднанні Іраку і Хіджазу до Йорданії. На основі Хіджазу, Йорданії та Іраку буде побудована нова держава, а у подальшому, в обмін на укладання миру з «Ізраїлем», до неї приєднаються Сирія і Ліван. Для підняття економіки цієї нової держави Америка надасть їй необхідну допомогу і кредити для розвитку цієї нової держави в економічному плані. Король Абдуллах погодився з цим. Після цього він почав діяти для здійснення цього. Вирушивши до Іраку, він провів зустріч з Абдульіляхом та Нурі Саідом. Ввівши їх у курс справи, він попросив їх бути з ним разом. Ті ж, у свою чергу, негайно зв’язались з англійським послом у Багдаді і освідомили його про плани короля Абдуллаха. Англійці заборонили їм співпрацювати з королем Абдуллахом. Тому вони не прийняли того, що він сказав, але і не відкинули, залишивши тим самим цю справу невизначеною. Потім король Абдуллах повернувся в Йорданію і відправив листа тодішньому президенту Лівану Ріяду ас-Сулху з метою отримати від нього згоду і допомогу у здійсненні свого плану. Ріяд ас-Сулх прийняв пропозицію, і очевидним було те, що він перейшов на сторону американців. У відповідь на це англійці без вагань вбили Ріяда ас-Сулха, коли той направлявся до аеропорту, щоб повернутись у Бейрут. Тижнем пізніше в Єрусалимі у мечеті аль-Акса був вбитий і король Абдуллах у результаті відкритої змови. За день до вбивства американський посол відкрито попередив його про змову, яка готується, і застеріг його від подорожі. Таким чином, зі смертю короля Абдуллаха, план американців провалився…».
«Це і є приклади англо-американської боротьби у Сирії, які є найяскравішими проявами цієї боротьби. Відносно інших арабських країн можна сказати наступне: «Йорданія залишилась під владою Англії, тому що дві третини частини народу,який живе в ній, складають палестинці, із яких багато хто живе на продовольчі картки ООН та заробітки своїх синів, працюючих за межами Йорданії. Третина, яка залишилась — це бедуїни східної частини Йорданії, із яких багато хто живе на заробітки своїх синів в армії. Тому Америка не змогла знайти в Йорданії у основу, яку вона знайшла у Сирії. Йорданія не піддалась важливим політичним діям, пов’язаним з геополітичною боротьбою, за винятком демонстрацій, які пройшли проти Багдадського союзу, і штучної спроби перевороту, здійсненої королем Хусейном у 1957 році з метою вигнання із країни деяких агентів Абдель Насера. Тому Йорданія не вважається тією країною, у якій відбуваються важливі політичні дії, пов’язані з геополітичною боротьбою, незважаючи на те, що Йорданія займала важливе місце у числі тих країн, за які відбувалася боротьба між Англією та Америкою, зокрема — через наявність у цій країні величезних підземних та підводних природних багатств».
Тут хотілось би уточнити вираз: «Йорданія не піддавалась важливими політичним діям, пов’язаним з геополітичною боротьбою». Можливо, пропозиція говорить про минуле, а не про теперішнє. І по усій видимості, необхідно привести аргументи на те, що реальність змінилась. Наприклад, відсутність відкритого геополітичного зіткнення в Йорданії, незважаючи на старання Америки, які тоді довели іншу сторону до вбивства,дозволила Британії зосередитись на внутрішніх питаннях, пов’язаних з Йорданією, яка, у першу чергу, є основою (фундаментом) впливу проанглійського табору, і на наданні допомоги деяким країнам близькосхідного регіону. Більше того, Йорданія стала політичною кухнею, грала головну роль і мала першість на тлі агентів протилежної американської сторони і серйозності геополітичної схватки подалі від слабкості чи сили проанглійського табору. Адже сила цього табору приховувалась в англійських агентах, а також у відсутності політичної інфраструктури для геополітичної боротьби та у повному контролі англійцями внутрішньої демографічної ситуації в Йорданії. Більше того, проанглійський табір мав тісні відносини з «ізраїльтянами» і немало сильних впливових агентів навколо Йорданії. Але, як би там не було, найбільшою силою проанглійської політики в Йорданії є злагодженість внутрішньої ситуації.
Далі буде…
Професор аль-МуътасимБіЛлях Абу Даджана
Газета «Ар-Рая»
24 Рамадану 1440 р.х.
29.05.2019 р.