Історія розповідає, що усі зарозумілі окупанти зазнали принизливої поразки в Афганістані. Тільки за останні 42 роки дві світові держави (Радянський Союз і Америка, а також її союзники по НАТО) були вимушені зазнати поразки на цій землі.
Так само двадцять років назад зарозуміла Америка повністю проігнорувала реалії Афганістану, такі як його історія, складна місцевість, простий і племінний образ життя, а також ідеї джихаду і самопожертви. Але найголовніше, Америка проігнорувала те, що люди цієї країни дорожили своєю вірою і, незважаючи на свою обізнаність, вона зарозуміло напала на Афганістан і окупувала його!
Америка використала усі методи, щоб обдурити половину світу брехливим ствердженням про «війну з тероризмом», яка насправді була війною проти Ісламу і мусульман, щоб привабити їх порожніми гаслами: демократія, свобода, розвиток нації, будівництво міста, реконструкція, права людини, права жінок, права «меншостей». Під цими приводами маріонеткова меншість із числа так званих «політичних» і «військових» лідерів була нав’язана народу цієї країни шляхом формування збоченого уряду. І якщо б не підтримка окупаційних сил, цього б так і не відбулось, і цей уряд не зміг би проіснувати жодного дня серед мусульман Афганістану.
Америка витратила на цій землі більше 2 трильйонів доларів, втратила біля 2500 солдатів вбитими і більше 20000 пораненими, десятки тисяч покинули цю землю з глибокою психологічною травмою, багато хто покінчили життя самогубством, а решта страждають від життя, наповненого почуттям провини і біллю від поранень як наслідок злочинів, жорстокості і тероризму, які вони коїли проти беззахисних і ні в чому не повинних людей.
Коли Америка відчула свою принизливу військову поразку в Афганістані, вона одразу ж забула про свої брехливі обіцянки американським платникам податків, народу Афганістану та її агентам про беззаперечний ухід із країни.
Америка почала гру для досягнення своїх цілей шляхом мирних переговорів і угоди з «Талібаном», чого їй не вдалось досягти за 20 років війни. Але її виверти знов зазнали поразки, тому що «Талібан»,який Америка називала «терористичним угрупуванням» через недотримання демократичних і «загальнолюдських» цінностей, отримав міжнародну легітимність. Деякі із його лідерів подорожували по різним країнам і встановили з ними відношення. Вони розширили свій вплив і контроль всередині країни і стали основною стороною в афганському питанні, з якою Америка нещодавно підписала Дохінську угоду, просто щоб зберегти своє обличчя.
Америку це не вдовольнило, і вона продовжила свою шахрайську гру, офіційно визнавши одночасно і рух «Талібан», і уряд в Кабулі. Вона припускала, що її маріонетковий уряд зможе протистояти «Талібану» і, борючись з ним, змінити хід війни на полі, але це в’явилось іще одним прорахунком. Америка не усвідомлювала,що її віроломний і корумпований маріонетковий уряд з першого ж дня свого існування не мав коріння серед мусульманського народу Афганістану. З цієї причини він не міг залишатись там довше декількох тижнів і принизливо втратив усі свої околиці та їх центри за короткий проміжок часу.
Незважаючи на свою продажність і продажність оточуючих його людей, Ашраф Гані спробував чинити опір, але організований ним опір ослаб в останню мить через його ганебну втечу із країни, залишивши своїх послідовників в киплячому казані. Потім Захід послав іще 5000 американських і 600 британських солдатів, щоб запобігти падінню Кабулу, під брехливим приводом безпечної евакуації співробітників їх посольств, слуг, шпигунів і найманців, але вони не змогли цього зробити.
Між тим Захід займає розрізнені позиції у відношенні Афганістану. У Америки, Великобританії і Європи є три різних погляди на Афганістан, в яких вони не можуть дійти до консенсусу між собою:
تَحْسَبُهُمْ جَميعاً وَقُلُوبُهُمْ شَتَّى
«...Ти думаєш, що вони єдині, але їх серця розрізнені...» (59:14).
Країни регіону також занепокоєні ситуацією Афганістані, бажаючи передбачити, яка із сторін буде контролювати справи в країні. Особливо це стосується росіян, занепокоєних тим, що відсутність безпеки досягне і їх заднього двора в Середній Азії. А Китай занепокоєний долею своїх економічних проектів в Пакистані і Середній Азії.
Окрім того, Америка, європейські країни і ООН спричиняють тиск на «Талібан», щоб завадити йому відновити «Ісламський Емірат», погрожуючи ізолювати «Талібан» і припинити його економічну підтримку, якщо той спробує захопити усю владу в країні силою. Але таліби повинні розуміти, що віднині перед ними ставиться багато небезпечних пасток. Пастка національної держави, недотримання Шаріату, визнання міжнародних конвенцій, прав жінок, і т.д. — це цінності, які необхідно категорично і недвозначно відкидати.
«Талібан» повинен вчитись на досвіді інших ісламських рухів і відмежовуватись від участі в неісламських і створених руками людини режимах, як і не приймати нічого, окрім істини. Адже компроміс у застосуванні Ісламу з боку «Талібану» приведе до втрати його легітимності і довіри серед людей, а без підтримки мусульман ніякий ісламський рух більше не зможе вижити. Іслам не може бути обмежений невеликою географією і одним народом, тому що вони не зможуть об’єднати мусульман в одну націю, у якої один мир і одна війна.
«Талібан» повинен зрозуміти, що Америка, Захід і ООН прагнуть підштовхнути його до прийняття тимчасового компромісу між Ісламом і невір’ям, але те, що лежить між добром і злом, є злом. Відповідно, «Талібан» повинен встановити систему Ісламу в межах Халіфату за методом пророцтва для усіх мусульман в світі, і він повинен дотримуватись конституції, заснованої на Шаріаті, а його зовнішня політика повинна бути заснована на поширенні Ісламу за допомогою заклику і джихаду. Це — шлях величі у цьому світі і процвітання в Загробному житті.
Газета «Ар-Рая»
Сайфуллах Мустанір
Глава прес-служби Хізб ут-Тахрір в Афганістані
25.08.2021