Шлях встановлення Халіфату — нусра, а не насильство!

Всупереч ствердженням Хізб ут-Тахрір про прагнення встановити державу Праведний Халіфат без застосування насильства, судді і прокурори висувають судження, що це «неможливо», і заявляють, що «так чи інакше насильство буде мати місце в один чудовий день в майбутньому». Якщо дослівно, то вони говорять:

«... Хоча і підтверджено, що організація (Хізб) до сьогоднішнього дня не вдавалась до якого-небудь акту насильства і не визначила насильство своєю задачею, проте, оскільки її метою виступає скинення конституційного режиму Турецької Республіки і створення держави, заснованої на принципах Шаріату, то така мета вже сама по собі припускає насильство. Адже крах режиму Турецької Республіки шляхом завоювання народної підтримки і симпатій демократичними способами не уявляється можливим. Для цього треба вдатись до насильства. З цієї причини Хізб ут-Тахрір була визнана терористичною організацією у межах Закону про боротьбу з тероризмом № 3713»1.

Нашою метою у даній статті є не розгляд проблеми з правової точки зору і не викладення пережитих юридичних скандалів. У цій статті ми спробуємо обговорити те, як члени судової влади дійшли висновку про те, що озброєна боротьба і насильство неминучі при встановленні держави Праведний Халіфат; помилковість цієї думки; історію створення і розпаду держав; а також те, як «революція» може відбутись без зброї, сили і насильства.

Перш за усе, я хотів би поговорити про те, як був зроблений висновок і отримана думка, згадана в рішенні 11-го Вищого кримінального суду Анкари, яке ми цитували вище.

Повернемось трохи в історичне минуле...

Ви чудово знаєте інцидент 31 березня2. «Армія руху» (HareketOrdusu), яка висунулась із Салонік і яка була під контролем партії «Єднання і прогрес» (İttihatveTerakki), досягла Стамбула і скинула халіфа Абдульхаміда, а потім вигнала його.

Взявши на себе управління в 1909 році, партія «Єднання і прогрес» проголосила конституційну монархію, сформувала парламент і запровадила туди своїх людей. По спливанню декількох років, в 1913 році, коли партія «Єднання і прогрес» втратила більшість в парламенті, трапився державний переворот, також відомий як Рейд на Блискучу Порту (Bab-ı AliBaskını). Після цього кривавого перевороту замість халіфа Мехмеда V Решада був приведений до влади Мехмед VI Вахідєддін.

Тиранія членів партії «Єднання і прогрес» не знала меж, і ці члени були винищені під час британської окупації. Деякі із членів партії «Єднання і прогрес», діючи спільно з Англією, встановили «Республіку» і скасували Халіфат. Встановлення нової влади в Анкарі, в той час як Османська держава так чи інакше продовжувала своє існування, є очевидним «переворотом», і цей проступок «гідний» членів партії «Єднання і прогрес».

Після того, як республіка була створена шляхом віддаленого від народу перевороту, захист знов утвореної республіки став можливим лише за допомогою жорсткого і насильницького тиску і, коли це було необхідно, військових переворотів. Прикладами тому є: перший в історії Турецької Республіки державний переворот 27 травня 1960 року проти Аднана Мендереса; який потяг за собою насильницьку зміну державної влади і зміщення прем’єр-міністра Сулеймана Деміреля, військовий меморандум 12 березня 1971 року; третій в історії республіки державний переворот 1980 року; спроба військового перевороту 15 липня 2016 року.

План перевороту «Кувалда»3 — це важливий документ, демонструючий, що світський кемалістський менталітет знаходиться у повному відриві від народу. В розділі «Виконання» плану «Кувалда» причина перевороту описується наступним чином: «Відновити владу і існування світської держави шляхом повного усунення причин, перешкоджаючих функціонуванню світського демократичного порядку», «Для реалізації цієї мети — як сказав великий вождь Ататюрк своїм лаконічним висловом: «Коли на кону вітчизна (ватан), решта усього іншого — дрібниці», — буде вжито усіх необхідних заходів, включаючи повне припинення демократії, до тих пір, поки не будуть безповоротно ліквідовані усі до останнього представники інакодумства і незгоди, що є кінцевою метою».

Як видно, менталітет засновників республіки не має нічого спільного з ідеєю чи громадськістю. Це менталітет, побудований на переворотах. Судді і прокурори, виховані згідно з цим менталітетом, не мають досвіду, щоб перетворення в суспільстві, або, як вони говорять, соціальні змінення 4, відбувались завдяки ідеї і щоб мала місце зміна адміністрації внаслідок об’єднання людей навколо нової ідеї. Усе, що вони знають, це «перевороти».

Одним із найважливіших чинників, за якими світські кемалісти дотримуються цієї ідеї, є погляд західних мислителів на Схід, а саме — на ісламський світ. Кемалістський менталітет, який вражав подражання Заходу гордістю, приймав усе, що виходило з Заходу, як істину. Давайте поглянемо, що сказав Семюель Філліпс Хантінгтон, який заявив про абсолютну перемогу капіталізму у своїй тезі «Зіткнення цивілізацій»:

«В західній моделі «революції» немає особливої нужди в діях повстанських угрупувань для скинення колишнього режиму. Революція відбувається не з боку нової потужної сили, атакуючої державу, революція починається з того, що громадяни держави раптово усвідомлять, що держави більше не існує. За цим колапсом слідує втрата авторитету державної влади. За допомогою заповнення утвореного вакууму в авторитетності революційними силами в країні утворюється новий порядок, новий устрій. На відміну від «західних революцій», «східні революції» починаються з участі нових груп в політиці і створення нових політичних інститутів. Це ж, у свою чергу, закінчується насильницьким скиненням колишнього режиму політичними інститутами».

Умовчування Хантінгтона про те, що криваві перевороти в ісламському світі були частиною війни за вплив таких колоніальних держав, як Британії і США, і що ці перевороти були сплановані безбожними колонізаторами, а також прирівнювання Хантінгтоном «східної» культури до насильства є ознакою зарозумілості і пихатості.

Виходячи із вищесказаного, фраза представників суду: «Крах режиму Турецької Республіки шляхом завоювання народної підтримки і симпатій демократичними способами не уявляється можливим», — насправді виражає істинну сутність секуляристів в Туреччині. Тому що усе, що вони мають на руках, щоб розглядати соціальні змінення і революції — це історія їх кривавих переворотів і теза Хантінгтона «східна революція». Що тут скажеш?! Невігласи не в змозі побачити що-небудь далі свого носа.

Отож, як же виникають держави і цивілізації і як вони руйнуються?

Існує настільки величезна кількість гіпотез про те, що підштовхує суспільства до перетворень, що порахувати їх усі буде небачено важко. У більшості цих гіпотез ідеї втілювались через зверхні розгляди без детального вивчення основи самої проблематики перетворення суспільства. Гіпотези, що глибоко розглядають проблему, сходяться в одній спільній точці про те, що в основі соціальних змінень суспільства лежить змінення уявлень і почуттів (настроїв). Гюстав Лебон5 стверджує у своїй книзі «Психологія мас» (1895) наступне:

«Вважається, що великі потрясіння, які трапились незадовго до зміни цивілізацій, виникли під впливом крупних політичних змінень, таких як вторгнення народів і скинення правлячих родин. Проте, якщо уважно вивчити ці події, то одразу стане зрозуміло, що змінення у думках і поглядах народів є істинними причинами їх очевидних змін».

Ібн Хальдун в своїй праці «Мукаддіма» розглядав, як виникали держави, які етапи вони проходили і як вони руйнувались. На думку Ібн Хальдуна, коли державна влада починає відходити від своїх переконань, ідей і образу життя, закладених у її основоположну філософію, ця влада починає слабшати. Вона вступає у стадію переходу до забуття, і її скидають інші сили, міцно пов’язані зі своїми ідеями, переконаннями і образом життя. Той же самий процес починається для новоутвореної держави. Згідно цій теорії, ті, хто відходить від своїх переконань і ідей, приречені на втрату своєї влади і впливу.

Якщо ви звернете увагу, то французький мислитель Гюстав Лебон і Ібн Хальдун, яких розділяли між собою приблизно 500 років, об’єднались в одному і тому ж— у думці про те, що «суспільства змінюються, перетворюються зі зміненням ідей, думок і вірувань всередині цього суспільства».

Насправді, ця теорія зовсім не чужда для мусульман. Адже Всевишній Аллах сказав в Корані:

إِنَّ ٱللَّهَ لَا يُغَيِّرُ مَا بِقَوۡمٍ حَتَّىٰ يُغَيِّرُواْ مَا بِأَنفُسِهِمۡۗ

«Воістину, Аллах не змінює положення людей, поки вони не змінять те, що в них самих» (13:11).

Те, що існує в людях, тобто в суспільстві, — це ідеї і почуття Таким чином, ми можемо тлумачити даний аят таким чином: Аллах не змінює положення цих людей, поки суспільство в цілому не змінить свої ідеї, думки, переконання і настрої.

Ідейне перетворення суспільства неминучим чином почне також проявлятись у межах державних інститутів. Адже саме людина підтримує інститути, і людина відкрита для змінень. Перехід громадських перетворень в революцію залежить врешті решт від ставлення людей до влади. Армія ж або використовує свою військову міць, щоб зберегти існуючу адміністрацію, або буде спостерігати її крах. Якщо армія виступить на стороні існуючої адміністрації, то революція може затягнутись. Проте, щоб б не трапилось, жодна сила не зможе устояти перед переважаючим у суспільстві бажанням змін.

Услід за загальною інформацією про громадські перетворення ми можемо перейти до питання про те, як буде встановлена держава Халіфат.

Держава Халіфат є наступником Ісламської Держави, встановленої Пророком ﷺ в Медині. Історія заснування держави Халіфат міститься у життєвому шляху Посланця Аллаха.

Отож, почнемо з Мекки...

З початку пророцької місії Пророк ﷺ направив свій заклик, як і належить, на адресу своєї родини. Тому що людину краще усього знає її родина. Потім він продовжив з тими людьми, які,як йому здавалось, знали його. Усе відбувалось так, як належить... Прийшла черга решти людей. Саме з цього почалась найскладніша частина. Мали місце агресивні реакції, ображання, наклеп, заперечування і, звичайно ж, поруч з цим знаходились благородні люди, які відповідали на заклик. В ітозі в Мецці і навіть на усьому Аравійському півострові не залишилось нікого, хто б не знав про заклик Пророка Мухаммада ﷺ.

Коли заклик Пророка в Мецці дійшов до певної нерухомої точки, по велінню Аллаха наступив новий період в даваті — період нусри.

Чому ми називаємо це «періодом нусри»? Тому що у цей новий період дискурс і адресати заклику набули цілком іншого виду. Раніше Посланець Аллаха, роблячи індивідуальний чи колективний заклик, вимагав від людей лише увірвати в нього ﷺ і в принесену ним релігію. В період талабан-нусри ж він вимагав від вождів племен захищати Пророка, передати йому ﷺ владу і, якщо буде треба, об’явити війну решті арабських племен. Ми можемо ясно побачити цю реальність у наступному хадісі, переданому Алі (р.а.):

«Коди Всевишній Аллах велів Пророку ﷺ шукати захист для свого заклику у арабських племен, то я і Абу Бакр вийшли в Міну разом з Пророком ﷺ,і ми обходили одну групу арабів за іншою. І Абу Бакр підходив першим і вітався з ними, і взагалі Абу Бакр завжди йшов першим, тому що чудово розбирався в генеалогії арабів. Ми підійшли до суспільства, сповненому спокою і поваги, де були деякі шановні шейхи. Абу Бакр зайшов до них першим, привітався і спитав: «Звідки ви?». Вони сказали: «Ми — Бану Шайбан ібн Саляба».

Потім Абу Бакр підійшов до Пророку ﷺ і сказав: «Я готовий пожертвувати своїми батьками на твоєму шляху, о, Посланець Аллаха, воістину, серед цих груп немає нікого сильніше цієї групи. Серед них — Мафрук ібн Амр, Хані ібн Кабіса, Мусанна ібн Харіса, Нуман ібн Шарик».

Ближче усіх до Абу Бакру сидів Мафрук ібн Амр, який був серед них найсильнішим оратором. Абу Бакр спитав його: «Яка ваша чисельність і що ви представляєте у плані військової міці?». Мафрук сказав: «Нас більше тисячі, а тисячу неможна перемогти числом».

Після цього Абу Бакр спитав: «Як ви вчиняєте у відношенні тих, хто о вдався до вашого захисту? Які ваші традиції щодо цього?». Мафрук сказав: «Ми докладаємо усіх зусиль, щоб захистити тих, хто знаходить серед нас притулок. Кожен із нас з радістю виконує свій обов’язок щодо цього».

Тоді Абу Бакр знов спитав: «Як проходять війни між вами і вашими ворогами?». Мафрук сказав: «Ми стійко протистоїмо ворогу на полі битви, і ми дуже грізні. Ми віддамо перевагу бойовим коням перед дітьми, а зброї — верблюдицям, даючим молоко в достатку. А перемога — лише від Аллаха, і Він дарує її інколи нам, а інколи — нашим супротивникам», — сказавши це,Мафрук спитав: «Ти — курайшит?». Абу Бакр вказав на Посланця Аллаха, сказавши: «Якщо до вас доходили звістки про Посланця Аллаха, то це він!». Марфук, звертаючись до Пророку Мухаммаду, спитав: «О, брат-курайшит! До чого ти закликаєш людей?».

Після цього Посланець Аллаха підійшов до них, сів і сказав наступне:

أَدْعُوكُمْ إِلَى شَهَادَةِ أَنَّ لا إِلَهَ إِلا اللَّهُ وَحْدَهُ لا شَرِيكَ لَهُ وأَنِّي عَبْدُهُ وَرَسُولُهُ وَإِلَى أَنْ تُؤْوُونِي وَتَنْصُرُونِي فَإِنَّ قُرَيْشًا قَدْ تَظَاهَرَتْ عَلَى اللَّهِ وَكَذَّبْتَ رُسُلَهُ وَاسْتَغْنَتْ بِالْبَاطِلِ عَنِ الْحَقِّ وَاللَّهُ هُوَ الْغَنِيُّ الْحَمِيدُ

«Я закликаю вас до свідчення, що немає бога, гідного поклоніння, окрім Аллаха, і немає у Нього співтоваришів, а я — Його раб і Посланець. Закликаю вас надати мені притулок, надати мені допомогу, курайшити чинять опір Аллаху, вони порахували брехуном Його Посланця, порахували достатнім вдовольнятись брехнею, аніж істиною. Проте Аллах — Самодостатній і Достохвальний».

Далі продовжив вже Мусанна ібн Харіса: «Я послухав твою промову, о, брат-курайшит. Твоя промова мені сподобалась, і я був здивований тим, про що ти говорив. Ми живемо між двома водоймами, одна із них — в аль-Ямамі, інша — в ас-Саммаві». Посланець Аллаха спитав: «Що це за дві водойми?». На це Мусанна відповів: «Біля однієї із них — берег і землі арабів, біля іншої — землі персів і річки Хосроя. Ми поселились там по договору з Хосроєм, в якому сказано, що ми не повинні бути зачинщиками подій і не давати притулку зачинщикам. По-видимому, справа, до якої ти нас закликаєш, о брат-курайшит, ненависна царям. В землях арабів пробачають подібні проступки і приймають виправдання. Що стосується земель персів, то там не пробачають проступків і не приймають виправдань. Тому, якщо ти побажаєш, щоб ми ви дали тобі притулок і надали допомогу, то ми це зробимо тільки проти арабів». Після цього Посланець Аллаха сказав:

مَا أَسَأْتُمْ فِي الرَّدِّ إِذْ أَفْصَحْتُمْ بِالصِّدْقِ، وَإِنَّ دِينَ اللَّهِ لَنْ يَنْصُرَهُ إِلا مَنْ حَاطَهُ مِنْ جَمِيعِ جَوَانِبِهِ

«Ваша відповідь не була поганою, якщо ви говорили правду! Надати допомогу релігії Аллаха зможе лише той, хто буде захищати її з усіх боків». Пророк ﷺ, схопивши Абу Бакра за руку, покинув їх»6.

Сподіваюсь, ми звернули увагу на предмет обговорення в даному ріваяті?! Абу Бакр (р.а.) цікавиться у Мафрука про те, «скільки у них воїнів» і про «їх бойові навички»! Це і є талаб ан-нусра. Не вдаючись у подробиці цієї історії, можна сказати, що зустріч Посланця Аллаха ﷺ з племенами — це не звичайний ісламський заклик. Навпаки, це ретельно спланований талабан-нусра. Отож, талабан-нусра є частиною заклику.

Є багато ріваятів про те, що Посланець Аллаха ﷺ здійснював талабан-нусру до різноманітних племен, серед яких — ріваяти про подорож Пророка ﷺ в Таіф, про епізоди з племенем Бану Амір ібн Саса і т.д. Причина, по якій ми включили плем’я Бану Шайбан ібн Саляба у цю статтю, полягає у тому,що ми хотіли наочно показати, що таке талабан-нусра і те, які масштаби він охоплює. Якщо ви помітили, Бану Шайбан ібн Саляба є бойовим племенем, у якого у розпорядженні є армія в тисячу людей. Вони заявили, що нададуть Пророку ﷺ нусру (допомогу) в тій мірі, в якій він ﷺ побажає, проте лише на території Аравійського півострову, але Посланець Аллаха ﷺ не порахував це достатнім і тому не прийняв їх нусру.

Тут варто засвоїти один важливий урок, а саме — адекватність. Це є явною вказівкою на те, що встановлення Халіфату в деяких регіонах, не володіючих сьогодні потенціалами держави, несумісне з методом Посланця Аллаха ﷺ. Посланець Аллаха не порівнював лідерів Бану Шайбана ібн Саляба з імперією Сасанідів чи Візантійською імперією. Навпаки, він порівняв їх з розстановкою сил в регіоні. Він порівняв їх з курайшитами і союзними з курайшитами іншими племенами. Таким же чином, справа обстоїть і сьогодні. Неможна порівнювати держави, які відповідають на талабан-нусру, з такими державами, як США або Росія. Їх треба зіставляти з державами їх регіону в географічному відношенні.

Отож, продовжимо …

Група людей із Медини, почувши заклик Пророка ﷺ, принесла Першу присягу при Акабі. Посланець Аллаха ﷺ відправив Мусаба ібн Умайра в Медину. Мусаб розгорнув активну діяльність в Медині. Він розповідав про Іслам кожному в Медині настільки, що Саад ібн Муаз, один із шляхетних людей Медини і той, хто володіє можливістю надати нусру, був знепокоєний цими подіями і хотів зустрітись з Мусабом особисто, щоб вигнати того із Медини. Проте Саад в результаті став мусульманином, увірувавши в те, що розповів Мусаб. Після того, як Саад ібн Муаз став мусульманином, не залишилось жодного немусульманина в Бану Абдульашхаль із племені Аус. В ітозі без застосування сили і насильства, так би мовити, «без єдиного пострілу», Медина була готова до встановленню і проголошенню Ісламської Держави.

Повернемось у наші дні...

Хізб ут-Тахрір веде діяльність по формуванню громадської думки на підтримку Халіфату в регіонах, де переважає мусульманське населення. Халіфат — це назва корінних і ґрунтовних змін, а зміни — це потенційна реальність для будь-якого суспільства, побудованого на брехливих основах і не маючого здравого віровчення, яке визначає його погляд на життя.

Суспільства, невдоволеність життям яких зростає з кожним днем, починають замислюватись про змінення. Коли ми дивимось на умови життя в тій місцевості, де живуть мусульмани, і бачимо, що там панує бідність, немає кінця жорстокості, сльозам, кровопролиттю і приниженням. Отож, ці землі відкриті для змінень.

На змінення суспільства штовхає те, наскільки запропонована їм нова ідея відповідає потребам цих суспільств. Якщо суспільства переконаються, що ідея відповідає на їх потреби, то вони приймуть цю ідею. Якщо ж суспільства не повірять у це, то будуть ставитись до ідеї як до чогось незначного і навіть не наблизяться до неї. Головне в зміненні — це дотримуватись ідеї, яка відповідає природі і розуму людини. А якщо бути точніше, то якщо серед запропонованих і представлених перед суспільством ідей буде така (яка відповідає природі і розуму), суспільство у першу чергу віддасть перевагу їй.

Хізб ут-Тахрір веде діяльність по формуванню громадської думки на користь держави Халіфат, роз’яснюючи, що таке держава Халіфат;чому він необхідний; які змінення чекають на суспільства при державі Халіфат і т.д. Усе це робиться з метою того, щоб спонукати людей виконати свій обов’язок по встановленню держави Халіфат.

На додаток до цього Хізб ут-Тахрір, слідуючи по стопам Посланця Аллаха ﷺ, здійснює талабан-нусру, звертаючись за нею до тих, які можуть її надати.

Громадська думка і нусра володарів впливу є двома важливими чинниками, які визначають встановлення Праведної держави Халіфат. Ці два чинники природним чином нерозлучні один з одним. Інакше кажучи, немислимо навіть розглядати один із них у відриві від іншого.

Хізб ут-Тахрір слідує по шляху, по якому йшов Пророк ﷺ у встановленні Ісламської Держави в Медині. Історія свідчить, що на цьому шляху не було місця насильству і жорстокості. Хамза (р.а.) Умар (р.а.), які увірували у Мецці, якщо подумати, були сильними і хоробрими жителями цього міста. У них була як сила, так і відвага, щоб перебити вождів племен, управляючих суспільством Мекки. Проте, незважаючи на усі гоніння і переслідування, на які вони наражались, жоден із них не вдався до насильства. З цієї причини Хізб ут-Тахрір не вдається до насильства і жорстокості, оскільки це суперечить методу Посланця Аллаха ﷺ в діяльності по встановленню держави Халіфат, а зовсім не через страх перед світськими кемалістами, диктаторами, розлюченими натовпами, тюремними ув’язненнями і смертю!

Держава Праведного Халіфату неодмінно буде встановлена. Поки капіталізм переживає етап свого краху і падіння, суспільства прагнуть позбутися від нього. Єдина перешкода між Ісламською Уммою і Халіфатом — це правителі, які на сьогодні управляють в мусульманських країнах. Проте у цей період часу, коли широко розповсюджено пригноблення і тиранія, суспільства як ніколи бажають змін. Усі умови вказують на якнайшвидше встановлення Праведного Халіфату. Це лише питання часу.

До речі, ми хочемо звернутись до володарів влади і нусри.

Стати подібним Сааду ібн Муазу, від смерті якого здригнувся Трон і на поховання якого з небес спустились 70 тисяч янголів краще, аніж усі блага цього світу разом узяті!

Подібна угода перевершує будь-яку земну угоду, яку можна собі тільки уявити!

Тому ми закликаємо вас підтримати релігію Аллаха подібно Сааду ібн Муазу!

Надайте нусру, щоб Трон здригнувся, янголи зійшли з небес і була встановлена держава Праведного Халіфату!

Сулейман Угурлу
28.04.2021

1. Рішення №2005129 11-го Вищого кримінального суду Анкари від 24.06.2005, основа №200552.

2. Інцидент 31 березня (тур. 31 MartVakası) — події в Османській державі, які почались внаслідок скасування султаном Абдульхамідом II в 1909 році конституції країни. 13 квітня 1909 року (по григоріанському календарю, або 31 березня 1325 року по діючому тоді в Османській державі румійському календарю) повстали війська стамбульського гарнізону, вимагаючи дотримання законів Шаріату, висилки із країни керівників младотурок і звільнення із армії співчуваючих їм офіцерів. Султан негайно вдовольнив їх вимоги.

3. Операція «Кувалда» (тур.BalyozHarekâtı; англ. OperationSledgehammer) — умовна конспіративна назва військового перевороту в Туреччині, який не був здійснений,що нібито готувався турецькою військовою елітою в 2003 році з метою секуляризувати громадське життя країни і зменшити вплив популярної серед виборців «Партії справедливості і розвитку».

4. Соціальні змінення, також культурні змінення — зміни, які відбуваються на протязі деякого часу всередині соціальних систем і у взаємовідносинах між ними або у суспільстві у цілому. Розрізняють чотири види соціальних змінень: структурні, процесуальні, функціональні і змінення в духовній сфері (джерело:«Wikipedia»).

5. Гюстав Лебон (Ле Бон, фр. GustaveLeBon; 1841–1931) — французький психолог, соціолог, антрополог і історик.

6. Абу Нуайм «Даляіль».