Думка про те, що вести діяльність аль-амрубіль-мааруф ван-нахъюаніль-мункар (наказувати схвалюване і забороняти засуджуване) є ваджибом, більш переважна у більшості вчених. Є висловлювання про те, що цієї думки дотримувались усі вчені.
Більшість вчених вважало цю діяльність обов’язковою, ґрунтуючись на аятах і хадісах, в яких згадується даний хукм, але без деталізації доказової бази. Причина цього полягає у тому, що аяти і хадіси вкрай ясно вказують на обов’язковість діяльності аль-амрубіль-мааруф ван-нахъюаніль-мункар. Саме тому один із вчених сказав: «Обов’язковість ведення діяльності аль-амрубіль-мааруф ван-нахъюаніль-мункар є загальновідомою в релігії і для мусульман, тому ця діяльність сама по собі є аргументом і доводом, для якої не треба шукати окремих доказів в Шаріаті на її обов’язковість».
Що стосується думки деяких вчених про те, що діяльність аль-амрубіль-мааруф ван-нахъюаніль-мункар є нафілем (добровільною , богоугодною справою), то це відноситься до положення , коли людина слабка чи боїться за себе. Наводиться від Абдуль-Вахіда ібн Зіяда: «Якось я спитав Хасана аль-Басрі: «О, Абу Саід, чи вважаєш ти діяльність аль-амрубіль-мааруф ван-нахъюаніль-мункар обов’язковою?», — на що він сказав: «О, синок! Вона була обов’язковою для Бану Ісраіль. Що стосується цієї Умми, то для неї Аллах зробив цю діяльність нафілем»1. Наводиться від аль-Хасана ібн Саліха: «Одного разу Амр ібн Убайдуллах написав Ібн Шубруму листа, в якому докорив йому за відсутність здійснення аль-амрубіль-мааруф ван-нахъюаніль-мункар. На що Ібн Шубрума написав у відповідь наступне:
الْأَمْرُ يَا عَمْرُو بِالْمَعْرُوفِ نَافِلَةٌ ... وَالْعاملونَ بِهِ لِلَّهِ أَنْصَارُ
وَالتَّارِكُونَ لَهُ ضَعْفًا لَهُمْ عُذْرٌ ... وَاللَّائِمُونَ لَهُمْ في ذاك أَشْرَارُ
الْأَمْرُ لَا بِالسَّيْفِ يُشْهِرُهُ ... عَلَى الْأئمة إِنَّ الْقَتْلَ إِضْرَارُ
«О, Амр! Наказувати схвалюване є нафілем.
Хто робить ц, той надає допомогу Аллаху.
Хто залишає це через слабкість, , у того є виправдання.
Хто докоряє йому за це, той вважається злодієм.
О, Амр! Наказ схвалюваного робиться не за допомогою меча.
Це покладено на імамів, оскільки в битві є шкода»2.
Навіть якщо порахувати ці слова достовірними, то вони стосуються положення, коли є слабкість чи страх за себе. Щоб усунути різного роду сумніви і аргументувати обов’язковість діяльності аль-амрубіль-мааруф ван-нахъюаніль-мункар, наведемо докази із Корану і Сунни, при цьому згадавши низку деталей.
Докази із Корану
Перший аят:
كُنتُمْ خَيْرَ أُمَّةٍ أُخْرِجَتْ لِلنَّاسِ تَأْمُرُونَ بِالْمَعْرُوفِ وَتَنْهَوْنَ عَنِ الْمُنكَرِ وَتُؤْمِنُونَ بِاللَّهِ
«Ви є кращою із общин, яка з’явилась на благо людства, наказуєте робити схвалюване, утримуєте від засуджуваного і віруєте в Аллаха» (3:110).
Коментуючи цей аят, Мухаммад ат-Тахір ібн Ашур писав наступне: «Згадане в аяті пояснює причину (таъліль) наказу закликати до благому і утримувати від засуджуваного. Що стосується виразу «наказуєте робити схвалюване», то він розповідає про стан діючої особи, в даному випадку це займенник «ви». Даний стан діючої особи (займенника «ви») і є тією причиною, яка дала мусульманам статус високого положення (краща із общин). Звідси слідує, що повеління благого і утримання від засуджуваного заслуговує бути фардом для мусульман, навіть якщо це не було раніше фардом. Якщо ж воно раніше було фардом, то тут це підтверджується у черговий раз»3.
Фахруддінар-Разі коментував даний аят так: «Вираз:
تَأْمُرُونَ بِالْمَعْرُوفِ وَتَنْهَوْنَ عَنِ الْمُنكَرِ وَتُؤْمِنُونَ بِاللَّهِ
«наказуєте робити схвалюване, утримуєте від засуджуваного і віруєте в Аллаха», — є новим реченням. Задача цього речення — пояснювати іллят статусу «краща». Наприклад, говориться : «Зайд — благородний чоловік, адже він кормить і одягає людей, а також робить те, що в їх інтересах». Суть сказаного полягає в тому, що наука усуль аль-фікх стверджує , що згадування хукму поряд з відповідним описом (васфмунасіб) говорить про те, що відповідний опис вказує на іллят хукму. В даному аяті Аллах підтверджує якість Умми як кращої. Далі Він згадує хукм і обряди покори, маючи на увазі аль-амрубіль-мааруф ван-нахъюаніль-мункар і іман…»4.
Низка вчених вказала, що зміст даного аяту — наступний: «Ви стали кращою общиною, або ви — краща із общин, створена , щоб наказувати схвалюване , забороняти засуджуване і вірити в Аллаха. Ці три якості (наказувати схвалювати, забороняти засуджуване , віра в Аллаха) стають умовою для володіння якістю «краща». Набути якість «краща» мусульмани, які роблять намаз, виплачують закят, тримають пост в Рамадан, здійснюють хадж,роблять дозволені дії і віддаляються віз заборонних , зможуть лише у випадку ведення діяльності аль-амрубіль-мааруф ван-нахъюаніль-мункар. Інакше кажучи, мусульмани стануть кращою із общин, якщо виконають умову, поставлену Законодавцем».
Мухаммад аш-Шаукані сказав: «Слова «наказуєте робити схвалюване …» є новим реченням, яке включає в себе роз’яснення , чому вони є кращою із общин, з вказівкою на причину цього — поки реалізують принцип аль-амрубіль-мааруф ван-нахъюаніль-мункар і характеризуються якістю такої Умми. Якщо вони залишать аль-амрубіль-мааруф ван-нахъюаніль-мункар, то позбавляться якості «краща»5.
Наводиться від Умара ібн аль-Хаттаба, що після прочитання цього аяту він сказав: «О, люди! Хто бажає бути частиною цієї Умми, нехай виконає умову, поставлену Аллахом». Наводять Абд ібн Хамід, Ібн Джарір і Ібн аль-Мунзір від Муджахіда про слова «Ви є кращою із общин, яка з’явилась на благо людства» наступне: «Якщо будете наказувати схвалюване, забороняти засуджуване і вірити в Аллаха»6.
Підбиваючи підсумки, даний аят вказує на те, що якість Умми «краща» обумовлена веденням з її боку діяльності аль-амрубіль-мааруф ван-нахъюаніль-мункар. Якщо ж Умма залишить цю діяльність, то вона позбавиться якості «краща».
Із цих позицій виникає зобов’язання аль-амрубіль-мааруф ван-нахъюаніль-мункар, яка лягає на плечі частини мусульман або навіть усієї Умми, щоб вона могла претендувати на право вважатись кращою із общин серед інших людей, як її і охарактеризував Сам Всевишній Аллах.
Другий аят:
لَوْلَا يَنْهَاهُمُ الرَّبَّانِيُّونَ وَالْأَحْبَارُ عَن قَوْلِهِمُ الْإِثْمَ وَأَكْلِهِمُ السُّحْتَ ۚ لَبِئْسَ مَا كَانُوا يَصْنَعُونَ
«Чому ж рабіни і первосвященики не утримують від їх гріховних речей і пожирання забороненого? Воістину, огидне те, що вони коять» (5:63).
Даний аят докоряє вчених в тому, що вони залишили аль-амрубіль-мааруф ван-нахъюаніль-мункар. Отож, чоловік, який залишив цю діяльність, впадає в гріховний стан. Коментуючи цей аят, аль-Куртубі писав: «Вираз:
لَبِئْسَ مَا كَانُوا يَصْنَعُونَ
«Воістину, огидно те, що вони коять», — означає клятву з боку Всевишнього . Ніби Аллах говорить: «Клянусь! Воістину, огидне діяння, яке коять рабіни і первосвященики: вони не забороняють тим, хто квапиться скоїти гріх , хто проявляє ворожість , хто поїдає заборонене. Вчені говорили: «Немає аяту більш суворого і лякаючого на адресу вчених , аніж цей»7.
Фахруддінар-Разі коментував даний аят так: «Засуджування того, хто залишив забороняння засуджуваного більш сильне і суворе, бо раніше Аллах сказав, що такі люди грішать, проявляють ворожнечу , пожирають заборонене. Що стосується вчених, які залишили забороняння засуджуваного, то про них Аллах сказав:
لَبِئْسَ مَا كَانُوا يَصْنَعُونَ
«Воістину, огидне те, що вони коять». Звідси слідує, що в арабській мові є різниця між словами «ас-санъа» і «аль-амаль». «Ас-Санъа» — це означає робити щось стабільно, уперто і постійно. «Аль-Амаль» — це те, що робиться нестабільно, без упертості і постійності. Тому скоєння деяких гріховних діянь буде відбуватись не так уперто і постійно,а деяких — навпаки»8.
Третій аят:
لُعِنَ الَّذِينَ كَفَرُوا مِن بَنِي إِسْرَائِيلَ عَلَىٰ لِسَانِ دَاوُودَ وَعِيسَى ابْنِ مَرْيَمَ ۚ ذَٰلِكَ بِمَا عَصَوا وَّكَانُوا يَعْتَدُونَ (78) كَانُوا لَا يَتَنَاهَوْنَ عَن مُّنكَرٍ فَعَلُوهُ ۚ لَبِئْسَ مَا كَانُوا يَفْعَلُونَ
«Невіруючі сини Ісраіла були прокляті язиком Давуда і Іси, сина Марьям. Це [трапилось] тому, що вони ослухались і перетинали [кордони дозволеного]. Вони не утримували один одного від засуджуваних вчинків , які вони робили. Як же огидно те, що вони робили!» (5:78,79).
В даному аяті пояснюється, що Бану Ісраіль заслужили прокляття з причини залишення ними забороняння засуджуваного. Але ж якщо б це не було обов’язковим , то вони б не заслужили прокляття. Прокляття — це найбільш сильне враження гніву Аллаха за залишення важдибів і скоєння харамів . Прокляттю не піддаються ті, хто залишив мандуби чи робив макрух. Мухаммад аш-Шаукані сказав: «Аль-Амрубіль-мааруф ван-нахъюаніль-мункар є одним із найважливіших ісламських правил і найбільш вшанованим серед шаріатських фардів. Отож, той, хто залишає цю діяльність, стає співучасником в злочині грішника і тим, хто заслуговує гніву і помсти Аллаха, як це трапилось з людьми суботи. Адже Аллах перетворив у мавп і свиней не тільки тих, хто скоїв гріховне, але і тих, хто не забороняв їм робити цього (гріха). Аллах сказав:
إِنَّ فِي ذَٰلِكَ لَذِكْرَىٰ لِمَن كَانَ لَهُ قَلْبٌ أَوْ أَلْقَى السَّمْعَ وَهُوَ شَهِيدٌ
«Воістину, в цьому міститься нагадування для тих, у кого є серце, хто прислухається і присутній при цьому» (50:37).
Потім Аллах називає огидним залишення утримування один одного від засуджуваного:
لَبِئْسَ مَا كَانُوا يَفْعَلُونَ
«Як же огидне те, що вони робили!»,— тобто залишення діяльності по запереченню того, що вони повинні заперечувати, буде огидним діянням»9.
Цей і раніше згаданий аят вказують на обов’язковість наказувати схвалюване і забороняти засуджуване. В них Аллах згадав Своєму Посланцю ﷺ і віруючим положення іудеїв у якості назидання, щоб вони не уподібнились їм, не робили подібне їм, не заслужили прокляття, як заслужили його іудеї. Так, аяти розповідають про іудеїв, але назидання, що вилучається із них, стосується усіх мусульман, оскільки мусульманам наказано забороняти засуджуване так само, як це було наказано іудеям.
Четвертий аят:
Тут ми згадаємо два аята:
الْمُنَافِقُونَ وَالْمُنَافِقَاتُ بَعْضُهُم مِّن بَعْضٍ ۚ يَأْمُرُونَ بِالْمُنكَرِ وَيَنْهَوْنَ عَنِ الْمَعْرُوفِ وَيَقْبِضُونَ أَيْدِيَهُمْ ۚ نَسُوا اللَّهَ فَنَسِيَهُمْ ۗ إِنَّ الْمُنَافِقِينَ هُمُ الْفَاسِقُونَ
«Лицеміри і лицемірки подібні одні одному. Вони велять робити засуджуване, забороняють схвалюване і стискають свої руки [скупляться робити пожертвування]. Вони забули Аллаха, і Він забув їх. Воістину, лицеміри є нечестивцями!» (9:67),
وَالْمُؤْمِنُونَ وَالْمُؤْمِنَاتُ بَعْضُهُمْ أَوْلِيَاءُ بَعْضٍ ۚ يَأْمُرُونَ بِالْمَعْرُوفِ وَيَنْهَوْنَ عَنِ الْمُنكَرِ وَيُقِيمُونَ الصَّلَاةَ وَيُؤْتُونَ الزَّكَاةَ وَيُطِيعُونَ اللَّهَ وَرَسُولَهُ ۚ أُولَٰئِكَ سَيَرْحَمُهُمُ اللَّهُ ۗ إِنَّ اللَّهَ عَزِيزٌ حَكِيمٌ
«Віруючі чоловіки і жінки є помічниками і друзями один одному. Вони велять робити схвалюване і забороняють засуджуване , роблять намаз, виплачують закят, підкоряються Аллаху і Його Посланцю. Аллах змилостивиться над ними. Воістину, Аллах — Могутній, Мудрий» (9:71).
При розгляді цих двох аятів ми бачимо, що діяльність аль-амрубіль-мааруф ван-нахъюаніль-мункар Аллах встановив як розмежувальну лінію між віруючими і лицемірами. В своєму тафсірі аль-Куртубі писав: «Особливою якістю віруючого є діяльність наказувати схвалюване і забороняти засуджуване».
В 71 аяті присутній вагомий аргумент на користь обов’язковості діяльності аль-амрубіль-мааруф ван-нахъюаніль-мункар. Це очевидно з декількох сторін:
1) Значення аята (мафхумаята) говорить про те, що той, хто залишив діяльність аль-амрубіль-мааруф ван-нахъюаніль-мункар або з самого початку не відноситься до числу віруючих, або він перестав володіти такою якістю. Більше того, даний аят використовується при порівнянні якостей віруючих і лицемірів.
2) Згадування про те, що божественна милість , яка нисходить на тих,хто володіє цією похвальною якістю , говорить про те, що того, хто залишив аль-амрубіль-мааруф ван-нахъюаніль-мункар божественна милість не торкнеться.
3) Слова «Вони велять робити схвалюване і забороняють засуджуване, роблять намаз, виплачують закят, підкоряються Аллаху і Його Посланцю» є повідомним реченням (джумляхабарійя), яке використовувалась замість неповідомного (іншаійя) і вимогливого (талябійя). Наприклад, слова Всевишнього:
وَالْمُطَلَّقَاتُ يَتَرَبَّصْنَ بِأَنفُسِهِنَّ ثَلَاثَةَ قُرُوءٍ
«Розлучені жінки повинні вичікувати на протязі трьох циклів» (2:228), — вказують тільки на правдивість Того, хто повідомив, оскільки Ним є Аллах, а це означає, що вимагається дотримання згаданих речей. Повідомлення від Аллаха про те, що віруючі (чоловіки і жінки) є тими, хто веде діяльність аль-амрубіль-мааруф ван-нахъюаніль-мункар, містить в собі вимогу дотримуватись цієї діяльності, щоб повідомлення було реалізоване в житті. Вимога, яка міститься в повідомленні Аллаха, вказує на обов’язковість діяльності аль-амрубіль-мааруф ван-нахъюаніль-мункар, оскільки є каріна , про яку ми згадували у першому і другому пунктах.
Також річчю, яка вказує на обов’язковість діяльності аль-амрубіль-мааруф ван-нахъюаніль-мункар, або як мінімум підтверджує даний хукм, є її згадування поруч з іншими ваджибами. Аллах говорить:
تَأْمُرُونَ بِالْمَعْرُوفِ وَتَنْهَوْنَ عَنِ الْمُنكَرِ وَتُؤْمِنُونَ بِاللَّهِ
«веліть робити схвалюване, утримуйте від засуджуваного і віруєте в Аллаха» (3:110),
يَأْمُرُونَ بِالْمَعْرُوفِ وَيَنْهَوْنَ عَنِ الْمُنكَرِ وَيُقِيمُونَ الصَّلَاةَ وَيُؤْتُونَ الزَّكَاةَ وَيُطِيعُونَ اللَّهَ وَرَسُولَهُ
«Вони велять робити схвалюване і забороняють засуджуване, роблять намаз, виплачують закят, підкоряються Аллаху і Його Посланцю» (9:71),
التَّائِبُونَ الْعَابِدُونَ الْحَامِدُونَ السَّائِحُونَ الرَّاكِعُونَ السَّاجِدُونَ الْآمِرُونَ بِالْمَعْرُوفِ وَالنَّاهُونَ عَنِ الْمُنكَرِ وَالْحَافِظُونَ لِحُدُودِ اللَّهِ ۗ وَبَشِّرِ الْمُؤْمِنِينَ
«Обрадуй віруючих, які каються і поклоняються , віддають хвалу і постяться [або: подорожують], кланяються і падають ниць, велять робити схвалюване і забороняють засуджуване, і дотримуються обмежень Аллаха» (9:112),
الَّذِينَ إِن مَّكَّنَّاهُمْ فِي الْأَرْضِ أَقَامُوا الصَّلَاةَ وَآتَوُا الزَّكَاةَ وَأَمَرُوا بِالْمَعْرُوفِ وَنَهَوْا عَنِ الْمُنكَرِ ۗ وَلِلَّهِ عَاقِبَةُ الْأُمُورِ
«Якщо Ми обдаруємо їх владою на землі, вони будуть робити намаз, виплачувати закят, наказувати робити схвалюване і забороняти засуджуване. А ісход усіх справ — у Аллаха» (22:41).
Ця група аятів — як у сукупності, так і окремо — вказує на обов’язковість діяльності аль-амрубіль-мааруф ван-нахъюаніль-мункар.
Докази із Сунни
Доказів із Сунни, які вказують на обов’язковість діяльності аль-амрубіль-мааруф ван-нахъюаніль-мункар, дуже багато. Тут ми обмежимось згадуванням трьох достовірних хадісів:
Перший хадіс:
Передається від Хузайфи ібн аль-Ямана, що Посланець Аллаха ﷺ сказав:
وَالَّذِي نَفْسِي بِيَدِهِ لَتَأْمُرُنَّ بِالْمَعْرُوفِ وَلَتَنْهَوُنَّ عَنِ الْمُنْكَرِ أَوْ لَيُوشِكَنَّ اللَّهُ أَنْ يَبْعَثَ عَلَيْكُمْ عِقَاباً مِنْهُ ثُمَّ تَدْعُونَهُ فَلَا يُسْتَجَابُ لَكُمْ
«Клянусь Тем, в Чиї длані душа моя! Ви обов’язково будете наказувати схвалюване і забороняти засуджуване, інакше Аллах неодмінно пошле на вас покарання [якщо ви залишите наказувати схвалюване і забороняти засуджуване]. Потім ви будете молити Його , але вам не буде дано відповіді»10.
Другий хадіс:
Передається від Абу Бакра:
يَا أَيُّهَا النَّاسُ إِنَّكُمْ تَقْرَءُونَ هَذِهِ الْآيَةَ ﴿ يَا أَيُّهَا الَّذِينَ آمَنُوا عَلَيْكُمْ أَنْفُسَكُمْ لاَ يَضُرُّكُمْ مَنْ ضَلَّ إِذَا اهْتَدَيْتُمْ ﴾ وَإِنِّي سَمِعْتُ رَسُولَ اللَّهِ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ يَقُولُ إِنَّ النَّاسَ إِذَا رَأَوُا الْظَّالِمَ فَلَمْ يَأْخُذُوا عَلَى يَدَيْهِ أَوْشَكَ أَنْ يَعُمَّهُمُ اللَّهُ بِعِقَابِهِ
«О. люди, ви читаєте цей аят:«О ті, які увірували! Потурбуйтесь про себе. Якщо ви послідували прямим шляхом» (5:105), — але я чув, як Посланець Аллаха ﷺ говорив: «Якщо люди побачать несправедливого і не схоплять його за руки (тобто не зупинять його), то вони будуть близькі до того, що Аллах піддасть своєму покаранню їх усіх»11.
В іншій версії говориться:
إِنَّ النَّاسَ إِذَا رَأَوُا الْمُنْكَرَ فَلَمْ يُغَيِّرُوهُ أَوْشَكَ أَنْ يَعُمَّهُمُ اللَّهُ بِعِقَابِهِ
«Якщо люди побачать засуджуване і не змінять це, то вони будуть близькі до того, що Аллах піддасть Своєму покаранню їх усіх»12.
В третій версії говориться:
إِنَّ أُمَّتِي إِذَا رَأَوُا الْظَّالِمَ فَلَمْ يَأْخُذُوا عَلَى يَدَيْهِ يُوشِكُ أَنْ يَعُمَّهُمُ اللَّهُ بِعِقَابِهِ
«Якщо моя Умма побачить несправедливого і не схопить його за руки (тобто не зупинить його), то вона буде близька до того, що Аллах піддасть її Своєму покаранню»13.
Третій хадіс:
Передається від Аді ібн Аміра, що він чув, як Посланець Аллаха говорив:
إِنَّ اللَّهَ عَزَّ وَجَلَّ لَا يُعَذِّبُ الْعَامَّةَ بِعَمَلِ الْخَاصَّةِ حَتَّى يَرَوُا الْمُنْكَرَ بَيْنَ ظَهْرَانَيْهِمْ وَهُمْ قَادِرُونَ عَلَى أَنْ يُنْكِرُوهُ فَلَا يُنْكِرُوهُ فَإِذَا فَعَلُوا ذَلِكَ عَذَّبَ اللَّهُ الْخَاصَّةَ وَالْعَامَّةَ
«Аллах не карає людей тільки за [засуджувані] дії окремих осіб. Так триває до тих пір, поки ці люди не побачать скоєння цього засуджуваного, [і після того, як вони побачать це] але вони не будуть засуджувати це, хоча мають на це можливість , і тоді Аллах покарає усіх без винятку»14.
В версії аль-Урси ібн Аміра говориться: «Посланець Аллаха ﷺ сказав:
إِنَّ اللَّهَ لَا يُعَذِّبُ الْعَامَّةَ بِعَمَلِ الْخَاصَّةِ حَتَّى تَعْمَلَ الْخَاصَّةُ بِعَمَلٍ تَقْدِرُ الْعَامَّةُ أَنْ تُغَيِّرَهُ وَلَا تَغَيُّرُهُ فَذَاكَ حِينَ يَأْذَنُ اللَّهُ فِي هَلَاكِ الْعَامَّةِ وَالْخَاصَّةِ
«Аллах не карає людей тільки за [засуджувані] дії окремих осіб. Так триває до тих пір, поки вони не скоять [засуджувані] діяння , які люди здатні змінити, але вони не зроблять цього. І тоді Аллах дозволить знищити усіх без винятку»15.
1. Книга «Аль-Амрубіль-мааруф ван-нахъюаніль-мункар», автор — Абу Бакр аль-Халляль.
2. Там же.
3. Книга «Ат-Тахрір ва ат-танвір».
4. Книга «Мафатіху аль-гайб».
5. Книга «Фатх аль-кадір».
6. Книга «Ад-Дурру аль-мансур фі тафсір ал-маасур», автор Джалалуддін ас-Суюті.
7. Книга «Аль-Джаміу лі ахкам аль-куръан».
8. Книга «Мафатіху аль-гайб».
9. Книга «Фатх аль-кадір».
10. Хадіс хороший (хасан), навели ат-Тірмізі в «Ас-Сунан», Ахмад в «Аль-Муснад», аль-Байхакий в «Ас-Сунану аль-кубра» і «Шуабу аль-іман».
11. Навели Абу Дауд в «Ас-Сунан», ат-Тірмізі в «Ас-Сунан», Ахмад в «Муснад», аль-Байхакий в «Ас-Сунану аль-кубра», Ібн Хіббан в «Сахіх» та інші.
12. Навели Ахмад в «Муснад», ат-Тірмізі в «Ас-Сунан», Ібн Маджа в «Ас-Сунан» та інші.
13. Привів аль-Баззар в «Муснад».
14. Навели Ахмад в «Муснад», Ібн Абу Шайба в «Муснад», Наім ібн Хаммад в «Аль-Фітн», Ібн Абу дунья в «Аль-Амрубіль-мааруф ван-нахъюаніль-мункар». Ібн Хаджар аль-Аскаляні в «Аль-Фатх аль-барі» писав: «Навів Ахмад с хорошим санадом. У Абу Дауда цей хадіс наводиться від аль-Урса ібн Аміра — брата Ади ібн Аміра. Даний хадіс має шавахіди із числа хадісів від Хузайфи, Джаріра та інших у Ахмада і інших мухаддісів».
15. Навів ат-Табарані в «Аль-Муджам аль-кабір». Аль-Хайсамі в своїй книзі «Маджма аз-заваід» сказав, що передавачі хадісу заслуговують на довіру (сікат).