Відсутність Ісламської держави широко відкриває двері перед поширенням порочності і усіма видами засуджуваного.
Чоловік, якими б здібностями, енергією, щирістю, знаннями він не володів, не зможе в одиночку винести важкість тягаря діяльності аль-амру біль-мааруф ван-нахъю аніль-мункар і виконувати її найкращим чином. Тому ця велика відповідальність лягає на плечі груп, оскільки вони — ті, хто може змінити ситуацію, повернути правління на основі законів Ісламу, виконати ваджиб в лиці аль-амру біль-мааруф ван-нахъю аніль-мункар і зробити усе це належним чином.
В даному випадку питання пов’язане з діяльністю групи, оскільки Аллах в аяті про групу говорить наступне:
وَلْتَكُن مِّنْكُمْ أُمَّةٌ يَدْعُونَ إِلَى الْخَيْرِ وَيَأْمُرُونَ بِالْمَعْرُوفِ وَيَنْهَوْنَ عَنِ الْمُن ْ كَرِ وَأُولَئِكَ هُمُ الْمُفْلِحُونَ
«Нехай серед вас буде група людей, які будуть закликати до добру, веліти схвалюване і забороняти засуджуване. Саме вони виявляться тими, хто набув успіху» (3:104).
В словах «الْخَيْرِ» (добро), «الْمَعْرُوفِ» (схвалюване) і«الْمُنكَر» (засуджуване) використовується визначений артикль «اَلْ», який має значення «аль-істіграк», яке вказує на всеосяжність. Чи означає це, що ваджибом для групи буде наказувати кожне схвалюване і утримувати від кожного засуджуваного? Відповідь на це питання буде з двох сторін:
1) Шаріатські тексти вказують на різність характеру дій, пов’язаних зі схвалюваним і засуджуваним, тобто серед них є важливі і більш важливі. Аллах говорить:
أَجَعَلْتُمْ سِقَايَةَ الْحَاجِّ وَعِمَارَةَ الْمَسْجِدِ الْحَرَامِ كَمَنْ آمَنَ بِاللَّهِ وَالْيَوْمِ الْآخِرِ وَجَاهَدَ فِي سَبِيلِ اللَّهِ ۚ لَا يَسْتَوُونَ عِندَ اللَّهِ ۗ وَاللَّهُ لَا يَهْدِي الْقَوْمَ الظَّالِمِينَ
«Невже вгамування спраги паломника і утримання Заповідної мечеті ви прирівнюєте до діянь тих, хто увірував в Аллаха і в Останній день і бився на Його шляху?Вони не рівні перед Аллахом, і Аллах не веде прямим шляхом несправедливих людей» (9:19).
Передається від Абу Маабада: «Я чув, як Ібн Аббас говорив: «Я чув, як Посланець Аллаха ﷺ, промовляючи проповідь, говорив:
لاَ يَخْلُوَنَّ رَجُلٌ بِامْرَأَةٍ إِلاَّ وَمَعَهَا ذُو مَحْرَمٍ وَلاَ تُسَافِر الْمَرْأَةُ إِلاَّ مَعَ ذِي مَحْرَمٍ فَقَامَ رَجُلٌ فَقَالَ يَا رَسُولَ اللَّهِ إِنَّ امْرَأَتِي خَرَجَتْ حَاجَّةً وَإِنِّي اكْتُتِبْتُ فِي غَزْوَةِ كَذَا وَكَذَا قَالَ انْطَلِقْ فَحُجَّ مَعَ امْرَأَتِكَ
«Чоловіку не повинен перебувати наодинці з жінкою, якщо поруч з нею немає махрама, і жінка не повинна вирушати у дорогу без свого махрама». У цей час один із присутніх встає і говорить: «О, Посланець Аллаха! Моя дружина вирушає в хадж, а я записався в військовий похід», — на що він ﷺ сказав: «Вирушай і здійсни хадж разом зі своєю дружиною»1. В цьому хадісі більш важливе має перевагу перед важливим, тому воно висувається на перший план. Адже коли участь чоловіка у військовому поході увійшла в протиріччя з вирушенням у дорогу його дружини без махрама, то одна справа стала вище іншої. Передається від Анаса ібн Маліка:
أُقِيمَتِ الصَّلاَةُ وَالنَّبِىُّ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ يُنَاجِى رَجُلًا فِى جَانِبِ الْمَسْجِدِ فَمَا قَامَ إِلَى الصَّلَاةِ حَتَّى نَامَ الْقَوْمُ
«[Одного разу,] коли вже був сказаний ікамат, Пророк ﷺ продовжував вести бесіду з якимось чоловіком у куту мечеті, і він не встав на намаз, поки [деякі] люди не заснули»2. В іншій версії говориться:
لَقَدْ رَأَيْتُ النَّبِيَّ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ بَعْدَ مَا تُقَامُ الصَّلَاةُ يُكَلِّمُهُ الرَّجُلُ يَقُومُ بَيْنَهُ وَبَيْنَ الْقِبْلَةِ فَمَا يَزَالُ يُكَلِّمُهُ وَلَقَدْ رَأَيْتُ بَعْضَهُمْ يَنْعَسُ مِنْ طُولِ قِيَامِ النَّبِيِّ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ لَهُ
«Я бачив, як після промовленого ікамату Пророк ﷺ продовжив розмовляти з чоловіком, який стояв між ним і Киблою. Я бачив, як деякі люди почали дрімати через те, що Пророк ﷺ довго стояв з ним»3. В цьому хадісі перевага віддається більш важливому. Більш важливе — це те, чому віддається перевага серед важливих речей. Тому Пророк ﷺ продовжив вести розмову з чоловіком після ікамату по важливому питанню релігії, яке перевісило проведення намазу. Передається, що Пророк ﷺ, якось дивлячись на Каабу, сказав наступне:
لَقَدْ شَرَّفَكِ اللَّهُ وَكَرَّمَكِ وَعَظَّمَكِ وَالْمُؤْمِنُ أَعْظَمُ حُرْمَةً مِنْكِ
«Аллах надав тобі честь, вшанував і підніс тебе, але віруючий володіє більшою недоторканістю, аніж ти»4. В версії Абдуллаха ібн Умара говориться: «Я бачив, як Посланець Аллаха ﷺ під час обходу Кааби говорив:
مَا أَطْيَبَكِ وَأَطْيَبَ رِيحَكِ مَا أَعْظَمَكِ وَأَعْظَمَ حُرْمَتَكِ وَالَّذِي نَفْسُ مُحَمَّدٍ بِيَدِهِ لَحُرْمَةُ الْمُؤْمِنِ أَعْظَمُ عِنْدَ اللَّهِ حُرْمَةً مِنْكِ مَالِهِ وَدَمِهِ وَأَنْ نَظُنَّ بِهِ إِلَّا خَيْرًا
«Як чудова ти і який чудовий твій аромат; яка велична ти і яка велика твоя недоторканість. Клянусь Тим, в Чиїй длані душа Мухаммада, недоторканість віруючого перед Аллахом вище, аніж твоя. Так само ж недоторканість його майна і життя [вище, аніж твоя недоторканість], і ми повинні добре думати про мусульманина»5. Наводиться від аль-Бара ібн Азіба, що Посланець Аллаха ﷺ сказав:
لَزَوَالُ الدُّنْيَا أَهْوَنُ عَلَى اللَّهِ مِنْ قَتْلِ مُؤْمِنٍ بِغَيْرِ حَقٍّ
«Зникнення цього світу менш значуще перед Аллахом, аніж вбивство віруючого не по праву»6. Отож, руйнування Кааби або зникнення цього світу менш значуще перед Аллахом, аніж засуджувана дія в виді вбивства мусульманина не по праву.
Таким чином, якщо засуджуване примножиться у суспільстві, тоді група буде зобов’язана визначити першочергову і найбільш важливу на ту мить згідно критеріям Шаріату справу, щоб направити свою діяльність проти засуджуваного. Це означає, що серед засуджуваного є більш гріховне, а серед схвалюваного є найбільш важливе. Наприклад, вбивство невинної людини — більш серйозний злочин, аніж розпиття спиртного; повернення влади Ісламу більш важливе, аніж укорочування країв одягу, аніж деякі озадачені в числі ваджибу. Тому, коли мусульманин бачить дві засуджувані дії, то йому стає ваджибом спочатку зупинити те, що вважається більш гріховним і згубним, а потім зайнятись іншим. Якщо перед мусульманином стане ваджибом виконання двох схвалюваних дій і якщо немає наказу виконувати їх одночасно, тоді йому належить виконати найбільш важливу із них.
Те ж саме стосується групи, коли вона стикається з необхідністю виконання низки фардів і коли збільшується кількість засуджуваного, тоді вона повинна зайнятись виконанням найбільш важливого. Однією із найбільш важливих справ у діяльності аль-амру біль-мааруф ван-нахъю аніль-мункар є контроль правителів, а у випадку необхідності — зупинення їх засуджуваних дій. Передається від Абу Саіда: «Посланець Аллаха ﷺ сказав:
أَفْضَلُ الْجِهَادِ كَلِمَةُ حَقٍّ عِنْدَ سُلْطَانٍ جَائِرٍ
«Кращим джихадом є слово істини, сказане перед несправедливим правителем»7. Передається від Абдуллаха ібн Амра, що Пророк ﷺ сказав:
إِذَا رَأَيْتَ أُمَّتِي تَهَابُ فَلَا تَقُولُ لِلظَّالِمِ يَا ظَالِمُ، فَقَدْ تُوُدِّعَ مِنْهُمْ
«Якщо ти побачив, як моя Умма боїться несправедливого і не говорить йому: «Ти — несправедливий!», — значить, благо покинуло її!»8. Наводиться від Пророка ﷺ:
أَلَا إِنَّ رَحَى الْإِسْلَامِ دَائِرَةٌ فَدُورُوا مَعَ الْكِتَابِ حَيْثُ دَارَ أَلَا إِنَّ الْكِتَابَ وَالسُّلْطَانَ سَيَفْتَرِقَانِ فَلَا تُفَارِقُوا الْكِتَابَ أَلَا إِنَّهُ سَيَكُونُ عَلَيْكُمْ أُمَرَاءُ يَقْضُونَ لِأَنْفُسِهِمْ مَا لَا يَقْضُونَ لَكُمْ إِنْ عَصَيْتُمُوهُمْ قَتَلُوكُمْ وَإِنْ أَطَعْتُمُوهُمْ أَضَلُّوكُمْ قَالُوا يَا رَسُولَ اللَّهِ كَيْفَ نَصْنَعُ قَالَ كَمَا صَنَعَ أَصْحَابُ عِيسَى ابْنِ مَرْيَمَ نُشِرُوا بِالْمَنَاشِيرَ وَحُمِلُوا عَلَى الْخَشَبِ مَوْتٌ فِي طَاعَةِ اللَّهِ خَيْرٌ مِنْ حَيَاةٍ فِي مَعْصِيَةِ اللَّهِ
«…Іслам буде іти по колу, так будьте там, де Книга Аллаха. Воістину, Книга Аллаха і влада розділяється, так не відокремлюйтесь же від Книги Аллаха. Воістину, з’являться над вами правителі, які будуть вирішувати для вас одне, а для себе — інше. Якщо ви ослухаєтесь їх, то вони вб’ють вас, а якщо ви будете підкорятись їм, то введуть вони вас в оману». Його спитали: «О, Посланець Аллаха, а що нам робити?». Він сказав: «Слідуйте прикладу апостолів Іси, сина Марьям, яких розрізали і прибивали до дощок. Смерть в підкоренні Аллаху краще, аніж життя в непокорі Йому!»9.
2) Засуджуване має свої причини і прояви. Головне для чоловіка — звернути увагу на причину, а не на прояв, якщо він з самого початку бажає досягнення основної мети, а саме — усунення засуджуваного. Тому, якщо хтось побачить двох людей, один із яких продає наркотики, а другий їх вживає, то необхідно почати з продавця, і тільки потім зайнятись тим, хто вживає, оскільки продавець є причиною даного гріху. Так само і група повинна розрізняти між причиною і проявом, щоб направити свою діяльність проти причини, а не проти прояву,і тоді закон про усунення засуджуваного буде реалізований дієвим чином.
Якщо ми подивимось сьогодні на положення мусульман, то виявимо, що вони проживають в Дар уль-куфр, де правління здійснюється на основі законів невір’я, де правителі управляють мечем і вогнем. Також ми бачимо, що Іслам відсутній в житті суспільства. Отож, у першу чергу в діяльності групи повинні бути заклик до Ісламу, веління схвалюваного і стримування від засуджуваного, щоб повернути правління на основі законів Аллаха і відновити ісламський образ життя за допомогою встановлення Халіфату. Передається від Муавії: «Посланець Аллаха ﷺ сказав:
مَنْ مَاتَ وَلَيْسَ عَلَيْهِ إِمَامٌ مَاتَ مِيْتَةً جَاهِلِيَّةً
«Той, хто помер, не маючи Імама, той помер смертю часів джахілії»10. Передається від Абдуллаха ібн Умара: «Я чув, як Посланець Аллаха ﷺ говорив:
وَمَنْ مَاتَ وَلَيْسَ فِي عُنُقِهِ بَيْعَةٌ مَاتَ مِيتَةً جَاهِلِيَّةً
«…і той, хто помер, не маючи [можливості дати] присягу, той помер смертю часів джахілії»11.«Під смертю часів джахілії розуміється, що стан такого чоловіка схожий зі смертю людей, які жили в часи джахілії, коли араби перебували в омані, в укладі їх громадського життя було відсутнє таке поняття, як Імам, оскільки вони не знали про це. Тут не мається на увазі, що чоловік помре невірним, мається на увазі, що він помре грішником. Можливо, що порівняння в хадісі — лише зовнішнє, тобто він помирає смертю джахілії, хоча сам не відноситься до людей того часу, або ж це приходить у якості докору, щоб викликати відразу. А отож, відкритий, зовнішній зміст не мається на увазі».12
Передається від Абу Умами аль-Бахілі, що Пророк ﷺ сказав:
لَتُنْقَضَنَّ عُرَى الْإِسْلَامِ عُرْوَةً عُرْوَةً فَكُلَّمَا انْتَقَضَتْ عُرْوَةٌ تَشَبَّثَ النَّاسُ بِالَّتِي تَلِيهَا وَأَوَّلُهُنَّ نَقْضًا الْحُكْمُ وَآخِرُهُنَّ الصَّلَاةُ
«Вузли Ісламу будуть розв’язуватись один за другим. Кожного разу, коли буде розв’язуватись один вузол, люди будуть чіплятись за наступний. Першими розв’язаним вузлом буде правління, а останнім — намаз»13. В даному хадісі є вказівка на те, що відсутність правління на основі Ісламу стало причиною, яка породила велику кількість гріхів, зокрема — залишення намазу. Посланець Аллаха ﷺ порівняв закони Ісламу з вузлом з точки зору практики, оскільки за допомогою вузла можна підвісити відро, глечик і т.п.. Вузол був згаданий для порівняння з тим, що дозволяє триматись за Іслам і його закони з практичної сторони. Хадіс сформульований так, що запровадження Ісламу в суспільстві залежить від правління. Отож, коли вузол правління буде розв’язаний, то решта вузлів почнуть розв’язуватись один за другим, і останнім розв’яжеться вузол намазу, тобто намаз буде залишений.
Тому основною задачею в діяльності групи буде робота з причиною, а не з проявом. Враховуючи, що в наш час причиною поширення засуджуваного стала відсутність влади Ісламу, це означає, що для груп стає ваджибом зосередити на цьому свою увагу.
Як підсумок, група повинна веліти кожне схвалюване і утримувати від кожного засуджуваного згідно зі своїми можливостями і пріоритетами, які визначені Шаріатом, що виправити корінним чином поточне положення. Якщо є група, яка базується на універсальній ідеї (фікра куллійя), яка, у свою чергу, вбирає в себе повноцінний Іслам, повноцінну діяльність аль-амру біль-мааруф ван-нахъю аніль-мункар, а також якщо група приділяє увагу більш важливому, зосереджує увагу на першочерговому, веде діяльність заради корінного перетворення, яке скасує засуджуване і його причину, то така група виконала свій обов’язок і очистила себе. Передається від Абдур-Рахмана ібн Санна, що він чув, як Пророк ﷺ говорив:
بَدَأَ الْإِسْلاَمُ غَرِيبًا ثُمَّ يَعُودُ غَرِيبًا كَمَا بَدَأَ فَطُوبَى لِلْغُرَبَاءِ قِيلَ يَا رَسُولَ اللَّهِ وَمَنِ الْغُرَبَاءُ قَالَ الَّذِينَ يُصْلِحُونَ إِذَا فَسَدَ النَّاسُ
«Іслам прийшов відчуженим, і він повернеться таким, яким прийшов. Туба (блаженне дерево в Раю) — відчуженим (гураба)!». Його ﷺ спитали: «О, Посланець Аллаха ﷺ, хто вони?», — на що він ﷺ сказав: «Ті, хто виправляє, коли люди зіпсуються»14. Передається від Абдуллаха ібн Амра ібн аль-Аса:
طُوبَى لِلْغُرَبَاءِ قِيلَ وَمَنِ الْغُرَبَاءُ يَا رَسُولَ اللَّهِ قَالَ أُنَاسٌ صَالِحُونَ فِي أُنَاسِ سُوءٍ كَثِيرٍ مَنْ يَعْصِيهِمْ أَكْثَرُ مِمَّنْ يُطِيعُهُمْ
«Туба (блаженне дерево в Раю) — відчуженим (гураба)!». Його ﷺ спитали: «Хто вони, о, Посланець Аллаха?», — на що він ﷺ сказав: «Невелика кількість праведних людей серед великої кількості поганих людей. Тих, хто буде їм чинити опір, буде більше, аніж тих, хто буде підкорятись»15.
Матеріал із книги:
«Норми Шаріату про діяльність веліти схвалюване і утримувати від засуджуваного»
Аль-Амру біль мааруф ван-нахъю аніль мункар
Ясін ібн Алі
________________________________
1. Навели Муслім в «Сахіх» і Бухарі в «Сахіх».
2. Навели Бухарі в «Сахіх» і Муслім в «Сахіх».
3. Навів ат-Тірмізі в «Ас-Сунан», сказавши: «Цей хадіс хасан сахіх».
4. Навів ат-Табарані в «Аль-Муджам аль-аусат» від Амра ібн Шуайба, Амр навів від свого батька, а він — від свого батька.
5. Навели Ібн Маджа в «Ас-Сунан» і ат-Табарані в «Муснад аш-шаміін».
6. Навів Ібн Маджа в «Ас-Сунан».
7. Навів Абу Дауд в «Ас-Сунан».
8. Навів аль-Хакім в «Аль-Мустадрак».
9. Навів ат-Табарані в «Аль-Муджам аль-кабір», «Аль-Муджам ас-сагір» від Язіда ібн Марсада, а він — від Муаза ібн Джабаля. Проте Язід ібн Марсад не чув цей хадіс від Муаза ібн Джабаля.
10. Навели Абу Асім в «Ас-Сунна» з хасан санадом, Абу Яля в «Муснад», ат-Табарані в «Аль-Муджам аль-аусат». Що стосується Ахмада, то він навів трохи іншу версію в «Муснад»:
مَنْ مَاتَ بِغَيْرِ إِمَامٍ مَاتَ مِيْتَةً جَاهِلِيَّةً
«Той, хто помер без Імама, то помер смертю часів джахілії».
11. Навів Муслім в «Сахіх».
12. Книга «Найлю аль-аутар».
13. Навели Ахмад в «Муснад», Ібн Хіббан в «Сахіх», аль-Хакім в «Аль-Мустадрак», ат-Табарані в «Аль-Муджам аль-кабір».
14. Навели Ахмад в «Муснад», ат-Табарані від Сахля ібн Саада ас-Саіді в «Аль-Муджам аль-аусат» и «Аль-Муджам ас-сагір».
15. Навели Ахмад в «Муснад» і аль-Аджурі в «Аль-Гурабау мін аль-мумінін».