Хоча «ісламізм» з концептуальної точки зору у мить свого виникнення неприємно лягає на слух, ми бачимо, що він позиціонує себе як вихід із складної ситуації, в якій опинилась Ісламська Умма.
Незважаючи на модерністське мислення Заходу, ісламізм представлений більш традиційними, поміркованими і примирливими поглядами, а також більш здійснюючими опір, радикальними і фундаменталістськими рухами.
Здійснюючі опір ісламські позиції, в основному — проти західних, ліберальних і так званих «просвітницьких» ідей, займають своє місце у суспільстві лише у формі злиття ісламізму з існуючим державним устроєм. Ми можемо бачити, що ісламізм виникає або шляхом змінення основоположних ісламських правил, або шляхом відсилки до ісламських концепцій через метод інтерпретації. В періоди тиранії і пригноблення гасла «свободи», що закликають до полегшенню, звільненню і самосвідомості, приманили до себе більшість мусульман. Зарубіжні представники західних ідей, які намагались запровадити у підсвідомість мусульман ідею про те, що «Іслам більше не може відповідати потребам сучасності», використовували для цієї мети усілякі можливі інформаційні інструменти, інституціональну динаміку, засоби масової інформації, впливових політичних особистостей і економічні сили.
В результаті величезна Ісламська Умма з подачі ісламістських рухів почала сприймати служіння Заходу і його цінностям як гідні похвали справи, пасивність — як віру в кадар, а мовчання і послух — як «терпіння і стійкість пророка Айюба».
З іншого боку, поруч з пасивними, так званими «ісламістськими» рухами, де переслідується логіка християнської конфесії «підстав іншу щоку», існують також ті, хто усугубляє ситуацію, піднімаючи пил стовпом. В цій статті ми торкнемось усіх цих рухів, суті їх політичного і громадського аналізу, і, з дозволу Аллаха, зуміємо розкрити дорожню карту правильної ісламської позиції.
Ісламізм на традиційному і модерністському рівнях
Основа мислення лінії традиційного ісламістського руху скерована на виправлення існуючих політичних сил через визначення реформістських шляхів, а не через їх нейтралізацію. Ці рухи, які несуть в собі глибокі сліди анатолійського містицизму, отримали поразку перед лицем жорсткої і дезорієнтуючої війни з західними ідеями, і замість того, щоб виключити концепції, імпортовані з Заходу, вони відали перевагу їх «ісламізувати». Вони припускають: що демократія може бути реалізуємою мусульманськими суспільствами системою; що в сьогоднішній кон’юнктурі політичної системи люди самі можуть визначати для себе системи; що економічні умови відмінні і глобалізовані, і їх вже не можна зіставити з тим, що практикувалось у часи Пророка ﷺ, і, виходячи із цього, Іслам можна оновити, інтерпретуючи різноманітні політичні тенденції, вдаючись у цьому до тому ж Ісламу.
З іншого боку, деякі модерністські ісламісти ідуть далі і заявляють, що історичні змінення і, відповідно, змінення і метаморфози ідей, систем і життєвих філософій неминучі. Фактично, з початку XIX сторіччя Джамалуддін аль-Афгані, Мухаммад Абдо та їх попередники зуміли довести цю думку до рівня, коли могли дискутувати на тему «Що головніше, розум чи Одкровення?».
Хоча і багато води утекло з тих часів, вода у струмку постійно залишалась мутною і продовжувала затьмарюватись злобними західними ідеями деяких модерністських ісламістів, у яких завжди зберігався комплекс неповноцінності по відношенню до західних ідей. Фракція Мухаммада Рашида Ріди зробила у цей свій внесок через розвиток більш систематичного процесу, а найбільш відмінна риса даної течії жила зосереджено на тому, що «Одкровення повинно проходити через фільтр розуму».
Ісламізм на салафітському рівні
Мова йде про течію, яка дійшла до наших днів, переоцінюючи себе, відноситься її прибічниками до періоду праведних попередників (саляф ус-саліх) і вважається продовжувачем шляху попередників, а також послідовником аяту: «Аллах задоволений першими із мухаджірів і ансарів, які випередили решту інших, і тими, які послідували строго за ними. Вони так само задоволені Аллахом» (9:100).
Тут ми маємо на увазі наступне: деякі із них слідують по цьому шляху з такфірістським підходом, направо і наліво розкидаючись звинуваченням в куфрі і хизуючись тим, що набули порятунок через монополізуючу і маргіналізуючу риторику: «Не називаючий тих, кого ми називаємо «невірними», сам є невіруючим»; інші ж вважають себе стійкими поборниками так званого «сучасного Ісламу» і носіями заклику до істинному Ісламу, звинувачуючи мусульман, хто не виходить за лінію Ахлю Сунни і мазхабу, в тому, що вони «слідують релігії своїх пращурів», що, у свою чергу, є позицією многобожників, які відстоювали подібним чином ідолопоклонство у часи Пророка ﷺ.
Деякі із них боролись за повернення Ісламу, босоногими обходячи село за селом до тих пір, поки не запихались, в врешті решт, змучившись, замислились на мить і дійшли висновку, що «успіху можна досягти тільки через боротьбу всередині системи», і змінили свій шлях. Ісламістські рухи, які розглядали боротьбу всередині системи як шлях і метод її змінення, були приручені, адаптовані і дегенеровані через політичне мистецтво і планомірні кроки системи, і в ітозі вони перетворились у частину системи. Деякі із них навіть застали себе у вирії безнадійності і відчаю до такої міри, що їм довелось заявити : «Іслам досяг своєї пікової точки придатності і ізжив себе». Вони, хоча не визнають цього на словах, розумово переконані в тому, що усі економічні, політичні і соціальні змінення досягли досконалості до XXI сторіччю і що у Ісламу більше немає потенціалу, щоб іти в ногу з усіма зміненнями, що відбуваються
З іншого боку, організація Хасана аль-Банни «Аль-Іхван аль-Муслімун» (1928, Єгипет) і формування Абу-ль-Аля Маудуді «Джамаат-і-Ісламі» (1941, Індія) частково стали центром нової боротьби в Ісламській Уммі. Вони виникли як пошук рішення в результаті рваних ран, отриманих мусульманами після проголошення Турецької Республіки. Хоча вони погодились з необхідністю змінення і ісламізації системи, їм усе ж таки не вдалось розробити застосовувану на практиці всеохоплюючу і конкретну конституцію, але вони змогли запалити іскру пробудження в Ісламській Уммі шляхом компіляції старих збірників і праць.
Ці рухи, які розвили загальну ідею про боротьбу в ім’я тавхіду і того, що існуючі системи не є ісламськими, пізніше зазнали змінень до такої міри, що почали вважати припустимим досягнення поставлених цілей через нинішній політичний порядок, і тим самим прийшли до ідейному тупику. Мухаммад Мурсі — найбільш очевидний тому приклад.
Ісламізм в перспективі поміркованого і радикального Ісламу
Найбільш очевидним аспектом консервативного ісламістського сегменту є те, що він допускає запозичення політичних, економічних і громадських рішень з чуждої західної сторони. Вінцем цієї ідеї став «поміркований Іслам». Які б різні реакції індивідів не оточували дилему «поміркованого» і «радикального» Ісламу, ця ситуація з часом перетворилась у питання ісламської ідентичності.
Наскільки б формулювання і дискурс «поміркованого Ісламу» не були неприйнятними, це стало ідейним потоком, який західні безбожники перетворили в інструмент колонізації. Ця зловісна думка, яка прагне похитнути ісламське суспільство з його ідейних основ (Коран, Сунна, Іджма, Кияс), запроваджується зі своїм баченням в економічні і політичні питання.
Ця зловісна думка призводить до судженню, що релігія з точки зору економіки не в змозі допомогти чи вирішити проблеми, що виникають в результаті різноманітності глобальних комерційних операцій і методів обміну, але які сучасність може подолати, а наука — надати по ними відповіді. Вона заявляє, що в мекканський період фондовий ринок, компанії, банківська справа, кредит і багато інших безкінечних економічних відносин були на занадто примітивному рівні, щоб пропонувати рішення виникаючих проблем, а звідси сучасний економічний порядок не може бути встановлений через ісламські методи.
Ті, хто дотримується даної думки, вважають, що, з політичної точки зору, період Пророка ﷺ був періодом племен, і тому проблеми можна було вирішувати за допомогою примітивного управління того часу. Але міжнародні відносини і політика сучасності піднялись на більш складний і важкий рівень, щоб вирішувати їх по-старому. Звідси вони стверджують, що Халіфат міг бути сумісним з умовами свого часу, але демократія і республіканізм є найбільш сумісною і підходящою системою нашого часу.
Вони заявляють, що люди повинні захищати громадські ісламські цінності за допомогою виховання своїх індивідуальних моральних якостей,відкриваючи медресе і створюючи вакуфи через державний інструмент, відправляючи дітей в школи імам-хатібів для виховання в них ісламської моралі, адже якщо і є якась проблема у суспільстві, то вона виходить із родини, і що цього буде досить для досягнення поставленої мети. Тому вони говорять, що змінення і покращення індивідів досить для змінення суспільства. Ці маси в основному перебували під чарами політичної влади, яка прикидалась ісламістами.
Що стосується сектора, називаємого «радикальним», то хоча в ньому і заявляють, що не визнають політичну владу і не мають до неї ніякого відношення, у них немає реалістичного проекту, достатньої бази знань про характер динаміки державного механізму і здатності замінити нинішній неісламський уряд ісламською владою. Якщо залишити в стороні гучні заяви, то у них немає конкретних кроків (методу) для зміни влади, організаційних документів, прийнятих чітких ідей, і вони не змогли розробити загальний курс дій. Тому існує багато структур чи ідейних рухів, які називають себе «радикальними ісламістами», але які впадуть у розгубленість і оціпеніння, якщо почують на свою адресу: «Ось вам ключі від держави, робіть усе, що хочете».
Політичний ісламізм
Політичний аспект Ісламу — це реальність, яку неможна заперечувати. В Туреччині і в усьому світі численні джамаати, ідейні течії, помірковані і радикальні ісламістські структури вибрали режими куфру як мішень у якості своєї відправної точки, і вони рефлекторно роблять усе можливе, щоб політично змінити існуючий порочний стан. Проти таких рефлексів виникло політичне контркрило, яке маргіналізувало їх за допомогою демонізуючих слів, таких як «вони використовують політику як інструмент для релігії» або навіть «небезпеку політичного Ісламу».
Хоча ця масова антиісламська і антимусульманська позиція (націоналісти, секуляристи, ліві) повинна була породити єдність, солідарність і загальну позицію на ісламістському боці, цього усе ж таки не трапилось. Основна причина цього полягає у тому, що хоча у них є настрої до змін і революції, вони усе ж таки залишаються на рівні словесного дискурсу, і з плином часу відчувають глибокі ідейні і практичні протиріччя між їх першим ядром і досягнутою точкою. Це було викликано безнадійністю в результаті неможливості досягти поставлених цілей і бажанням добитись успіху в короткостроковій перспективі (наприклад, озброєними методами).
Безнадійність виникає з плином часу через невдачі і відсутність змін. В результаті цього кроки починають вживатись паралельно з політичними системами, і тоді совість починає вщухати і набувати заспокоєння, а боротьба в середині системи виступає як найбільш очевидний метод. В сьогоднішній Туреччині цю ситуацію можна побачити у тих, хто називається «правими».
Що стосується прийняття джихадістського підходу як методу змінення існуючих політичних систем в короткостроковій перспективі, то це результат бажання добитись успіху в короткі строки і, захопивши владу з вершини піраміди замість втомливої і виснажливої діяльності по несенню заклику. Деякі джихадістські рухи взялись за реалізацію цього методу. На практиці режими, проти яких вони виступали, набули успіху в маніпулюванні цими структурами або рухами і переманювали їх в неісламську політичну основу за допомогою низки політичних кроків. З часом ми побачили,що вони зникли в жорнах системи.
Правильний метод ісламської боротьби
Оскільки мусульмани не мають незалежної, самостійної і сильної влади, їм, як і в багатьох інших питаннях, не вдалось виробити організований, політичний і ідеологічний курс дій для ісламізації своєї адміністрації. Поряд з тим, що їм не вдалось висунути проект щодо цього, вони також втратили надію і почали вести боротьбу в хаотичному і неорганізованому виді.
Що треба зробити?
Перш за усе, необхідно розкрити суть і реальність куфру. Інакше кажучи, необхідно провести правильний і всебічний аналіз, щоб виявити куфр таких ідей, як «демократія», «капіталізм», «республіка», «королівство», «комунізм» и т.п.
Після цього треба докласти зусиль, щоб ясно і відчутно зрозуміти метод дій Посланця Аллаха ﷺ. Інакше кажучи, треба з кожним разом повертатись до сіри Пророка ﷺ, проаналізувати тексти Корану і Сунни, які відносяться до методу, і за допомогою цього методу визначити основу політичного руху.
Нарешті, повинен бути сформований політичний рух, який досконально вивчить системи, суть і реальність куфру, визначить свій курс дій і утвердить свій метод. І скільки б не знадобилось часу, цей політичний рух повинен діяти відкрито і рішуче, не відхиляючись від свого методу, не вдаючись до лестощів, не кланяючись нікому, не шукаючи допомоги ззовні і не схиляючись на бік систем куфру.
Таким чином, в результаті плодотворної діяльності по заклику як на верхівці піраміди утворюються сприятливі умови для встановлення сильної влади, так і більшість людей щиро забажає змін у цьому напрямку.