Коран був посланий Пророкові (С.А.В.) вроздріб , у міру походження подій. Коли посилався аят, Пророк (С.А.В.) відразу ж повідомляв його. Якщо це був наказ, він і мусульмани відразу ж застосовували його, а якщо цей аят означав заборону, то їх відповіддю на нього було неодмінне відкидання забороненого. Мусульмани в самий короткий термін не зневажаючи й не відкладаючи, застосовували послані закони, тому що негайне впровадження й застосування посланого рішення, яким би воно не було є фардом. Це тривало доти , поки Аллах не завершив релігію і послав аят:
{ لْيَوْمَ أَكْمَلْتُ لَكُمْ دِينَكُمْ وَأَتْمَمْتُ عَلَيْكُمْ نِعْمَتِي وَرَضِيتُ لَكُمُ الإِسْلاَمَ دِيناً}
«Сьогодні Я завершив для вас вашу релігію, і закінчив для вас Мою милість, і задовольнився для вас ісламом як релігією». [5:3]
Після дарування цього аяту повне застосування законів Ісламу було категоричною вимогою для мусульман. До того ж не має значення, чи зв'язані ці закони Ісламу з доктриною або поклонінням, або з моральністю або взаємовідношенням, чи відбуваються ці взаємини серед мусульман або між ними й керівниками, або між мусульманами й іншими народами, націями, державами, чи зв'язані ці закони з керівництвом або економікою, або стосуються стосунків чоловіків з жінками або стану примирення й війни в зовнішній політиці.
Аллах Tааля говорить:
{ ا وَمَا آتَاكُمُ الرَّسُولُ فَخُذُوهُ وَمَا نَهَاكُمْ عَنْهُ فَانتَهُوا وَاتَّقُوا اللَّهَ إِنَّ اللَّهَ شَدِيدُ الْعِقَابِ}
«І що дарував вам Посланець, те беріть, а що він вам заборонив, від того стримайтесь. І бійтеся Аллаха, адже Аллах сильний покаранням!» [59:7]
Тобто все, що приніс Пророк, візьміть і застосовуйте, а то, що він заборонив, від того віддаляйтеся. Оскільки (ما) виражає загальність. Таким чином цей аят включає необхідність виконань усіх обов'язків і заборон. У цьому аяті вимоги ''беріть'' і ''стримайтесь'' є категоричними вимогами і вони виражають фард. А наказ боятися Аллаха й обіцянка сильного страждання того, хто не застосовує все, що приніс Пророк (С.А.В.) і не залишає те, що він заборонив, є зведенням і доказом (каріна) категоричності наказу. Аллах Тааля говорить:
{ وَأَنِ احْكُم بَيْنَهُم بِمَا أَنزَلَ اللّهُ وَلاَ تَتَّبِعْ أَهْوَاءهُمْ وَاحْذَرْهُمْ أَن يَفْتِنُوكَ عَن بَعْضِ مَا أَنزَلَ اللّهُ إِلَيْكَ}
«І суди між ними по тому, що звів Аллах, і не йди за їхніми бажаннями, і бережися їх, щоб вони не спокусили тебе від частини того, що звів тобі Аллах». [5:49]
Це є категоричним наказом від Аллаха Пророку й після нього керівникам мусульман, у зобов'язанні керуватися і наказами, і заборонами Аллаха.Тому як проходить в аяті закон (ما) є вираженням всеобщності. Таким чином проходящий в аяте наказ вбирає в собі всі рішення. Аллах словами «... не йди за їхніми бажаннями» заборонив своєму Пророкові й майбутнім після нього керівникам мусульман додержуватися бажань народу й керуватися їхніми вимогами.
Одночасно Аллах Та'аля остерігає свого Пророка й майбутніх після нього керівників мусульман, щоб народ не ввів їх у сум'яття й не сприяв втілюванню лише деяких посланих Аллахом розпоряджень. І, навпаки, визначив їм як фард втілювання посланих Аллахом наказів і заборон, і не підпорядкування бажанням народу.
Аллах Tааля сказав:
{ وَمَن لَّمْ يَحْكُم بِمَا أَنزَلَ اللّهُ فَأُوْلَـئِكَ هُمُ الْكَافِرُونَ}
«А хто не судить по тому, що звів Аллах, те це - невірні». [5:44]
Також Аллах Тааля сказав:
{ وَمَن لَّمْ يَحْكُم بِمَا أنزَلَ اللّهُ فَأُوْلَـئِكَ هُمُ الظَّالِمُونَ}
«А хто судить не тому, що звів Аллах, ті - несправедливі».[5:45]
Ще Аллах Тааля сказав:
{ وَمَن لَّمْ يَحْكُم بِمَا أَنزَلَ اللّهُ فَأُوْلَـئِكَ هُمُ الْفَاسِقُونَ}
«А хто не судить по тому, що звів Аллах, ті - розпусники». [5:47]
У такий спосіб Аллах Tа'аля в цих трьох аятах уважає кафіром, залімом і фасиком тих, хто повністю не керує посланими Аллахом наказами й заборонами, тому що минаючі у всіх цих аятах (ما) являються вираженням загальності. Таким чином аяти охоплюють всі послані Аллахом рішення шаріату, будь то накази або заборони.
Все це остаточно й безсумнівно вказує на те, що всі мусульмани будь це індивідуальна група або держава, повинні застосовувати повністю закони Ісламу, тому що Аллах наказав, щоб їх застосовували негайно, не залишаючи на майбутнє. І ні для індивідуума, ні для громади, ні для держави немає винятку в питанні застосування.
Застосування законів Ісламу повинне бути повністю охопленим і з одного разу, а не поступовим. Поступове застосування повністю суперечить ісламським законам, тому що таке застосування зробить необхідним впровадження деяких законів і відмову від інших. А це становище, будь воно приватним суспільним або державним є перед Аллахом гріхом.
Фард до кінця залишається фардом, і тому його виконання буде обов'язковим. Харам також залишається харамом, і триматися від нього подалі буде також обов'язковим. Пророк (С.А.В.) не прийняв пропозицію делегації Сакіф не руйнувати протягом 3 років ідолів по імені Лат і звільнити їх від намазу, незважаючи на те, що вони прийняли Іслам. Відкинувши їх пропозицію, він наполіг на негайному руйнуванні ідола і не відклав на майбутнє виконання намазу.
Аллах Tааля вважає кафіром керівника, який не віруючи в правильність Ісламу або частини законів, повністю не застосовує закони Ісламу, або застосовуючи одну частину, відмовляється від одної. Він вважає керівника залімом або фасіком, якщо він вірить у правильність Ісламу для застосування, однак не застосовує повністю закони Ісламу або ж не застосовує деякі рішення.
Пророк (С.А.В.) визначив як обов'язок (фарз), виступати зі зброєю та воювати проти такого керівника, якщо в його вказівках присутній явний куфр, і на який у нас є сильний доказ. Тобто якщо немає сумніву в тому, що це закони куфра, обов'язково потрібно виступати зі зброєю та воювати проти управління законами куфра, при цьому не має значення, багато чи мало куфра. Як йдеться в хадісе від Убада б. Саміт:
«І не будете ви воювати проти правителів, поки ви не побачите явний куфр, на який у вас є доказ від Аллаха»
При втіленні законів шаріату немає місця просто введенню або ж демонстрації добрих справ і поступового запровадження законів Ісламу. Бо між одним та іншим фарзом, одним та іншим харамом, і між одним рішенням і іншим рішенням немає ніякої різниці - всі вони рішення Аллаха. Необхідно вводити і застосовувати всі рішення Аллаха, не залишаючи на наступний день або майбутнє, також не йти по шляху поступового впровадження, щоб ці слова Аллаха Тааля свідчили не про нас:
{ أَفَتُؤْمِنُونَ بِبَعْضِ الْكِتَابِ وَتَكْفُرُونَ بِبَعْضٍ فَمَا جَزَاء مَن يَفْعَلُ ذَلِكَ مِنكُمْ إِلاَّ خِزْيٌ فِي الْحَيَاةِ الدُّنْيَا وَيَوْمَ الْقِيَامَةِ يُرَدُّونَ إِلَى أَشَدِّ الْعَذَابِ}
«Хіба ви станете вірувати в одну частину писання, і не віруватимете в іншу? Немає винагороди тому з вас, хто робить це, крім ганьби в житті найближчої, а в день воскресіння вони будуть віддані самому жорстокому покаранню!» [2:85]
Тому немає ніякого виправдання в існуючих в ісламському світі держав, щоб не запроваджувати Іслам у житті. Відсутність сили або умов для перетворення Ісламу, або конфронтуючі нам сильні держави світу, та інші причини й відмовки не мають ніякої ціни. У сутності всі ці відмовки Аллахом прийняті не будуть, ким би вони не вказувалися!