Реформи і корінні змінення

Серед ісламських рухів існує дві думки: частина із них прийняла реформістський метод, закликаючи до створення ісламського суспільства, і почала працювати над відновленням того, що рушиться, і виправленням того, що псується. Інша частина прийняла метод змін і вважає, що немає ніякої користі в реформуванні того, що згнило дощенту, а виправлення чи відновлення тим більше марні.

Відмінність в образі мислення цих двох груп привело до різному погляду на реальність і до різної діяльності рішення проблеми. Як наслідок, їх методи роботи і заклику відрізняються.

Яке ж рішення Шаріату у цьому питанні?

Щоб дати шаріатське рішення, ми повинні слідувати ісламському образу мислення, тому що неможливо пізнати шаріатське рішення, окрім яке на основі ісламського образу мислення.

Слідуючи методу Шаріату, ми повинні зрозуміти реальність, в якій необхідно вести діяльність групі, а потім знайти шаріатські докази, зв’язані з цією реальністю, і дослідити їх законодавчої сторони.

Відомо, що Іслам, який є досконалою релігією, містить метод реформ, коли реальність вимагає реформ, і містить метод змінень коли реальність вимагає змінень. Але що вимагається по Шаріату сьогодні: реформи чи корінні змінення?

У будь-якому випадку, рішення приймає Аллах, а ми дізнаємось це рішення через шаріатські докази. Але те, що визначає вид заклику (реформи чи зміни), — це реальність того, що припускається замінити або реформувати.

Що стосується змінення, будь то змінення особистості або положення окремих людей, змінення суспільств або положення народів і націй, то воно повинно починатись з основи, на якій сформовані особистості, суспільства або положення. Причиною тому служить те, що усі підідеї і концепції, які визначають поведінку людей в цьому житті, витікають із основи. Ця основа і зв’язані з нею приватні чи додаткові ідеї роблять людину щасливою або нещасною, а нації — такими, що розвиваються або деградують.

Основа, на якій сформований мусульманин або ісламське суспільство, — це ісламська акида (доктрина). Жодна дія мусульманина, жодна дія Ісламської Держави не повинна відхилятись від акиди і її вимог.

Що стосується реформи, то хоча вона і включає змінення, але стосується тільки другорядних питань, обходячи основу, оскільки у випадку необхідності реформ основа вважається або правильною, або вимагається її виправлення і очищення, але не руйнування.

Якщо основа вважається правильною, але в неї проникли якість омани або на неї вплинули чужді ідеї, то тут вимагається реформа, а не змінення. І робота в такому випадку полягає в тому, щоб відновити чистоту основи і підсилити її зв’язок з другорядними ідеями на мить застосування. Таким чином, у мусульманина, який перебуває під впливом західної культури, треба очистити віру і видалити усе чужде, щоб його життєва направленість і поведінка були правильними. З мусульманином, який ослухається, треба працювати так, щоб зміцнити його віру, яка дасть сильний поштовх до богобоязливості і створить міцну перепону перед непослухом. Правило, яке застосовуване до особистості мусульманина, застосовуване і до Ісламської Держави. Наприклад, коли ми закликаємо невірного в Іслам, то наше звернення до нього — це заклик до змінення, тому що його основа і усе, що будується на ній і виходить із неї, брехлива.

І в такому випадку вимагається замінити його неправильну основу на правильну. Ми не закликаємо невірних до намазу, закриваючи очі на невірну основу, згідно якої вони живуть. Посланець Аллаха ﷺ вчиняв так, і на правильність такого підходу вказує сама реальність речей Аллах повідомив нам, що Він не прийме вчинок невірного, яким би хорошим він не був, і що жоден невірний не буде допущений в Рай, тому що його справи не засновані на вірі, принесеної Ісламом. Аллах говорить:

وَقَدِمْنَا إِلَى مَا عَمِلُوا مِنْ عَمَلٍ فَجَعَلْنَاهُ هَبَاءً مَّنثُورًا

«Ми займемось діяннями, які вони зробили, і обернемо їх у розвіяний прах» (25:23).

Так само ж анулюються усі справи мусульманина, якщо він відступає від віри і залишає релігію. Отож, віра (іман) повинна лежати в основі усіх справ.

Але якщо ми хочемо закликати мусульманина, то наше звернення до нього — це виправлення (реформа), тому що його основа — правильна, але треба очистити її від усього бруду, який зробив його життєву скерованість і прихильність слабкими. Якщо у нього є основа, але вона ослабла, тоді йому треба те, що підніме її, зміцнить, удобрить і очистить. Коли це буде реалізовано, тоді у нього з’явиться правильний напрям і належна прихильність. Якщо мусульманин вживає алкоголь, коїть перелюбство, краде, займається лихварством або не виконує ісламський заклик до відновлення ісламського образу життя, тоді його лікують, звертаючись до його віри. Йому нагадують про Аллаха, Творця, Володаря, Якому треба поклонятись і Якому треба підкорятись. Тут треба, щоб він дивився не на малість гріху, а на велич Творця.

При цьому треба нагадати, що Аллах наказує і забороняє мусульманину для його ж блага як у цьому світі, так і в Наступному. Також йому нагадують, що відплатою за непослух буде вогонь Пекла, а нагородою за послух — довольство Аллаха в День воскресіння і Рай. Такого мусульманин треба зосередити на жахах Судного дня, муках у Пеклі і райському блаженстві. Таким чином, підсилюється його віра, щоб він квапився до послуху і утримувався від непослуху. Виправити справи мусульманина можна тільки таким шляхом. Тому сьогодні, закликаючи мусульман як окремих осіб, ми повинні враховувати, що вони знаходяться в Ісламі, і наша задача полягає в тому, щоб виправити їх думки і поведінку.

Тепер що стосується держав, то їх системи будуються на конституціях, конституції — на джерелах, а джерела — на основі. Тому треба дивитись: чи будується держава на ісламській акиді? Отож, чи прийняла вона Коран, Сунну, іджму і кияс як єдині джерела Одкровення? Із цих джерел витікають положення конституції, так що жодне положення не береться за рамками Одкровення. Якщо справа обстоїть саме так, то держава вважається ісламською.

І якщо трапиться так, що держава пережила багато помилок і страждає від поганого управління, тоді вона повинна бути реформована, але не замінена. Так справа обстояла з Османською Державою в останні часи її існування. Тоді вона має потребу в виправленні, і неприпустимо було повстання проти неї і співпраця з західними країнами для її знищення, як це зробив так званий «шаріф» Хусейн.

Але якщо режими правління не засновані на ісламській акиді, яка лежала б в основі конституції, системах і законів, тоді вимагається їх замінити, а не реформувати і виправляти. Так справа обстоїть з тими державами, в яких мусульмани живуть сьогодні. Усі вони — неісламські, тому що їх системи не витікають із Ісламського Шаріату, навіть якщо вони визнають Іслам державною релігією, тому що важливо застосування, а не порожні слова.

Оскільки системи і конституції держав, які управляють мусульманами сьогодні, не засновані виключно на Корані і Сунні, та така реальність вимагає дій по перетворенню, скерованих на радикальне змінення основ і систем. З цією реальністю треба боротись не на основі часткових реформ, а швидше, на основі радикальної і всеохоплюючої революції. Будь-які відносини з існуючими державами на підґрунті, відмінному від вищезгаданого, неприпустимі при жодних обставинах, тому що це означає визнання і прагнення до нешаріатському правлінню, а також тому, що ці держави управляють не на основі Ісламу.

Звідси ми бачимо, що групи, які хочуть виправити і реформувати нинішні системи, співіснують з ними і працюють, щоб проникнути у їх ряди. Ми бачимо, що їх пропозиції часткові згідно з реальністю, яку вони хочуть реформувати. Своїми розглядами вони не охопили питання повністю, а дослідили лише частково. Таким чином, вони працюють над тим, щоб створити ідейні канали комунікації, які стануть основою для діалогу між ними і системами. Тому їх ідеї окрашені у колір тієї країни, в якій вони ведуть діяльність. Вони хочуть окрасити систему ісламською фарбою при тому, що вона збереже свою неісламську природу.

Ми також бачимо, що прибічники радикальних змін повністю відрізняються в своїх думках від реальності, над зміненням якої вони працюють. Це так тому, що вони зв’язують свої ідеї з основою, в яку вірять, і згідно цій основі вони відкидають існуючу реальність. І оскільки основа нинішньої реальності відкидається, усе, що виходить із неї, також відкидається, навіть якщо деякі другорядні аспекти реальності схожі на те, що несуть прибічники змінень.

Ось чому прибічники радикальних змін тримають у своїх розумах картину реальності, в яку хочуть перенести людей, і ця картина сходить до часів Посланця Аллаха ﷺ і його сподвижників. Вони заперечують реальність, в якій живуть, разом з основою. Ідея цієї групи в будь-якій країні буде однаковою, тому що ситуації, в яких опинились мусульманські народи через невірного колонізатора, однакові і схожі, і тому що рішення цих проблем одне.

В перший час колонізації наших країн Захід працював над тим, щоб Коран і Сунна перестали вважатись мусульманами єдиними джерелами законодавства. Він працював над відокремленням ісламської релігії від організації життя суспільства і держави. І він набув успіху в цьому. І його успіх обернувся для нас катастрофою. Дивно, що сьогодні ми спостерігаємо появу ісламських рухів, які взаємодіють зі створеними колонізатором державами, займаючись реформами, замість того,щоб викоренити їх. Життя Ісламської Умми не виправиться шляхом напівзаходів, навіть якщо їх буде багато. Той, хто усвідомлює реальність речей, не усвідомлює і їх рішень, тому і втрачає правильність дій і хороше слідування.

Хто сьогодні закликає до Аллаху, той завжди повинен пам’ятати хадіс Посланця Аллаха ﷺ:

ثُمَّ تَكُونُ خِلَافَةً عَلَى مِنْهَاجِ النُّبُوَّةِ

«Потім буде Халіфат за методом пророцтва» (Ахмад).А хто хоче Праведний Халіфат за методом пророцтва, не має іншого вибору, окрім як слідувати шляхом кращого із людей, чиї зусилля принесли плоди, і, з волі Аллаха, до появи найсправедливішої общини на землі. Таким був шлях пророків і тих, хто слідує за ними. Ми просимо Аллаха знов дарувати перемогу ісламській релігії. Якщо ми будемо слідувати методу Пророка ﷺ, тоді люди підуть разом з нашим кращими шляхами.

Із книги «Заклик до Ісламу», Ахмад Махмуд