Чи схвалив Посланець (с.а.с.) правління Наджаші куфром?

Статті
Інструменти
Друкарня
  • Маленький Менше Середній Більше Великий
  • Default Helvetica Segoe Georgia Times

Той, хто щиро несе Іслам і працює над тим, щоб повернути його до державному устрою і в життя суспільства, будь то окрема особа чи група, не може брати участь в правлінні куфру, при цьому стверджуючи, що він працює над його руйнуванням, тому що, беручи участь в правлінні, яке застосовує неісламські системи і закони, він лише зміцнює їх, а не руйнує.

Будь-який аргумент, який наводиться для виправдання участі в куфру, є тільки лише самообманом і спробою обманути Аллаха і віруючих, особливо коли цей аргумент суперечить остаточним по походженню (катийяту-субут) і остаточним по вказівці (катийяту-даляля) шаріатським доказам.

Страшне лихо і великий гріх полягають в тому, що носій заклику бере інтерес — який його розум вважає доцільним, а в Шаріаті він не має ніякої ціни — у якості доказу і виправдовує ним порушення шаріатського тексту, остаточного по походженню і остаточного по вказівці. Або він приймає те, що навіть близько не може вважатись доказом, щоб виправдати участь в правлінні куфру, хоча ця участь суперечить остаточному по походженню і остаточному по вказівці доказу, який вимагає управління на основі Шаріату і забороняє правління чим-небудь іншим.

Прибічники участі в правлінні куфру наводять те, як Посланець Аллаха (с.а.с.) сповістив мусульман про смерть Наджаші і здійснив за нього джаназа-намаз. Цю історію вони використовують у якості доказу, виправдовуючи участь в правлінні куфру. Вони апелюють тим фактом, що Наджаші обернувся в Іслам в епоху Посланця Аллаха (с.а.с.) і продовжив правити відповідно з системою, згідно якої він правив до прийняття Ісламу, хоча це була неісламська система. Вони наводять шість хадісів, які навів Бухарі, пов’язані зі смертю Наджаші і здійсненням джаназа-намазу за нього. Із них три хадіси повідомив Джабір ібн Абдуллах аль-Ансарі. Іще три повідомив Абу Хурайра. При цьому усі шість хадісів є доказом, який виправдовує участь в правлінні куфру. Розглянемо це питання в декількох пунктах:

1 — П’ять хадісів із шести Бухарі навів в главі «Смерть Наджаші», а іще один — у главі «Джаназа». Усі шість хадісів пов’язані зі смертю Наджаші. Посланець Аллаха (с.а.с.) повідомив сподвижникам про смерть Наджаші і сказав, що він був праведним чоловіком і їх братом. Потім попросив звернутись з мольбами за нього і здійснити за ним джаназа-намаз. Усе це вказує на те, що Наджаші помер мусульманином.

2 — Те, що Бухарі замість того, щоб назвати главу «Обернення в Іслам Наджаші», назвав її «Смерть Наджаші», Ібн Хаджар аль-Аскаляні в книзі «Фатх аль-барішархсахіх аль-Бухарі» прокоментував наступним чином: «Викликає сумнів те, що він не назвав главу «Обернення в Іслам», хоча мова йде саме про це, а назвав «Смерть Наджаші». Але він назвав главу так, тому що історія говорить про смерть Наджаші, а не про прийняття ним Ісламу. Проте, навівши хадіс про джаназа-намаз, автор дав можливість читачу зрозуміти те, що Наджаші був мусульманином».

3 — Формулювання хадісів, згаданих Бухарі, вказує на те, що Посланець Аллаха (с.а.с.) дізнався про загибель і обернення в Іслам Наджаші в день його смерті через Одкровення. Також формулювання вказує на те, що сподвижники не знали про обернення в Іслам і смерть Наджаші до тих пір, поки Посланець Аллаха (с.а.с.) не повідомив їм про це. У хадісі Джабіра повідомляється, що Пророк (с.а.с.) в день смерті Наджаші сказав:

مَاتَ اليَوْمَ رَجُلٌ صَالِحٌ، فَقُومُوا فَصَلُّوا عَلَى أَخِيكُمْ أَصْحَمَةَ

«Сьогодні помер праведний чоловік, так встаньте і здійсніть намаз за вашого брата Асхама». В хадісі Абу Хурайри повідомляється:

نَعَى النَّبِيُّ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ النَّجَاشِيَّ فِي الْيَوْمِ الَّذِي مَاتَ فِيهِ

«Пророк (с.а.с.) повідомив людям про смерть Наджаші в той самий день, коли він помер». Усе це говорить про те, що Посланець Аллаха (с.а.с.) дізнався про прийняття Ісламу і загибель Наджаші в день його смерті через Одкровення. Слова Пророка (с.а.с.)«Сьогодні помер праведний чоловік», як про це повідомляється в хадісі Джабіра, і слова «Встаньте і зробіть намаз за вашого брата Асхама» вказують на те, що вони не знали про входження Наджаші в Іслам. Якщо б вони знали про прийняття ним Ісламу, тоді не було б причин Пророку (с.а.с.) говорити «праведний чоловік» або «ваш брат». Пророк (с.а.с.) зазвичай не використовував такі вирази, закликаючи сподвижників здійснити джаназа-намаз за загиблого із їх числа.

4 — Ці хадіси вказують на те, що Наджаші прийняв Іслам незадовго до своєї смерті, але коли саме — не пояснюється. Із хадісів розуміється, що Пророк (с.а.с.) дізнався про загибель і прийняття Ісламу Наджаші в день його смерті через Одкровення, як ми вже говорили вище. Немає ніяких достовірних повідомлень про те, що Посланець Аллаха (с.а.с.) говорив про входження в Іслам Наджаші в який-небудь інший день.

5 — В цих шести хадісах немає ніяких доказів того, що Наджаші, про смерть якого Посланець Аллаха (с.а.с.) сповістив сподвижникам і здійснив джаназа-намаз, — це той самий Наджаші, який був правителем Абіссінії, коли мусульмани переселились в ті землі. Окрім того, в них немає ніяких доказів того, що це — той самий Наджаші, якому Посланець Аллаха (с.а.с.) відправив листа з закликом до Ісламу, тому що слово Наджаші (Негус) є не іменем власним, що належить конкретному чоловіку, а титулом кожного правителя Абіссінії. Саме про це писав Нававі в дванадцятій главі книги «Шархсахіх Муслім» і Ібн Хаджар аль-Аскаляні в третій главі книги «Аль-Ісаба фі асмаісахаба».

6 — В дванадцятій главі книги Нававі «Шархсахіх Муслім» пишеться, що Наджаші, якому Пророк (с.а.с.) відправив листа з закликом прийняти Іслам в кінці 6 року по хіджрі по поверненні з походу в Худайбію, це не той самий Наджаші, за якого він (с.а.с.) здійснив джаназа-намаз. Від Анаса повідомляється:

أَنَّ نَبِيَّ اللَّهِ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ كَتَبَ إِلَى كِسْرَى، وَإِلَى قَيْصَرَ، وَإِلَى النَّجَاشِيِّ، وَإِلَى كُلِّ جَبَّارٍ يَدْعُوهُمْ إِلَى اللَّهِ تَعَالَى، وَلَيْسَ بِالنَّجَاشِيِّ الَّذِي صَلَّى عَلَيْهِ النَّبِيُّ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ

«Пророк (с.а.с.) написав листа Хосрову, Цезарю, Наджаші і кожному, хто гордився, закликаючи їх до Аллаху. Але це — не той Наджаші, за яким Пророк (с.а.с.) здійснив джаназа-намаз» (Муслім). Із цього хадісу розуміється, що Наджаші, за яким був здійснений джаназа-намаз, — не той самий Наджаші, до якому переселились мусульмани, і не той, до якому Пророк (с.а.с.) в кінці 6 року по хіджрі відправив листа з закликом до Ісламу.

Наджаші, який прийняв Іслам, прийшов до влади після смерті того, до якому Посланець Аллаха (с.а.с.) відправив листа через Амра ібн Умайю ад-Дамірі з закликом до Ісламу і який відкинув заклик і не увійшов в Іслам. Якщо б той Наджаші відповів на заклик в листі і прийняв Іслам, тоді Пророк (с.а.с.) обов’язково повідомив би про це своїм сподвижникам і здійснив би за ним джаназа-намаз, а Джафар ібн Абу Таліб с тими, хто переселився разом з ним, безперечно, знав би про те, що він прийняв Іслам.

Відомо, що переселенці повернулись із Абіссінії до Посланцю Аллаха (с.а.с.) в 7 році по хіджрі, тобто після завоювання Хайбара і після того, як Пророк (с.а.с.) відправив листа до Наджаші з закликом до Ісламу. Якщо б той Наджаші прийняв Іслам, то це стало б гучною і радісною подією для мусульман, особливо після завоювання Хайбара. Посланець Аллаха (с.а.с.) обов’язково повідомив би мусульманам про прийняття Ісламу Наджаші, а по поверненні Джафара не обмежився б словами:

مَا أَدْرِي بِأَيّهِمَا أَنَا أُسَرُّ: بِفَتْحِ خَيْبَرَ، أَمْ بِقُدُومِ جَعْفَرَ

«Я не знаю, чому радіти більше: завоюванню Хайбара чи поверненню Джафара» («Сіра» Ібн Хішама). Пророк (с.а.с.) обов’язково додав би: «Або прийняттю Ісламу Наджаші». Але він (с.а.с.) жодного слова не сказав про Наджаші, незважаючи на його статус. Це говорить про те, що той Наджаші не відповів на заклик і не прийняв Іслам.

7 — Помиляються те, хто вважають, що Наджаші, за яким Посланець (с.а.с.) здійснив джаназа-намаз, — це той же Наджаші, до якому переселились мусульмани і до якого Посланець (с.а.с.) відправив листа з закликом до Ісламу в кінці 6 року по хіджрі. Причиню цієї омани є те, що Посланець Аллаха (с.а.с.) хвалив Наджаші, до якому збирались переселятись мусульмани, сказавши:

فَإِنَّ بِهَا مَلِكًا لَا يُظْلَمُ عِنْدَهُ أَحَدٌ، وَهِيَ أَرْضُ صِدْقٍ

«Там цар при якому нікого не пригноблюють, і це земля правди» («Сіра» Ібн Хішама). Це було кращим місцем, куди могли переселитись мусульмани. Там панувала безпека, і мусульмани могли, не побоюючись за себе, поклонятись Аллаху. Наджаші всупереч бажанню своїх священників, відмовився видати мусульман, які переселились, двом посланцям курайшитів. Наджаші взяв на себе захист мусульман і сказав: «Ідіть і живіть на цій землі, будучи в безпеці від пригноблення і ображань». Коли він почув від Джафара про релігію, яку приніс Мухаммад (с.а.с.), то сказав: «Це і те, що приніс Ісус, походить із одного джерела». Почувши відповідь Джафара про те, що вони думають про Ісуса, Наджаші, піднявши з землі паличку, сказав: «Клянусь Аллахом, описана тобою релігія не відрізняється від релігії Ісуса навіть на розмір цієї палички» («Сира» Ібн Хішама).

Враховуючи усе це, деякі подумали, що Наджаші прийняв Іслам, хоча Посланець Аллаха (с.а.с.) не об’являв про це. Також і Умм Саляма, дружина Пророка (с.а.с.), яка разом з іншими переселилась в Абіссінію, не говорила про те, що Наджаші прийняв Іслам, хоча розповідала про нього і про те, як вони жили там.

Наприклад, вона говорила: «Вступивши на землю Абіссінії, ми набули добрих сусідів і істинну безпеку для нашої релігії. Ми змогли вільно поклонятись Господу нашому, Всевишньому Аллаху, не побоюючись шкоди з боку кого б то не було або чиїх-то злих висловлювань. Але потім з’явився чоловік, який почав оскаржувати владу Наджаші. Клянусь Аллахом, ми ніколи так не сумували, як в той день, оскільки боялись, що цей чоловік відніме владу у Наджаші і не буде ставитись до нас та же добре, як він. А коли Аллах дарував перемогу Наджаші над його ворогами, клянусь Аллахом, ми не раділи так, як раділи в той день. Наджаші повернувся після того, як Аллах знищив його ворогів і зміцнив свою владу в Абіссінії. Ми продовжили жити при ньому в кращих умовах. Потім ми повернулись до Посланця Аллаха (с.а.с.)» («Сіра» Ібн Хішама).

У цій досить детальній розповіді Умма Саляма не повідомила про те, що Наджаші прийняв Іслам.

З іншого боку, той, хто стверджує, що Наджаші, за якого Пророк (с.а.с.) здійснив джаназа-намаз, — це той самий Наджаші, до якому переселились мусульмани із Мекки і до якому Посланець (с.а.с.) відправив листа з закликом до Ісламу, він як нібито ігнорує хадіс Анаса ібн Маліка у Мусліма:

أَنَّ نَبِيَّ اللَّهِ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ كَتَبَ إِلَى كِسْرَى، وَإِلَى قَيْصَرَ، وَإِلَى النَّجَاشِيِّ، وَإِلَى كُلِّ جَبَّارٍ يَدْعُوهُمْ إِلَى اللَّهِ تَعَالَى، وَلَيْسَ بِالنَّجَاشِيِّ الَّذِي صَلَّى عَلَيْهِ النَّبِيُّ صَلَّى اللَّهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ

«Пророк (с.а.с.) написав листа Хосрову, Цезарю, Наджаші і кожному, хто гордився, закликаючи їх до Аллаху. Але це не той Наджаші, за яким Пророк (с.а.с.) здійснив джаназа-намаз».

Тепер перейдемо до двох повідомлень, про які писав Мухаммад Хамідуллах в своїй книзі «Аль-васаік ас-сійасійаліль-ахді ан-набаві». У першому повідомленні Наджаші нібито пише Посланцю Аллаха (с.а.с.) листа, в якому признається в прийнятті Ісламу і виражає готовність приїхати до Посланця (с.а.с.) у випадку необхідності а також, нібито він відправив до Пророку (с.а.с.) свого сина Арху ібн аль-Асхама ібн Абхара. І цей лист нібито був доставлений до Пророку (с.а.с.), коли він був в Мецці. Друге повідомлення гласить, що лист з тим змістом доставлений Пророку (с.а.с.) мусульманами, які повернулись із Абіссінії, коли він був в Медині.

Жодне із цих двох повідомлень не згадується в книгах по сахіх-хадісам. Автор книги пише, що він взяв ці повідомлення із книг по історії Табарі, Калкашанді, Ібн Касіра та інших. Але не пише про те, в яких книгах по хадісу згадуються ці повідомлення. Книги по історії самі по собі ненадійні, тому що вони не дбають про підтвердження достовірності хадісів так, як самі книги по хадісам. Тому неможна робити висновки, опираючись на ці два повідомлення. Більше того, вони суперечать сахіх-хадісу Анаса, який наводиться в книзі Мусліма, і суперечить розповіді Умм Салями про Наджаші і переселенцях в Абіссінії. При цьому ніхто із цих переселенців, які повернулись із Абіссінії, в тому числі Джафар, не говорили нічого, що свідчило б про прийняття Ісламу Наджаші.

Треба пам’ятати, що Джафар повернувся до Посланцю Аллаха (с.а.с.) в 7 році по хіджрі після завоювання Хайбара і після того, як Посланець Аллаха (с.а.с.) відправив листи царям. Отож, два вищенаведених повідомлення не можуть вважатись достовірними. Із усього цього з’ясовується, що Наджаші, який прийняв Іслам і за якого Пророк (с.а.с.) здійснив джаназа-намаз, — це не той самий Наджаші, до якому переселились мусульмани і до якому Пророк (с.а.с.) відправив листа з закликом до Ісламу в кінці 6 року по хіджрі і початку 7 року через Амра ібн Умайю ад-Дамірі. Наджаші, який прийняв Іслам, прийшов до влади після смерті того усім відомого Наджаші.

Наджаші, який прийняв Іслам, вступив на престол в 7 році по хіджрі, тому що Посланець Аллаха (с.а.с.) відправив посланців з листами до царів, в тому числі і до Наджаші, після походу на Хайбар, а це було в кінці 6 року по хіджрі в місяці Зуль-када. Таким чином, ми розуміємо, що перший Наджаші помер в 7 році по хіджрі, після чого трон зайняв той Наджаші, який прийняв Іслам і за якого Посланець (с.а.с.) здійснив джаназа-намаз. Потім помер і Наджаші-мусульманин перед завоюванням Мекки в 8 році по хіджрі, як про це писав Байхакий в книзі «Даляіль ан-нубувва».

Між входженням на престол і таємним прийняттям Ісламу Наджаші був невеликий проміжок. І ніхто не знав про те, що він прийняв Іслам, навіть Посланець Аллаха (с.а.с.). Пророк (с.а.с.) отримав повідомлення шляхом Одкровення про смерть і прийняття Ісламу Наджаші в день його смерті, як це розуміється із шести хадісів, наведених у Бухарі. За той короткий проміжок часу, в якому Наджаші правив, будучи мусульманином, він не міг дізнатись закони Ісламу. І оскільки Пророк (с.а.с.) не знав про те, що правитель Абіссінії таємно прийняв Іслам, він і не відправив йому листа з велінням про те, як йому треба вчиняти.

Отож, подібні відмовки не можуть служити доказом дозволеності участі в правлінні куфру.

 

Із книги «Заклик до Ісламу», Ахмад Махмуд