Сьогодні — 3 березня 2021року, а отож, це 97-а річниця по григоріанському календарю з того дня, коли був скасований Халіфат через різноманітні брудні інтриги, і це день, коли для Ісламської Умми почався темний період.
Звичайно ж, стаття не буде присвячена подробній і детальній розповіді про процес скасування Халіфату. Проте, з іншого боку, варто не забувати, що скасування Халіфату не було спонтанним,тому що коли Стамбул знаходився під британською окупацією, був утворений рух на чолі з Мустафою Кемалем, який працював над створенням національного уряду в Анатолії з причини того, що центральний уряд в Стамбулі і султан знаходились під контролем ворогів.
Хоча цей рух виразив свій намір протистояти окупантам і вигнати із країни війська держав, які прагнули зруйнувати землі Османського Халіфату і ліквідувати сам Халіфат, насправді, він був скерований на протидію армії халіфа у випадку, якщо той вирішить боротись з окупантами. Цей рух, відомий як «Kuva-yiMilliye» («Національні сили»), увібрав свою революцію патріотизмом (vatancılık) і почав кампанію, результатом якої повинно було стати руйнування Халіфату. Цей рух також повинен був відокремити Туреччину від решти частин держави Османського Халіфату. Тут першим фактичними кроком до скасування Халіфату було створення національного уряду через Національні збори в Анкарі.
Мустафа Кемаль описує цей процес у своєму «Нутук»1 наступним чином: «Ми спробували сформувати державне управління таким чином, щоб воно рухалось у бік республіки у межах принципів національного суверенітету, не згадуючи про саму республіку. Необхідно було довести, що можна управляти державою без влади султанату і Халіфату, наполягаючи при цьому на ствердженні, що немає більшої влади, аніж Великі національні збори. Не говорячи про голову держави, ми фактично спробували зробити так, щоб цей обов’язок на себе взяв Голова Національних зборів. На практиці голова Зборів був другим головою. Існував уряд. Але його обов’язки здійснювали «Великі національні збори». Ми уникали переходу до системи кабінетів міністрів, тому що одразу ж прибічники султана спробували б скористатись владою останнього.
Тут, на цих етапах перехідного періоду, наші опоненти, які намагались прояснити форму конституціоналізму і справедливо знаходили проміжну форму (урядову систему Великих національних зборів, яку ми були вимушені нав’язати) справедливо неповною, заперечували нам, задаючи нам такі питання: «Що за тип уряду ви хочете створити, що це за адміністрація?». Ми ж були вимушені згідно з плином обставин затуляти роти прибічникам султанату, відповідаючи на подібного роду питання, скеровані на те, щоб виявити наші цілі і задачі»2.
Ми також бачимо, як Мустафа Кемаль таємно прагнув виконати свій намір по скасуванню Халіфату у циркулярі, який він випустив на церемонії відкриття Зібрання: «З щедрою милістю Аллаха Велике національне зібрання відкриється в Анкарі 23 квітня у п’ятницю після п’ятничної молитви. Оскільки день відкриття Великого національного зібрання, яке буде виконувати найбільш життєво важливі задачі, такі як незалежність країни, звільнення Халіфату і султанату, співпадає з п’ятницею, то для того, щоб скористатись благословенням цього дня, усі депутати будуть брати участь у п’ятничній молитві в мечеті Хаджи Байрам Велі,і тим самим буде отримання натхнення від світла Корану і салаватів. Після п’ятничної молитви усі увійдуть у приміщення зібрання з волоссям із бороди Пророка і його стягом. Перед входом буде прочитана молитва і заколоті жертовні тварини».
Другим етапом у процесі скасування Халіфату стало «скасування султанату». Таким чином, халіфа позбавили влади, і кемалісти добились того, що він залишиться символічним халіфом без права управляти. Це стало черговим кроком на шляху повного скасування Халіфату. Султанат — це не передача правління від батька до сина, як вчить турецька система освіти. Ситуація, де влада передається від батька до сина, насправді називається «наслідуванням права на престол, престолонаслідуванням». Була здійснена свідома підміна понять, де «наслідування принцами престолу» назвали «султанатом».
Якщо б вони не мали намір знищити Халіфат, то закликали б лише до скасування не маючого місця в Ісламі і запозиченого із перської культури «престолонаслідування», не торкаючись при цьому політичного авторитету халіфа. Насправді, перед ними стояла проблема,що полягала не в тому, що влада переходила від батька до сина, а в тому, щоб позбавити халіфа політичної влади. Султанат з самого початку означає «владу, панування» (سُلْطَةٌ). У цьому відношенні ми можемо побачити невимовну ненависть у наступних словах Мустафи Кемаля: «Панування і султанат не передається ніким і нікому через знання, шляхом переговорів чи суперечок. Суверенітет і султанат бережеться силою і переважною міццю. Династія Османів захопила суверенітет і правління турецькою нацією силою;цей захват тривав на протязі 6 сторіч.
Тепер же турецька нація, ізолювавши даних агресорів, взяла суверенітет і султанат у свої руки шляхом повстання. Це здійснений факт. І обговорюється не питання «чи збираємось ми відмовлятись від султанату і влади нації чи ні?». Питання полягає у визнанні істини, яка вже відбулась. І це обов’язково буде доведено до кінця. На мій погляд, було б доречно, якщо б ті, хто тут зібрались, Зібрання і решта усіх інших, поглянули на те, що відбувається як на природну подію. У протилежному випадку правда усе одно буде виражена належним чином. Проте у такому випадку є ймовірність, що комусь знесуть голови»3.
Наступним ударом стало проголошення республіки, за яким відбулось повне скасування Халіфату, про яку мріяли невірні, і особливо — британці. Раніше, знов же, у якості наступного кроку на шляху до скасуванню Халіфату, замість титулу Шейх уль-Іслям було засновано Міністерство Шаріату і вакуфів (фондів), відповідальне за фетви, релігійну юрисдикцію, релігійні публікації і фонди в конституції 1921 року. 1 березня 1924 року Мустафа Кемаль у своїй промові на відкритті нового робочого року Великого Національного Зібрання Туреччини заявив, що «необхідно виключити Діянет-і Исляміє від політики і усіх політичних органів», тим самим виключивши Іслам із життя і держави і давши зрозуміти, що в життя будуть запроваджені основи секуляризму. Двома днями пізніше, 3 березня 1924 року, у день скасування Халіфату, Міністерство Шаріату і вакуфів також було скасовано, а замість нього було створено Управління по справам релігії (DiyanetİşleriBaşkanlığı).
Отож, про Халіфат віднині можна було сказати «що було, то було». А слова Мустафи Кемаля: «Суверенітет і султанат береться силою і міццю», — носять характер визнання факту «узурпації влади» в Туреччині. Так Халіфат був стерти й із виду і згадувань, щоб мусульмани позбавились даного поняття у своїй пам’яті і розумах. Шейх Саід (нехай змилується над ним Аллах), який чинив опір через скасування Халіфату, був представлений у якості «британського агента». День скасування Халіфату чомусь залишився звичайним днем, у той час як приїзд Мустафи Кемаля в Самсун (19 травня), відкриття Великого національного зібрання Туреччини (23 квітня), проголошення Турецької Республіки (29 жовтня) відмічаються як офіційні державні свята з часів правління Мустафи Кемаля.
Проте хіба скасування Халіфату не було політичною «перемогою» Мустафи Кемаля і його команди?! Цей «здійснений факт» неможна було проголосити святом,тому що воля народу була узурпована всупереч самим же людям. Адже мусульманський народ ніколи не схвалював скасування Халіфату, і очевидним залишається факт, що узурпація не може бути перемогою, адже пишатись нічим, а також тому, що концепція Халіфату повинна бути стерта із розумів мусульман, а кемалістські революції повинні були здійснюватись на практиці, щоб мусульманський народ не знав спокою від кровопролить.
Багато великих вчених було засуджено до страти, щоб не залишилось нічого, що могло б нагадати про Халіфат. Ніби у турецьких мусульман ніколи і не було державності,а набули вони її лише з проголошенням Турецької Республіки. Ті, хто прийшов до влади, навіть не порахували за необхідне стати частиною народу, як годиться істинним главам держави. Замість цього вони віддали перевагу ставити себе вище і розумніше народу, вважаючи себе повновладними хазяями держави.
Сьогоднішній турецький уряд аніскілечки не відстає від кемалістського антихаліфатського менталітету, і більше того, він настілки осліплений люттю, що готовий затримувати мусульманок, у яких є немовлята, через те, що ті хочуть Халіфат. Він транслює на державному каналі таку особистість, як Абдульхамід II, бажаючи, щоб той залишався лише історичною фігурою, але при цьому бере під арешт глибокою ніччю мусульман, мріючи мати такого халіфа, як Абдульхамід II. Ця влада хоче називатись «новими завойовниками Стамбула», заново відкривши Айя-Софію для поклоніння, але не в силах щоб зробити з тим, що журнал «Реальне життя» («GerçekHayat»), що належить приближеній до уряду видавничій групі, закликав до Халіфату; а також влада проявила своє лицемірство, коли похапцем вилучила усі екземпляри січневого випуску 2021 року журналу «Глибока історія» («DerinTarih») все тієї ж видавничої групи, більше того, убравши цей номер з сайту і звільнивши з роботи редактора журналу Мустафу Армагана.
Тим не менш, прагнення до Халіфату охопило усю Ісламську Умму. Заклики до встановлення Халіфату чути із різноманітних куточків мусульманського світу. Глобальна кампанія, запущена Хізб ут-Тахрір з нагоди 100-річчя скасування Халіфату, мала широкий резонанс, у тому числі — і серед кемалістів. З дозволу Аллаха Ісламська Умма у найближчий час замість того, щоб відмічати річниці розпаду Халіфату, буде святкувати встановлення Другого Праведного Халіфату за методом пророцтва. Другий Праведний Халіфат прибуде з відкритими і ясними вираженнями рішень, а не через приховання своїх намірів подібно кемалістам, які заснували Турецьку Республіку; Ісламська Умма прийме Халіфат і відсвяткує його прихід добровільно, а не по примушенню закону. Віднині Умма проявляє не просто бажання, а щиру волю на рівні віри, здійснюючи кроки по встановленню Халіфату за допомогою ідейної і політичної діяльності.
Адже ті, хто приходить до влади через узурпацію, піддають свій народ пригнобленню. Що стосується Другого Праведного Халіфату, то ніхто не буде підданий безчинству, оскільки Халіфат буде заснований при підтримці народів, як того,до того ж, вимагає відповідаюча природі людини акида Ісламу. Більше того, люди зможуть відчути, що таке милосердя між людьми, і навчаться ставитись один до одному без дискримінації по релігійній, мовній і расовій ознакам.
فِي بِضۡعِ سِنِينَۗ لِلَّهِ ٱلۡأَمۡرُ مِن قَبۡلُ وَمِنۢ بَعۡدُۚ وَيَوۡمَئِذٖ يَفۡرَحُ ٱلۡمُؤۡمِنُونَ
«Аллах приймав рішення до цього і буд приймати їх після цього. У той день віруючі зрадіють» (30:4).
Халук Озьдоган
03.03.2021
1. «Нутук» («Промова») — промова, сказана Мустафою Кемалем Ататюрком на другому скликанні «Республіканської народної партії» (CumhuriyetHalkPartisi) у період з 15 по 20 жовтня 1927 року. У даній промові висвітлювались події між початком турецької війни за незалежність 19 травня 1919 року і заснуванням Турецької Республіки у 1923 році . Текст промови є важливим джерелом для вивчення кемалізму. Усього промова зайняла тридцять шість годин: Ататюрк говорив її на протязі шести днів . Дослідники вважають «Нутук» основою офіційної історіографії Турецької Республіки («Wikipedia»).
2. 1927 г. («Нутук», II, стор. 838,839).
3. 1922 г. («Нутук», II, стор. 691).