Такіюддін Набхані - Шейх засновник

Народився шейх в освіченій та набожній родині в селі Аджзам в 1332 р.х. (1914 р.) Батько Шейх Ібрахім був правознавцем в Ісламі, працював викладачем шаріатських наук при Міністерстві Освіти Палестини. Мати також була освіченою в шаріатських науках жінкою завдяки своєму батькові шейху Юсуфу.

В енциклопедичному словнику видатних особистостей наводиться, що Шейх Юсуф - це Юсуф Ібн Ісмаїл Ібн Хасан Ібн Мухаммад Набхані Шафіі, був відомий під псевдонімом «Абу аль-Махасін» (в перекладі з арабської «батько добрих справ»). Відомий поет. Був одним з найбільш яскравих суддів свого часу. Вів судовий процес з Джанінської проблеми у справах вілаята Набольс. Був відправлений до Константинополя і призначений суддею в провінції Кую Санджак з розгляду справ вілаята Мовсіль. Працював головою суду «Махкамат-уль-Джазу» в Лазіхія, потім у Кудсі (нинішній Єрусалим), і головою суду «Махкамат-уль-хукук» в Бейруті. Автор сорока чотирьох наукових видань.

Оточення, в якому народився шейх Такіюддін, відіграло значну роль у формуванні його ісламської особистості. У ранньому віці, в 13 років він вивчив напам'ять всю Книгу Аллаха - Коран. Був зачарований набожністю свого діда (батька своєї матері). Він запозичив у нього багато корисних знань і вже в дитинстві мав глибоку політичну свідомість, особливо щодо тих актуальних політичних проблем, за якими стежив його дід за допомогою свого тісному зв'язку з державними діячами в Османській державі. Також пішла на користь шейха його присутність на загальних зборах юридичних (фікхів) дискусій, які влаштовував його дід Юсуф. Зауваживши його обдарованість і чудовий розумовий розвиток у процесі його участі в цих наукових зборах, дід зацікавився і вирішив впритул ним зайнятися . Він переконав його батька в тому, що необхідно відправити Такіюддіна в аль-Азхар з метою продовження шаріатської освіти.

Його знання та навчання

Шейх Такіюддін вступив до середньої загальноосвітньої школи при аль-Азхарі у 1927 році. Цього ж року він опанував освітню програму і отримав свідоцтво талановитих, після чого вступив на факультет Палацу наук, який відносився тоді до аль-Азхару. Поряд з цим активно приймав участь у наукових гуртках при аль-Азхарі, що проводилися тими шейхами, на яких вказав його дід, такими, як шейх Мухаммад аль-Хідар Хусайн, хай змилується над ним Аллах. У старій системі освіти аль-Азхара це дозволялося. Незважаючи на те, що шейх поєднував стару азхарівську систему з Палацом наук, він все ж таки виявив відмінність у своєму серйозному відношенні і старанності. Це звернуло увагу його однолітків і викладачів, які помічали в ньому глибокий мислительський підхід, відзначали переконливі висновки і силу аргументів у ході ідейних дискусій і дебатів, які тоді кипіли у наукових інститутах Каїра та інших великих мусульманських містах.

Свідоцтва, отримані шейхом Такіюддіном:

Сфери його діяльності

На шляху шаріатського навчання шейх  працював у Міністерстві Освіти до 1938 року. Після чого перейшов на роботу в шаріатський суд. Спочатку працював головним писарем центрального суду Хіфа, потім обійняв посаду радника судді, а потім був призначений суддею шаріатського суду в Рамалла до 1948 року.  В 1948 році він вимушено відправився до Шаму внаслідок єврейської окупації Палестини. Потім цього ж року повернувся, щоб продовжити судову діяльність. Тоді був призначений суддею шаріатського суду в Кудсі (нині Єрусалим), потім був призначений на посаду головного судді апеляційного шаріатського суду. У 1950 році шейх подав у відставку і почав давати лекції студентам другого ступеня на факультеті шаріатських наук в Омані до 1952 року. У світі знань він дослідив безліч наук і широко пізнав навчання у всіх науках. Був абсолютним муджтахідом і блискучим мислителем.

Його письмові праці

         Також ним було видано кілька книг від імені членів партії, щоб вони легко могли поширюватися після накладення державної заборони на продаж та розповсюдження його книг. З цих книг:

               У минулому, до заснування партії, він видав «Врятування Палестини» і «Послання арабам».

Його якості та риси характеру

Професор Захір Каххаль, декан факультету ісламських наук, який знаходився поруч з першого дня приходу шейха Такіюддіна на факультет, розповідаючи про нього, каже: «Він був охайною, благородною, щирою і енергійною людиною, його всі поважали. Він весь горів і хворів через ті біди, які навалилися на умму внаслідок утворення ізраїльської держави в її серці ».

Шейх був середнього зросту, міцної статури і сповнений енергії. Міг добре вести дискусії і переконувати своїми доводами, які не залишали за собою нічого, крім мовчання. Був стійким у своїх справжніх віруваннях. Мав невелику бороду, що прикрашала його сивину. Був сильною особистістю, умів впливати на людей дикцією і переконувати їх своїми відповідями. Не любив марну й хибну витрату зусиль, власне його, та ізольованості від інтересів умми. Вважав, що робота на користь умми краща, ніж заняття людиною власними інтересами, згідно слів Посланника Аллаха ﷺ: «Хто не дбав про справи мусульман, той не з них». Він постійно згадував і наводив як доказ цей хадис. Він жалкував, що імам аль-Газалі, автор книги «аль-Іх яю», в момент, коли хрестоносці нападали на ісламські країни, залишався в мечеті і задовольнявся лише написанням книг.

Зародження Хізб-ут-Тахрір та початок діяльності в ній

Шейх Такіюддін почав глибоко і з усією увагою досліджувати партії, рухи та організації, які були засновані з IV століття за хіджрою. Він досліджував їх способи, ідеї, причини їх поширення й провалу. Стимулом дослідження цих партій було те, що шейх відчував необхідність наявності ісламського об'єднання, яке веде свою діяльність на повернення Халіфата, оскільки після його скасування руками злочинця Мустафи Кемаля Ататюрка мусульмани не змогли повернути його, незважаючи на наявність діючих на той час ісламських організацій. З утворенням ізраїльської держави в травні 1948 року на палестинській землі і проявом слабкості арабів перед злочинними організаціями євреїв, вихованців англійського мандату, який повновластно розпоряджався Йорданією, Єгиптом та Іраком, у шейха Такіюддіна виникло відчуття, що спонукало дослідити істинні причини розвитку мусульман. Так, на початку він постарався привести умму до розвитку шляхом національної ідеї і виклав це у своїх двох письмових працях «Послання арабам» і «Врятування Палестини», які були видані у 1950 році. Однак його національна ідентичність у цих двох посланнях не була вільною від ідейності, переконаності і справжнього послання до умми в цьому світі, яким є Іслам. Це і є різниця між ним та іншими агітаторами арабського націоналізму, які зняли зі своєї умми її послання і закликали до чужого послання, навчань та ідеології, вступаючи в протиріччя з її доктриною, мораллю і цінностями. Потім Такіюддін залишив цю позицію і почав дискутувати і прислухатися до всього, що пропонувалося на арені. Тим не менш, ніщо не змогло переконати його.

Як тільки він влаштувався до суду, то почав зустрічатися з ученими, з якими був знайомий в Єгипті, і пропонувати їм ідею освіти політичної партії на основі Ісламу для відродження мусульман і повернення їхньої слави і величі. Задля цієї мети він відправлявся у різні міста Палестини, представляючи наявну в його свідомості думку видатним особам з числа вчених та провідних мислителів. Він організовував наукові форуми і збирав учених з різних міст Палестини. У ході всього цього він намагався обговорити з ними метод правильного розвитку. У більшості випадків йому доводилося дискутувати з членами ісламських товариств та національними і патріотичними партіями, пояснюючи їм помилковість їхнього руху і безрезультатність їхньої діяльності. Також він торкався ряду політичних проблем у своїх хутбах, що проводились з нагоди релігійних заходів у мечетях «аль-Акса», «Ібрахім», «Халіл» та ін. У своїх промовах він засуджував арабські режими, називаючи їх знаряддям західного імперіалізму, що використовується для продовження колонізації мусульманських країн. Він розкривав політичні плани західних держав і викривав їх наміри проти Ісламу і мусульман. Він пояснював мусульманам їх обов'язок і закликав до партійному об єднання на основі Ісламу.

Потім шейх Такіюддін висунув свою кандидатуру на парламентських виборах. Однак в силу займаних ним позицій та політичної активності в серйозній діяльності щодо створення політичної партії на основі ісламської ідеології і міцного дотримання Ісламу, а також втручання державних структур у процес - в силу всього цього результати виборів були не на його користь.

Тим не менш, політична активність шейха не зупинилася і не послабла його рішучість. Він продовжив свої зустрічі та дискусії, доки не переконав невелику групу шановних вчених, авторитетних суддів і чільних політичних та ідейних особистостей у необхідності заснування політичної партії на основі Ісламу. Він почав представляти їм партійне коло і думки, які можуть бути просвітнім багажем для цієї партії. Його думки отримали згоду і схвалення цих вчених. Після цього він увінчав свою політичну активність просвітою партії «Хізб-ут-Тахрір».

Роботу з формування партії він почав в місті аль-Кудс (нині Єрусалим), де працював у місцевому шаріатському апеляційному суді. Він зустрівся з такими людьми, як шейх Ахмад ад-Дауур з Калкілія, Намр Місрій з ал-Лади, Давуд Хамдані з Рамалла, шейх Абдулькадім Заллюм із міста Халіл, Аділ ан-Набульсі, Ганім Абдух, Мунір Шукайр, шейх Асад Бую дат-Тамімі та ін.

Спочатку зустрічі цих установчих осіб проходили стихійним і невпорядкованим чином. Здебільшого вони проходили в Кудсі та Халілі на тлі обміну думками та залучення нових обличь. Обговорення були сконцентровані на ісламських темах, що впливають на розвиток умми. Становище залишалося незмінним до кінця 1952 р., поки ці особи не стали набувати тону політичної партії.

19 листопада 1952 року п'ять членів-засновників партії подали установчий пакет в Міністерство юстиції та внутрішніх справ Йорданії для отримання дозволу на створення політичної партії. Ними були:

Потім партія відповіла необхідним законним вказівкам, передбаченим в Османському кодексі щодо громадських організацій, прийняла Кудс своїм центром і повідомила офіційним сторонам згідно законодавства.

З моменту подання своєї заяви до уряду з додатком свого статуту та опублікування цього в газеті «ас-Саріх» № 176 за 14/03/1953, Хізб-ут-Тахрір став законною партією, починаючи з суботи 27 Джумада ас-сани 1372 р.х. (14 / 03/1953). Згідно виконавчого Османського кодексу щодо громадських організацій партія придбала законні права на проведення партійної діяльності і всіх партійних заходів, передбачених в статуті партії.

Однак уряд викликав п'ятьох засновників і після проведення допиту заарештував чотирьох з них. Потім 7 Раджаб 1372 р.х. (22/03/1953) уряд видає наказ про незаконність Хізб-ут-Тахрір і забороняє його членам проводити всякого роду заходи (тобто політичну діяльність). 1/04/1953 він наказує зняти вивіску з написом „Хізб-ут-Тахрір”, закріплену на вході до його офісу в Кудсі і силою здійснює це.

Однак і це не розчарувало шейха Такіюддіна Набхані. Він наполегливо продовжив донесення послання, на основі якого він заснував партію. Коли з керівництва партії пішли Давуд Хамдані і Намр аль-Місрі в 1956р., на зміну їм прийшли шейх Абдулькадім Заллюм і шейх Ахмад ад-Дауур. Таким чином, керівництво партії складалося з цих двох шанованих учених під керуванням великого вченого шейха Такхіюддіна Набхані. За милості й волі Аллаха вони з повною відповідальністю і найкращим чином несли тягар заклику.

З площі аль-Акси Хізб-ут-Тахрір почав етап громадської просвіти щодо відновлення ісламського образу життя і виявив широку активність, що змусило владу вжити жорстких заходів щодо заборони  відносно його формування, зміцнення і розвитку. Після цього Набхані був змушений на деякий час залишити країну в кінці 1953 року. Однак йому заборонили повертатися до своєї батьківщини. У жовтні 1953 року Набхані вимушено відправляється в Дамаск, де після приїзду був затриманий сирійською владою і викинутий поблизу ліванських кордонів. Однак і ліванська влада заборонила йому увійти на ліванські території. Тоді шейх зажадав від відповідальних осіб поліцейської ділянки в районі Ваді Харір дозволити йому зробити телефонний дзвінок людині в Лівані, яка знає його. Один з начальників ліванської безпеки дозволив йому зробити телефонний дзвінок. Шейх Такіюддін попросив свого товариша з'єднатися з ліванським муфтієм шейхом Хасан аль-Аллая. Коли слух дійшов до шейха аль-Аллая, він одразу зв'язався з ліванськими високопоставленими особами і зажадав, щоб шейха Набхані негайно впустили до ліванських земель. У зворотному випадку погрожував поширити цю звістку по всій країні, яка називає себе демократичною і забороняє великому вченому ісламської релігії вступити на свої землі. Ліванській владі не залишалося нічого, окрім як погодитися і послухати вимоги муфтія.

З самого приїзду до Лівану Шейх Набхані почав поширювати свої ідеї і продовжував вільно вести свою справу без будь-яких перешкод і обмежень. Однак у 1958 році ліванська влада почала «перекривати кисень» після того, як усвідомила небезпеку його ідей для них. Шейх був змушений приватно виїхати з Бейрута в Тріполі. Один з надійних найближчих його соратників, розповідаючи про нього, говорить: «Шейх проводив більшу частину свого часу в читанні, письмі та слуханні новин по радіо, щоб писати свої сильні політичні прокламації. Він був доброзичливим у своєму баченні і розмовах. Я жодного разу не чув, щоб він лаяв або ображав когось з мусульман, в особливості носіїв поклику з розходженням їх іджтіхадів ».

Шейх-засновник Набхані приділяв велику увагу процесу пошуку захисту (талаб-ун-нусра) в Іраку. Спеціально для цього він кілька разів їздив до Іраку, щоб взяти участь разом з шейхом Абдулькадімом Заллюмом (Абу Юсуф) у важливих зустрічах з власниками авторитету і сили, таких, як покійний Абдуссалам Аріф та інші. В свою останню поїздку він був заарештований в Іраку і зазнав сильних тортур. Все, що він говорив про себе, це те, що він приїхав за ліками. Не отримавши від нього нічого, влада видворила його з країни через сирійський кордон з паралізованою рукою і в жахливому стані після жорстоких тортур під час допитів. Але на щастя, з милості Аллаха, вони видворили його з країни до надходження від Йорданських розвідувальних служб інформації про те, що затриманий є шейхом Такіюддіном Набхані, який розшукується іракською поліцією.

Шейх, хай змилується над ним Аллах, заснував партію на міцних стопах. Мета була зовсім близькою, але всьому свій час.

На початку місяця Мухаррам  недільного ранку 11/12/1977 році ісламська умма втратила одного із своїх видатних вчених, найвідомішого факіха того часу, обновителя ісламської думки в ХХ столітті, правознавця, муджтахіда і великого вченого Шейха Такіюддіна Набхані, засновника і аміра Хізб-ут-Тахрір. Він був похований на цвинтарі аль-Авзаі в Бейруті. Він залишив цей світ, не одержавши плодів роботи, якій він присвятив своє життя - встановлення Праведного Халіфату за методом Пророка ﷺ. Він залишив це своєму послідовнику і близькому соратнику, великому вченому шейху Абдулькадіму Заллюму. Незважаючи на те, що він (хай змилується над ним Аллах) не став свідком мети своєї невпинної діяльності, тим не менш, його зусилля пролили світло на партію, якій належать і несуть її ідеї сотні тисяч людей і мільйони підтримують. Її члени поширилися у багатьох куточках землі і в багатьох в'язницях безбожників, тиранії і деспотії.

Профіль Набхані на сайті "Аль-Азхара"