Що ж приваблює Америку в Афганістані, не дивлячись на її жалюгідне становище у цій країні? Та чи існує насправді різниця в точках зору у попередньої республіканської та теперішньої демократичної адміністраціях? Та наскільки щирим є Обама у своїх заявах про виведення військ з Афганістану, не дивлячись на наявність протиріч поміж ним та військовим керівництвом, про які доволі часто можна почути? Яка роль буде відведена сусіднім країнам, зокрема після явної втомленості Європи від даної війни, і як це може вплинути на виведення військ з країни? На що треба чекати у даному випадку?
Відповідь:
1 – Почнемо з того, що наведемо тут висловлювання американських політичних аналітиків про заданий регіон, який є частиною історичного євразійського континенту, який бере свій початок зі східної Азії, проходячи повз середню Азію, впритул до самої Європи. Збигнев Бжезинський сказав наступне: «Цей регіон здавна був притулком сильних світу сього. Усі,хто прагнув світового володарювання, беруть свій початок з цього регіону. Найбільш густонаселені країни, які прагнули до регіонального володарювання (Китай та Індія) знаходяться у Європі. Усі політичні та економічні конкуренти Америки розташовані там же. Наступна, після Сполучених Штатів, шістка держав, випереджаючих інші країни в економіці та витратах на озброєння, також знаходяться в Євразії. Усі великі держави євразійського континенту офіційно володіють ядерною зброєю, окрім однієї. 75 % жителів Землі проживає у Євразії, там виробляється 60% усього ВНП і приблизно 75% джерел енергії також розташовані на території євразійського континенту. Інакше кажучи, варто відзначити, що євразійські сили мають достатньо впливу, що кидає тінь навіть на Америку. Сили,які здійснять контроль над Євразією, суттєво вплинуть на два з трьох регіонів у світі, які вважаються найбільш економічно продуктивними, на Західну Європу та Східну Азію, що автоматично надасть їм можливість контролювати Близький Схід та Африку. Тому будь-які зміни у розташуванні сил у Євразії матимуть велике значення для Америки по здійсненню її світового володарювання та історичного спадку». [Геостратегія регіону Євразії та іноземні справи. Вересень/жовтень 1997 р.].
Джордж Фрідман у своїй книзі [ 100 найближчих років та прогнози на 21 сторіччя – «2009»] пише: «Загальна мета Сполучених Штатів в їх євразійській політиці полягає у запобіганні виникнення якоїсь великої конкуруючої сили у Євразії… Стратегія Америки відносно регіону – це утворення перешкод для появи будь-якої сили, яким би чином не було це поховано у її політичних зверненнях, що важливіше для неї, аніж введення власних сил до регіону. Тому присутність її політики у регіонах, які доступні для впливу інших сил, очевидно. Вона може виражатись у дестабілізації умов, появі безладів та учиненні перешкод, які скеровані на запобігання утворенню якоїсь централізованої сили. Це пояснює відповідну реакцію США на зростаючий ісламський «бум» у регіоні, яка представлена у здійсненні нестабільності в ісламському регіону, з метою запобігання появі сильної ісламської держави…Таким чином, можна з впевненістю заявити, що наявність стабільності та миру у Євразії не в інтересах Америки, так само як і повна перемога у регіоні. Задовольнятись дестабілізацією існуючої системи, утворенням різного роду зіткнень та безладів, щоб запобігти появі централізованої непідконтрольної сили, є пріоритетним завданням США».
2 - Даний регіон представляє собою стрижень Євразії, це і Центральна Азія, і Афганістан, Пакистан, Західний Іран. Не дивно, що змінюючи один одного уряди у Сполучених Штатах, незалежно від їх ідеологічних схильностей (неоконсерватори та реалісти) використовують Афганістан та Пакистан як плацдарм для здійснення американської гегемонії у регіоні. Ще свіжим є у пам´яті американських політиків використання Афганістану та Пакистану як інструменту у руйнуванні Радянського Союзу. Не так давно Бжезинський у своєму інтерв’ю визнав, що Афганістан у 80-х роках минулого сторіччя був свідком протистояння великих держав на право володіння Євразією. (Русія аль-Яум, за 26/09/2010р.) Таким чином, за допомогою сумнівного вторгнення до Афганістану після подій 11 вересня 2001 року, Америка прагнула застрахувати свою регіональну стратегічну мету, шляхом:
Запобігання російського та китайського впливу на Азію та Європу.
Запобігання становлення держави Халіфат.
Здійснення контролю над ресурсами нафти та газу у Каспійському морі та на Близькому Сході.
Здійснення контролю над ресурсами вуглеводородів у Каспійському морі та на Близькому Сході, та забезпечення їх транспортування у межах своїх життєво важливих інтересів.
Республіканці та демократи, або неоконсерватори та реалісти, єдиної думки щодо вторгнення до Афганістану, довгострокової військової присутності США у країні, та експлуатації Афганістану для дестабілізації стану сусідніх країн, особливо, країн пострадянського простору. Суперечку викликає лише здатність Америки досягти цієї мети у найближчому майбутньому та ефективність американських озброєних сил, на додаток до характеру окупації.
Так, у період знаходження при владі Буша, його адміністрація була повністю зайнята подіями в Іраку, що дозволило Талібану перегрупуватися та розгорнутися в Афганістані. З початком свого правління Обама передивився план дій у регіоні та надав нові механізми у придушенні пуштунського опору, завивши про необхідність здійснення наступної мети:
а). Укріплення ролі афганського уряду в керуванні країною, що веде за собою формування афганських сил безпеки, поліції та армії, призначення дружніх компетентних посадових осіб та зниження рівня корупції в афганському уряді.
б). Перемога над аль-Каідою та ворожих пуштунських бойових формувань.
в). Спонукати поміркованих бойовиків Талібану вступити до централізованого уряду.
г). Заручитися підтримкою Ірану, Індії, Росії, Китаю та інших країн, у межах взаємодії з американською стороною у вирішенні афганської проблеми на регіональному рівні.
3 – Варто іще раз відзначити, що наданий Обамою план дій аніскільки не відрізняється від того, що було запропоновано його попередником Бушем. Протиріччя, не торкаючись загальних засад та принципів, присутні у другорядних питаннях, таких як кількісна складова дислокованих американських військ, часові проміжки їх знаходження у країні, питання участі Пакистану у війні. Адміністрація Буша ратувала за поступове зменшення американської військової присутності, та активізації ролі Пакистану у племінних областях. Обама, окрім своєї військової політики, зміг внести елементи вибіркового маскараду, так, з одного боку, він посприяв збільшенню американського контингенту на афганську землю, і примусив також Пакистан прийняти більш активну участь у бойових діях у племінних областях; з іншого боку, запевнив американських виборців про часткове виведення військ у 2012 році!
Першого грудня 2009 року Обамою була зроблена наступна заява: « Цього вечора я заявляю про відправлення додаткових 30 000 військовослужбовців, які будуть розгорнуті у першому кварталі 2010 року, з метою переслідування озброєних банд бойовиків та забезпечення безпеки основних населених пунктів. Дані додаткові війська, у співробітництві з вже дислокованими американськими військами та міжнародними силами, закликані забезпечити швидке передавання відповідальності на афганські озброєні сили, і дозволить нам почати виведення військ вже у липні 2011 рку», (новини «Голос Америки» он-лайн). Тим самим, загальна кількість американських військ, які знаходяться в Афганістані, складає 100 000 військовослужбовців. А з вересня 2009 року, за даними Міністерства оборони від 15 грудня 2009 року, кількість підрядчиків для забезпечення безпеки, транспортних та логістських послуг досягло позначки 104 500. Таким чином, загальна кількість військ під командуванням Сполучених Штатів досягло 250 тисяч військових. Також кількість військ, які проходять службу на афганському кордоні Пакистану, досягає 140 000 солдатів (Газета «Фаджр» 02/02/2010р.). Разом, загальна кількість військових, закликаних до боротьби з Талібаном, досягає позначки 390 000.
4 – Дата виведення військ стала причиною масового обговорення та багатьох суперечок в адміністрації Обами, а також поміж ним та його військовим відомством. Військові та низка впливових політиків вважають за неможливе виконання постановлених завдань з контингентом у 250 000 військовослужбовців та неприйнятністю тимчасових меж. Найбільш впливовою особою, павши жертвою у даному випадку, став генерал Маккристал, який був усунутий Обамою від керівництва озброєними силами в Афганістані. Обама услід за зняттям Маккристала відмітив: « Заяви генерала Стенлі Маккристала представляють собою ті риси характеру, при яких важко залишатись на керівничій посаді, бо тим самим від підриває громадянський контроль над озброєними силами, тоді як той закладений у підґрунті нашої демократичної системи». [23 червня 2010 MSNBC.com]. Навіть, після усунення Маккристалу, Пентагон продовжує виражати ноту незадоволеності по даті виведення військ з Афганістану, яка була запропонована Обамою. Міністр оборони США Роберт Гейтс запевнив посівшого на посаду генерала Маккристала генерала Петреуса, що виведення військ відбудеться в залежності від того, як складуться обставини. Він також заявив, що генерал Девід Петреус,виразив загальну згоду відносно стратегії президента, та додав,що після безпосередньо ознайомлення зі станом справ, він дасть свою власну оцінку та доведе її до відому президента. Це те,що повинен робити будь-який головнокомандуючий, президент обов’язково прийме їх до уваги, але,все ж таки остаточне рішення стосовно прийняття будь-яких поправок до стратегічного плану дій залишається за президентом, додав Гейтс». [Си Би Ес ньюз, 24 червня 2010 року., Інтернет ресурс].
У серпні нинішнього року інша високопосадова особа в американській армії, а саме, генерал ВМС США Джеймс Конвай заявив про наявність у нього сумнівів щодо доцільності виведення військ у призначений термін: « Для нас більше ніж очевидно, що призначення дати виведення наших військ з країни, досить вірогідно, надасть сил нашому ворогу. Стан, який склався, нібито говорить нам: «Не варто квапити події, ми повинні проявляти стійкість на більш тривкий термін», я з усією правотою має сміливість заявити, що поки ситуація не зміниться на нашу користь, ми повинні знаходитись тут». [Бі Бі Сі онлайн, 24 серпня 2010 року].
5 – Розкол між Обамою та армією більш яскраво знайшов своє відображення у книзі Боба Вудворда, яка вийшла під назвою «війни Обами», де автор книги пише ,що «під час зборів, які були посвячені розгляданню та оцінюванню стратегічного плану дій Америки в Афганістані за 2009 рік, президент, кажучи про свою мету в Афганістані, увесь час уникав розмов про досягнення перемоги».
Президент Барак Обама під час доповіді про причини, які примусили відправити додатково 30 000 військовослужбовців, заявив про те,що «ми потребуємо чіткого плану, які буде розмежовувати причини нашого перебування в Афганістані та наступному виведенню військ з країни», він також відмітив, що «усі наші дії мають бути скеровані на отримання максимального ефекту присутності наших сил, бо це в інтересах нашої національної безпеки, і тут нема місця якимось маневрам, які не відповідають даним вимогам», далі підбиваючи підсумки, він заявив «для здійснення цього у нас два роки». Під час останніх зборів Обама, як про це каже автор,відмітив «Необхідна стратегія по виведенню військ». Також під час своєї приватної зустрічі з президентом Джозефом Байденом, яка біла посвячена альтернативній афганській стратегії, Обама казав про неприпустимість збільшення військового контингенту, і представив часові межі виведення військ, виправдовуючи це даною обіцянкою під час свої виборчої кампанії. Він заявив: «Я не можу сприяти поразці демократичної партії, не виконавши обіцяного». [Війни Обами, Боб Вудворд].
6 – Таким чином, на підґрунті поданих заяв, можна з впевненістю говорити про прагнення Обами вивести частину військ з Афганістану до початку виборів у 2012 році.
У той же час , військове керівництво наполягає на продовження терміну виведення військ та рішуче виступає проти плану виведення Обами. Пентагон також вважає, що втілення даного плану може негативно відбитися на здійсненні прийнятою стратегічної мети.
Варто підкреслити, що Обама не має наміру вивести усі американські війська, а це 100 000 військовослужбовців. Так звана «Дослідницька група Афганістану» нещодавно оприлюднила як рекомендацію постанову, яка містила п’ять пунктів під заголовком «Нові перспективи». Рекомендації, які містилися у даній постанові ,кажуть про скорочення американських військ до 68 000 військовослужбовців до жовтня 2011 року та до 30 000 до липня 2012 року. Що дозволить зекономити США від 60 до 80 млн. доларів щорічно та зменшити наростаюче внутрішнє обурення, яке пов’язано з великою американською присутністю у регіоні.
Існують також і інші дослідження, які присвячені афганській темі, що містять заклики скоротити американську військову присутність до 50 000 військовослужбовців. Якийсь О´Хенлон оприлюднив статтю під назвою «Як можна перемогти в афганській війні». В цій статті автор запевняє, що Обама може успішно балотуватися на пост президента ще раз при дислокованих 50 000 американських військовослужбовців в Афганістані. (зовнішня політика, 2010 р.). Усе це говорить про те,що Америка збереже значну військову присутність в Афганістані для подальшого здійснення своєї мети в регіоні.
7 – Як підсумок, варто відзначити, що настирливі заяви Обами про виведення озброєних сил з Афганістану 11 липня 2011 року підривають здатність Америки у вирішенні поставлених завдань. При наявності 100 000 військовослужбовців та дуже стисло названого терміну, з неготовністю Європи вислати додаткові війська, Америка прагне до втягнення сусідніх до Афганістану країн для їх більш активної участі у вирішенні афганської проблеми. Америка у межах «міжнародної взаємодії по Афганістану» 19 жовтня 2010 року скликала конференцію у Римі, в якій прийняли участь 46 країн та міжнародних організацій, серед них була і Організація Ісламська Конференція! Уперше, на заходах даної конференції була відмічена присутність Ірану. Представник американської сторони Холброк особливо відмітив роль Ірану в Афганістані. Міністерство оборони США головним чином сконцентрувало свою увагу на примушенні Пакистану розгорнути великий військовий контингент у районах проживання племен при участі озброєних угрупувань, які знаходяться на даній території. Американська сторона заявила про необхідність зменшення жорсткого опору пуштунів та схилити групи афганських талібів на бік афганського уряду з метою прийняття афганцями окупації як необхідності та зменшення загроз своїй військовій присутності. Але страх пакистанської армії перед Індією, а також у зв’язку зі складним станом,який має місце, ускладнить пакистанському уряду виконувати американські вимоги по розгортанню додаткових військ.
Америка, провокуючи нахабним чином, навіть для її власних агентів у Пакистані , збільшила бомбардування племінних районів безпілотними літаками. Не обмежившись атаками на племена, вона атакувала пакистанські війська, що примусило останніх закрити перевали для військових підкріплень крізь афганські кордони, щоб поглинути роздратованість людей, але через деякий час знову відкрила їх.
Тисячі американських солдатів, пособництво пакистанського уряду,збільшення атак, які робляться безпілотними літаками, спроби налагодити контакти з помірними радикальними талібами, нездатні чинити перешкоди для іще більшого поглинання Америки в афганську прірву. Вона усвідомлює те,що більше вона не в змозі зберегти свій вплив в Афганістані або ,навіть, вийти з конфлікту, стоячи на своїх ногах, якщо їй не вдасться схилити на свій бік групи афганського опору, перенісши досвід іракських груп пробудження (сахават) до Афганістану. І,здається, вона не мала успіху у цьому питанні… Таким чином, забезпечивши собі зворотній хід до іще більшому жалюгідному стану справ…
12 зулькада 1431 р.х.
20/10/2010 р.