Новина:
12 квітня 2026 року іранське агентство новин «Таснім» повідомило: «У переговорній кімнаті американці мали намір досягти цілей, яких не змогли добитись війною проти Ірану, включаючи питання Ормузької протоки і вивезення ядерних матеріалів із країни, однак іранська делегація зірвала ці спроби».
Коментар:
Незважаючи на те, що Іран іще не вийшов із небезпеки, його відмова йти на поступки з питання ядерного потенціалу і Ормузької протоки запобігає виникненню іще більшої загрози, з дозволу Всевишнього. Щодо переговорів, то дійсно, що США використовують діалог, що добитись того, чого не змогли добитись своєю силою, однак вони також використовують переговори для виграшу часу з метою нарощування більшої військової сили. Трамп, будучи обмеженим можливостями своїх військ, мобілізував своїх союзників і прибічників у Саудівській Аравії, Пакистані, Єгипті і Туреччині для формування коаліції із озброєних сил мусульман, що нагадує мусульманам коаліцію, яку США використовували для руйнування Іраку в 1990–1991 роках, коли сражались до останнього мусульманського солдата з обох сторін.
У стратегічному плані для Америки питання ядерного потенціалу Ірану і контролю над Ормузькою протокою тісно переплетені, представляючи собою єдине ціле, яке визначить її нові відносини з Іраном. Протягом десятиріч Америка ставилась до Ірану як до держави, яка перебуває у її орбіті, тому не вимагала від нього серйозних поступок в області національної безпеки. У межах своєї колишньої стратегії вона розглядала Іран як противагу єврейському утворенню протягом майже 50 років. Однак згідно з новою стратегією США на Близькому Сході і з урахуванням значного розширення впливу євреїв Америка почала вимагати, щоб Іран перетворився на залежну державу, яка жертвує своїми власними інтересами безпеки заради неї. Тому тим, хто перебуває всередині «глибинної держави» в Ірані, слід розуміти, що варіант руху в орбіті США більше не розглядається.
Безперечно, що одним із чинників, які спонукають США прагнути перетворити Іран на залежну державу, є їх досвід взаємодії зі своїми союзниками у Пакистані — країною, яка перевершує Іран за чисельністю населення і озброєних сил, але вже десятиріччями йде по шляху принизливої залежності від США. Представники, орієнтовані на США в Ісламабаді, курирували поступки з життєво важливих питань безпеки, включаючи Кашмір, економічну стабільність і братські відносини з Афганістаном. У даний час влада Пакистану ігнорує навіть погрози США на адресу їх ядерної зброї, створеної з великими зусиллями, і очікується, що вони можуть піти на поступки у питанні ядерного потенціалу під приводом заходів по зміцненню довіри для нормалізації відносин з Індією і заради запобігання взаємному гарантованому знищенню. Тому приклад керівництва Пакистану повинен служити попередженням для мусульман в Ірані. Залежність від США стала для пакистанської влади звичкою до такого ступеня, що вони схвалюють будь-які дії, угодні Вашингтону, незалежно від їх наслідків для мусульман та їх релігії. Існують червоні лінії, ціна і жертви для мусульман, які чинять опір гегемонії і несправедливості, і їх нагорода у Всевишнього.
Що чекає мусульман в Ірані? Варіант руху в орбіті США вже виключений у межах нової стратегії на Близькому Сході. А шлях підкорення тиранам — це шлях приниження у цьому житті і покарання у майбутньому. Залишається шлях справжньої незалежності, який був прокладений Пророком Мухаммадом ﷺ. Це шлях правління за ниспосланими Аллахом законами, шлях готовності жертвувати життям і майном заради досягнення Раю, обіцяного богобоязливим. Шлях слідування повелінням Аллаха і Його Посланця ﷺ і відмови від забороненого. Шлях розриву зв’язків з невіруючими, включаючи союзи, договори і угоди з координації. І, звичайно ж, це шлях об’єднання мусульман від Індонезії до Марокко через подолання націоналізму і сектантства. Це шлях керівництва і Халіфату.
