Справи оцінюються за намірами

Від повелителя правовірних Абу Хафса Умара ібн аль-Хаттаба (р.а.) передається: «Я чув, як Посланець Аллаха ﷺ сказав:

إِنَّمَا الْأَعْمَالُ بِالنِّيَّةِ، وَإِنَّمَا لِامْرِئٍ مَا نَوَى، فَمَنْ كَانَتْ هِجْرَتُهُ إِلَى اللهِ وَرَسُولِهِ، فَهِجْرَتُهُ إِلَى اللهِ وَرَسُولِهِ، وَمَنْ كَانَتْ هِجْرَتُهُ لِدُنْيَا يُصِيبُهَا أَوِ امْرَأَةٍ يَتَزَوَّجُهَا، فَهِجْرَتُهُ إِلَى مَا هَاجَرَ إِلَيْهِ

«Воістину, справи (оцінюються) по намірам і, воістину, кожній людині (дістанеться) тільки те, що вона мала намір (набути), і тому (чоловік, який здійснив) переселення до Аллаху і Посланцю Його, переселиться до Аллаху і Посланцю Його, а той, хто переселявся ж заради чого-небудь мирського або заради жінки, з якою він хотів одружитись, переселиться (лише) до того, до чого він переселявся», (Бухарі, Муслім).

Цей хадіс привабив величезну увагу вчених - хадісознавців, оскільки він охоплює основи релігії. Деякі із вчених навіть вважали, що основа релігії ґрунтується на двох хадісах: на цьому хадісі і хадісі, переданому Аішею (р.а.):

مَنْ عَمِلَ عَمَلاً لَيْسَ عَلَيهِ أمرُنا فَهُوَ رَدٌّ

«Будь-яка справа того, хто скоїв дещо, що не відповідає нашій справі, (буде) відкинута».

Зміст цього в тому, що цей хадіс є мірилом зовнішньої форми дій, а попередній хадіс – мірилом щирості внутрішніх намірів.

В мові слово «намір» означає прагнення і бажання. З цього стає ясно, що намір є справою серця, і промовляти його уголос не є обов’язковим, оскільки Пророк ﷺ не промовляв намірів перед обрядами поклонінь. Щодо слів паломника «Ляббайка Аллахумма хаджан» («О, Аллах, я відповідаю на Твій заклик, щоб здійснити хадж»), то це не є промовлянням наміру, а лише об’явленням про початок виконання, подібним промовлянню першого такбіру в молитві. Підтвердженням цьому служить те, що якщо паломник не промовить ці слова, його хадж буде вважатись дійсним, згідно думці більшості вчених. Намір грає дві основні ролі:

1. Розмежовування видів поклонінь, наприклад, відмінність між пожертвуванням у якості милостині і виплатою боргу, або між добровільним постом і обов’язковим.

2. Розмежовування поклонінь і буденних дій. Наприклад, якщо людина робить омовіння з наміром позбутись від стану осквернення, це вважається поклонінням, за яке вона отримає нагороду. Якщо ж вона омивається для того, щоб освіжитись у спеку, то це буде вважатись буденною дією, за яку нагороди не буде.

Вчені вивели із цього хадісу основне правило: «Справи оцінюються згідно до своїх цілей». Це правило можна застосувати до усіх розділів ісламського права.
На початку цього хадісу Пророк ﷺ сказав:

إنّمَا الأَعْمَالُ بالنِّيّاتِ

«Воістину, справи оцінюються по намірам». Це означає, що кожна справа має свій намір, адже людина, будучи в здоровому глузді, не може свідомо робити дії, не маючи при цьому ніякого наміру. Це може стати втіхою для тих, хто схильний постійним сумнівам, через що постійно переробляють свої дії через страх, що в цих діях не було наміру. Ми запевнюємо їх, що людина, яка має свідомість і не перебуває у вимушеному положенні, не може зробити усвідомлену дію без наміру.

Слова Пророка ﷺ:

وَإِنَّمَا لِكُلِّ امرِىءٍ مَا نَوَى

«кожній людині (дістанеться) тільки те, що вона мала намір (набути)» вказують на важливість щирості у справах заради Аллаха. Адже Пророк вказав, що людині буде зараховано тільки те, що вона мала намір набути. Якщо в своїх діях вона прагнула до довольства Аллаха і Вічного життя, то Аллах запише їй винагороду за її діяння і щедро винагородить її. Якщо ж вона прагне до слави і показухи, то її діяння буде відкинуто, і їй буде записаний гріх. Як сказав Всевишній Аллах в Своєму Писанні:

فَمَن كَانَ يَرْجُوا۟ لِقَآءَ رَبِّهِۦ فَلْيَعْمَلْ عَمَلًۭا صَـٰلِحًۭا وَلَا يُشْرِكْ بِعِبَادَةِ رَبِّهِۦٓ أَحَدًۢا

«Той, хто сподівається на зустріч зі своїм Господом, нехай робить праведні діяння і нікому не поклоняється поряд зі своїм Господом» (18:110).

Таким чином, стає ясно, що людина повинна скеровувати свої прагнення до вічного життя в усіх своїх справах, стежити за чистотою свого серця і уникати показухи чи прихованого многобожжя. Пророк (с..а.с.) сказав про це:

مَنْ كَانَتِ الدُّنْيَا هَمَّهُ، فَرَّقَ اللَّهُ عَلَيْهِ أَمْرَهُ، وَجَعَلَ فَقْرَهُ بَيْنَ عَيْنَيْهِ، وَلَمْ يَأْتِهِ مِنَ الدُّنْيَا إِلَّا مَا كُتِبَ لَهُ، وَمَنْ كَانَتِ الْآخِرَةُ نِيَّتَهُ، جَمَعَ اللَّهُ لَهُ أَمْرَهُ، وَجَعَلَ غِنَاهُ فِي قَلْبِهِ، وَأَتَتْهُ الدُّنْيَا وَهِيَ رَاغِمَةٌ

«Хто прагне до мирського, тому Аллах розстроїть його справи, і зробить так, щоб він завжди бачив бідність перед очима, при цьому він не отримає із мирського нічого, окрім того, що було йому приписано. А хто скерується до Вічного життя, тому Аллах влаштує його справи, наповнить його серце багатством, і мирське життя само прийде до нього, будучи підкореним» (Ібн Маджа).

Намір є настільки важливим, що людина з його допомогою може досягти рівня праведників і отримати нагороду за великі діяння, які вона навіть не робила. Пророк ﷺ, повернувшись із походу на Табук, сказав:

إِنَّ بِالْمَدِينَةِ أَقْوَامًا ، مَا سِرْتُمْ مَسِيرًا ، وَلَا قَطَعْتُمْ وَادِيًا إِلَّا كَانُوا مَعَكُمْ، قَالُوا : يَا رَسُولَ اللَّهِ ! وَهُمْ بِالْمَدِينَةِ ؟ قَالَ : وَهُمْ بِالْمَدِينَةِ حَبَسَهُمُ الْعُذْرُ

«В Медині є люди, які супроводжували вас, куди б ви не вирушили і яку б долину ви не долали». Сподвижники спитали: «О, Посланець Аллаха, вони були з нами, хоча знаходились в Медині?» Він відповів: «Так, їх утримали поважні причини» (Бухарі).

Оскільки прийняття Аллахом діянь пов’язано зі щирістю людини, Пророк ﷺ навів приклад, щоб краще пояснити цю думку:

فَمَنْ كَانَتْ هِجْرَتُهُ إِلَى اللهِ وَرَسُولِهِ، فَهِجْرَتُهُ إِلَى اللهِ وَرَسُولِهِ، وَمَنْ كَانَتْ هِجْرَتُهُ لِدُنْيَا يُصِيبُهَا أَوِ امْرَأَةٍ يَتَزَوَّجُهَا، فَهِجْرَتُهُ إِلَى مَا هَاجَرَ إِلَيْهِ

«і тому (чоловік, який здійснив) переселення до Аллаху і Посланцю Його, переселиться до Аллаху і Посланцю Його, а той, хто переселявся ж заради чого-небудь мирського або заради жінки, з якою він хотів одружитись, переселиться (лише) до того, до чого він переселявся».

Хіджра по своїй суті – це переїзд з території невір’я на територію Ісламу або із земель нечестя в землі благочестя. Таке переселення триватиме, поки у людей є можливість покаяння. Пророк ﷺ сказав:

لَا تَنْقَطِعُ الْهِجْرَةُ مَا تُقُبَّلَتِ التَّوْبَةُ، وَلَا تَزَالُ التَّوْبَةُ مَقْبُولَةٌ حَتَّى تَطْلُعَ الشَّمْسُ مِنَ الْمَغْرِبِ

«Не припиниться хіджра, поки приймається покаяння. А покаяння буде прийматись, поки сонце не зійде на Заході» (Ахмад, Абу Дауд і ан-Насаі).

Деякі можуть подумати, що цей хадіс суперечить словам Пророка ﷺ:

لَا هِجْرَةَ بَعْدَ فَتْحِ مَكَّةَ

«Немає хіджри після завоювання Мекки» (Бухарі, Муслім).

Роз’яснення полягає в тому, що в останньому хадісі мова йде про конкретну хіджру – переселення із Мекки, яка після завоювання стала територією Ісламу, і переселення із неї більше не вимагається.

Термін «хіджра» в Шаріаті несе в собі три аспекти: переселення, яке стосується місця, переселення, пов’язане з діями і переселення, пов’язане з людьми.

• • Переселення, яке стосується місця — це переїзд із території невір’я на територію Віри.

• • Переселення, пов’язане з діями означає, що мусульманин повинен залишити усі форми многобожжя і гріховності.

• • Переселення, пов’язане з людьми має на увазі відмову від спілкування з грішниками і нововведенцями. Як сказано в хадісі Пророка ﷺ:

  الْمُسْلِمُ مَنْ سَلِمَ الْمُسْلِمُونَ مِنْ لِسانِهِ ويَدِهِ، والْمُهَاجِرُ مَنْ هَجَرَ مَا نَهَى اللَّه عَنْهُ

  «Мусульманин – це той, хто не завдає (іншим) мусульманам шкоди своїм язиком і своїми руками, мухаджиром же є той, хто припинив (коїти) заборонене Аллахом» (хадіс узгоджений).
  Особливо слід зазначити, що Пророк ﷺ згадав жінку окремо серед мирських благ, сказавши:

  أَوِ امْرَأَةٍ يَتَزَوَّجُهَا

  «або заради жінки, з якою він хотів одружитись». Це підкреслює застереження від спокуси жінками, яке є найбільш сильною спокусою. Як Пророк ﷺ сказав:

  مَا تَرَكْتُ بَعْدِي فِتْنَةً أَضَرَّ عَلَى الرِّجَالِ مِنَ النِّسَاءِ

  «Я не залишив після себе спокуси більш згубної для чоловіків, аніж жінки» (хадіс узгоджений).

  В словах:

  فَهِجْرَتُهُ إِلَى مَا هَاجَرَ إِلَيْهِ

  «переселиться (лише) до того, до чого він переселявся». Пророк ﷺ не згадав прямо мирські блага чи жінку, а виразив це займенником «до того», сказавши: «до того, до чого він переселявся». Це зроблено для того, що підкреслити незначність і жалюгідність цих цілей, показуючи, що вони не гідні прямого згадування.

  Із цього хадісу, окрім згаданого раніше, можна вилучити іще один урок: успішний проповідник повинен використовувати приклади для роз’яснення і донесення істини, яку він несе людям. Адже людська природа схильна до того, щоб любити слухати історії і приклади. Ідея, підкріплена прикладом, досягає слуху і проникає у серце без перешкод, залишаючи там свій слід. Тому приклади так часто використовуються в Корані і Сунні. Просимо Аллаха дарувати нам щирість в словах і справах. Хвала Аллаху, Господу світів.

  Шановні слухачі, дякуємо вам за увагу. Зустрінемось з вами у наступному випуску, якщо на то буде воля Аллаха. Нехай Аллах береже вас, оберігає і дарує вам безпеку. Мир вам, милість Аллаха і Його благословення!

  Мухаммад Ахмад ан-Наді, Йорданія
  21.08.2014 р.