Новина:
Ввечері 10 Рамадана, 28 лютого 2026 року, президент США Трамп об’явив, що верховний лідер Ірану Алі Хаменеі був вбитий під час перших ударів Америки і єврейського утворення. Ця подія поставила Іран і увесь регіон перед переломним моментом з колосальними наслідками. («Аль-Джазіра»).
Коментар:
Стосовно нападу на Іран слід врахувати декілька моментів:
1. Здається, що Америка хоче по-своєму змінити режим в Ірані. Іран протягом десятиріч служив інтересам США, що означало прив’язку його зовнішньої політики до політики Америки. Тому прибічники Америки всередині іранського керівництва — із фракції, очолюваної верховним лідером, — незмінно ставали на бік США у крупних регіональних ініціативах: будь то вторгнення до Афганістану у 2001 році, вторгнення до Іраку у 2003 році, придушення сирійської революції у 2011 році чи перешкоджання арміям мусульман у наданні допомоги Газі у 2023 році.
2. Однак у межах побудови «нового Близького Сходу» Америка висунула вимоги, які не змогли прийняти навіть її нинішні прибічники. Прибічники американської політики не є її агентами і мають «червоні лінії», яких не дотримуються агенти. Крім того, між ними існують розбіжності у поглядах, як це відбувається у випадку з Іраном. Трамп прагне укласти принизливу угоду з Іраном з метою змінити регіональний баланс сил на користь єврейського утворення у межах політики розширення його ролі. Він стикнувся з опором з боку фракції верховного лідера, яка рішуче виступила проти будь-яких кроків, здатних значно скоротити іранські воєнні і ядерні можливості. Відомо, що фракція Сулеймані тривалий часом була кісткою у горлі Трампа, і цей табір розлютився через демонтаж «вісі опору», до якої входить іранська партія у Лівані. Також приводом у питанні зміну режиму є розширення Угод Авраама так, щоб вони включили і Іран. Стосовно цього Нетаньяху виступає проти будь-якої угоди з Іраном під керівництвом верховного лідера і наполягає на альтернативному режимі, який піде на більш крупні поступки.
3. У цьому контексті Америка віддає перевагу отримати контроль над більш поступливою і прагматичною фракцією всередині Корпусу стражів ісламської революції (КСІР), щоб вона взяла бразди правління в Ірані. Одним із розглядаємих варіантів є команда Мохаммада Джавада Заріфа і Аббаса Аракчі, нинішнього міністра закордонних справ, оскільки вони здатні вибудувати новий курс для Ірану. Америка може продовжувати спричиняти тиск, включаючи воєнні дії, поки не знайде рішення проблеми заколоту. При цьому вона усвідомлює, що Трамп обмежений у своїй здатності нести витрати на затяжну війну — стратегічно, фінансово, політично і військово. Незважаючи на це зараз м’яч на боці КСІР, і Америка сподівається, що він вибере новий шлях для побудови політичної системи, яка відповідає її принизливим умовам, оскільки Іран, будучи найсильнішою мусульманською країною, вважається важливим гравцем для США. Повна заміна Корпусу Америкою виглядає малоймовірною через обмеженість доступних варіантів. Також малоймовірним уявляється перетворення Ірану із країни «сателіта» на прямо залежну державу, очолювану явними агентами, як Америка зробила в Єгипті і Пакистані.
4. Слід зазначити, що напад Америки і єврейського утворення на Іран є принизливим нагадуванням про те, що у Ісламської Умми відсутній щит. Правління на основі Ісламу могло б об’єднати ресурси Пакистану, Туреччини, Ірану, Єгипту та інших найсильніших країн, щоб ефективно і назавжди зруйнувати регіональну військову присутність США. Таким чином, можна сказати, що цей напад став наслідком слабкості Ісламської Уми, а не сили Америки. Насправді, американська армія має протяжні і тендітні контакти з Іраном. Об’єднана Ісламська Умма могла б закрити усі морські шляхи для американських авіаносців, які йдуть із Атлантичного і Тихого океанів, запобігти зосередженню американських сил для нападу і заморозити їх дії по формуванню ударної групи — процес, який займає дні і тижні, а не години.
5. Відсутність ісламського керівництва стало причиною того, що американська адміністрація змогла добитись великого успіху у своїх цілях менше ніж за 24 години після початку операції проти Ірану. Тому Ісламська Умма не повинна чекати нового нападу на яку-небудь іншу мусульманську країну, а повинна серйозно працювати над встановленням держави на основі Ісламу, адже це доленосне питання — питання життя і смерті. Події операції «Наводнення аль-Акси» підтвердили, що національні і сектантські керівництва не можуть замінити справжнє ісламське керівництво — Праведний Халіфат. Нехай же щирі із числа мусульман працюють над встановленням ісламського правління, будь вони арабами чи неарабами, сунітами чи шиїтами.