Ті, хто говорив, що вчинки є частиною віри, природно, стикались з наступною проблемою: чи може віра збільшуватись чи зменшуватись, рости чи знижуватись.
Коли було прийнято рішення зробити вчинки складовою частиною віри, було встановлено наступне рівняння. Віра того, хто робить намаз, і того, хто не робить намаз, — неоднакова. Інакше кажучи, віра першого збільшується, віра другого — зменшується. Таким чином, вони дійшли висновку, що віра зростає по мірі того, як ви робите вчинки.
У якості доказу своєї точки зору вони навели наступний хадіс:
الإِيمَانُ بِضْعٌ وَسَبْعُونَ أَوْ بِضْعٌ وَسِتُونَ شُعْبَةً: فَأفْضَلُهَا قَوْلُ: لاَ إِلَهَ إلاَّ اللَّهُ، وَأَدْنَاهَا إمَاطَةُ الأذَى عَنِ الطَّرِيقِ، وَالْحَيَاءُ شُعْبَةٌ مِنَ الإِيمَانِ
«Віра (включає в себе) більше сімдесяти відгалужень, найкращим із яких є промовляння слів «Немає божества, окрім Аллаха» (Ля іляха ілляллах), а найменшим — прибирання зі шляху того, що завдає шкоду (людям). І сором’язливість — (одне із) відгалужень віри» (Абу Давуд).
В своїй книзі «Полегшення в основах тафсіру» Шейх Ата ібн Халіль Абу ар-Рашта, Амір Хізб ут-Тахрір, обговорюючи питання збільшення чи зменшення іману, говорить, що людина не стане невіруючою, якщо не усуне з дороги те, що завдає шкоду людям, про що згадано у вищенаведеному хадісі. Потім щодо цього хадіса і аналогічно тлумаченню аятів він стверджує, що вони не означають ступені віри. А означають зміцнення віри.
ٱلَّذِينَ قَالَ لَهُمُ ٱلنَّاسُ إِنَّ ٱلنَّاسَ قَدۡ جَمَعُواْ لَكُمۡ فَٱخۡشَوۡهُمۡ فَزَادَهُمۡ إِيمَٰنٗا وَقَالُواْ حَسۡبُنَا ٱللَّهُ وَنِعۡمَ ٱلۡوَكِيلُ
«Люди сказали їм: «Народ зібрався проти вас. Побійтесь же їх». Проте це лише збільшило їх віру, і вони сказали: «Нам досить Аллаха, і який чудовий цей Попечитель і Хранитель!» (3:173).
Тому зростання/збільшення (зіяда) віри, яке використовується в цьому аяті і в багатьох інших аятах, відбувається у змісті зміцнення, тобто мутмаін (спокою, упевненості). Це далеко не означає збільшення і зменшення віри (зіяда ва нуксан) в кількісному відношенні.
З іншого боку, віра — це рішуче ствердження, яке виникає на підставі категоричних доказів, які відповідають дійсності. З цієї причини людина може або з упевненістю у щось вірити, або ні. З точки зору Шаріату не слід оцінювати віру шляхом ділення її на відсотки. Інакше кажучи, оскільки неможна вірити у Всевишнього Аллаха на 99% і говорити: «Я сумніваюсь на 1%», — то не може бути ані збільшення, ані зменшення віри у кількісному змісті. Людина може або вірити у щось, або не вірити.
Матеріал із книги «Такфір», випущеної видавництвом журналу «Köklü Değişim»
Куртулуш Севінч
