Захист громадської і державної власності, заходи для економії

Статті
Друкарня

Дев'ята доповідь із конференції «Рішення Ісламу економічної кризи в 10 пунктах»

Громадська власність — це блага, які за своєю природою скеровані на те, щоб їх перевагами користувалось усе населення. Отож, необхідно використовувати громадську власність на благо суспільства. Проте в нашій країні і практично в усьому світі відбувається більше за усе зловживань і експлуатації. У той час, як уряди дозволяють собі розпоряджатись громадськими благами на свій розсуд, населення, яке є їх основним володарем, отримує найменшу вигоду від цих благ.

1. Заборона на непотрібні витрати

Для таких країн, як Туреччина, чиє виробництво знаходиться на дуже низькому рівні порівняно з розвинутими країнами, економічна необхідність полягає в тому, щоб правильно планувати свої бюджети і діяти економно при витратах, щоб підтримувати баланс імпорту і експорту. На початку списку цих рекомендацій стоїть заборона на непотрібні витрати з метою захисту громадської власності. Проте, оскільки Туреччина є країною, яка приймає капіталістичну економічну систему, вона не може звільнитись від лещат світових колоніальних держав, які заохочують запозичення. Коли до цього додаються гарантовані казначейством проектні тендери, які роздаються дочірнім компаніям, громадське багатство витрачається марно, а вартість отриманого збитку покладається на населення.

Коли ми подивимось на усі ці роботи в категорії непотрібних витрат, то можна помітити, що Туреччина вступила в дуже серйозну боргову спіраль, яка загрожує навіть майбутнім поколінням, а громадський сектор поніс збитки у розмірі до трильйонів турецьких лір. Найбільшу частку вказаного збитку складають витрати, здійснені в рамках проектів «Державно-приватного партнерства» (ДПП)1. Витрати на ці проекти, які здійснюються сугубо в політичних інтересах, хоча і перевищують власні ресурси Туреччини, але не відображаються в фінансових показниках, при цьому усі можливі комерційні ризики бере на себе держава, а зібрані з населення податки переводяться компаніям, які реалізують ці проекти.

Проект ДПП, уперше початий в Туреччині в середині 1990-х років з угоди між британською компанією, яка надає послуги по водопостачанню, водовідведенню і очистці стічних вод «Thames Water», і муніципалітетом Ізміта про будівництво греблі Юваджик, сьогодні прийнятий у якості моделі майже для усіх інвестицій в рамках правлячої «Партії Справедливості і Розвитку» (ПСР). Хоча в той час гребля Юваджик могла бути побудована за 250 мільйонів доларів, за методом ДПП вона набула вартості приблизно в 4,5 мільярда доларів, і громадськість понесла великі втрати. Продовження тієї ж моделі сьогодні, незважаючи на фіаско, несумісне з доброю волею, а також з комерційними міркуваннями. Витрати громадськості на проекти, які реалізуються за моделлю державно-приватного партнерства і моделі «Будівництво – експлуатація – передача», складають:

А. Мости і автомагістралі

За даними за 2020 рік, курсова різниця, виплачена казначейством компаніям-підрядникам в період з 2014 по 2019 рік за гарантовані переходи по мостам і автомагістралям, побудованим при уряді «ПСР», склала 61 мільярд 719 мільйонів 332 тисячі турецьких лір.

Згідно Загальному звіту щодо відповідності, опублікованому Рахунковою палатою Туреччини, загальна сума курсової різниці, виплачена казначейством своїм дочірнім компаніям за гарантовані переходи, складає 10 мільярдів 117 мільйонів 321 тисячу турецьких лір в 2019 році, 25 мільярдів 117 мільйонів 477 тисяч турецьких лір — в 2018 році, 8 мільярдів 798 мільйонів 220 тисяч турецьких лір — в 2017 році, 3 мільярда 748 мільйонів 570 тисяч турецьких лір — в 2016 році, 9 мільярдів 284 мільйона 858 тисяч турецьких лір — в 2015 році і 4 мільярда 652 мільйона 884 тисячі турецьких лір — в 2014 році.

Щоб розрахувати вартість в доларах 61 мільярда 7 мільйонів турецьких лір, яка становить курсову різницю, виплачену у цілому в період з 2014 по 2019 рік, враховуючи середній обмінний курс 2020 року, скажемо, що на ці гроші можна побудувати приблизно іще 6 «мостів Чанаккале 1915 року»2, 7 тунелів «Євразія»3, 7 мостів Османгазі4 і 2 мости Султана Селіма Явуза5.6

Як видно із звіту Рахункової палати Туреччини, в цих проектах, які реалізуються навіть при відсутності необхідності, явно помітний колосальний збиток. Якщо до цієї цифри додати гарантійні платежі 2021 року, то усього за 6 років компаніям було пожертвувано біля 100 мільярдів турецьких лір із державних засобів. Враховуючи, що період передачі проектів громадськості складає від 15 до 25 років, можна зекономити в середньому 400-450 мільярдів турецьких лір.

Б. Міські лікарні

Так само, як з мостами і автомагістралями, турецька економіка, здається, понесла серйозну втрату прибутків і з міськими лікарнями, побудованими за моделлю «державно-приватного партнерства». За підрахунками спеціалістів в області економіки і фінансів, податкове навантаження, яке 30 міських лікарень принесуть населенню за 25 років, при загальній вартості обслуговування і оренди складає 142 мільярда 4 мільйона доларів. За сьогоднішнім обмінним курсом це біля 2 трильйонів турецьких лір. Згідно цьому розрахунку, на 25-річну вартість витрат однієї міської лікарні можна побудувати приблизно 29 лікарень на 1200 койок.

Інакше кажучи, навіть при грубому підрахунку вже можна побудувати 30 лікарень на вартість витрат, які уходять тільки на одну міську лікарню. В такому випадку можна досягнути економії у розмірах не менше 120 мільярдів доларів. За сьогоднішнім обмінним курсом ця економія складає 1 трильйон 440 мільярдів турецьких лір. Окрім того, в місцях, де будуються міські лікарні, закриваються інші клініки, щоб держава забезпечувала необхідну кількість пацієнтів, що викликає додатковий збиток7.

В. Атомні електростанції і аеропорти

Одним із дорогих по вартості для турецької економіки проектів є АЕС «Аккую», яка будується в Мерсіні. Вартість проекту, здійснюваного російською компанією, яка будує АЕС, складає 20 мільярдів доларів. На відміну від інших моделей, проект, побудований за моделлю «будівництво – володіння – експлуатація»8, буде належати Російській Федерації і буде експлуатуватись нею довічно. Для електростанції, яка буде вдовольняти тільки 7,7% потреби Туреччини в електроенергії і яку планується завершити у 2026 році, Туреччина повинна буде понести як збиток від курсової різниці, так і збитки, які виникнуть від вартості покупки електроенергії, яка в три рази перевищує ціну на внутрішньому ринку, оскільки Туреччина надає гарантію покупки в іноземній валюті. Тобто, згідно з угодою, укладеною з Росією у 2010 році, Туреччина гарантувала викуп 50% електроенергії, виробляємої на АЕС «Аккую», за ціною 12 центів (160 курушей) за кіловат-годину. Вироблення, яке відповідає гарантованій половині роботи АЕС «Аккую», через 15 років досягне 285 мільярдів кіловат-годин. В обмін на цю електроенергію Росії буде виплачено 35 мільярдів доларів, що за поточним курсом долара складає 420 мільярдів турецьких лір.

Проте на сьогоднішній день Туреччина може отримувати електроенергію із усіх неядерних джерел за третину ціни. З поточними цінами, опублікованими міністерством енергетики, середня ринкова клірингова ціна на серпень 2021 року складає 35 курушей/кВт/ч.

Згідно з сьогоднішніми ринковими умовами, за електроенергію, яка буде вироблятись на АЕС «Аккую», щорічно буде стягуватись додаткова плата у розмірі 1 мільярда 64 мільйонів доларів (12 мільярдів 768 мільйонів турецьких лір). Сума, яка належить до виплати через 15 років, складе приблизно 25 мільярдів доларів або 300 мільярдів турецьких лір. За цими рахунками будуть платити жителі Туреччини і 46 мільйонів абонентів, які вже і так перебувають у стиснутій економічній ситуації.

У якості останнього прикладу того, як витрачається громадське багатство, необхідно згадати аеропорт Зафер, побудований в Кютахье. Вищезгаданий проект, відомий як «вбивця казни», був побудований по моделі «будівництво – експлуатація – передача»9 в рамках «Державно-приватного партнерства». Загальний обсяг гарантії від держави на пасажиропотік, наданий аеропорту, відкритому у 2012 році, досяг 9 мільйонів 903 тисяч 710 осіб. Проте загальна кількість прибулих пасажирів залишилась на рівні 326 тисяч 332 особи. За пасажирів, які не приїхали, був виплачений 51 мільйон 93 тисячі 308 євро. Компанія побудувала аеропорт за 50 мільйонів євро. Таким чином, за 9 років компанія компенсувала собівартість аеропорту і отримала прибуток у розмірі 1 мільйона євро.

Хоча загальна чисельність населення Кютахьи, Афьона і Ушака складає біля 1 мільйона 600 тисяч людей, щорічна кількість гарантованих пасажирів складає в середньому біля 1 мільйона 250 тисяч осіб. Проте максимальна кількість пасажирів на рік склала усього лише 39 тисяч осіб. Середня погрішність з 2012 по 2020 рік складає 97%. Якщо погрішність збережеться в такому виді на рівні 97% до 2044 року за рахунок того, що гарантована кількість пасажирів не буде досягнута — а досягнення гарантованої кількості пасажирів не здається досяжним, — то сума грошей, яку візьмуть із кишені народу, складе 208 мільйонів євро (приблизно 3 мільярда 2 мільйона турецьких лір). Щоб досягти гарантованого пасажиропотоку, населення регіону повинно збільшитись в 10 разів, що по своїй суті неможливо.

Таким чином, ми можемо сказати, що просто реалізація крупного проекту сама по собі не є чимось цінним і важливим. Необхідно брати до уваги вартість проекту, його користь для громадського благополуччя і його дострокову ефективність. Проте, оскільки ці чинники не враховуються в більшості проектів державно-приватного партнерства, виникає ситуація як проти держави, так і проти благополуччя споживачів. В результаті в виграші залишаються тільки капіталістичні компанії, а громадські блага витрачаються марно. Коли такі проекти будуть скасовані і запобігатимуть непотрібні витрати, буде досягнута величезна економія, яка вдихне життя в турецьку економіку. Враховуючи витрати і збиток від розглядаємих проектів, ця цифра економії при найбільш оптимістичному підході складає 2 трильйона 5 мільярдів турецьких лір за 20-річний період.

2. Засоби, які виділяються закладам

Важливо звести до мінімуму асигнування, які виділяються різним закладам в рамках заходів жорсткої економії, які повинні бути реалізовані для захисту державної і громадської власності. Ці асигнування складають важливу частину бюджету. При цьому багато міністерств і відомств, особливо адміністрація президента, втрачають гроші так, нібито «власність держави подібна морю». Це збільшує асигнування, які виділяються кожен рік, збільшуючи громадський тягар. Насправді відомо, що мільярди турецьких лір витрачаються марно, щоб не зменшувати асигнування на наступний рік.

Асигнування, виділені міністерству із бюджету центрального уряду на 2022 р.

Велике національне зібрання Туреччини

2 532 721 000 турецьких лір

Офіс президента

4 965 480 000 турецьких лір

Міністерство юстиції

42 510 807 000 турецьких лір

Міністерство національної оборони

101 333 754 000 турецьких лір

Міністерство внутрішніх справ

18 191 532 000 турецьких лір

Міністерство іноземних справ

9 055 538 000 турецьких лір

Міністерство казначейства і фінансів

978 204 919 000 турецьких лір

Міністерство національної освіти

251 593 259 000 турецьких лір

Міністерство охорони здоров’я

134 186 293 000 турецьких лір

Міністерство транспорту і інфраструктури

77 986 246 000 турецьких лір

Міністерство родини і соціальних послуг

80 946 290 000 турецьких лір

Міністерство енергетики і природних ресурсів

6 567 684 000 турецьких лір

Міністерство культури і туризму

8 654 469 000 турецьких лір

Міністерство промисловості і технології

17 386 160 000 турецьких лір

Міністерство оточуючого середовища і міністерство міського господарства

5 846 870 000 турецьких лір

Міністерство торгівлі

10 212 079 000 турецьких лір

Міністерство молоді і спорту

33 631 091 000 турецьких лір

Міністерство сільського і лісового господарства

74 556 337 000 турецьких лір

Управління по справам релігії

20 729 373 000 турецьких лір

 

В 2022 році бюджет в розмірі 1 трильйона 728 мільярдів турецьких лір був виділений 40 закладам із бюджету центрального уряду. Бюджети, які виділяються закладам, об’являються поряд з 9 різними статтями витрат. Це витрати на персонал, витрати на соціальне забезпечення і державні внески, витрати на покупку товарів і послуг, відсоткові витрати, поточні трансферти, капітальні витрати, капітальні трансферти, кредитування і статті резервних дотацій. В ці важкі дні, якщо б кожен заклад зекономив 5%, в казні залишилось би 86 мільярдів 400 мільйонів турецьких лір.

3. Боротьба з марнотратством

Питання марнотратства — як одна із важливих проблем турецької економіки — є питанням, яке треба розглядати і яке потребує серйозного рішення. Зокрема, пристрасть уряду до розкішного життя веде до безрозсудному споживанню громадського багатства. Такі витрати, як літні і зимові палаци з тисячами кімнат, побудованих тільки для показухи і зарозумілості, закордонні поїздки, орендовані розкішні літаки, урядові автомобілі вартістю в мільйони турецьких лір кожен, а також представницькі витрати закладів з’їдають мільярди турецьких лір громадського надбання. Іслам же заборонив людині жити безвідповідально, гордовито і пихато, порахувавши це гріхом, і пообіцяв, що такі люди будуть покарані. Всевишній Аллах говорить в Корані наступне:

فِي سَمُومٖ وَحَمِيمٖ ٤٢ وَظِلّٖ مِّن يَحۡمُومٖ ٤٣ لَّا بَارِدٖ وَلَا كَرِيمٍ ٤٤ إِنَّهُمۡ كَانُواْ قَبۡلَ ذَٰلِكَ مُتۡرَفِينَ

«Вони опиняться під спекотним вітром і в кип’ятку, в тіні чорного диму, який не приносить ані прохолоди, ані добра. Раніше вони ніжились розкішшю (були мутрафінами)» (56:42–45).

Інакше кажучи, вони були зарозумілими і пихатими людьми, які коїли те, що їм заманеться10.

Тому, коли культура марнотратства, породжена капіталістичною ідеологією, буде знищена шляхом запровадження ісламської системи, буде досягнута дуже важлива економія.

4. Боротьба з корупцією і хабарництвом

В сучасному світі, де богобоязливість забута, корупція сприймається ледве не як «пильність». Вона укорінилась настільки, що прем’єр-міністр Тургут Озал у свій час на питання: «Як держслужбовці будуть жити на цю зарплату?», — дав історичну відповідь: «Мій держслужбовець знає свою справу!». Корупція і хабарництво подібні піраміді, яка зменшується зверху вниз. В будь-якій корупційній справі виграють ті, у кого є влада і сила, а в програші неминуче опиняється «громадськість», тобто усі прошарки, які не здійснюють цю корупцію. Хоча точно невідомо, який збиток суспільству завдають корупція і хабарництво, оскільки немає документально зафіксованих даних, проте можна сформувати уявлення щодо цього, поглянувши на фінансові відбиття корупції і хабарництва

Якщо нам треба дати цифру по корупційному «послужному списку» Туреччини, можливо, буде правильним почати з «Процесу 28 лютого»11, який коштував народу 290 мільярдів доларів. В той день громадськість примусили заплатити за корупцію через 22 банка, які були спустошені. Вартість «Процесу 28 лютого» тільки в національному прибутку обчислюється в 93 мільярда 3 мільйона доларів. Тодішній президент Фонду страхування ощадних депозитів Туреччини Ахмет Ертюрк описав картину того періоду так: «Темні відносини, які встановились, такі як «політик – банкір», «політик – бізнесмен», привели до краху системи і залишили після себе руїни на мільярди доларів».

Звіт, підготовлений для парламентського розслідування, початого в 2004 році у відношенні колишнього міністра енергетики і природних ресурсів Джумхура Ерсумера і деяких державних чиновників, розкриває корупцію при закупках природного газу. У звіті говориться: «В листі, направленому заступником міністра Організації державного планування Орханом Гювененом в міністерство енергетики 30 червня 1999 року, наш заступник заявив, що, незважаючи на потребу в приблизно 15 мільярдів кубометрів природного газу в електроенергетичному секторі за станом на 2005 рік, видно, що Генеральна дирекція компанії по торгівлі і транспортуванню нафти і природного газу в Туреччині «Botas» в той же рік планувала споживати 30 мільярдів кубометрів природного газу, у зв’язку з чим були зроблені відповідні підключення для забору газу. При цьому розуміється, що в 2005році приблизно 15 мільярдів кубометрів газу не може бути спожито через відсутність потреби, а ціну доведеться заплатити згідно з домовленостями в формі «бери чи плати» (Take-or-Pay)12, і будуть зроблені непотрібні інвестиції в електростанцію в рамках необхідності спожити газ».

Навіщо домовлятись на 30 мільярдів кубометрів, коли є потреба в споживанні лише в 15 мільярдах кубометрів природного газу?! Якщо дана угода не є доказом корупції, то що тоді підходить у якості доказу?

Згідно індексу сприйняття корупції13 організації «Transparency International»14, Туреччина займає 86-е місце із 180 країн. 1990-ті роки, які вважаються періодом політичної нестабільності в історії Туреччини, вважаються періодом значного росту корупції. Проте ми на прикладі 19 років правління «ПСР» є свідками того, що проблема повинна вимірюватись не політичною стабільністю, а пануючими ідеями і системою. Хіба того факту, що п’ять найбільших європейських компаній, які використовують державні засоби, є турецькими, недосить, щоб зрозуміти, як інституціоналізується корупція?

Корупція і хабарництво отримали настільки широке розповсюдження, що навіть в найпрозоріших тендерах, відкриваємих державами і муніципалітетами в Туреччини, проявляються кумівство, корупція і хабарництво. Зміна влади чи муніципалітету в Туреччини — ніщо інше, як визначення того, в чиї руки перейде цей інструмент.

Адже кумівство, передаваємі своїм знайомим в обмін на відрахування тендери, залагоджувані проблеми в обмін так званих «пожертвувань» показують, що корупція і хабарництво є моральною проблемою, яка передається урядами Туреччини від попередника наступнику, і вона не може бути вирішена без скасування існуючої світської системи.

Звичайно, кількісно оцінити корупцію в Туреччині неможливо. Тому що, як усі визнають, корупція і хабарництво стали масовими і неминучими явищами. Корупція і хабарництво настільки нормалізувались, що встановлена навіть узгоджена ставка (20%).

Загальна сума державних закупок в період з 2015 по 2020 рік складає 1 трильйон 56 мільярдів 976 мільйонів 719 тисяч турецьких лір. Сума цих закупок, здійснених шляхом прямих закупок, тобто без тендера, складає 36 мільярдів 277 мільйонів 671 тисяча турецьких лір. Ці цифри показують, що недокументована корупція склала як мінімум 200 мільярдів турецьких лір за останні 6 років. Окрім того, це іще один факт завдання державі серйозного збитку, закуповуючи товари втридорога. В цей же період між 2005 і 2020 рокам прибутки держави від приватизації, яка є іще однією корупційною статтею, складають 6 мільярдів 30 мільйонів доларів. Корупція, яка виникає внаслідок приватизації, тобто надання громадських благ компаніям по вартості набагато нижче їх реальної ціни, складає не менше 1 мільярда доларів.

Величезні багатства політиків, чиновників і бізнесменів, мільярди доларів, переведені в «податкові гавані» за кордон, є неофіційно задокументованими доказами корупції в Туреччини. Якщо б не ця корупція і хабарництво, в казні Туреччини залишились би трильйони лір. Це могло б запобігти зануренню Туреччини в болоті зовнішніх боргів, і її зовнішні борги могли б бути закриті.

Корупція, хабарництво, марнотратство, зрадництво у відношенні державної власності, зловживання службовим положенням — усе це є неподобством, яке Іслам заборонив. Всевишній Аллах сказав:

وَمَن يَغۡلُلۡ يَأۡتِ بِمَا غَلَّ يَوۡمَ ٱلۡقِيَٰمَةِۚ ثُمَّ تُوَفَّىٰ كُلُّ نَفۡسٖ مَّا كَسَبَتۡ وَهُمۡ لَا يُظۡلَمُونَ

«Той, хто незаконно привласнює трофеї, прийде в День воскресіння з тим, що він привласнив. Потім кожна душа сповна отримає те, що вона заробила, із ними не вчинять несправедливо» (3:161).

Посланець Аллаха ﷺ дав наступне попередження кожному, хто займає велику чи маленьку посаду в державі:

مَنِ اسْتَعْمَلْناهُ مِنْكُمْ عَلَى عَمَلٍ، فَكَتَمَنَا مِخْيَطًا فَمَا فَوْقَهُ كَانَ غُلُولًا يَأْتِي بِهِ يَوْمَ القِيَامَةِ

«Якщо ми доручимо кому-небудь із вас яку-небудь справу, а він утаїть від нас хоча б голку або щось більш цінне, (приховане ним) перетвориться в окови, в яких він явиться (на суд) в День воскресіння!» (Муслім, «Імара», 1833).

Декілька фрагментів із життя Умара ібн аль-Хаттаба показують нам, як треба захищати громадську власність. Поки Умар (р.а.) працював посеред ночі, до нього прийшли декілька сподвижників. Перш ніж Умар (р.а.) приділив їм увагу, він загасив палаючу свічку і запалив іншу. Він дав наступне гідне стати зразком пояснення сподвижникам, які спитали його, чому він так вчинив: «До того, як ви прийшли, я займався справами людей і суспільства з палаючою громадською свічкою. Але з вашим приходом я запалив свою особисту свічку. Тому що відволікся від державної служби. Я не можу дозволити собі говорити про наші особисті справи під світлом палаючої громадської свічки …».

Умар ібн аль-Хаттаб не тільки сам проявляв чуйність і трепет до захисту громадської і державної власності, але також хотів, щоб призначені ним валії (губернатори) вчиняли так само. При призначенні валія він записував його активи, а коли строк повноважень цього губернатора закінчувався, Умар порівнював оборотні активи губернатора з активами до його призначення. Якщо в цьому майні з’являвся ненормальний і підозрілий надлишок, Умар брав цей надлишок і клав в державну казну.

Марнотратство, хабарництво, корупція, неправильні і непотрібні інвестиції створили дефіцит в державному бюджеті, а відсотки, які були взяті для покриття цього дефіциту, зробили ці борги неоплачуваними. Значення, яке Іслам надає держаній власності, очевидно. Ті, хто (мова при нинішній уряд Туреччини, який часто поминає Умара) шукає «Умара», ті, хто говорять, що «Умар вже в дорозі», не здатні проявити трепет Умара (р.а.) до громадської і державної власності. Безперечно, саме втілення ісламської ідеології робить Умара ібн аль-Хаттаба таким чуйним в захисті громадських прав. Єдине, що необхідно для захисту державної і громадської власності, це ісламська особистість!

 

Köklü Değişim
Турецькою мовою 

1. Державно-приватне партнерство (ДПП) — сукупність форм середньо- і дострокової взаємодії держави і бізнесу для рішення громадсько значущих задач на взаємовигідних умовах.

2. Міст Чанаккале 1915 року (тур. 1915 Çanakkale Köprüsü), також відомий як міст Дарданелли (Çanakkale Boğaz Köprüsü), автомобільний підвісний міст в провінції Чанаккале на північному заході Туреччини. Розташований до півдня від міст Лапсекі і Геліболу, міст перетинає протоку Дарданелли приблизно в 10 км до півдня від Мармурового моря.

3. Тунель «Євразія» (тур. Avrasya Tüneli — автомобільний підводний тунель під протокою Босфор в Стамбулі (Туреччина). Двоповерховий тунель довжиною 5,4 км (3,4 милі) з’єднує Кумкапи в європейській частині і Кадикей в азіатській частині Стамбула. Протяжність — 14,6 км (9,1 милі), включаючи під’їзні шляхи до тунелю.

4. Міст Османгазі (тур. Osman Gazi Köprüsü) — висячий міст через Ізмитську затоку довжиною 2620 м. Міст з’єднує турецьке місто Гебзе з провінцією Ялова і автомагістраллю О-5 Міст був відкритий 1 липня 2016 року і став на ту мить найдовшим підвісним мостом в Туреччині і четвертим за довжиною (сьомим за довжиною на 2022 рік) підвісним мостом у світі по довжині його центрального прольоту.

5. Міст Султана Селіма Явуза (Міст Султана Селіма Грізного) — третій міст через пролив Босфор. Розташований до півночі від Стамбула. Міст названий на честь османського султана Селіма I Явуза (Грізного; 1512–1520).

6. https://www.dogrulukpayi.com/dogrulama/sayistay-raporuna-gore-hazine-garantili-projelere-62-milyar-kur-farki-odendigi-iddiasi

7. https://www.diken.com.tr/hesap-31-sehir-hastanesinin-kamuya-maliyeti-142-milyar-dolar/

8. «Будівництво – володіння – експлуатація» (BOO — Build–Own–Operate) — приватний сектор фінансує, будує, володіє і експлуатує будівлю або надає послугу на основі довічного володіння чи оренди. Державні обмеження встановлюються в оригінальній угоді і за допомогою функціонування постійного регулюючого органу.

9. «Будівництво – експлуатація – передача» (BOT — Build–Operate–Transfer) — приватний сектор проектує, фінансує і будує нову будівлю на основі довгострокової концесійної угоди і експлуатує її в період дії цієї угоди. По спливанню строку дії угоди право власності повертається державному сектору, якщо це право іще не перейшло з причини завершення об’єкту. Фактично, така форма охоплює моделі BOOT («будівництво – володіння – експлуатація – передача) і BLOT («будівництво – оренда – експлуатація – передача») з єдиною відмінністю — по формі власності об’єкту.

10. Такиюддін Набхані, «Економічна система Ісламу», стор. 211.

11. Військовий меморандум в Туреччині (1997) (тур. 28 Şubat süreci, «переворот 28 лютого», друга назва: «постмодерністський переворот», тур. Post-modern darbe) — «бархатний» військовий переворот, який полягав у низці військово-політичних рішень, прийнятих військовим командуванням Туреччини на засіданні Ради Національної безпеки Туреччини 28 лютого 1997 року. В результаті зібрання лідерів силових структур був прийнятий меморандум, який припускав ухід у відставку прем’єр-міністра Туреччини Неджметтіна Ербакана, голови «Партії Благоденства», а також усього його коаліційного уряду.

12. «Бери чи плати» (англ. Take-or-Pay; ToP) — поширена норма побудови договорів про поставки деяких видів товарів крупним покупцям. Тоді як постачальник берёт на себе зобов’язання надати товар до зафіксованих в договорі максимальних обсягів, покупець зобов’язується в будь-якому випадку оплатити певну частину цих обсягів, незалежно від того, скільки він закупив насправді в розглядаємий період.

13. Індекс сприйняття корупції — це індекс, який ранжує країни «за їх сприймаємим рівнем корупції в державному секторі, як це визначено експертними оцінками і опитуваннями громадської думки». ІСК зазвичай визначає корупцію як «зловживання довіреною владою в особистих цілях».

14. «Transparency International» («Трансперенсі Інтернешнл») — неурядова міжнародна організація по боротьбі з корупцією і дослідженню рівня корупції по усьому світу.