Відлуння імперії: американське піратство біля берегів Венесуели

Американській офіційні особи заявили, що даний захід скерований на покарання за припускаємі порушення давно діючих санкцій, пов’язаних з нібито незаконними нафтовими поставками. Уряди Венесуели і Куби осудили цей крок, назвавши його відвертим крадійством і піратством. Куба охарактеризувала те, що трапилось, як морський тероризм, який впливає на її енергопостачання. Внаслідок цих дій більше ніж 11 млн. барелів венесуельської нафти опинились заблокованими у морі, оскільки нафтові танкери і трейдери переглядають ризики перевезення венесуельської нафти. Це призводить до більш значних знижок і перегляду контрактів з ключовими покупцями, такими як Китай.

Коментар:

Захоплення нафтового танкера Skipper, під час якого Берегова охорона США та військові взяли під контроль венесуельську нафту у міжнародних водах, є не заходом по забезпеченню дотримання закону, а відображенням продуманого затвердження однобічної влади над економічної артерією незалежної держави. Формально це виправдовується санкціями, проте по суті представляє собою механізм геополітичного тиску. Історично відносини між Вашингтоном і Каракасом характеризувались чергуванням співпраці і домінування, продиктованих нафтовими інтересами. З початку XX сторіччя інтереси США в венесуельській нафті спричиняли вплив на політику — від підтримки панування американських нафтових компаній до реакції на націоналізацію і кризи у нафтовому секторі Венесуели. Американські політичні документи показують, що забезпечення доступу до нафтових запасів було ключовою стратегічною ціллю політики США стосовно Венесуели.

Захоплення танкера Skipper у 2025 році стало результатом багаторічного зростаючого тиску, включаючи масштабні санкції, введені у 2019 році стосовно державної нафтової компанії Венесуели PDVSA та її торгових партнерів. Ці санкції постійно обмежували можливості Каракасу брати участь у світових нафтових ринках, навіть з урахуванням неофіційних винятків, наданих для підтримання обмежених потоків. Сукупний ефект санкцій вже призвів до підриву нафтовидобувних потужностей Венесуели та її доходної бази. Захоплення танкера Skipper посилило цей збиток, порушивши експорт і фактично заморозивши рух нафтових танкерів. У відповідь трейдери призупинили відвантаження і почали вимагати значних знижок, що на практиці призвело до подальшого покарання присутності Венесуели на міжнародних ринках сирої нафти.

Хоча адміністрація Трампа представляє ці заходи як боротьбу проти нелегальних мереж або як частину стратегії з наркотрафіком, більш широкий шаблон військової демонстрації сили і вилучення ресурсів ясно показує, що мета є набагато ширшою, аніж просто ізоляція злочинних структур. Протягом останніх місяців Сполучені Штати значно посилили свою військову присутність у південній частині Карибського моря і завдали ударів по судам, які, на їх думку, пов’язані з наркоторгівлею. Ці дії викликали занепокоєння навіть серед спеціалістів з міжнародного права через їх позасудовий характер і можливих порушень міжнародних норм. Ці операції співпадають з більш широкими дискусіями у політичних колах США про скинення уряду Мадуро або, принаймні, ослаблення його влади. Каракас контролює одні із найбільших у світі підтверджених запасів сирої нафти, а його політичні альянси — зокрема, партнерство з такими країнами, як Китай, Росія і Куба — підривають вплив Вашингтона у регіоні, який він вважає своїм «заднім двором». Американська військово-морська сила, яка проявляється у діях, схожих на піратство і застосування насильства у Карибському басейні, примушує міжнародні компанії діяти вкрай обережно. Вони бояться завантажувати венесуельську нафту через ризик нових затримань і конфіскацій. Фактично це означає, що військово-морський тиск США ставиться вище за законні торгові права суверенних держав-виробників і використовується для перерозподілу світових торгових потоків в інтересах Вашингтона.

Загалом ці події показують, що ціль затримання танкера Skipper і супутніх заходів не зводиться лише до забезпечення дотримання санкцій. Мова йде про частину більш широкої стратегічної кампанії, скерованої на видавлювання економічних і політичних поступок шляхом встановлення прямого контролю над експортом венесуельської нафти і, тим самим, на ослаблення уряду Мадуро. По суті, Вашингтон використовує економічне удушення і військовий тиск як інструменти впливу, що нагадує історичні втручання, при яких наддержави використовували залежність більш слабких країн від їх власних ресурсів для формування їх внутрішньої політики.

На практиці це означає, що венесуельський народ, чиї засоби до існування і національна інфраструктура тісно залежать від нафтових доходів, несе на собі наслідки конфлікту, в якому природні багатства країни перетворюються на розмінну монету геополітичних маневрів. Замість захисту суверенітету і норм міжнародного права затримання танкера Skipper фактично закріплює таку модель світового порядку, при якій провідні держави одноосібно трактують правові норми і використовують їх як виправдання для дій, продиктованих власними стратегічними інтересами, водночас підриваючи права інших держав. Цей однобічний підхід дестабілізує регіональні ринки, посилює економічні труднощі і руйнує норми, які повинні регулювати мирне співіснування держав. Проте єдиним критерієм, яким, по суті, керуються Сполучені Штати, залишається затвердження власних інтересів за рахунок будь-яких інших.

Те, що ми спостерігаємо сьогодні у вигляді американського піратства у Карибському басейні, є нічим іншим, як черговим продовженням її кривавого панування над народами світу, яких вона розглядає як власну територію, експлуатуючи її на власний розсуд, незалежно від людських втрат.

وَلاَ تَحْسَبَنَّ اللّهَ غَافِلاً عَمَّا يَعْمَلُ الظَّالِمُونَ إِنَّمَا يُؤَخِّرُهُمْ لِيَوْمٍ تَشْخَصُ فِيهِ الأَبْصَارُ

«Не думай, що Аллах не відає про те, що коять беззаконники. Він лише дає їм відстрочку до того дня, коли закотяться погляди» (14:42).