Новина:
М’янма заявила у міжнародному суді ООН, що звинувачення у геноциді під час військової кампанії 2017 року проти рохінджа «не мають під собою підстав», стверджуючи, що операція була законною відповіддю на боротьбу з тероризмом і атаками озброєних угрупувань. Проте Гамбія представила докази масових вбивств, зґвалтувань і систематичних порушень, заявивши, що ці дії свідчать про наявність прямого задуму на геноцид. У даний час більше ніж 1,17 мільйона рохінджа проживають у переповнених таборах у Бангладеш. Справа триває і перебуває під пильною увагою, оскільки її завершення може вплинути на аналогічні процеси, в тому числі проти єврейського утворення. До 29 січня судді будуть заслуховувати свідчення жертв, після чого винесення рішення може зайняти місяці або навіть роки (Channel NewsAsia).
Коментар:
Заява М’янми у Міжнародному суді ООН про те, що звинувачення у геноциді рохінджа не мають підстав, є волаючим запереченням звірств, як були широко задокументовані Організацією Об’єднаних Націй і міжнародними правозахисними організаціями. Місія ООН у 2018 році у М’янмі однозначно дійшла висновку, що армія М’янми скоювала масові вбивства, які юридично підпадають під визначення геноциду, включаючи масові вбивства, систематичні зґвалтування, спалення сотень сіл і знищення ідентичності народу рохінджа. Крім того, організації Human Rights Watch і Amnesty International представили вагомі докази — від супутникових знімків зруйнованих сіл до свідчень виживших, описуючих вбивства немовлят, позасудові смерті кари і насильницьке переміщення більше ніж мільйона рохінджа у Бангладеш. Ці факти показують, що версія М’янми про «антитерористичну операцію» є не більше, аніж пропагандою, скерованою на приховання спонсорованих державою злочинів, які представляють собою одну із найбільших кампаній етнічної чистки у новітній історії.
Разом з тим ця трагедія також виявляє більш глибоку слабкість всередині існуючих держав мусульманського світу. Примітно, що країною, яка подала справу про геноцид рохінджа до Міжнародного суду ООН, була не крупна мусульманська країна, а Гамбія — невелика держава з населенням менше ніж три мільйона людей! Це різко відрізняється від колективної міці мусульманських країн, які нараховують більше ніж 50 держав і майже два мільярда людей, володіючих величезними економічними і військовими ресурсами. Нездатність цих країн зайняти рішучу і єдину позицію перед звірствами, скоєними проти мусульман, відображає глибоку політичну роздробленість. Немає ані скоординованих санкцій, ані колективного дипломатичного тиску, і навіть заяви із засудженням залишаються розрізненими і обмеженими вузькими національними інтересами.
Гірка правда полягає у тому, що сміливість однієї маленької країни перевершила мусульманські країни, що є болючим докором на адресу ісламської солідарності в усьому світі. Це показує, що без єдності і сильного керівництва мусульмани залишаються безсильними в захисті пригноблених, будь то рохінджа чи палестинці.
