Ви думаєте, що бійня у Сребрениці у Боснії і Герцеговині закінчилась?!
Її відлуння іще не згасли. Як і раніше є ті, хто покладає надії на ООН та інші міжнародні політичні інститути, у т.ч. — раду Безпеки і Міжнародний трибунал, що справедливість восторжествує, винуватці будуть притягнуті до відповідальності і запанує світ в усіх куточках земної кулі!
Злочин, скоєний ООН в районі Сребрениці у Боснії, не менш жахливий аніж злочин сербів, які стратили 8000 людей, ґвалтували жінок і коїли наругу над тілами старих і дітей, деякі із них були поховані заживо, стікаючи кров’ю. Адже зрадництво — це тяжкий злочин, і ООН зрадила Сребреницю, вступила у змову проти неї і стала пособником сербів у скоєнні свого жахливого злочину, незважаючи на усі жалкування, засудження і співчуття, які виражають сьогодні через свої організації, благодійні фонди і звіти. Ось минуло вже чверть сторіччя, але нічого не змінилось. Рани на тілі Боснії іще не зажили, а, швидше, продовжують загострюватись. По сей день невідоме знаходження 3000 людей. На протязі 25 років 3000 родин відчувають біль, не знаючи про те, де знаходяться тіла їх загиблих дітей, і бачачи, що винуватці злочинців вільно переміщуються без усілякого покарання чи розплати. А у 2019 році Нобелевську премію присудили просербському австрійському письменнику Петеру Хандке. І це, незважаючи на те, що він відкрито підтримував злочинців, які скоїли масові вбивства проти мусульман в усьому регіоні, що він публічно заявив в інтерв’ю Белградському телебаченню, що бажає бути «православним монахом, який б’ється за Косово»! навіть колишній міністр закордонних справ Косово Петріт Селімі під час вручення нагороди Петеру Хандке цинічно виразився: «Що далі? Премія миру Башару Асаду?».
Що засмучує в усьому цьому, так це те, що трагедія Сребрениці розрослась і вийшла за свої територіальні кордони, поширившись на землях М’янми, Сирії (Східна Гута), Іраку (Мосул), Лівії,Ємену і на площу Тахрір в Єгипті. ООН продовжує засуджувати і виражати обурення із своєї розкішної будівлі поруч з Статуєю Свободи — символом гуманізму у центрі Нью-Йорку у країні, яка породила глобальний терор — Америці. Найбільш ганебним є те, що держави, які вчиняють масові вбивства і військові конфлікти, є країнами-членами міжнародної спільноти, яка по уставу повинна підтримувати мир і безпеку, а також вирішувати міжнародні суперечки!
Це те, що трапилось у регіоні Сребрениця 25 років назад, коли у 1989 році розпався СРСР і разом з ним, як наслідок, Югославія, в яку входили 6 республік: Боснія і Герцеговина, Словенія, Сербія, Хорватія, Македонія і Чорногорія. Боснія і Герцеговина, як і деякі інші республіки, проголосила незалежність . Але великий відсоток проживаючих там сербів бойкотував це по тій причині, що вони хотіли заснувати свою республіку «Велика Сербія». І коли боснійці відмовились приєднатись до Сербії, серби влаштували геноцид і етнічні чистки проти боснійських мусульман. За три роки цієї жахливої війни серби скоїли найогидніші і найпотворніші злочини, щоб відродити історію галльських племен і жорстокості саксів.
ООН досить пізно втрутилась у цю війну. З березня 1993 до липня 1995 року місто Сребрениця знаходилось фактично в осаді, будучи оточеним сербськими військами. В умовах задушливої облоги, голоду і суворих умов ООН об’явила Сребреницю «зоною безпеки», тобто, безпечною і демілітаризованою зоною згідно з Резолюцією № 819 від 16 квітня 1993 року. У місті зібралось більше 50000 біженців з усієї Боснії. Розташовані там 600 голландських миротворців вилучили зброю у мусульман Сребрениці і передали її сербам. Після усього цього сери почали свої масові вбивства при мовчазному потуранні з боку ООН на тлі паралізованої міжнародної спільноти, яка навіть пальцем не поворухнула, а навпаки, закрила очі на лицемірство і змову своїх міжнародних інститутів.
Днем одинадцятого липня сербський генерал-кат Ратко Младіч з’явився на каналі «BBC» і пригрозив мусульманам помстою: «Після цього дня мусульмани нехай рахують своїх живих, а не мертвих».
Після цієї волаючої і жорстокої загрози одразу за вторгненням злочинних сербських сил у місто, більшість жителів міста, а також біженці із сусідніх селищ пішли до будівлі ООН в надії на порятунок від невідворотної смерті. За словами очевидців, число тих, хто знайшов притулок у будівлі ООН, складало від 20 до 25 тисяч нещасних громадянських осіб. Перед мертвою відповідною реакцією міжнародної спільноти і ООН сербські війська взяли 30 голландських миротворців у заручники, як це відбувається у голлівудських п’єсах, а Младіч почав вимагати негайної зустрічі з командуючим голландськими силами полковником Карімансом.
Під час трансляції спільної зустрічі, яка відбулась, обидві сторони тихо шептались і погоджувались одна з другою. Потім командуючий «миротворчими» силами вирішив передати тисячі беззахисних громадянських осіб у якості легкої здобичі ненависним злочинцям в обмін на голландських так званих «заручників». Таким чином, миротворчі сили ООН віроломно вчинили з тими боснійцям, які довірились їм, за проханням ООН склали свою зброю і віддали її миротворчим силам. Але коли ці беззбройні громадянські особи звернулись по допомогу до цих сил, останні просто передали їх у руки катів, які вчинили масові вбивства у безпосередній близькості від точки дислокації голландських сил. Між тим ООН мовчазно спостерігала за тим, що відбувалось зі сторони. Що ж стосується міжнародної спільноти, чиї повноваження дозволяють здійснити військове втручання для врегулювання конфліктів, то вона також віддала перевагу бути стороннім спостерігачем найжахливішої бійні за усю новітню історію Європи, не поворухнувши і пальцем.
Ми не із тих, хто чекає втручання з боку Америки, Росії, Китаю, Франції і Британії — як постійних членів Ради Безпеки ООН — для порятунку боснійських мусульман. Адже на їх руках іще не висохла кров мусульман Ємену, Сирії, Іраку, Афганістану, Малі, Східного Туркестану та інших мусульманських земель, які опинились під ударом цих наддержав. Невже ми будемо довіряти і покладати свої надії на міжнародні організації, які, по суті, асоціюють себе у політичному і стратегічному контексті з США, Францією і Британією і по факту реалізують порядок денний цих наддержав? Вони на самому високому рівні проявляють лицемірство і подають свої звіти і декларації у якості абсолютної істини, якій неможна перечити. Вони приймають закони і конвенції і надають їх усьому світу у якості божественного зводу законів. Ці організації вважають себе невідворотною долею, дають відстрочку і карають тих, кого хочуть . Між тим, увесь світ є свідком їх співучасті в усіх трагедіях, а також їх підступності і віроломства. Проте залишається питання: яка користь від цих міжнародних інститутів в житті мусульман?
«Я розумію ваше розчарування. Але ви знаходитесь у кращому положенні, аніж десять інших місць у світі. І я можу надати вам список», — з такими безглуздими словами Генсек ООН Бутрос-Галі докорив боснійцям під час сербської агресії проти них і продемонстрував свою жалюгідну і ганебну позицію, щоб ми у 2020 році зрозуміли його послання з крайньою ясністю. Список, про який згадав Бутрос-Галі, продовжується по сей день. Сербські злочинці розмножуються і ростуть, живучи серед нас і розмовляючи на нашій мові. Сьогодні вони займають високопосадові посади, стали міністрами і вступили в ряди озброєних сил. Так що ж ООН зробила особисто для нас — боснійських мусульман?!
Різанина у Сребрениці буда скоєна у безпосередній близькості від миротворчого контингенту, а точніше — на очах у миротворців. Хіба це не зрадництво?! Хто відповість за віроломство ООН у відношенні Боснії?! Хто буде переслідувати цю організацію, покарає її і викриє її змову з сербськими злочинцями?! Боснійська дівчина на ім’я Земра Сехоміровіч, яка залишилась у живих, розповідає: «Я бачила, як солдати наказували хлопчику зґвалтувати свою дев’ятирічну сестру, а коли він відмовився зробити це, вони звірські покінчили з ним. Це трапилось поруч з базою голландських миротворців. Я бачила так, як людей обезглавлювали і розстрілювали». І на завершення своєї розповіді Земра згадує: «Я своїми очима бачила, як серби, одягнуті в обмундирування голландських військових, вбили десятирічну дитину… Серби вбили маленьку дитину на руках її матері. Тіло продовжувало знаходитись в руках матері, а голову дитини, з якої іще крапала кров, цей вбивця насадив на ніж і, хизуючись, показував усім оточуючим».
Тут хотілось би звернути увагу на ганебний парадокс. Певен, ніхто не забув ранок 11 вересня 2001 року, коли світ здригнувся від атак на вежі-близнюки у Нью-Йорку і будівлю Пентагону у Вашингтоні. Яким масштабним було висвітлення цих подій в інформаційному просторі, як на місцевому, так на міжнародному рівнях, з боку усіх ЗМІ. Як усі регіональні і міжнародні політичні сили взялись аналізувати, розслідувати і давати свої висновки. Певен, багато хто пам’ятає, як усі радіостанції, преса і телеканали зображали інцидент, який трапився, у виді вселенської кризи. Як світ заговорив по збитки і жертви Америки?! Як країни світу взялись підтримувати США і виражати співчуття?! Як вони згуртувались навколо Америки в надії на те, що остання дасть їм шматок розтерзаного тіла пораненої Ісламської Умми.
Незважаючи на спливання дев’ятнадцяти років від цих подій (а бійня в Сребрениці була усього за шість років до цього), світ усе іще говорить про це, як нібито це було учора. До сих пір аналізи і звіти проливають світло на причини цього теракту. До сих пір Америка — мати тероризму — переслідує тих, хто звинувачується у причетності до цьому теракту,і веде військові і економічні війни проти мусульманських народів під приводом боротьби з терором. Немає сумнівів у тому, що Америка зробила події 11 вересня стартовою точкою для помсти і виправдання скоюваних нею вбивств, руйнувань і колонізації інших народів. В ногу з нею іде ООН, яка на повному ходу приймає закони проти тероризму, реалізовує порядки денні у підтримку миру в Америці і схвалює рішення міжнародної спільноти на військове втручання у будь-який регіон світу, в якому, на думку американців, є загроза. Одночасно з цим ООН керує операціями по роззброєнню народів, обертаючись з Америкою в усіх її злощасних справах. Невже Америка, Росія, Британія, Франція і Китай не наситились кров’ю мусульман?!
Ця ідеологічна ненависть, яка штовхає ці держави вбивати мусульман, та ж сама, яка штовхнула сербів вбивати боснійців . Це ненависть до Ісламу і мусульманам, породжена страхом перед нашим об’єднанням. Тому їх реакція скерована на наше криваве розділення.
Ми ніколи не забудемо масові вбивства у Боснії, як і не забудемо масові вбивства у Бірмі, Мосулі, Східній гуті, Лівії та інших мусульманських землях, які були розірвані при повному потуранні міжнародної спільноти і міжнародних організацій, коли до них звертались за допомогою і порятунком. Пам’ять про усе це не буде стерта. Проте, можливо, рани Ісламської Умми заживуть, коли у мусульман з’явиться держава, яка буде збирати, захищати і оберігати їх, а також припиняти кожного, хто наважується посягнути на мусульманина,оскільки кров мусульманина недоторкана і значима перед Господом. Святість життя мусульманина вище святості Заповідної мечеті у Мецці. Ісламські закони категорично забороняють нехтувати життям людей і попирати їх правами. І якщо будуть порушені ці закони, то наші душі опиняться під загрозою.
О, мусульмани! О, пригноблені жителі Боснії, Палестини, Іраку, Сирії, Ємену, Афганістану та інших мусульманських країн!
Тільки держава Праведний Халіфат за методом пророцтва поверне страх у серця ваших ворогів і покладе край вашій роз’єднаності, згуртує ваші ряди і помститься за вас. Тільки ця держава буде вважатись продовженням тієї держави, яку заснував Пророк Мухаммад ﷺ. Саме це можна назвати допомогою і перемогою від Аллаха.
وَقَاتِلُوهُمْ حَتَّى لَا تَكُونَ فِتْنَةٌ وَيَكُونَ الدِّينُ كُلُّهُ لِلَّهِ
«Боріться з ними, поки не зникне смута і поки релігія (поклоніння) не буде повністю присвячена Аллаху» (8:39).
Спеціально для Центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
Нісрін Бузафірі
