Адресовано Абдуллаху Абу Муфіду
Питання: Ассаляму алейкум ва рахматуллахі вабаракятуху!
У книзі «Система Ісламу» згадується, що «фард» — це дія, за виконання якої приписана винагорода, а за невиконання — покарання. Проте у третьому томі «Ісламської особистості» говориться, що це — дія, яка веде до покарання за невиконання, і при цьому не згадано про винагороду для виконавця. Скажіть, яке із цих визначень буде табанні (прийняте)?
Нехай благословить Вас Аллах!
Відповідь: Ваалейкум ассалям ва рахматуллахі ва баракятуху.
Для початку варто відзначити, що немає різниці між згаданим у «Системі Ісламу» та у третьому томі «Ісламської особистості», якщо не зачіпати контекст розгляду. Розгляд слова «фард/ваджиб» у «Системі Ісламу» наближений до загального визначення, тобто не обмежується лише розглядом доводу (каріни) категоричності (аль-джазм) на виконання або залишення дії. Це ясно простежується у самій книзі: «Таким чином, людина, яка робить вчинки, які відносяться до категорії фард і ваджиб, заслуговує похвали, а той, хто утримується від здійснення цих обов’язкових вчинків, заслуговує на засудження. Іншими словами, людина, яка залишає виконання вчинку, який рішуче вимагається виконати, заслуговує на покарання.
Людина ж, яка виконує заборонену дію, заслуговує на засудження, а той, хто відмовляється від забороненої дії, заслуговує на похвалу, або, іншими словами, людина, яка виконує заборонені вчинки, заслуговує на покарання». «Засудження та похвала» згадуються у загальному визначенні «фарда», а потім згаданий довід (карина) на категоричність (аль-джазм) на користь фарда: «Людина, яка залишає виконання вчинку, який рішуче вимагається виконати, заслуговує покарання». Але про похвалу нічого не говориться, оскільки сама по собі похвала не має на увазі, що дія — фард, адже може матись на увазі і мандуб. А ось згадування покарання за невиконання вже вказує на те, що дія несе в собі категоричність. Те ж саме стосується доводу (каріни) на категоричність для «харама», як приведено у книзі: «Людина, яка виконує заборонені вчинки, заслуговує на покарання».
Що стосується визначення у третьому томі «Ісламської особистості», то воно несе характер розгляду питання у межах усуль-фікха, фокусуючи увагу на доводі (каріні) категоричності (аль-джазм), а не на загальному визначенні. У третьому томі «Ісламської особистості» сказано: «Обов’язковим — ваджиб або фард — є та дія, за навмисне невиконання якої людина заслуговує на засудження. Під засудженням людини, яка навмисно не виконує цей припис, мається на увазі засудження, яке приводиться у Корані, Сунні та Іджма Сахаба. У даному випадку мова не йде про засудження з боку людей за відмову від виконання дії, адже суть полягає у засуджуванні з боку Шаріату...
Якщо звернення Законодавця стосується категоричної вимоги утриматись, отож, мова йде про заборону, тобто харам або махзур. Згідно ісламської термінології, харам — це дія, виконувач якої заслуговує на засудження.». Тут видно акцент на доводі (каріні) категоричності зі згадуванням засудження, а не похвали. Причина у тому, що у даному випадку засудження вказує на харам, адже засудження служить на користь категоричності. Таким ж чином засудження за невиконання дії вказує на те, що цей вчинок — фард. І, як Ви бачите, тут немає згадування про похвалу, тому що похвала не говорить на користь категоричності, тому що на похвалу заслуговує не лише той, хто робить фард, але й і той, хто робить мандуб.
Висновок полягає у тому, що у «Системі Ісламу» визначення приведене у більш загальному та широкому виразі: «Таким чином, людина, яка робить вчинки, що відносяться до категорії фард та ваджиб, заслуховує на похвалу, а та, яка утримується від здійснення цих обов’язкових вчинків, заслуговує на засудження. Іншими словами, людина, яка залишає виконання вчинку, який рішуче треба виконати, заслуговує на покарання. Людина ж, яка виконує заборонену дію, заслуговує на засудження, а та, яка відмовляється віз забороненої дії, заслуговує на похвалу, або, іншими словами, людина, яка робить заборонені вчинки, заслуговує на покарання». А у третьому томі «Ісламської особистості» увага акцентована на доводі категоричності: «Обов’язковим — ваджиб або фард — є та дія, за навмисне невиконання якої людина заслуговує на засудження. Під засудженням людини, яка навмисно не виконує цей припис, мається на увазі засудження, яке приводиться у Корані, Сунні та Іджма Сахаба. У даному випадку мова йде не про засудження з боку людей за відмову від виконання дії, адже суть полягає у засуджуванні з боку Шаріату.... Якщо звернення Законодавця стосується категоричної вимоги утриматись, отож, мова йде про заборону, тобто харам або махзур. Згідно ісламській термінології, харам — це дія, виконувач якої заслуговує на засудження».
Сподіваюсь, що цього роз’яснення досить для відповіді на поставлене питання.
Ваш брат Ата ібн Халіль Абу ар-Рашта
27 Зуль-каъда 1439 г.х.
09.08.2018 р.
Низка відповідей вченого, аміра Хізб ут-Тахрір, шейха Ати ібн Халіля Абу ар-Рашти на питання відвідувачів його сторінки у «Facebook». Відповідь на питання по фикху.
