Передостанній заклик Хізб ут-Тахрір до Ісламської Умми загалом, а зокрема – до володарів сили та впливу у ній

Звернення
Друкарня

Хвала Аллаху, Господу Світів! Мир і благословення Посланцю Мухаммаду, його родині, сподвижникам й усім тим, хто пішов за ним, а потім:
Любі брати! Ассаляму алейкум ва рахматуллахі ва баракятуху…

Ми звертаємося до вас із цим закликом на початку священного місяцю Рамадан, місяцю благословенного посту, про який Всемогутній Аллах сказав:

شَهْرُ رَمَضَانَ الَّذِي أُنْزِلَ فِيهِ الْقُرْآنُ هُدًى لِلنَّاسِ وَبَيِّنَاتٍ مِنَ الْهُدَى وَالْفُرْقَانِ

«Місяць Рамадан, у який був ниспосланий Коран як керівництво людям, роз’яснення прямого шляху і розрізнення» (2:185).

А також з цього приводу Посланець Аллаха ﷺ сказав у кудсі хадісі, переданому від Абу Хурайри: «Усі справи сина Адама – для нього самого, окрім посту, оскільки піст – для Мене, і Я нагороджую за нього». Передав Бухарі. Передають зі слів Абу Хурайри, хай буде вдоволений ним Аллах, що посланець Аллаха ﷺ сказав: «Коли настає рамадан, ворота Раю відчиняються, ворота Пекла зачиняються, а на шайтанів  одягають кайдани». Цей хадіс передав Муслім.

І ми закликаємо до Всемогутнього Аллаха і прохаємо Його, щоб ваші серця були відкриті для нас, щоб ви чули нас, відповідали нам і щоб ви були одними з тих, про кого Всевишній Аллах сказав:

الَّذِينَ يَسْتَمِعُونَ الْقَوْلَ فَيَتَّبِعُونَ أَحْسَنَهُ أُولَئِكَ الَّذِينَ هَدَاهُمُ اللَّهُ وَأُولَئِكَ هُمْ أُولُو الألْبَابِ (١٨)

«к які дослухаються до слів і йдуть за найкращими з них. Це ті, яких Аллах наставив на прямий шлях. Вони і є володарі розуму» (39:18).

Любі брати, безсумнівно, ви чуєте і бачите те, що сталося, і те, що відбувається з нами… Країни невірних, колонізатори обрушилися на нас, і наші землі стали бажаними для кожного пожадливого і насолодою для кожного, хто бажає розважитися. Проливається наша кров, грабуються наші багатства, забираються наші землі, зазіхають на священні місця, на благословенну землю Палестини, євреї окупували землі нічної подорожі і піднесення, землі першої Кибли і побудували там собі державу, розповсюджуючи зло і нечисть…Вони залишили без даху над головою жителів цих земель і виселили їх з їх осель. Вони зазіхнули на честь, гідності і святині, і досі продовжують вбивати та розповсюджувати зло та корупцію. Америка, проливаючи кров в Іраку та Афганістані, всюди будує змови проти Ісламу і мусульман. Вони розділила Судан, відокремила Східний Тимор від Індонезії, дозволила Греції правити основною частиною Кіпру… Великобританія брала участь в усіх цих злочинах разом з Америкою, а якщо вона могла б, то проливала б кров і вбивала б сама, самотужки, але вона бачить що вже не у змозі робити це. А тому вона об’єднується з Америкою у її злочинах і йде попереду або позаду неї. Вона була спільницею Америки у масових вбивствах в Іраку, Афганістані та Лівії. Франція допомагала їм у деяких злочинах, а іноді залишалася незалежною (осторонь) у деяких інших країнах, наприклад у центральній Африці…Потім Росія влаштувала криваву різанину у Чечні, на Кавказі, у Татарстані, у Криму…Також Китай у Туркестані виказує свою ворожість до Ісламу…Індія в Кашмірі… Індія править мусульманами Кашміру за допомогою політики вбивства і знищення…Навіть маленькі країни приймають участь у  вбивстві мусульман! Наприклад, у М’янмі вбивають мусульман і зазіхають на їх честь, буддисти знущаються з мусульман як можуть…А також відбувається багато іншого, подібного до описаного вище.

Але ця кров проливається не лише руками невірних колонізаторів, але й руками їх агентів і руками представників їх державних органів, які є нашими співгромадянами, що воюють одне з одним. Проливається кров, і в цьому приймають участь несвідомі мусульмани, думаючи, що вони роблять добру справу. У Сирії вони воюють як найзліші вороги одні проти інших, воюють одне з одним в Іраку, воюють, неначе вони знаходяться в епосі невігластва та багатобожжя. Воюють одне з одним у запеклих боях у Лівії, у Ємені…Боротьба йде у Єгипті та в Тунісі…Усі ці злочини – безпрецедентні, адже раніше мусульмани не вбивали одне одного таким чином…

Не лише втрата крові, яка проливається руками невірних колонізаторів і руками самих же мусульман, знесилює організм мусульман, але також їм завдаються рани, які не спливають кров’ю, але від них страждають розум і серце. Невірні колонізатори доклали усі зусилля для того, щоб ввести мусульман в оману, використали усі види обманів, хитрощів та злоби проти заклику до Халіфату і проти тих, хто закликає до нього. Іноді невірні це роблять напряму, самі, а іноді – руками своїх агентів. Але коли їх підступи й усі їх справи, спрямовані проти тих, хто працює для встановлення Халіфату, виявилися марними, а самі вони не змогли відвернути мусульман від обов’язку встановлення Халіфату, тоді вони вигадали нову інтригу. Група мусульман зробила те, чого не робили самі невірні колонізатори – вони почали проводити конференції, на яких спотворювали поняття про Халіфат, кажучи що Халіфат – це історичне явище, а не закон Шаріату в Ісламі. Інша група мусульман скоїла іще гіршу дію проти Халіфату – вони від імені Халіфату скоїли масові вбивства і злочини, ім’ям Халіфату вони скоїли страшні кровопролиття, масштабів яких не уявить собі людський розум. Таким чином, вони дали можливість невірним колонізаторам і кожному ворогу Ісламу скористуватися цими злочинами й обдурити людей, сказавши їм, що Халіфат – це і є зло та злочини. Усе це робиться для того, щоб люди ненавиділи Халіфат і відмовилися від цього проекту, щоб у їх свідомості Халіфат був не великим і світлим, а похмурим і тиранічним. І тому положення мусульман сьогодні подібне до темряви глибини морської безодні. Але гірше за те, ця темрява і лиха коються не лише невірними колонізаторами, але разом з ними (або навіть більше за них) це роблять ті, хто приписує себе до Ісламу. Вони очорнюють Іслам, використовуючи його гасла проти нього або за нього!

Шановні мусульмани загалом,  і зокрема – володарі влади і сили!

Наше положення нагадує епоху джахілії (невігластва), коли араби воювали між собою сорок років через верблюдицю, живцем закопували дівчат, своїми руками робили собі ідолів з каміння та дерева й поклонялися їм, а іноді навіть виготовляли своїх богів з фініків, а коли ставали голодні, то з’їдали їх! Вони жили в пустелі, не маючи жодної ідеї, не кажучи вже про те, щоб нести ідею до всього світу… А найбільш цивілізовані з них жили під захистом великих у той час держав. Наприклад, Лахміди в Іраку були під впливом персів, Гассаніди у Шамі – під впливом Риму (Візантії), і якщо перси та римляни посваряться та образяться одне на одного, то Лахміди та Гассаніди воюють між собою! Такими були араби у той час, однаково чи араби пустелі, бедуїни або араби цивілізовані, що жили у містах…окрім Мекки – її всевишній Аллах зберіг, не дивлячись на те, що там були ідоли.

Ось такими були араби пустелі в епоху невігластва – вони проливали кров і воювали між собою за що-небудь незначне, просто через яку-небудь племінну непримиренність… Більш розвинуті з них воювали одне з одним, часто – на користь інтересів великих держав. Так, араби того часу були розрізненими, розділеними і ніщо їх не об’єднувало, мало що їх зупиняло і було для них забороненим. Їх положення було схоже на наше (або наше положення сьогодні аналогічне до їх ситуації у минулому). Однак у їх правителів і вождів племен були такі якості, як лицарство і скромність, чого немає сьогодні у правителів і лідерів у мусульманських землях. Доказом цього слугує історія сорока людей, яких відправили багатобожники для того, щоб вбити Посланця Аллаха ﷺ. Коли вони прийшли вночі до будинку Посланця Аллаха ﷺ, то побачили, що двері зачинені, і не стали штурмувати будинок, щоб вбити його ﷺ. Вони залишилися очікувати навколо дому, поки Посланець Аллаха ﷺ не відчинив двері. Вони не увірвалися до будинку, щоб вбити його, тому що їх мужність і ніяковість заважали їм увійти в будинок, де спала його родина. Правителі ж наших днів і їх шпигуни порушують усі святині: вони вдираються до осель без дозволу і, не змигнувши оком, тероризують жінок і дітей, які прокидаються налякані, тремтячи від жаху. Усе це відбувається тому, що сьогоднішні правителі і їх шпигуни втратили мужність і скромність. Істину сказав Посланець Аллаха ﷺ: «...якщо ти не відчуваєш сорому, роби що хочеш». Хадіс передає Бухарі.

О мусульмани! О володарі влади й сили!

Посланець Аллаха ﷺ був посланий з Ісламом, за допомогою якого він підняв арабів і вивів їх з темряви невігластва. Вони деградували, а він привів їх до розвитку. Він підніс їх після провалу, поставив їх на ноги після того, як вони лежали, він ﷺ розбудив їх після глибокого сну, а вони стали муджтахідами на шляху Аллаха, несучи велике послання Ісламу до всього світу, щоб розповсюджувати добро і справедливість у світі. Посланець Аллаха ﷺ приховано сформував згуртування, об’єднавши віруючих у домі аль-Аркама ібн аль-Аркама, і через кілька років відкрито виступив разом з ними у взаємодії з людьми в ідеологічній та політичній боротьбі, без страху на шляху Аллаха, виступивши з істиною перед людьми. Вони терпіли муки і труднощі, але їх рішучість не послабшала. Вони терпіли, поки у рік суму, як його було названо, дядько Посланця Аллаха ﷺ Абу Таліб, який захищав його ﷺ, помер, потім померла мати правовірних Хадіджа, хай буде вдоволений нею Аллах, жінка Посланця Аллаха ﷺ, яка допомагала йому і була його підтримкою…У цей рік жалоби Всевишній Аллах винагородив Посланця Аллаха ﷺ двома благами цього світу і світу майбутнього; це сталося на десятий рік його ﷺ пророчої місії. Всемогутній Аллах подарував Своєму Посланцю ﷺ ніч подорожі та піднесення, його було перенесено з Мекки до мечеті аль-Акса, а звідти він ﷺ піднісся на небеса, і йому було дано одкровення…Друге благо – це дозвіл на те, щоб Посланець Аллаха ﷺ прохав про допомогу, що зрештою завершилося другою присягою аль-Акаба. Це була присяга вірності і перемоги, присяга правління. Відбувалося це у місяць Зуль-хіджа тринадцятого року пророчої місії. Після цього Посланець Аллаха ﷺ здійснив переселення у місяць Рабі уль-Авваль першого року хіджри і встановив державу, у результаті чого Іслам і мусульмани набули славу. Це була велика подія… Навіть коли мусульмани захотіли почати своє літочислення, Умар, хай буде вдоволений ним Аллах, зібрав їх, і вони, обговорюючи питання, виявили, що переселення (хіджра) і встановлення держави є найбільшими подіями і заслуговують на те, щоб бути початком ісламської історії. Таким чином було встановлено державу Ісламу, й Іслам пролив світло на Аравійський півострів та його околиці. Потім був праведний Халіфат, а потім – багато халіфів, і відкриття, завоювання стали ширитися, охопивши більшу частину світу, зі сходу на захід, від Індонезії на сході до Тихого океану на заході. І якщо б муджтахіди знали, що за океаном існує земля, то вони неодмінно відкрили б і її, щоб розповсюдити там благо і милість Аллаха, як сказав Укба ібн Нафі, увійшовши на своєму коні у води Атлантичного океану: «Присягаюся Аллахом, якщо б я знав, що за цим морем існує земля, я неодмінно вирушив би туди». В іншій версії ріваяту говориться, що він на своєму коні зайшов у воду, поки вода не досягла горла коня, і сказав: «О Аллах, будь свідком того, що немає проходу (на землю за океаном). Якщо б я знайшов прохід, я неодмінно перейшов би (туди)».

Слава і велич продовжували йти поруч з мусульманами, і вони розвивалися та підносилися усе вище і вище…І невірні колонізатори знали, що причиною розвитку і слави мусульман є їх правління, їх влада на основі Ісламу під затінком держави Халіфат і під стягом Посланця Аллаха ﷺ, стягом «Немає бога окрім Аллаха, і Мухаммад – Посланець Аллаха», тому вони доклали усі зусилля для руйнування цієї держави. Головою невір’я на той час була Великобританія. З початку вісімнадцятого сторіччя вона працювала для того, щоб зруйнувати Халіфат. І лише у першому кварталі двадцятого сторіччя вона зруйнувала державу Халіфат, використавши у цій справі зрадників з числа арабів та турків, після чого мусульмани стали розділеними, а на їх землі стали нападати усі вороги Ісламу, починаючи від великих країн і завершуючи більш дрібними країнами. Відбувалися знущання над Кораном, а мусульмани мовчали, очорнювали Пророка ﷺ, а у мусульман не закипала кров у їх жилах, почалися замахи на їх честь і святині, а їх війська знаходилися у казармах, адже їх правителі використовують їх лише проти народу, знущаючись над слабкими, а мусульмани вражені страхом перед ворогом, і так тривало, поки вони не дійшли до того положення, у якому ми знаходимося сьогодні.

О мусульмани! О люди влади і володарі сили!

Ця реальність не виправиться, поки не буде виконано те, що виправило її у перший раз, а саме – правління Ісламу в державі праведного Халіфату, над яким гордовито буде майоріти стяг «аль-Укаб» - стяг Посланця Аллаха ﷺ, тим самим шляхом, яким Посланець Аллаха ﷺ доніс послання Ісламу. А саме – шляхом утворення групи, основаної лише на Ісламі, яка потім взаємодіятиме з Уммою і вимагатиме підтримки від людей, які володіють силою, і буде продовжувати цю справу, допоки Всемогутній Аллах не дасть їм перемоги і поки не буде встановлено головування Ісламу та Ісламська Держава. Лише так можливо виправити реальність, лише цей шлях здатний вивести Ісламську Умму із занепаду до розвитку, розбудити її та повернути минулу славу. Це – праведний Халіфат, який виконає Іслам всередині держави і понесе його до всього світу шляхом заклику і джихаду. І Всевишній Аллах обдарує цю державу перемогою:

إِنَّا لَنَنْصُرُ رُسُلَنَا وَالَّذِينَ آمَنُوا فِي الْحَيَاةِ الدُّنْيَا وَيَوْمَ يَقُومُ الأشْهَادُ ٥١

«Воістину, Ми надамо допомогу Нашим посланцям і віруючим у мирському житті і того дня, коли постануть свідки» (40:51).

І необхідність роботи для встановлення Халіфату виникає не через те, що Халіфат – це шлях до перемоги і тільки, а тому, що це, у першу чергу, є великим фардом, короною усіх фардів, адже лише з його існуванням виконуються усі закони Шаріату і будуть дотримані усі кордони та покарання. Без Халіфату шаріатські закони не виконуються, особливо – закони покарання. Шаріатське ж правило каже, що все, що приводить до здійснення обов’язкового, є обов’язковим, отже, встановлення Халіфату є обов’язком так само, як і встановлення халіфа, і це – такий великий обов’язок, що той, хто не працює для його встановлення, будучи здатним на це, придбаває великий гріх. Якщо він помре, то помре смертю, подібною до смерті часів невігластва. На велич гріха вказує хадіс: «…Той, хто помер, не принісши присяги, – помер смертю часів джахілії». А тому встановлення Халіфату і халіфа є фардом, та й ще таким великим фардом, що мусульмани вирішили, у першу чергу, зайнятися ним і залишили поховання та підготування до поховання тіла Посланця Аллаха ﷺ на другий план, не дивлячись на важливість поховання. Усе це сталося через велич халіфату і його важливість. Великі сподвижники бачили, що зайнятися питанням вибору халіфа – важливіше за великий фард, пов'язаний з похованням Посланця Аллаха ﷺ.

І потім, лише з Халіфатом здійснюються завоювання та відкриття, це робиться лише на чолі з халіфом, імамом: «Імам – це щит, за яким б’ються і яким захищаються». Халіф та Халіфат є щитом, тобто захистом, а той, хто володіє захистом, володіє перемогою, з волі Аллаха. Він не втрачає своїх територій та прав, і його ворог навіть не думає про те, щоб наблизитися до нього. Про це каже історія Халіфату. Де зараз Візантія? А де міста Хосроя? Хто заповнив ті місця, від океану до океану, криками «Аллаху Акбар!»? Хто, як не мусульмани, Іслам, ісламські війська та справедливість Ісламу? І якщо халіфат знав би, що існує земля за тими океанами, то він неодмінно знайшов би спосіб дістатися туди і закликати до Милостивого, Могутнього, Всевишнього Аллаха.

О мусульмани! О володарі сили і влади!

До цього ми зверталися до вас двічі:

Перший раз – двадцятого Рабі ус-сані 1385 року, що відповідає 17.08.1969 року. Це було близько п’ятдесяти років тому.

Це звернення висловлювало занепокоєння з приводу дестабілізації і повного спотворення ідей Ісламу і його законів у мусульман, оскільки у цій дестабілізації існувала реальність, яка у значному степені впливала на мусульман. І оскільки Хізб ут-Тахрір йде попереду Умми і ніколи не обдурює її, то ця партія, наскільки могла, почала вести боротьбу для того, щоб відновити довір’я Умми у відношенні до ідей Ісламу і його законів, і Хізбу вдалося досягнути у цьому значного успіху, хвала Аллаху, Господу світів.

Другий раз – 28 Раджабу 1426 року, що відповідає 02.09.2005 року, десять років тому...

Це звернення було здійснене у небезпечній атмосфері, коли Захід на чолі з Америкою побачив, що дестабілізація впевненості серед мусульман, задля утворення якої він працював на протязі багатьох років, не дала результату. Хізб ут-Тахрір та іншим щирим мусульманам вдалося врятувати Умму від цієї дестабілізації довір’я до Ісламу у мусульман. Захід побачив, що робота мусульман спрямована на побудування Халіфату. Коли він побачив це, його нападки на Хізб посилилися, іноді він нападав напряму, а іноді – через своїх агентів. Окрім цього, вони збільшили свої військові дії (проголосивши їх хрестовим походом) в Іраку та Афганістані. Їх ненависть проти Ісламу та мусульман зросла. І у нашому другому зверненні ми викрили і показали ворожнечу Заходу, на чолі якого стоїть Америка, проти Халіфату і мусульман, а особливо – проти тих, хто працює для його встановлення. А також показали те, що вороги Ісламу хочуть збити мусульман зі шляху Халіфату, а потім ми пояснювали, що мусульмани здатні перемогти їх, якщо вони будуть дуже міцно триматися законів Ісламу, будуть вірними Аллаху  і щирими перед Його релігією…І якщо вони будуть покладатися на Всемогутнього, Всевишнього Аллаха.

Тепер йде ось це передостаннє звернення, з яким ми звертаємося до вас у той час, коли Халіфат став громадською думкою  у мусульман!

Залишилася лише допомога Аллаха, щоб Він обдарував ансарами, подібними до Саада – чоловіками, які допоможуть їх релігії, надавши допомогу тим, хто працює для встановлення Халіфату, які допоможуть Хізб ут-Тахрір – допоможуть для повернення другого праведного Халіфату на основі методу пророкування, яке, безсумнівно, відбудеться після цієї тиранії, у якій ми знаходимося сьогодні, адже це – обіцянка Всемогутнього Аллаха:

وَعَدَ اللَّهُ الَّذِينَ آمَنُوا مِنْكُمْ وَعَمِلُوا الصَّالِحَاتِ لَيَسْتَخْلِفَنَّهُمْ فِي الأرْضِ

« Аллах обіцяв тим з вас, які увірували і робили праведні діяння, що Він неодмінно зробить їх намісниками на землі… » (24:55).

Посланець Аллаха ﷺ повідомив нам добру звістку про те, що буде після цієї тиранії: «Потім буде тиранія, яка відбуватиметься з волі Аллаха. Потім Аллах побажає прибрати її – і прибере. Потім буде Халіфат за методом пророкування», - і замовкнув».

Це передостаннє звернення спрямоване до вас, і ми бажаємо вам лише блага, так покваптеся ж, о мусульмани, прагніть,  о володарі влади і сили, приєднуйтеся до заклику і допомоги, поспішайте встановити Халіфат разом з Хізб ут-Тахрір. Благо і винагорода за ваше приєднання до Хізбу потім не буде такою, як сьогодні, не дивлячись на те, що в усьому є благо:

لا يَسْتَوِي مِنْكُمْ مَنْ أَنْفَقَ مِنْ قَبْلِ الْفَتْحِ وَقَاتَلَ أُولَئِكَ أَعْظَمُ دَرَجَةً مِنَ الَّذِينَ أَنْفَقُوا مِنْ بَعْدُ وَقَاتَلُوا وَكُلا وَعَدَ اللَّهُ الْحُسْنَى وَاللَّهُ بِمَا تَعْمَلُونَ خَبِيرٌ ١٠

«… Не зрівняються люди з тими з вас, хто витрачав і бився до покорення Мекки. Ці – вище за степенем, ніж ті, які витрачали і билися після цього. Але кожному з них Аллах обіцяв найкраще, і Аллах знає про те, що ви робите» (57:10).

Це – передостаннє звернення, у ньому ми звертаємося до вас і кажемо: не бійтеся нікого, окрім Всемогутнього та Всевишнього Аллаха, і не кажіть, що «Америка та Захід повстануть проти нас, якщо ми допоможемо вам». Якщо ви допоможете нам і підтримаєте нас, то Захід на чолі з Америкою падуть і зламаються перед тими, хто увірував і кому буде дано допомогу:

وَكَانَ حَقًّا عَلَيْنَا نَصْرُ الْمُؤْمِنِينَ ٤٧

«… і Нашим обов’язком було допомагати віруючим» (30:47).

Це – передостаннє звернення, у якому ми нагадуємо вам про вашу славу і про приниження ваших ворогів, адже ви – мусульмани, які вірують в Аллаха як у Господа, ваша релігія – Іслам, ваш пророк – Мухаммад ﷺ. Ви сильні вашим Господом:

لا قُوَّةَ إِلا بِاللَّهِ

«… Немає міці, окрім як від Аллаха!» (18:39).

Ваша слава – у вашій релігії:

وَلِلَّهِ الْعِزَّةُ وَلِرَسُولِهِ وَلِلْمُؤْمِنِينَ

«… Могутність притаманна Аллаху, Його Посланцю і віруючим» (63:08).

Ви – нащадки праведних, тих, хто відкрив Іспанію та розповсюдив там ісламську культуру. Ви – нащадки Муттасіма, який повів армію, щоб надати допомогу одній жінці, яка покликала його на допомогу, сказавши: «Де ти, о Муттасім!»… Ви – онуки Рашида, який відповів царю римлян за те, що той порушив договір з мусульманами. Він відповів так, що цар побачив відповідь перш ніж почув – Рашид відправив військо…Ви - нащадки Салахуддіна, який переміг хрестоносців…Ви – онуки Кутуза і Бейбарса, які розгромили монголів…Ви – нащадки Мухаммада аль-Фатіха, молодого аміра, якого Аллах вшанував завоюванням Константинополю, як сказав Посланець Аллаха ﷺ: «Константинополь обов’язково буде завойований, і наскільки чудовий той амір, і наскільки чудове те військо, що завоює його». Ви – онуки халіфа Сулеймана аль-Кануній, якого Франція прохала допомогти звільнити їх короля… Ви – нащадки халіфа Селіма ІІІ, в епоху якого Америка платила щорічний податок за те, щоб він дозволяв їх судам безпечно проходити через Середземне море… Ви – нащадки халіфа Абдул Хаміда, якого не спокусили мільйони золотих, які йому запропонували євреї для державної скарбниці, на якого ніяк не вплинув міжнародний тиск, щоб він дозволив євреям оселитися у Палестині, і тоді він сказав свої відомі слова: «…Євреї можуть зберегти свої мільйони. Якщо Ісламський Халіфат одного дня знищать, то вони будуть у змозі взяти Палестину без ціни. Але поки я живий, я скоріше увіткну меча у своє тіло, ніж побачу землю Палестини відрізаною від Ісламської Держави і відданою іншим. Цього не буде. Я не почну різати наші тіла (частину Ісламського Світу), поки ми живі». Він був далекоглядною людиною, хай змилується над ним Аллах, і що він передбачив, те й сталося: після розпаду Халіфату агенти-правителі віддали Палестину євреям, і більше за те – вони ще й охороняють її для євреїв. Цей халіф, не дивлячись на тяжкість змови невірних проти нього та Ісламської Держави, був таким, що Великобританія, яка була на той час найбільш шанованою західною державою, була вимушена давати офіційні вибачення за те, що британський громадянин видав щось, що вважається ворожим до Ісламу. Це відбувалося у кінці дев’ятнадцятого сторіччя (1890р.). У той час як зараз слова Господа світів – Коран – паплюжиться руками невірних Заходу і євреїв, і немає жодного вибачення (або навіть чогось схожого на вибачення), тому що у мусульман немає Халіфату, який прийме Коран конституцією і рушить усю армію держави проти невірних, які хоч якось спаплюжили Коран.

Таким повинен бути Халіфат, і такими повинні бути мусульмани у державі Халіфат. О мусульмани, це – усі ваші пращури, і це – їх вчинки, а ви – їх нащадки, так покваптеся ж піти за істиною, за якою йшли вони, прагніть же до слави, подібної до їх слави.

Це – передостаннє звернення, у якому ми як і раніше стверджуємо та запевняємо вас, що ви, з волі Аллаха, у змозі перемогти ваших ворогів, адже держави невірних лише здаються величезними, але насправді вони слабкі. Вони володіють сильною зброєю, але не володіють сильними чоловіками, а зброя без чоловіків має слабкий вплив, особливо – перед віруючими, так, які не мають такого озброєння, як у ворога, але володіють великою хоробрістю і сміливістю. Це факт, про який говорить історія війн Халіфату з невірними ворогами. Адже перевага у фізичному озброєнні сама по собі не вирішує підсумок війни з мусульманами, які володіють меншим озброєнням. Однак мусульмани володіють живою, істинною акидою, яка забезпечує їй бойову потужність, про яку не знають тирани, на чолі яких сьогодні стоїть Америка. Однак вони побачать цю потужність, коли настане світанок Халіфату, дасть Аллах, і тоді буде відбуватися перемога за перемогою, а тирани укриються у своїх оселях, якщо звичайно ж вони їх досі матимуть…

وَلَتَعْلَمُنَّ نَبَأَهُ بَعْدَ حِينٍ ٨٨

« А ви неодмінно дізнаєтеся звістку про нього через певний час» (38:88).

Це – передостаннє звернення, з яким ми звертаємося до вас: ми прохаємо у вас допомогу, приєднуйтеся до нас, приєднуйтеся до тих, хто вже передував вам. Ми простягаємо до вас наші руки, так схопіться ж за них міцно і приєднуйтеся до володарів істини, приєднуйтеся до нашої справи, адже перемога вже дуже близько:

وَيَقُولُونَ مَتَى هُوَ قُلْ عَسَى أَنْ يَكُونَ قَرِيبًا ٥١

«…скажуть: «Коли ж це станеться?». Скажи: «Можливо, це станеться дуже скоро!»» (17:51)

Ми впевнені у тому, що Аллах незабаром допоможе нам.

وَيَوْمَئِذٍ يَفْرَحُ الْمُؤْمِنُونَ ٤ بِنَصْرِ اللَّهِ يَنْصُرُ مَنْ يَشَاءُ وَهُوَ الْعَزِيزُ الرَّحِيمُ ٥

«…Того дня віруючі зрадіють допомозі Аллаха. Він допомагає, кому побажає. Він – Могутній, Милосердний» (30:4,5).

Вассаляму алейкум ва рахматуллахі ва баракятуху.


02 Рамадану 1436 р.х.
19.06.2015 р.