Політична риторика у Лівані останніми днями перебуває під впливом доповіді Генсека ООН Пан Гі Муна, у ході якої він закликав владу надати «ліванського громадянства» нашим сирійським братам, які рятуються втечею від злочинів башарівського режиму і його бандформувань.
За думкою ліванських політиків, «для чотирьохмільйонної країни, яка прийняла біля двох мільйонів сунітів, ця пропозиція невиконувана – вона загрожує країна та може зруйнувати делікатний внутрішній міжконфесійний баланс». Проте така політична атмосфера дає політикам чудовий привід для спекуляцій. Так, міністр закордонних справ Лівану, член партії «Вільний патріотичний рух» Джібран Бассіль в угоду расовій та релігійній нетерплячості намагався виставити себе та свою партію нібито «вірним захисником» для «християн Сходу».
Декілька днів раніше у тому ж дусі виступив у місті Джуніє і лідер «Вільного патріотичного руху» Мішель Наім Аун, де на зустрічі з виборцями він заради їх підтримки на муніципальних виборах проголосив це місто «столицею християн». Усе це відбувається на тлі того, що самі мусульманські лідери тим часом стурбовані роздачою уявних гарантій своїм єдиновірцям під гаслами «рівність», «поміркованість» та іншими.
Услід за заявами Бассіля закулісний володар усієї влади та повірений у справах США у Лівані Ричард Генрі Джонс вніс пояснення у доповідь Пан Гі Муна, вказавши, що мова йде про «видачу громадянств інших країн, окрім Лівану»!
Ми ж говоримо наступне: для нас далеко не секрет, що доповідь Пан Гі Муна та «поправки» Джонса вказують на існування певного плану, скерованого на спустошення Сирії від мільйонів мусульман, що рятуються втечею, для того, щоб змінити демографічний баланс на користь сирійських нацменшостей, заради збереження мазхабного утворення у Шамі в угоду інтересам Америки.
Ситуація у Лівані дійшла до того, що найбільшою проблемою та основним стрижнем політичних процесів виключно є питання про «права християн». Це – дуже небезпечна тенденція, яка веде до расового та релігійного розбрату та нетерплячості, що внесе іще більший розкол серед жителів Шаму в загалом, і Лівану – зокрема. Цей шлях– убивчий, він відкриє шлях до неконтрольованого конфлікту, яким зможе скористатись та керувати лише колоніальний Захід зі своїм головою Америкою.
Біженці – це наша родина, вони – наші брати по вірі, і їх кров– наша кров, їх честь –це наша честь! Ліван же – мусульманська країна, подобається це комусь або ні! А брехливі гарантії, які роздають мусульманські лідери, попираючи права мусульман за рахунок інших, нічого не означають, а лише обнажають дурість цих лідерів і те, що їм немає діла до мусульман взагалі – ані до близьких, ані до далеких!
Території Шаму та інших мусульманських країн неминуче зіллються в єдине ціле, і це – усього лише питання часу. А нинішній стан мусульман с миті падіння Халіфату у 1924 р. – це неприродній, виключний стан, навіть якщо він і затягнувся. Основа регіону та його неминучий результат – це бути єдиним під одним прапором, у межах однієї держави Праведний Халіфат за методом пророцтва!
Інформаційний офіс Хізб ут-Тахрір Ліван
13 Шаъбан 1437
20.05.2016
