Прес-реліз
У четвер, 3 липня 2025 року, Росія офіційно прийняла вірчі грамоти нового посла Афганістану, ставши таким чином першою країною, яка визнала уряд «Талібану».
Інформаційний офіс «Хізб ут-Тахрір в Афганістані» вважає, що це визнання є частиною більш широкого процесу, в межах якого діючий афганський режим буде поступово інтегрований до міжнародної системи національних світських держав. З часом це призведе до віддалення руху «Талібан» від його головної ісламської цілі — встановлення і розповсюдження релігії Всевишнього Аллаха. Більше того, це визнання може перетворити Афганістан на арену протистояння між регіональними і світовими державами.
Після зміни режиму в Афганістані Росія докладала активних зусиль для побудови міцних відносин з новою владою. Такий політичний поворот обумовлений національними проблемами безпеки Росії та її стратегічними інтересами в Центральній Азії. Москва побоюється підйому політичного Ісламу, відновлення Халіфату і об’єднання Ісламської Умми. Росія очікує від нинішнього афганського уряду придушення муджахідів у Центральній Азії. Саме через цю причину Путін 4 липня 2024 року відкрито заявив: «Таліби, безумовно, наші союзники у боротьбі з тероризмом». Ця заява ясно показує маніпулятивний та експлуататорський погляд Росії на афганський уряд.
Визнання у наш час є сучасним політичним інструментом, який використовують для обслуговування інтересів могутніх держав. Ця політична вигода, надана Росією, виходить із власних стратегічних розрахунків, і від афганського уряду очікується, що він буде прагнути до досягнення і збереження цієї вигоди, віддаючи пріоритет виключно матеріальним інтересам, відмовляючись при цьому від решти усіх інших, включаючи ісламські цінності і принципи. Подібно тому, як президент США Дональд Трамп розглянув новий сирійський режим, схожі побоювання з боку неісламських держав вказують на їх єдину стратегію — стримування політичного Ісламу і недопущення появи ісламського правління у регіоні.
Більше того, прагнення отримати цю політичну вигоду від ворожих держав, таких як Росія, не виходить із ісламської акиди, а виходить із менталітету, заснованого на прагматизмі до матеріальної вигоди. Подібним чином Аманулла-хан відправив офіційного листа Володимиру Леніну з проханням про політичну підтримку з боку Радянського Союзу, який став першою країною, яка визнала його владу. Проте , історично — і аж до правління Володимира Путіна — Росія залишається одним із запекліших ворогів Ісламу і мусульман, а також головною перешкодою на шляху до єдності Ісламської Умми. Її злочини проти мусульман в Росії, Центральній Азії, на Кавказі, у Сирі, Афганістані та інших регіонах беззаперечні.
Немає сумнівів у тому, що дипломатичні, політичні і економічні відносини з невірними державами допускаються в Ісламі і цьому є історичні підтвердження. З часів Пророка Мухаммада ﷺ, праведних халіфів і після них зовнішня політика мусульман завжди будувалась на основі ісламської акиди і принципу аль-валя валь-бара (дружба і непричетність). Зовнішня політика Халіфату служила розповсюдженню Ісламу за допомогою заклику і джихаду з метою розширення ісламського правління. Яскравим прикладом є відправка Пророком ﷺ посланців до палаців імператорів того часу.
Дипломатія в Ісламі ґрунтується на таких концепціях, як піднесення релігії, дружба і непричетність, а також класифікація країн на дар аль-Іслам і дар аль-Куфр. Цим концепціям немає місця у світських національних державах, більше того, їх часто розглядають як загрозу. Нинішній режим зможе проводити ісламську зовнішню політику і дипломатію тільки у тому випадку, якщо він скерується створити політичну систему, засновану на самому Ісламі, а не інтегровану до світської моделі. Така політика можлива лише з відновленням Халіфату. В іншому випадку держава неминуче буде відходити від ісламських основ, уступаючи натиску політичного прагматизму і усе глибше занурюючись до структури світського світового порядку.
На жаль, саме до цієї політичної омани впали і продовжують впадати правителі у мусульманських країнах, в результаті це призвело до того, що їх руки виявились скутими оковами міжнародної системи.
الَّذِينَ يَتَّخِذُونَ الْكَافِرِينَ أَوْلِيَاء مِن دُونِ الْمُؤْمِنِينَ أَيَبْتَغُونَ عِندَهُمُ الْعِزَّةَ فَإِنَّ العِزَّةَ لِلّهِ جَمِيعاً
«Які беруть своїми помічниками і друзями невіруючих замість віруючих. Невже вони хочуть набути могутності з ними, якщо могутність цілком притаманна Аллаху?» (4:139).
