З початком другого року суданської війни почали вимальовуватись ознаки серйозного повороту у характері протистояння між суданською армією і бунтівними Силами швидкого реагування. Конфлікт перейшов за межі традиційного зіткнення і вступив до фази «тіньової війни», де головну роль на полі бою почали грати безпілотні літальні апарати (дрони).
На початковому етапі у ополчення була явна чисельна перевага: воно широко розповсюдилось у Хартумі, нараховуючи біля ста тисяч бійців проти сорока тисяч військовослужбовців армії. Армія також страждала від структурного дисбалансу – надмірної кількості офіцерів порівняно з солдатами. Проте армія змогла подолати шок від раптового заколоту, швидко перегрупуватись і почати відновлювати ініціативу.
Одним із ключових чинників змін стало долучення військово-повітряних сил і використання дронів, що змінило баланс сил. Це дозволило армії завдавати точкові удари по лініям постачання, командним центрам, збройним складам і навіть по укріпленим точкам у містах. Таке вміле застосування технологій паралізувало мобільність ополчення і перетворило його численну перевагу на тягар.
З часом армія перейшла від оборони до наступу, почавши скорочувати зону впливу ополченців і руйнувати її структуру. Це вимусило заколотників розпилитись і перетворитись на банди, які займаються грабуваннями і залякуванням у периферійних районах. Проте загроза знов зросла: нещодавно ополченці отримали власні дрони і почали використовувати їх для ударів по військовим і цивільним об’єктам, вдаючись до тактики «випаленої землі» з метою паралізувати життя і завадити поверненню біженців.
18 січня 2025 року безпілотна атака уразила електростанцію «Аш-Шаук», що призвело до відключення електроенергії у регіонах Аль-Кадаріф, Кассала і Сінар. Згодом після цього був атакований енергетичний об’єкт в Донглі, внаслідок чого увесь Північний штат занурився у пітьму. Були також уражені життєво важливі об’єкти, такі як гребля Меруе, що частково вивело із ладу виробництво електроенергії. Сектор водопостачання також не уникнув ударів: були обстріляні станція «Аль-Манара» в Омдурмані і водна станція в Аль-Кадаріфі, через що жителі були вимушені вдатись до використання води із Нілу і колодязів на тлі дефіциту і зростаючої спеки.
Ці атаки напряму зачепили повсякденне життя людей: припинили робот лікарень, пекарень і підприємств по виробництву продуктів харчування. В Порт-Судані дрони протягом чотирьох днів поспіль завдавали ударів по місту і його ключовим об’єктам, викликаючи страх у серцях жителів. У перший день був обстріляний аеропорт Порт-Судану і база Усмана Дакіни, внаслідок чого авіасполучення було призупинено. Наступного дня були уражені стратегічні склади, в яких спалахнула пожежа, яка тривала до наступного дня.
Через якісний розвиток озброєнь був обстріляний ракетою готель «Маріна» і південний порт, а також знов піддався обстрілу аеропорт, що знов вимусило владу призупинити авіарейси. Електроенергетична компанія об’явила про припинення роботи електростанції Порт-Судану і про повне відключення міста від електропостачання.
Таке зростаюче використання безпілотників за косвенною підтримкою з боку ОАЕ, дії якої узгоджуються з інтересами США, свідчить про перехід війни на небезпечний етап, коли у якості цілей вибираються аеропорти, паливні сховища і електростанції. Здається, що після досягнення своїх цілей в результаті продовження конфлікту Америка тепер почала підштовхувати сторони до переговорів. Це знаходить відображення у рості міжнародних заяв у даному напрямку.
5 травня 2025 року посланець Трампа Масуд Булус в інтерв’ю телеканалу «Аль-Джазіра» заявив, що адміністрація США прагне до мирного вирішення кризи, підкресливши пріоритетність суданського питання для Вашингтону. 28 березня 2025 року держсекретар США Марко Рубіо, виступаючи із Абу-Дабі, підтвердив, що його країна веде переговори з такими державами, як Ефіопія і Кенія, з метою вирішення кризи, при цьому підтримуючи курс до громадянського правління.
Ці міжнародні сигнали співпали з розвитком ситуації на місцях, зокрема з організованим і безкровим відходом Сил швидкого реагування із столиці і їх перегрупуванням на південному заході Хартуму, що було сприйнято як неофіційне узгодження умов для початку переговорного процесу.
6 травня 2025 року сайт Russia Today повідомив, що Рада міністрів Саудівської Аравії під головуванням Мухаммада ібн Салмана почала вимагати негайного припинення війни і закликала до політичного рішення, яке буде поважати суверенітет Судану. На внутрішньому ж полі військові лідери почали схилятись до прийняття ідеї переговорів після довгої відмови від них.
12 квітня 2025 року Ясір Аль-Атта заявив, що рішення про війну чи переговори належить народу, закликавши ЗМІ документувати злочини Сил швидкого реагування. Телеканал «Аль-Джазіра» також передав слова Шамсаддіна Кабаші, який сказав: «Народ веде битву, і будь-який мир буде укладений тільки з його волі». Ці заяви різко контрастують з їх колишніми позиціями: 3 грудня 2024 року Кабаші рішуче відкинув будь-яку можливість переговорів, підкресливши, що бойові дії будуть тривати до повного знищення ополченців. 15 липня 2024 року Аль-Атта стверджував, що армія не буде вести переговори, навіть якщо війна триватиме сто років.
Така зміна у риториці ясно відображає зміни в американській політиці. Видання Sudan Tribune 8 травня 2025 року повідомило, що армія припинила постачання союзних озброєних угрупувань зброєю і передивилась процедури набору, що є сигналом про реальне прагнення до деескалації.
Тим не менш, громадська думка у Судані, як і раніше, вороже ставиться до переговорів, особливо на тлі послідовних перемог армії, звільнення багато міст і всенародної ярості по відношенню до Сил швидкого реагування, які причетні до злочинів проти мирних жителів.
Здається, що удари по інфраструктурі — це лише інструмент тиску, закликаний вимусити народ прийняти ідею переговорів, для яких Америка готує майданчик в Джидді.
На жаль, вісь зла — Америка — розпалює війни, коли і як побажає, і припиняє їх, коли їй це вигідно, руйнуючи країни руками своїх маріонеток, поставлених при владі. Наші правителі стали ніби пір'я, які летять у потоці американського вітру. І нічого із цього б не трапилось, якщо б у мусульман була своя держава, яка покладається в усьому тільки на Аллаха Всевишнього — держава, яка здатна захисти країну і народ від зрадництва і підступів ворогів.
Пророк ﷺ сказав:
إِنَّمَا الْإِمَامُ جُنَّةٌ يُقَاتَلُ مِنْ وَرَائِهِ وَيُتَّقَى بِهِ
«Воістину, Імам — це щит, за яким ведеться битва і яким захищаються».
