У середні віки Європа дотримувалась спотвореної християнської доктрини, яка надавала правителю право видавати закони і наділила його законодавство та усі інші дії святістю, яка виключає можливість підзвітності і зміни. Це відомо як «божественний мандат», який означає, що король представляє волю Бога на землі. Таким чином, спотворена християнська доктрина стала основою, яка дозволила монарху видавати закони і надавати їм обов’язкової сили для послідовників.
Це заклало основу для деспотизму в ім’я релігії. Саме через цю причину і у відповідь на несправедливість, викликану цим режимом, розгорілась боротьба між церковними служителями і мислителями, які закликали позбутись від тиранії правителя і його союзу з церквою, які контролювали життя людей та їх ресурси. Цей конфлікт завершився тим, що люди прийняли доктрину відокремлення релігії від життя, внаслідок чого регулюючі закони, які стосуються відносин між людьми, а також між ними і державою, стали виходити від законодавчого зібрання, уособлюючого волю народу, де влада належить народу, а не релігії.
Якщо ж ми повернемось до витоків Ісламу — до часу місії Посланця Аллаха ﷺ, то побачимо, що жителі Ясрібу після того, як вони прийняли Іслам з його акидою і Шаріатом, і після того, як ансари надали допомогу Посланцю Аллаха ﷺ під час другої присяги при Акабі, а потім після хіджри до Медини, Пророк ﷺ склав Мединську хартію. Ця хартія стала конституцією, яка регулює життя в Медині.
У Сирії ж керівництво перехідного етапу 13 березня 2025 року опублікувало Конституційну Декларацію, яка містить 53 статті, які закріплюють капіталістичну секулярну доктрину — ту саму доктрину режиму Асада, проти якого ми повстали, щоб скинути. Проте те, що відбулось після цього вказує на те, що тиран пав, але його конституція залишилась.
Якщо ми звернемо увагу на деякі статті цієї декларації, то побачимо підтвердження вказаного протиріччя:
У першій статті сказано: «Арабська Сирійська Республіка — незалежна держава, яка володіє повним суверенітетом. Це єдине географічне і політичне ціле, яке не підлягає розділенню, і не можна відмовлятись від жодної його частини». Це формулювання затвердило республіканську форму правління, яка виходить із секуляризму, де право видавати закони належить людям, а не Аллаху, хоча віра в Аллаха вимагає визнання Його виключного права на законодавство, як сказано в аяті:
أَلَا لَهُ الْخَلْقُ وَالْأَمْرُ تَبَارَكَ اللهُ رَبُّ الْعَالَمِينَ
«Безперечно, Він творить і наказує. Благословен Аллах, Господь світів!» (7:54).
У другому слові «арабська» закріплена націоналістична родоплемінність, яка ділить мусульман за національною та етнічною приналежністю, всупереч словам Пророка ﷺ:
لَا فَضْلَ لِعَرَبِيٍّ عَلَى عَجَمِيٍّ وَلَا لِعَجَمِيٍّ عَلَى عَرَبِيٍّ، وَلَا لِأَبْيَضَ عَلَى أَسْوَدَ وَلَا لِأَسْوَدَ عَلَى أَبْيَضَ، إلَّا بِالتَّقْوَى
«Немає переваги араба над неарабом, і неараба над арабом, білого над чорним і чорного над білим, окрім як в богобоязливості».
Націоналізм суперечить ісламській рівності і не урівнює мусульман в правах і обов’язках. Згідно йому, араб-мусульманин має те, чого не має бербер чи тюрок, і на нього покладається те, що не покладається на інших.
А третє слово «сирійська» закріпляє низький патріотизм, який роз’єднує синів єдиної Умми, прив’язуючи їх до землі, обмежуючи кордонами, встановленими невірним колонізатором з метою розділення Умми.
Якщо ж ми звернемось до продовження статті: «…незалежна держава, яка володіє повним суверенітетом. Це єдине географічне і політичне ціле, яке не підлягає розділенню, і неможна відмовлятись від жодної його частини», — то виникає питання: чи є ця держава незалежною від тиску міжнародної системи? Або ж під незалежністю тут розуміється її відокремлення від інших мусульманських країн?
Таким чином, ця «незалежність» лише закріплює розділення, встановлене західним колонізатором в угоді Сайкс-Піко. Усі повторюють, що вороги слідують принципу «розділяй і владарюй», але багато хто не усвідомлюють, що саме ці режими зберігають і охороняють це розділення, а інколи і підсилюють його!
У другій статті сказано: «Релігія президента республіки — Іслам, а ісламська юриспруденція є основним джерелом законодавства». Формулювання «основне джерело» вказує на те, що існують і інші джерела законодавства, окрім Шаріату. Це є завуальованим звинуваченням ісламського Шаріату у неповноті і нездатності охопити усі необхідні для життя людини закони, тоді як Всевишній Аллах говорить:
وَنَزَّلْنَا عَلَيْكَ الْكِتَابَ تِبْيَاناً لِّكُلِّ شَيْءٍ وَهُدًى وَرَحْمَةً وَبُشْرَى لِلْمُسْلِمِينَ
«Ми ниспослали тобі Писання для роз’яснення усілякої речі, як керівництво до прямого шляху, милість і благу звістку для мусульман» (16:89).
Якщо у цьому питанні і є який-небудь недолік, то тільки у здатності розуміти положення Ісламу, які регулюють політичне, економічне і соціальне життя, і у вмінні робити іджтіхад для виведення законів.
Перейдемо до третього розділу Конституційної Декларації.
По-перше, законодавчою владою наділяється Народна рада. У цьому розділі міститься пряме протиріччя і невідповідність ісламській Акиді. Доказом тому служить хадіс, в якому говориться, що коли Посланець Аллаха ﷺ читав слова Всевишнього:
اتَّخَذُوا أَحْبَارَهُمْ وَرُهْبَانَهُمْ أَرْبَاباً مِّن دُونِ اللهِ وَالْمَسِيحَ ابْنَ مَرْيَمَ وَمَا أُمِرُوا إِلَّا لِيَعْبُدُوا إِلَـهاً وَاحِداً لَّا إِلَـهَ إِلَّا هُوَ سُبْحَانَهُ عَمَّا يُشْرِكُونَ
«Вони визнали господами крім Аллаха своїх первосвящеників і монахів, а також Месію, сина Марьям (Марії). Але ж їм було велено поклонятись тільки одному Богу, окрім якого немає іншого божества. Він вище того, що вони долучають у співтовариші!» (9:31), до нього увійшов Адій ібн Хатім, який був християнином до прийняття Ісламу, і сказав: «О, Посланець Аллаха, ми не поклонялись їм». Пророк ﷺ відповів:
أَلَمْ يُحِلُّوا الحَرَامَ وَيُحَرِّمُوا الحَلَالَ
«Хіба вони не дозволяли вам заборонене і не забороняли дозволене?» Він сказав: «Так». Пророк сказав:
وَأَطَعْتَمُوهُمْ
«І ви підкорялись їм?» Він сказав: «Так». Тоді Пророк сказав:
فَتِلْكَ عِبَادَتُكُمْ إِيَاهُمْ
«Це і є ваше поклоніння їм».
Так Пророк ﷺ роз’яснив, що суть поклоніння у підкоренні і визнанні за ким-небудь права на видання законів. Отож, Народна рада стає «радою богів», які зазіхають на право Аллаха в законодавстві.
В 30 статті Конституційної Декларації говориться: «Народна рада здійснює наступні функції:
а) Пропонує і затверджує закони.
б) Вносить поправки і відміняє попередні закони».
Згідно до цих двох пунктів, Народній раді надається право пропонувати і затверджувати закони. Проте в Ісламі закони і законодавства виводяться за допомогою правильного іджтіхаду із визнаних джерел Шаріату — Книги Аллаха, Сунни Пророка ﷺ, а також із того, на що вони вказують: одностайна думка сподвижників (іджма) і шаріатська аналогія (кияс).
Щодо скасування і зміни законів, то це не тільки суперечить ісламській Акиді та її Шаріату, але й робить так, що діяння, які учора були забороненими і гріховними, сьогодні раптом стають дозволеними і похвальними. Це призводить до розладу громадського життя, у той час як людина за своєю природою прагне до стабільності — у шлюбі, житлі, праці і в усіх інших відносинах. І тільки сталість законодавства може гарантувати цю стабільність. А його постійні зміни перетворюють життя на страждання і нестабільність. Всевишній Аллах говорить:
وَمَنْ أَعْرَضَ عَن ذِكْرِي فَإِنَّ لَهُ مَعِيشَةً ضَنكاً وَنَحْشُرُهُ يَوْمَ الْقِيَامَةِ أَعْمَىَ
«А хто відвернеться від Мого Нагадування, на того чекає тяжке життя, а в День воскресіння М воскресимо його сліпим» (20:124).
Якщо б ми піддали розгляду усі статті, які містяться у згаданій Конституційній Декларації, то цієї статті було б замало, щоб умістити усі шаріатські порушення, які вона містить. Тому обмежусь вже наведеним.
І я хочу звернутись з посланням до моєї великої Умми у цілому, і до революціонерів Шаму зокрема.
Ми довгий час жили під владою цих режимів, які правили нами і пічкали нас ідеями Заходу і його секулярною доктриною. У той же час велось свідоме введення в оману і систематичне спотворення ісламських ідей — особливо тих, які стосуються правління, економіки і соціальної системи. В результаті образ Ісламської Держави та її політична система стали чуждими для мусульман, а для деяких навіть викликаючими відторгнення.
Моє послання до керівництва поточного перехідного етапу у Сирії:
У вас усе іще є можливість виправити положення. Каяття у гріху є чеснотою. Повернення до прийняття конституції, заснованої на Ісламській Акиді, і застосування Шаріату — це обов’язок перед Аллахом Всевишнім, Який дарував перемогу народу революції. Так покажіть себе Аллаху з кращої сторони!
Прийняття ісламської конституції — це обов’язок у виконані завіту, який ви уклали з нашими муджахідами і шахідами, щоб бути серед тих, про кого сказав Всевишній:
مِّنَ الْمُؤْمِنِينَ رِجَالٌ صَدَقُوا مَا عَاهَدُوا اللهَ عَلَيْهِ فَمِنْهُم مَّن قَضَى نَحْبَهُ وَمِنْهُم مَّن يَنتَظِرُ وَمَا بَدَّلُوا تَبْدِيلاً
«Серед віруючих є чоловіки, вірні завіту, який вони уклали з Аллахом. Серед них є такі, які вже виконали свої зобов’язання (чи померли), і такі, які іще очікують, але ніяк не зраджують своєму завіту» (33:23).
І тільки цим ми виконаємо свій обов’язок і виразимо вдячність Аллаху за надану Ним перемогу і не допустимо, щоб принесені жертви були розчавлені в коридорах міжнародної спільноти. Ми не досягнемо довольства Аллаха, якщо не будемо запроваджувати Його Шаріат. А довольства Заходу також не досягнемо, поки не послідуємо його доктрині і законам, як сказано в Словах Всевишнього:
وَلَن تَرْضَى عَنكَ الْيَهُودُ وَلَا النَّصَارَى حَتَّى تَتَّبِعَ مِلَّتَهُمْ قُلْ إِنَّ هُدَى اللهِ هُوَ الْهُدَى وَلَئِنِ اتَّبَعْتَ أَهْوَاءَهُم بَعْدَ الَّذِي جَاءَكَ مِنَ الْعِلْمِ مَا لَكَ مِنَ اللهِ مِن وَلِيٍّ وَلَا نَصِيرٍ
«Іудеї і християни не будуть задоволені тобою, поки ти не станеш дотримуватись їх релігії. Скажи: «Шлях Аллаха — це прямий шлях». Якщо ж ти станеш потурати їх бажанням після того, як до тебе явилось знання, то Аллах не буде тобі ані Покровителем, ані Помічником» (2:120).
Воістину, у цьому нагадування для тих, у кого є серце, і тих, хто прислухається до слів, чуючи їх.
Хвала Аллаху, Господу світів!
