Ліванський лідер друзької общини Валід Джумблат заявив: «Вони залякують нас Туреччиною та її зростаючим впливом. Я б хотів, щоб повернувся Османський султанат, який об’єднував арабів і мусульман». Така заява може здатись незвичайною через бажання відродження моделі Османського султанату, який представляє собою продовження ідеї Халіфату, де Шаріат є єдиним джерелом законодавства.
Перш ніж міркувати про мотиви, які стоять за цими словами, слід зазначити два моменти, які стосуються політичної діяльності і риторики Джумблата. По-перше, той, хто стежить за діяльністю Джумблата, навряд чи сильно буде дивуватись подібним висловлюванням. Відомо, що він часто вдається до того, що можна назвати «розумною критикою», історичними паралелями і порівняннями при аналізі регіональних і міжнародних питань. Він нерідко використовує історію як інструмент для пояснення своєї точки зору і звертається до культурних посилань, які можна охарактеризувати як глибокі, особливо у відповідях своїм опонентам.
Нещодавній приклад — його відповідь американській посланниці Морган Ортегус, яка розкритикувала Джумблата за його заяву: «Умови Ортегус для Лівану нездійсненні». Вона написала в Твіттері: «Наркотики шкідливі, Валіде». У відповідь Джумблат послався на роман «Потворний американець» (The Ugly American), опублікований в 1958році, а також на однойменний фільм, знятий по ньому в 1963 році. Роман розповідає про те, як американець вирушає до Південно-Східної Азії з миротворчою місією, але його примітивне мислення зводить усю політичну ситуацію до боротьби між комунізмом і демократією, але коли він усвідомлює складність того, що відбувається, стає запізно. Джумблат супроводив свою відповідь короткою фразою «Потворний американець» і тегом з іменем Морган Ортегус.
Щодо другого моменту, то Джумблат широко відомий своєю непостійною публічною політичною позицією, яку він змінює в залежності від поточної політичної обстановки, не беручи до уваги свої колишні позиції. Прикладів тому багато. Так, наприклад, після вбивства його батька Камаля Джумблата в 1977 році він увійшов до політики, звинувативши в його ліквідації Сирію, а потім зблизився з нею до такої міри, що особисто поїхав до Сирії і зустрівся з Хафезом Асадом. У 1989 році він схвалив Таїфську угоду і погодився з її рамками, незважаючи на те, що раніше різко її критикував. В 2005 році він знов змінив курс і став одним із засновників «Руху 14 березня» після вбивства Рафіка Харірі, вимагаючи виведення сирійських військ із Лівану і перейшов до відвертої ворожнечі з сирійським режимом, яка доходила до образ. В 2009 році він почав відходити від «Руху 14 березня» і поступово примкнув до табору Партії Ірану у Лівані і руху «Амаль». А в 2011 році він підтримав сирійську революцію і назвав режим Асада звірським, але потім змінив свою позицію... Його політична лінія відрізняється макіавеллізмом і прагматизмом, що і триває донині: незважаючи на критику Партії Ірану у Лівані та її панування над державою, він демонструє підтримку «опору», посилаючись на зміни у регіональному балансі сил.
Повертаючись до теми заяв Джумблата про повернення Османського султанату, можна припустити, що певні обставини регіональної і міжнародної політики і стали виправданням для подібних заяв саме в цей час. Приклад тому — дружелюбний тон Трампа по відношенню до Ердогану і Туреччини під час його зустрічі з Нетаньяху, а також його позитивні висловлювання про Туреччину в інших випадках, що виразилось на практиці у припиненні ударів Нетаньяху по Сирії після того, як Трамп почав вимагати від нього вибудовувати «розумні» відносини з Туреччиною на сирійській території. Це може бути відображенням нового політичного балансу у регіоні і перерозподілу ролей регіональних сил на чолі з Туреччиною, що, безумовно, Джумблат розуміє. Усе це, у свою чергу, штовхає його на переосмислення регіональних відносин.
З іншого боку, враховуючи зближення Джумблата з новим сирійським режимом, не виключено, що його заява пов’язана з політичними змінами у Сирії, особливо з тим, що новий режим підтримує щільні відносини з Туреччиною, яка зіграла важливу роль у підтримці сирійської опозиції. А тепер, після падіння режиму Асада, Туреччина опинилась у положенні, яке дозволяє їй спричиняти вплив на майбутнє Сирії у дипломатичній, економічній і військових сферах. Це може бути частково тією наявною ситуацією, яка підштовхнула Джумблата до такої заяви, бажаючи використовувати нинішнє турецько-сирійське зближення як можливість зміцнити свої політичні позиції.
Одним словом, Джумблат відомий своє здатністю лавірувати і адаптуватись до змін, а також використовувати свої заяви для посилу багаторівневих політичних сигналів. Цілком можливо, що його слова, обгорнуті в історико-культурну обгортку, як він це зазвичай робить, представляють собою спробу зблизитись з Туреччиною або виразити підтримку ідеї регіональної єдності, яка може виходити із цього зближення, особливо якщо він бачить у цьому зміцнення своїх позицій у ліванській і регіональній політиці.
Це було те, що стосувалось слів Джумблата... Проте кожен неупереджений історик чи вдумливий читач чудово усвідомлює, що Ісламська Держава, починаючи з її заснування у Медині і закінчуючи Османським халіфатом, протягом усієї своєї історії проявляла турботу про справи усіх підданих, незалежно від конфесійної приналежності. Ісламський Халіфат був і з волі Аллаха незабаром знов стане політичною системою, яка об’єднує мусульман під єдиним стягом, незважаючи на етнічні чи мазхабні відмінності. Більше того, Халіфат, по суті, є єдиною політичною системою, якій вдалось створити істинну політичну і економічну єдність між різними народами, ґрунтуючись на богобоязливості, як сказано в словах Всевишнього Аллаха:
يَا أَيُّهَا النَّاسُ إِنَّا خَلَقْنَاكُم مِّن ذَكَرٍ وَأُنثَى وَجَعَلْنَاكُمْ شُعُوباً وَقَبَائِلَ لِتَعَارَفُوا إِنَّ أَكْرَمَكُمْ عِندَ اللهِ أَتْقَاكُمْ إِنَّ اللهَ عَلِيمٌ خَبِيرٌ
«О, люди! Воістину, Ми створили вас із чоловіка і жінки і зробили вас народами і племенами, щоб ви впізнавали один одного, і найбільш вшанований перед Аллахом серед вас — найбільш богобоязливий. Воістину, Аллах — Знаючий, Відаючий» (49:13).
А також у прощальній проповіді Пророка ﷺ:
يَا أَيُّهَا النَّاسُ، أَلَا إِنَّ رَبَّكُمْ عَزَّ وَجَلَّ واحدٌ، أَلَا لَا فَضْلَ لِعَرَبِيٍّ عَلَى عَجَمِيٍّ، أَلَا لَا فَضْلَ لأَسْوَدَ عَلَى أَحْمَرَ إِلَّا بِالتَّقْوَى، أَلَا قَدْ بَلَّغْتُ؟ قَالُوا: نَعَمْ. قَالَ: لِيُبَلِّغِ الشَّاهِدُ الْغَائِبَ
«О, люди! Воістину, ваш Господь — один. Немає переваги у араба над неарабом, и немає переваги у чорного над червоним, окрім як у богобоязливості. Чи довів я до вас (істину)?» Люди сказали: «Так». Він сказав: «Нехай присутні передадуть це відсутнім».
Так що навіть якщо в словах Джумблата і містяться політичні мотиви, які враховують місцеві, регіональні і міжнародні реалії, переваги існування Халіфату і його влади неможливо заперечувати навіть тим, хто вороже до нього ставиться. І зовсім незабаром увесь світ зрозуміє, як багато було втрачено зі скасуванням влади мусульман — влади Аллаха на землі, в якій Він зробив нас намісниками. І тоді світ на свої очі побачить істинну справедливість, встановлену веліннями Аллаха, у постаті Ісламської Держави, Другого Халіфату за методом пророцтва — обіцянки Аллаха і благої звістки Його Посланця ﷺ.
