Чи можна говорити про провал ісламських ЗМІ?

Відповідаючи на питання «Чи думаєте ви, що так званим ісламським ЗМІ не вдалося досягти своїй цілей і інтересів?» колишній телеведучий сказав: «Ісламські ЗМІ або релігійні канали не змогли зорієнтувати громадську думку, і найяскравішим доказом цьому є революція 30 червня. У своїй роботі релігійні канали повинні повернутися виключно у поле заклику».

Він також сказав: «Деякі релігійні канали значно перейшли межу і сприяли створенню духу неприязні між представниками єгипетського народу. Посилаючись на деякі фетви, даремно проливалася кров революціонерів. Ці фетви сприяли виникненню певних чвар, не кажучи вже про фетви з обвинуваченнями у невір’ї. Але я не підтримую закриття каналів, які відповідають вимогам професіоналізму та етиці. Релігійним каналам не потрібно займатися політикою. Їм треба обмежуватися виключно закликом, тому що вони не змогли грати політичну роль».

Коментар:

Чи на справді зазнали провалу так звані ісламські ЗМІ?

Перш ніж відповісти на це питання, ми вправі запитати: Чи були взагалі ісламські ЗМІ на супутникових телеканалах до 30 червня або ж їх не було?

Телеведучий каже, що релігійні канали повинні знов повернутися в поле заклику, а не займатися політикою, тому що вони не змогли зіграти політичну роль.

У відеозаписі під час інтерв’ю телеведучий розповідав про те, як лідери Братів-мусульман говорили йому «трохи політики, трохи релігії, трохи політики, трохи релігії і так до того часу, поки ми, з волі Аллаха не перебудуємо Єгипет в ісламську державу».

Але хіба політика це щось інше, ніж релігія, щоб можна було говорити такі слова?! Хіба політика не означає дбання про справи громадян?! Ми розуміємо, що якщо світогляд якогось політика є ісламським, то і дбання про справи людей відбувається на основі Ісламу, а в іншому випадку цього немає!

Велика проблема телеведучого, багатьох рухів і навіть широкої громадськості полягає в тому, що вони у дійсності розмежовують релігію і політику. Широкий сектор громадськості вважає, що релігія – це відносини людини з Творцем, і що вона немає жодного відношення до держави, управління, економіки, соціальної сфери, зовнішньої політики тощо.

Це порушення у розумінні змусило ісламські рухи погоджуватися з громадянською державою, зі світськістю і демократією, погоджуватися з вільною ринковою економікою, погоджуватися з конституціями, які не мають нічого спільного з Ісламом, погоджуватися з такою зовнішньою політикою держави, яка слугує інтересам невірних колонізаторів. Ці рухи у своїх висловлюваннях і діях просувають таку точку зору, яка не має нічого спільного з Ісламом. Окрім того, вони розуміють політику як ведення суперечок з опозиціонерами згідно зі своїми особистими тимчасовими інтересами. Для них політика – це всього лиш дбання про інтереси руху або партії, і створення громадської думки в її користь з використанням для цієї мети медіа-трибун, не даючи справжньої альтернативи для ісламської умми, яка виходить з ісламської ідеології.

Так, для них важливо, хто править і неважливо чим він править. Їх інформаційні засоби демонструють правителя, але не правління на основі Ісламу.

З причини всього цього на супутникових телеканалах ми бачили шейхів і багатьох бородатих людей, які сперечалися з найвіддаленіших від політики і правління питань. Коли ж тема стосувалася ісламського правління і політики, яка виражається у дбанні про справи людей на основі Ісламу, а також використання інформаційної трибуни для демонстрації ісламських поглядів у різноманітних сферах життя, то ми ставали свідками ідейного бруду, світських блукань, приниженості і відтягувань, великі списки відмовок, тимчасові корисливі виправдання, які були вкрай далекі від Ісламу. Ця інформаційна трибуна перетворилася, за виключенням поодиноких випадків, у лжесвідка.

На супутникових телеканалах у прямому ефірі обговорювалося багато найбільш відносно незначних питань, і кожний канал ставив перед собою одну єдину мету: як збільшити кількість своїх глядачів.

Такий-то шейх отримує, наприклад, десять тисяч доларів за один виступ, другий – сім, третій – п’ять, і постійно відбувається невідривне стеження за показником глядачів, кількістю повідомлень і дзвінків у програму, адже з цього надходять великі гроші!

Колишній телеведучий каналу «Аль-Хафіз» Хані Абд ар-Рахім показує свою лояльність до путчистів і армії, і належить до тієї групи журналістів, які,як правило, схиляються на бік переважаючої сили. Його розмови про провал ісламських ЗМІ абсолютно не є доказом провалу, тому що жодних реальних ісламських ЗМІ, на жаль, не існувало.

• Не було ЗМІ, які ставили б Іслам понад усе…
• Не було ЗМІ, які приймали б сторону доленосних проблем ісламської умми…
• Не було ЗМІ, які подавали б Іслам як модель життєвого влаштування, як реальну ідеологічну альтернативу всім ідеям невір’я, не тільки у відношенні індивіда, але також у відношенні суспільства і груп у державі…
• Не було ЗМІ, які були б трибуною для контролю за правителем на основі Ісламу…
• Не було ЗМІ, які пропонували б людям ісламську економічну модель в межах детального подання форми держави з її різноманітними системами…
• Не було ЗМІ, які розповідали б глядачам, наприклад історію справедливого халіфа Умара з матір’ю осиротілих дітей, і зв’язували б цю думку з нинішньою реальністю, щоб об’єднати людей ідеєю єдиної держави для єдиної ісламської умми.

Так, вірно, долучати людей до уроків ісламського права, тлумачення Корану і хадісів на цих супутникових каналах – це краще, ніж залишати людей легкою здобиччю для розпусного і вульгарного телебачення. Але коли люди вже підходять до чистого джерела і потім втрачають його, це, клянусь Аллахом, вже великий гріх.

Замість того щоб висловлювати любов людей до Ісламу, пояснюючи його таким, яким він є і яким повинен бути в житті людей, держави і суспільства, ми бачимо як робітники ЗМІ і так звані «шейхи супутникових каналів» обмежують його найвужчими рамками, залишаючи усі важливі сфери життя без ісламського просвітлення.

Питання: чи зроблять вони висновки зі сказаного?

Для радіо Центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
Хусамуддін Мустафа
23 Джумада аль-уля 1435
14/03/2014