Новина:
Газета «The New York Times» повідомляє, що мільярдер Ілон Маск, близький радник обраного президента США Дональда Трампа, зустрівся з постпредом Ірану в ООН з ціллю знизити напруженість між Тегераном і Вашингтоном.
Газета, посилаючись на іранські джерела, імена яких не називаються, стверджує, що зустріч між найбагатшою людиною у світі і постпредом Аміром Саідом Іравані пройшла «позитивно» (Al Arabiya).
Коментар:
Обраний президент США Дональд Трамп озвучив низку ключових призначень, які можуть визначити вектор зовнішньої політики країни, включаючи підхід до Близькому Сходу. На пост державного секретаря запропонована кандидатура Марко Рубіо, відомого своєю жорсткою позицією по відношенню до Китаю та Ірану, Піт Хегсет запропонований на посаду міністра оборони, а також Майкл Уолтц, який розглядається як радник по національній безпеці.
Трамп в ході своєї передвиборчої кампанії заявив, що політика президента Джо Байдена, яка полягає у відмові від жорстких санкцій проти експорту іранської нафти, ослабила Вашингтон і надихнула Тегеран, дозволивши йому продавати нафту, накопичувати засоби, підсилювати свою ядерну програму, а також впливати через озброєні угрупування.
Що може означати той факт, що зустріч з іранським послом відбулась за проханням Ілона Маска, а не Ірану?
По-перше, Америка — це не держава, яка управляється однією людиною, групою людей чи партією. Це країна інститутів, кожен із яких має свою роль і повноваження. Зовнішньою політикою в значній мірі управляє так звана глибинна держава. Незважаючи на деякі розбіжності, вони не зачіпають усі аспекти, а проявляються в певних питаннях, в основному пов’язаних з внутрішньою політикою. Щодо призначень Трампа, то примітно, що більшість запропонованих людей не є впливовими фігурами. В основному вони характеризуються особистою відданістю і лояльністю Трампу, а не здатністю формувати відносини на основі власної думки.
По-друге, Іран — цінний регіональний гравець, який становить інтерес для Сполучених Штатів. Його роль в збереженні американських інтересів є великою, особливо в періоди криз і труднощів. Це визнають самі іранські політики. Наприклад, Алі Акбар Хашемі Рафсанджані в 2002 році в інтерв’ю, опублікованому в газеті «Asharq Al-Awsat» заявив: «Іранські сили бились з Талібаном і зіграли ключову роль в його розгромі. Якщо б ми не підтримали США у боротьбі з Талібаном, Америка могла б ув’язнути в афганському болоті. США повинні розуміти, що без іранського народного згуртування їм не вдалось би скинути Талібан». Іран також зіграв значну роль під час Арабської весни, зокрема, через слабкість важелів впливу і можливостей США в той період через причини і обставини, які ми тут обговорювати не будемо. Також варто звернути увагу, що в рекомендаціях комісії Бейкера-Гамільтона (2006 рік) серед іншого міститься пропозиція передати Ірану та Сирії певну роль в управлінні ситуацією в Іраку. Комісія рекомендувала США почати прямі переговори з Іраном та Сирією, щоб домовитись з ними про конструктивну політику по Іраку та іншим регіональним питанням. Ціль полягала в тому, щоб повторити успішний досвід співпраці США та Ірану в Афганістані, але вже стосовно ситуації в Іраку. Як так виходить, що США, називаючи Іран своїм головним ворогом, «віссю зла», усе ж таки довіряють йому настільки, що готові до співпраці? І як у свою чергу Іран, який називає США «Великим дияволом», може допомагати своєму ворогу виходити із криз, якщо б не існувало довіри і тісних зв’язків, які тепер стали очевидними для усіх?
По-третє, що ж несе в собі ця зустріч?
Відомо, що підхід Трампа і його команди направлений на те, щоб добитись максимальної вигоди для Америки, використовуючи тиск і залякування, через що інші країни, побоюючись наслідків, ідуть на великі поступки. Іран, усвідомлюючи, що Трамп може повернутись до влади, провів серйозні зміни всередині країни. Однією із таких змін стало обрання нового президента, до команди якого був включений Джавад Заріф — колишній міністр іноземних справ Ірану, який відомий як головний архітектор ядерної угоди з США. Після призначення Заріфа на пост радника по стратегічним питанням, він, ймовірно, почав спричиняти вплив на призначення, включаючи і послів. Не виключено, що Амір Саід Іравані був призначений саме за його рекомендацією.
Потім Заріф подав у відставку, і на це було декілька причин. Наприклад, його життя в США і звинувачення з боку консерваторів в тому, що він належить до «Нью-Йоркської групи» — групи ліберальних дипломатів, яких вважають лояльними до Америки. Але, незважаючи на відставку, він та його команда усе одно продовжать працювати за лаштунками. Ціль його призначення полягала в активізації переговорів з США і досягненні нових угод про розмежування зон впливу Ірану, що дозволило б країні грати свою роль в межах американської стратегії. Окрім того, Іран, можливо, прагне укласти крупну угоду з Трампом, знаючи його схильність до угод.
Звідси можна зрозуміти, що зустріч Маска з іранським послом була направлена на підготовку можливої угоди, яка може бути реалізованою після повернення Трампа до влади. Ціль такої угоди — зменшити напруженість, надати Ірану політичні і економічні вигоди, щоб вивести країну із ізоляції і ослабити санкції. Окрім того, є інформація, що Іран готовий вирішити свої ядерні розбіжності з Заходом. Така пропозиція була передана через директора МАГАТЕ Рафаеля Гроссі європейській трійці: «Дипломати повідомили, що європейські країни намагаються добитись прийняття нового рішення проти Ірану на наступному засіданні Ради управляючих МАГАТЕ, щоб спричинити тиск на Іран через недостатню співпрацю. Це відбувається у ту мить, коли світ очікує повернення Трампа до влади».
Спеціально для радіо Центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
Хасан Хамдан
15 Джумада аль-Уля 1446 р.х.
17 листопада 2024 р.
