Новина:
Міністерство юстиції випустило заяву, у якій підтвердило прихильність сирійської держави принципу верховенства закону, а також повагу прав і громадських свобод, гарантованих Конституцією.
Міністерство підкреслило, що свобода думок та їх вираження є основоположним правом, яке здійснюється у межах правових норм, які враховують громадські інтереси, громадянський мир і громадський порядок. Також було роз’яснено, що діюче законодавство встановлює чіткі обмеження і правила здійснення цих прав, забезпечуючи недопущення їх виходу за межі закону.
Коментар:
Я не стану зупинятися на окремих формулюваннях, які містяться у заяві, випущеної Міністерством юстиції, і не буду поглиблюватися у слова міністра юстиції, який виступив у ролі наставника, який застерігає своїх колег від несправедливості. Я б хотів порівняти дві ситуації, які явно суперечать одна одній.
Перша ситуація — це група осіб, звільнених декілька днів назад. Приводом для їх звільнення, як заявив Хасан Суфан, послужило те, що даний крок нібито вписується у «політику примирення, яка проводиться державою», а самі звільнені, за його словами, не заплямували своїх рук кров’ю. Проте незабаром світлини і відеоматеріали, які з’явились і широко розповсюдились, вступили у пряме протиріччя з цим ствердженням. І навіть якщо винести за дужки питання справжності і інтерпретації цих матеріалів, сукупність достовірних фактів свідчить про те, що серед звільнених були офіцери, які проходили службу у воїнських підрозділах, які прямо чи косвенно брали участь у придушенні народної революції. Однак вони вийшли на свободу і були зустрінуті найбільш доброзичливим чином — під прихистком Конституції.
У той же час складається враження, що той же самий Конституційний устрій не забезпечує захисту іншої категорії — молодих людей з власною історією, незалежно від того, як до них ставиться держава і те, що вона про них думає, і незалежно від виниклих розбіжностей чи протистояння. Цих людей судять з цілком іншим підходом і за іншими, непорівнянними стандартами.
Це молодь, серед якої були ті, хто зайняв чітку позицію проти злочинного режиму Асадів, батька і сина, ті, хто протистояв режиму втікача, і ті, хто став частиною революції. Це юнаки, про яких ми просимо Аллаха прийняти усе, що вони зробили, і зробити це вагомим внеском у чашу їх благих діянь. Вони взяли на себе тягар боротьби за усвідомлення і пробудження, прагнучи до гідності і величі Умми, а також до відновлення ісламського способу життя за допомогою встановлення Другого Праведного Халіфату.
Їх суд завершився у суцільній пітьмі, суддя — у масці, наглядач — у масці, навіть той, хто був призначений ним в адвокати, більше походив на позивача. Самі ж вони стоять закутими у ланцюги. Стосовно них були винесені суворі, непомірні вироки, з подібним я, щиро кажучи, уперше стикнувся саме у стінах в’язниці Сіднаю. І говорю це не під впливом емоцій, а як точний опис пережитого: коли до нас прийшов юнак після засідання Верховного суду державної безпеки і промовив: «Мене засудили до дванадцяти років».
Між цими двома ситуаціями існує дивний парадокс, який наводить нас на цілком закономірні питання: чи застосовується Конституція вибірково? Чому поважаються права і свободи одних, але ігноруються стосовно інших? І чи не стала свобода вираження думки привілеєм для одних і забороною для інших?!
Ці питання адресовані міністру юстиції, який піднявся на трибуну з наставляннями і застереженнями від несправедливості та її наслідків. Якщо він не знає про те, що відбувається у судах і на територіях, які знаходяться у веденні його міністерства, це велике лихо. А якщо знає, то лихо іще більш жахливе.
