Новина:
Сполучені Штати стягують свої сили навколо Ірану, погрожуючи агресією, якщо він не підкориться їх умовам, пов’язаним з підписанням угоди по іранській ядерній і ракетній програмі. Раніше Америка аналогічним чином зосереджувала сили навколо Венесуели, поки не викрала її президента Мадуро і його дружину, переправивши їх в США, після чого вона почала нав’язувати країні свої умови. Як їй вдається діяти подібним чином? Чи є Америка тією державою, яку неможливо перемогти? Або ж існує деякий секрет в її діях і у тому, як її можна здолати?
Коментар:
Очевидно, що Америка не у змозі діяти подібним чином в одиночку. Вона добивається цього двома шляхами: або вступаючи у союзи з іншими державами і силами, або користуючись мовчазною згодою інших країн, які закривають очі на її дії і дозволяють їй робити усе, що вона хоче.
Перше пряме американське втручання у наші землі відбулось в 1991 року до Іраку. Коли під приводом звільнення Кувейту вони створили коаліцію приблизно із 32 європейських та інших країн.
Потім в 1992 році вона скоїла агресію проти Сомалі, об’єднавшись з Єгиптом, Туреччиною і Пакистаном, тоді як решта держав зберігали мовчання.
Після цього у 2001 році Америка напала на Афганістан і окупувала його, зібравши навколо себе країни НАТО. Пакистан і держави Центральної Азії забезпечили їй усі необхідні можливості, дозволивши американським силам проходити через їх території або розташовувати на них військові бази.
Потім у 2003 році вона скоїла агресію проти Іраку і окупувала його у союзі з Великобританією і Австралією за підтримкою приблизно 36 держав світу.
Потім у 2014 році вона скоїла агресію проти Сирії у складі коаліції із 60 держав. Туреччина під керівництвом Ердогана відкрила для неї свої бази — так само, як і під час агресії проти Іраку, і раніше брала участь разом з нею проти Афганістану у якості члена НАТО. Катар в усіх цих випадках також надавав їй свої військові бази.
Крупні і малі держави або зберігали мовчання, або у кращому випадку, лише осуджували дії США. Так вчиняли Росія і Китай, незважаючи на те, що вони є крупними державами чи володіють можливостями, які дозволили б їм протистояти Америці, якщо б вони вирішили діяти.
Таким чином, жодна держава не надає Сполученим Штатам реальної протидії, що дозволяє їм діяти у кожній країні в однобічному порядку — за підтримкою одних і за мовчазною згодою інших — до того часу, поки черга не доходить і до самих цих країн.
Іран неодноразово вустами своїх офіційних представників визнавав, що допомагав Сполученим Штатам в окупації Афганістану та Іраку, а також у забезпеченні стабільності цієї окупації через свої спецслужби і через своїх прибічників, яким було наказано не чинити опір окупаційним силам, а також створювати структури для боротьби з муджахідами. З цією метою пізніше були сформовані «Хашд аш-Шаабі» і сили «Кудс» під керівництвом Сулеймані. Вищи регіональні авторитети, такі як ас-Сістані, виносили фетви про неприпустимість боротьби з Америкою, а також про політичну підтримку урядів, заснованих США в обох країнах. Іран також надавав допомогу у Сирії, де воював проти сирійського народу, повсталого проти Башара — агента Америки. Він долучив до цього свою партію із Лівану, а також своїх прибічників із Іраку, Афганістану і Пакистану. Однак після того, як його роль у цих країнах була вичерпана, Америка витіснила його звідти.
І ось тепер коло замкнулось над Іраном — він пожинає плоди того, що скоїли його власні руки. Америка ізолює його і вимагає виконання своїх умов стосовно ядерної програми, розробки ракет і народних протестів проти режиму. При цьому слід зазначити, що Іран з миті створення своєї республіки проводив політику у межах американських інтересів, і згадані вище події слугують наочним підтвердженням цього. Іран вважав, що вступив у змову з Америкою, яку він у певний період називав «великим сатаною», зможе убезпечити себе від неї — що цей «сатана» не завдасть йому шкоди, і що Іран зуміє реалізувати власні інтереси через обслуговування інтересів США у регіоні. Однак цей «сатана» не щадить ані своїх послідовників, ані агентів, ані друзів, ані партнерів. Він готовий обрушитись на них, залишити без підтримки або відмовитись від них у будь-яку мить, якщо того вимагатимуть його інтереси, адже він керується гаслом «Америка перш за все».
Америка вже почала погрожувати Європі, вимагаючи від них поступок, аж до передачі їй Гренландії, а Україну вона фактично залишає тет-а-тет з Росією, перекладаючи тягар її підтримки на європейські країни. Так само вона відмовилась від своїх агентів, які раніше надали їй значні послуги, таких як Первез Мушарраф, Наваз Шаріф і Імран Хан у Пакистані, Сухарто в Індонезії, Хосні Мубарак в Єгипті, Омар аль-Башир у Судані, Башар Асад у Сирії та інші.
Секрет поразки Америки полягає у тому, щоб інші держави не вступали з нею у союзи, не зберігали мовчання перед її агресією і залякуванням, а протистояли їй з повною рішучістю, щоб не надавали їй ніяких військових баз і не полегшували їй ніяких шляхів. Тим самим її слід зробити державою, з якою обходяться як з будь-якою іншою, чиє панування і вплив обмежені лише межами її власної території.
Донині у цих державах не спостерігалось навіть слабкого проблиску надії на те, що вони зможуть взяти на себе виконання цієї задачі. Надія залишається лише на Праведний Халіфат, який з волі Аллаха буде встановлений незабаром. Він буде протистояти Америці і доб’ється того, щоб усі держави перестали її підтримувати: не вступали з нею в союзи, не пускали її через своїх території, води і повітряний простір, не розташовували у себе її військові бази, виступали проти неї і переконували інші країни робити те ж саме.
