Всі ці конференції в Женеві і в Мюнхені, а також угоди між Росією і США про введення принизливої капітуляції для революціонерів під назвою «перемир'я» і «припинення військових дій» відбуваються для того, щоб окупанти (російські, іранські, американські, європейські), сили Асада і всі інші їхні слуги змогли зміцнити свої позиції.
Всі вони хочуть зосередити свої військові сили проти щирих моджахедів, які зірвали всі ворожі проекти безбожних колонізаторів і їхніх інструментів з числа арабів і неарабів. А тому, о щирі й віддані сини цієї Умми, продовжуйте відкидати будь-яке перемир'я і угоду та не зупиняйте вашу боротьбу з ними. Події Палестини навчили нас тому, що ворог не витримує тривалої боротьби, він починає кричати від болю і кличе на допомогу країни невіри і тиранії, щоб нав'язати перемир'я муджахідам мусульман. Він це робить для того, щоб мобілізувати свої сили і дати солдатам період для відпочинку, щоб вони змогли повернути собі ненависть і знову з ще більшою силою напасти на мусульман і домогтися перемоги над ними.
Як нас вчить історія, коли один з противників не в змозі здобути військову перемогу, тоді він вдається до перемир'я і переговорів, щоб підкупити хворі серця грошима і владою, і, таким чином, ворог на політичній арені досягає тієї перемоги, якої не може досягти на полі бою.
Подібне відбувалося в революціях народу Палестини з 1936 по 1939 роки. Щоразу коли революціонери перемагали над єврейськими бандами, євреї починали кричати і закликати революціонерів до перемир'я, а оскільки революціонери спиралися на фінансову допомогу арабських країн, правителі яких були агентами, яким була поставлена задача захисту євреїв, то і рішення не належало самим революціонерам. І тому революціонери зупиняли бій, хоча вони вже майже перемагали, а євреї отримували можливість відпочити і відновити свою активність, ненависть, змови і мобілізацію сили, а потім починали нову атаку, увінчавши свою перемогу оголошенням держави «Ізраїль» в 1948 році. Потім була війна 1967 року, в якій вони захопили решту Палестини, але щоб єврейська держава стала реальністю, яку приймуть усі, потрібно було утворити народний палестинський рух, який очолять продажні агенти, чиї рішення контролюють фінансисти з країн регіону. Таким чином, ці агенти проливали кров шахідів заради визнання єврейської держави, володіючи всім необхідним для їх інтриг. І ось лідери революції входять в Палестину, але тепер їх обов'язок - це гарантування безпеки євреїв, щоб захистити їх зсередини так само, як їх захищають ззовні агенти оточуючих країн.
Крім того, історія вчить нас тому, що лідери-агенти використовують військову перемогу мусульман на політичній арені в інтересах їх же супротивників. Подібне сталося у війні жовтня 1973 року, коли єгипетська армія перемогла єврейську державу, прорвавши лінію єврейської оборони коло Суецького каналу - «лінію Бар-Лева», потужну лінію військових укріплень, однак президент Єгипту Анвар Садат наказав військовим припинити бойові дії в той час, коли вони вже були на піку перемоги. І перемога обернулася поразкою, в результаті якої загинула велика кількість мусульман. Але боротьба не закінчилася цим, вона перейшла в боротьбу на політичному рівні, результатом якої був нещасливий договір у Кемп-Девіді, який вивів єгипетську армію з бою і вірності Аллаху, Його Посланнику ﷺ і віруючим до вірності безбожній Америці. Таким чином, армія Єгипту стала захищати євреїв.
Що ж стосується повстання народу Палестини, то зрадники і агенти швидко охопили його, взяли під контроль і привели до угод у Варшаві, Осло і Ваді-Араба.
Після всього цього хіба погодяться революціонери Сирії, щоб їх положення стало таким же, щоб результат їхньої боротьби був такий же, як був у їхніх братів у Палестині? Хіба погодяться революціонери в Сирії передати керівництво зрадникам і агентам, як це зробили їхні брати в Палестині, коли віддали лідерство зрадникам, які вчинили найгіршим чином?
Історія також навчила нас тому, що щирі політичні лідери домагалися перемог на військово-політичній арені і що політичні перемоги дають результати, які набагато перевищують вплив перемог військових. Це відбувається тоді, коли керівництво працює на благо Ісламу і мусульман, а не на благо невірних, як це відбувається сьогодні з лідерами в мусульманських країнах.
Коли Посланник Аллаха ﷺ пішов завойовувати Мекку, з ним пішло 10 тисяч солдатів. І Пророк ﷺ здобув цю переконливу перемогу при Мецці. Потім він ﷺ пішов на плем'я Хунайн і переміг їх, потім він роздав трофеї тим, чиї серця хотів завоювати, і відправив послання до царів і правителів, закликаючи їх до Ісламу. Результатом цього було те, що Іслам поширився по всьому Аравійському півострову і племена направляли делегації в Медину, заявляючи про те, що вони прийняли Іслам. А через два роки, коли Посланник Аллаха ﷺ стояв на Арафаті, з ним було вже сто тисяч мусульман. Такими є досягнення щирого лідерства у перетворенні військових перемог на великі політичні перемоги.
А тому ми повинні усвідомлювати важливість щирого керівництва, яке здійснює військову перемогу і направляє її на користь переконливої політичної перемоги над ворогом.
У сучасній історії існують щирі ісламські рухи, проте їх лідери - нещирі, і через них відбуваються всі жертви, чия кров використовується для особистих інтересів цих нещирих лідерів.
Також існують щирі ісламістські рухи, однак у них не вистачає політичної свідомості, через що вони, не знаючи цього, стають іграшкою в руках Заходу і його агентів-правителів і використовуються в його інтересах. І якщо ці інтриги і підступи виявлять рухи, існуючі останнім часом, то це приведе їх до безнадійності і відчаю. І вони залишать битву через її уявну марність. І це те, що трапилося з деякими щирими рухами: вони перестали боротися, тому що кожного разу, коли вони звільняли якийсь регіон, в нього заходили секуляристи і починали контролювати його, втілюючи там світські закони, поширюючи корупцію, грабунок і розпусту.
Роки довели, що Хізб ут-Тахрір має свідомість і щирість, необхідні для того, щоб здійснити військову перемогу і завоювання політичної перемоги над кожною злочинною країною, яка була причиною масових вбивств у Сирії. О революціонери в Сирії, якщо ви бажаєте отримати плоди від ваших перемог і не хочете втрачати просто свої жертви і кров шахідів, то прийміть Хізб ут-Тахрір своїм лідером, адже бойові дії без політичного керівництва вестимуться даремно, що лише продовжить війну і збільшить страждання всіх мусульман. А невірний Захід доб'ється того, чого хоче - знищить Сирію і розділить її.
Можливо, те, що заважає загонам віддати керівництво в руки Хізб ут-Тахрір, - це владолюбство, адже лідер загону бачить, що він - лідер його послідовників; він може наказувати і забороняти їм, давати і забирати. І якщо він - нещирий, хіба захоче він розлучитися з владою і відмовитися від свого лідерства? Політичні гроші, якими набиті кишені лідерів і їх послідовників, зробили так, що ці люди стали відданими своїм спонсорам: їх битви - заради їхніх спонсорів, вони більше не б'ються на шляху Аллаха, як би вони не намагалися це приховати. А це є основною причиною поразки і відсутність перемоги. Воістину, ці дві любові - любов до влади і любов до грошей - є одними з тих слабкостей, які вразили мусульман. Посланник Аллаха ﷺ сказав: «Близький той час, коли громади (невірних і заблудлих) будуть разом накидатися на вас подібно до того, як їдці запрошують один одного до трапези!».
Хтось запитав: «Це станеться через те, що нас тоді буде мало?». (Пророк ﷺ) сказав: «Навпаки, в той день вас буде багато, але ви будете подібні каламуті, розсіяної в потоці, і Аллах зробить так, що страх перед вами залишить серця ваших ворогів, а у ваші серця Аллах поселить слабкість (вахн)». Хтось запитав: «О посланник Аллаха, а що це за слабкість?». Він ﷺ відповів: «Любов до світу цього і ненависть до смерті».
Спеціально для радіо Центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
Устаз Наджах Сабаттін – Йорданія
18 джумада аль-уля
27.02.2016
