Встановлення Халіфату: шлях до щастя людини

Статті
Інструменти
Друкарня
  • Маленький Менше Середній Більше Великий
  • Default Helvetica Segoe Georgia Times

Напевно, жінка — остання, хто бажає чути про «права жінок». Жіночі асоціації, пов’язані з Заходом, стали інструментом руйнування ісламських ідей, відкривши двері для культурних та ідейних нападок на мусульманських доньок і синів.

Вони підняли гасла «права жінок» і «права людини», але насправді вони не захищають жінок у мусульманських країнах від гніту режимів і не захищають ані у якому-небудь іншому місці. Де ці асоціації, коли жінки стикаються з труднощами життя? Чи захищають вони жінок своїми угодами, такими як «Конвенція про ліквідацію усіх форм дискримінації у відношенні жінок (CEDAW)», від високих цін, відключення електроенергії і забруднення оточуючого середовища? Чи рятують вони жінок від щоденного виснаженого погляду супутника життя, який віддає усі сили, щоб заробити на шматок хліба? Чи захищають вони жінок від скорботи чоловіків, які не можуть забезпечити потреби своїх дітей? Чи захищають вони жінок від постійного хвилювання за теперішнє і майбутнє своїх дітей?

Жінки хвилюються … Хвилюються за здоров’я і освіту дітей. Побоюються за їх погляди, які можуть стати заручниками аморальних телепередач і фільмів. Бояться, що їх діти опиняться під впливом світського суспільства, яке не живе по Ісламу. Переживають за них через несправедливі закони держави,які змінюються згідно з інтересами системи, щоб вижимати із людей останні соки. Бояться, що у зв’язку з обставинами життя не справляться зі своїми основними задачами. Хвилюються, що не зможуть набути успіху в управлінні своїми справами і справами свого дому, дітей і чоловіка, якщо у них є чоловіки. Якщо ж вона незаміжня чи вдова, тоді тривога підсилюється. Жінки переживають за свою зовнішність у суспільстві, яке вимірює її цінність тим, що вона носить чи як вона оголяється. Вони бояться зухвалої поведінки чоловіків, бояться нападів і насильства. Сьогодні вони переживають за ріст долару, який приводить до труднощів життя. Їх бентежить те, що вони не зможуть виїхати в іншу країну, тому що стикнуться там з тими ж проблемами. Їх турбують політичні події і збочена реальність людства.

На додаток до усього цього більшість жінок сьогодні вимушена з раннього ранку покидати своє житло і терпіти давку у громадському транспорті, щоб встигнути на роботу. Вони залишають свої дома і справи. Вони вимушені залишати своїх дітей у руках батьків чи родичів, або у дитячій кімнаті з «тіткою» чи наглядачем, а по поверненні додому вони іще готують, миють, прибирають, займаються своїми дітьми по навчанню і піклуються про чоловіка, гостях, сусідах, приділяючи також увагу престарілим батькам і підтриманню родинних зв’язків. І це на додаток до вечірніх походів у магазини, щоб купити усе необхідне.

Сьогодні жінки не сплять вночі через хвилювання і турботи, а прокидаючись, вимушені бігти і накопичувати нову втомленість. Рішення, як стверджують жіночі асоціації, полягає у тому, щоб чоловік допомагав у її домашніх справах. Тепер вони обидва втягнуті у нескінченний колообіг роботи всередині і за межами дому, їх ролі змішуються так,що кожен із них стає просто робочим без статі, у якого немає конкретної ролі, відведеної для чоловіків чи жінок.

Західні деструктивні ідеї породили катастрофічні проблеми, так як самотність, розлучення і самогубство з причини нездатності системи забезпечити елементарні вимоги для людей, чоловіків і жінок, щоб ті могли прожити гідне життя. Усі ці проблеми спостерігаються в Єгипті, Судані, Лівані, Ємені та інших країнах мусульман. І, звичайно ж, такі конвенції, як «CEDAW», або феміністські організації не захищають жінок від цих лих. Швидше, вони зацікавлені у тому, щоб зіпсувати певні групи жінок у суспільстві, таких як студентки або жінки, зачаровані західною культурою.

Що стосується реальних проблем жінок, то ці асоціації  не бачать їх, і їм немає діла до тих, які фактично перетворились у «супержінок». Вони не хочуть допомогти їм проводити свої дні у радості, вдовольняючи свої основні життєві потреби. І чому феміністські асоціації не проявляють «турботу» про мусульманських жінок, які живуть на самому дні, але ставлять на меті утопити у багні капіталізму тих, хто живе стабільним життям?

Більше того, у цих організацій, які керуються жінками, немає інших турбот, окрім як розважати себе і жити «вільними» одиноким життям, не несучи відповідальності перед ким-небудь, ані перед чоловіком, ані перед дітьми. Їх активістки отримують високі зарплатні у своїх жіночих асоціаціях. Вони подорожують із однієї країни в іншу, їдять і п’ють у розкішних готелях. І вони беруть участь у різноманітних засіданнях у західному форматі; однією із таких платформ і найбільш важливою є ООН. На цих засіданнях вони розробляють змови, порядки денні і закони, щоб контролювати життя мусульманських жінок у межах глобальної війни проти Ісламу і щоб зруйнувати фортецю, до якої жінки вдаються від життєвих тягот. Хіба є які-небудь інші ліки, окрім звернення до Всемогутнього Аллаха з упованням, терпінням, намазом, мольбою, читанням Корану і умиротворенням, щоб заспокоїти свою душу, зробити її щасливою і зняти хвилювання?

Вороги Ісламу, мусульманських жінок, родини і суспільства, невпинно працюють над руйнуванням цінностей і моральності, віддаленням жінок від своєї релігії, а також над розпадом родин. Вони роблять це за допомогою ЗМІ та учбових програм у школах, а також шляхом прийняття аморальних законів, таких як умови угоди «CEDAW». У цей важкий час жінка не може знайти чоловіка так само легко, як це робили її бабусі у молодому віці, щоб почати своє родинне життя. У той же час «CEDAW» позбавляє жінку можливості вступати у шлюб до досягнення 18-річного віку.

Чоловіки-мусульмани хочуть зберегти честь своїх дружин, доньок, сестер і матерів, а жінки-мусульманки бажають, сидячи у своїх домах, піклуватись про своїх чоловіків і виховувати дітей. У той же час «CEDAW» дозволяє жінці вступати у заборонені відносини, переривати вагітність, відмовлятись від опікуна, батька або чоловіка. Ця угода робить жінку та її чоловіка ворогами, а держава не бореться з реальними злочинами у суспільстві, а лише приймає закони, які переносять злочин з вулиці у дома, породжуючи домашнє насильство.

Пункти угоди «CEDAW» далекі від захисту прав жінок, швидше, вони скеровані на руйнування їх життя. Правлячі режими у мусульманських країнах служать Заходу і обманюють жінок гаслами про рівність з чоловіками, розширенні прав і можливостей, незалежність і свободу. Насправді ці гасла приводять до щоденних страждань, які стають причиною стресу, високого тиску, діабету, депресії, хвороби серця, відкладання дітонародження, передчасного старіння,ожиріння і багато інших захворювань. Що може бути гірше, аніж подібне моральне насильство над жінками з боку світської системи?!

Жахливі умови життя були створені системою, яка не застосовує закони Всевишнього Аллаха. Західна капіталістична система зробила жінок і чоловіків лише частиною колеса економічної, культурної політичної, соціальної та освітньої кризи, яка посилюється з тих часів, коли невірний Захід колонізував мусульманські країни після руйнування держави Халіфат. Жінка зрівнялась з чоловіком лише у стражданнях, виснаженні і хворобах. Вона втратила відчуття чудових моментів, які вона проводила б у безпеці і захисті зі своїм чоловіком, своїми дітьми та своєю родиною. А усе тому, що вона вимушена проводити більшу частину свого часу за межами дому.

Чи є ще сумніви у тому, що капіталістична система хоче знищити мусульманську жінку так само, як знищила західну, позбавивши її материнства і родини, а замість цього вимусивши її працювати нарівні з чоловіками?! Хіба мусульманська жінка хоче стати «сильною», взявши на себе те, що вона не може винести, і те, що Іслам не поклав на неї?! Невже Аллах створив жінку, щоб вона була виснажена і нещасна?! Хіба такою є її роль в Ісламі?! Хіба це заповідав Посланець Аллаха (с.а.с.), говорячи про м’яке ставлення до жінок ?! Іслам вшанував жінку, направив її на прямий шлях, визначив її роль, гарантував її права і щасті у цьому мирському житті і у Майбутньому світі.

Почитайте, що пише Зара Фаріс у своїй статті під назвою «15 Рабі ас-сані 1441 р.х.»:

«На вулицях ти бачиш жінок стільки же, скільки чоловіків, якщо не більше. Усі вони займаються своїми повсякденними справами. […] Я думаю, що ніколи не бачила країни, де жінки користувались би такою ж свободою, як у Туреччині. […] Турки у своєму відношенні до нашої статі є прикладом для усіх інших народів. […] І я повторюю це, господин, я думаю, що жодна жінка не володіє такою свободою і безпекою, як турецькі жінки, — і я думаю,що вони по образу життя можуть бути найщасливішими людьми. (Елізабет Крейвен, «Подорож через Крим у Константинополь», 1789р.).

Елізабет Крейвен, письменниця-мандрівниця XVIII сторіччя, драматург та автор, записала ці спостереження про жінок Османської держави (Ісламської Держави) у 1789 році, до появи фемінізму в Європі і за три роки до того, як Мері Уолстонкрафт опублікує «На захист прав жінок» (1792г.), — книгу у 300 сторінок,яка стане фундаментом і передвісником сучасного фемінізму.

Спостереження Елізабет Крейвен та інших, поруч зі звітами про судові процеси, фінансові угоди та політичні документи, показують, що жінки Османської держави насправді користувались більшою свободою і захистом, аніж західні жінки навіть після епохи «Просвіти», і не було ніякої необхідності появи фемінізму. Тим не менш, сьогодні феміністки намагаються переконати мусульманських жінок у протилежному, як нібито мусульманські жінки завжди страждали через Іслам, і, як не дивно, вони просувають фемінізм як рішення проблем мусульманського світу.

У цій статті розглядається положення жінок, які жили в Ісламському Халіфаті, що продовжував існувати до 1924 року і порівнюється їх положення з положенням західних жінок, яке привело до фемінізму на Заході. Як ми бачимо, самий нещодавній історичний прецедент в Османській державі демонструє, що жінки мусульманського світу історично ніколи не потребували фемінізму, щоб захищати свої права. Швидше, вони просто потребували повної реалізації своєї власної ідеологічної системи — Ісламу.

Перш ніж перейти до порівняння, важливо відзначити принципову різницю між мусульманською країною та Ісламською Державою. Османська держава була ісламською державою, тобто Шаріат у ній був єдиним джерелом права, і вона залишалась такою більше 600 років до повно розвалу на початку ХХ сторіччя. Цей Шаріат встановив для Османів правові рамки для управління державними і приватними аспектами повсякденного життя, включаючи особисту, політичну, соціальну та економічну діяльність, як громадянську, так і кримінальну. Шаріат також дозволив Османському Халіфату захищати жінок Африки, Європи та Азії, у тому числі євреїв, християн, мусульман, анатолійців, греків, північних африканців, західних азіатів та жінок Балканського півострову».

Мусульманка була щаслива тим, що у неї був час працювати в домі і займатись творчістю поза домом, їй було комфортно у затишку Халіфату, який застосовував Іслам. Хіба положення жінок у сучасному світі не говорить про їх потребу у появі такого Халіфату?!


Спеціально для радіо Центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
Гадат Мухаммад Хамді, Судан
15 Рабі ас-сані 1441 р.х.
12.12.2019 р.