Світ добре обізнаний щодо геноциду наших братів і сестер у Палестині, але мало хто знає про страждання народу Судану, який протягом вже півтора року піддається мовчазному геноциду. Ця катастрофа унесла життя більше ніж 15 000 людей, понад 10 мільйонів були вимушені покинути свої дома, а половина населення країни — 25 мільйонів людей — стикнулись з нестачею продовольства і голодом.
Мало хто знає, що цей геноцид є результатом триваючого конфлікту між озброєними силами Судану і Силами швидкого реагування (СШР). Однак ці проблеми почались не у 2023 році, а іще в 1956-му, коли країна отримала незалежність від англо-єгипетського правління. З того часу Судан пережив сім військових переворотів, найбільш значним із яких став переворот 1989 року, який привів до влади диктатора Омара аль-Башира, який правив три десятиріччя.
Після 30 років несправедливості народ Судану нарешті зміг скинути аль-Башира і відсвяткував свою нову свободу — свободу, яку згодом у нього відняли Абдель Фаттах аль-Бурхан, командуючий озброєними силами Судану, і Мухаммад Хамдан Дагло, відомий як Хамідті, командир СШР. Обидва ці чоловіки набули величезного впливу і багатства під час правління аль-Башира.
До перевороту 1989 року, який привів Омара аль-Башира до влади у Судані, країна була занурена у другу громадянську війну з Народною армією визволення Судану під керівництвом Джона Гаранга, якого нерідко звинувачували у тому, що він діяв як агент США, прагнучи реалізувати їх інтереси по розділу Судану заради стратегічних і економічних вигід. Ці зусилля завершились Найвашською угодою 2005 року, підписаною аль-Баширом і Гарангом, яка проклала шлях до незалежності Південного Судану.
Слід зазначити, що Південний Судан володіє колосальними нафтовими запасами, що спонукало США вкласти більше ніж 1,2 мільярда доларів у цю молоду державу під гаслами «побудови миру» і «ефективного управління», одночасно конкуруючи з Китаєм за регіональну гегемонію.
Водночас економіка Судану рушилась. Тодішній прем’єр-міністр Садик аль-Махді втратив народну підтримку, коли люди стикнулись з голодом, масовим переселенням, кризою внутрішнього боргу і гіперінфляцією, яка перевищила 70%. Усе це посилилось обвалом національної валюти, через яку населення опинилося не у змозі покривати навіть найнагальніші потреби.
Ці обставини створили сприятливе підґрунтя для приходу до влади Омара аль-Башира за підтримкою Національного ісламського фронту, який уклав союз з Саудівською Аравією і Сполученими Штатами проти Радянського Союзу. 30 червня 1989 року він здійснив «мирный переворот». Прийшовши до влади, аль-Башир розпустив парламент, об’явив себе головою держави, прем’єр-міністром і міністром оборони, а також ввів жорсткі норми «ісламського Шаріату».
Ставши новим лідером, аль-Башир швидко оточив себе вірними прибічниками, насамперед із числа військовослужбовців Суданських озброєних сил, в яких Абдель Фаттах аль-Бурхан дослужився до посади генерального інспектора. Роль аль-Бурхана полягла у забезпеченні безпеки аль-Башира і придушенні будь-якої опозиції.
Незважаючи на обіцянки процвітання, уряд аль-Башира поквапився придушити меншості. Протягом 1990-х років, які називали «роками терору», з’явились «дома примар» — таємні центри ув’язнення, де піддавались тортурам супротивники режиму, включаючи інтелектуалів, комуністів і армійських офіцерів. Також почались публічні порки і страти, включаючи страту трьох людей за зберігання доларів США, що викликало хвилю страху серед населення.
Аль-Башир також нав’язав суворе тлумачення Шаріату, наприклад, відсікання руки крадія, навіть коли крадійство здійснювалось через голод чи бідність. Однак, згідно з правильним тлумаченням ісламського права, ці покарання призупиняються під час голоду чи тяжких випробувань, як це показав на практиці халіф Умар ібн аль-Хаттаб, який відмовився застосовувати таке покарання під час голоду. Тим часом, аль-Башир і його режим привласнили мільярди доларів, причому 90 мільйонів доларів були знайдені у його домі після його скинення у 2019 році, що наголошує на його вибірковому запровадженні законів Шаріату.
Незважаючи на його жорстокі методи, у країні спалахнули громадянські війни і повстання. У Південному Судані спалахнула друга громадянська війна між суданським урядом і Народно-визвольною армією Судану, яка унесла життя більше ніж два мільйона людей, більшість із яких були громадянськими. Суданські озброєні сили значною мірою вели цю війну, при цьому аль-Бурхан відігравав ключову роль у військових.
Тим часом на заході Судану повстав регіон Дарфур, який Хартум довгий час ігнорував. Замість того, щоб направити туди суданські озброєні сили, аль-Башир найняв ополченців «Джанджавід», включаючи Хамідті, для жорстокого придушення. Так почався геноцид у Дарфурі.
Ополчення «Джанджавід», як відоме своєю жорстокістю, розгорнуло кампанію етнічних чисток. Більше ніж 300 000 людей було вбито, 2,5 мільйона стали біженцями, жінки були зґвалтовані, чоловіки страчені, а діти піддались насильству. Хамідті і його сили були винагороджені золотими рудниками у Дарфурі, що перетворило виселення місцевого населення не тільки на воєнну, але й на економічну мету. Яка ж їх «винагорода» з цей геноцид? Офіційне визнання з боку уряду Судану, а потім вони були перейменовані на «Сили швидкого реагування»!
Поки аль-Башир збагачувався і святкував, населення продовжувало голодувати, а економіка розвалювалась. З набуттям незалежності Південним Суданом Судан втратив більшу частину своїх нафтових багатств. Аналіз державного бюджету показав, що 70% витрат йшло на воєнні потреби, і лише невелика частина залишалась на охорону здоров’я, освіту і продовольчу безпеку.
А якщо додати до цього десятиріччя корупції, розграбовані багатства, зростаючі борги і задушуючу інфляцію, то народ Судану виявився приреченим на тридцятирічний жах. Але тільки-но людям здалось, що усе позаду, і після усунення аль-Башира відродилась надія, на арену вийшли його спадкоємці — аль-Бурхан і Хамідті, дві людини, чиє підвищення стало можливим завдяки режиму аль-Башира. Сьогодні вони ведуть кровопролитну війну один проти одного, поки народ Судану стікає кров’ю. #SudanCrisis
Спеціально для радіо Центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
