Коли європейці прибули до Америки після так званого відкриття Колумбом американської землі, вони знайшли там багатства і обширні території, подібним яких не бачили в Європі. Після чого вони почали грабувати золото і блага цієї країни, знищуючи корінне населення. За оцінками, за два сторіччя — XV і XVI сторіччя — було винищено від 70 до 100 мільйонів людей.
Щоб виправдати цю жорстокість, з’явились філософські теорії, які надають їй легітимності. Так, британський мислитель Джон Локк у XVII сторіччі висунув теорію «права цивілізованого», в якій говорив: «У тій кількості, у якій людина освоює землю, обробляє її, облагороджує і використовує, у такій кількості ця земля і стає її власністю». А Джон Стюарт стверджував: «Цивілізовані народи мають право підкоряти відсталі народи заради їх окультурювання і розвитку».
Пізніше, у XIX сторіччі, з’явилась теорія «природного відбору» Чарльза Дарвіна, яка згодом призвела до появи так званого соціального дарвінізму, який гласить, що «людські суспільства розвиваються подібно до живих організмів, і сильні повинні виживати, а слабкі — відсіюватись, і допомагати їм не слід».
Саме так Європа вибудувала свою філософію, свій погляд на світ і на слабкі народи, які, на їх думку, не мають права ані на власність, ані на суверенітет, ані навіть володіти власною землею. За уявленням європейців, ці права належать найсильнішому, тому що він здатен більш ефективно використовувати землю і розвивати її. А усунення чи знищення слабкого — це, на їх думку, виправданий акт з точки зору «природного відбору».
В 1946 році президент США Гаррі Трумен і його держсекретар Джордж Маршалл були лютими супротивниками створення єврейської держави у Палестині. Трумен навіть називав їх «егоїстичним народом». Однак після того, як сіоністські банди захопили Палестину, вигнали її жителів і вбили десятки тисяч людей в 1948 році, Трумен вирішив визнати державу іудеїв. Причому саме Америка стала першою країною у світі, яка визнала її і нагородила її бійців орденом «Легіону пошани». Це рішення ґрунтувалось на теорії «права сильного», на якій була заснована і сама американська державність, яка застосувала цей же принцип до корінних народів Америки, знищивши 95% із них.
Після розпаду Радянського Союзу в 1989 році і встановлення американської гегемонії у світі, США відчули ейфорію перемоги і глобального панування. Тоді американський філософ Френсіс Фукуяма в 1992 році написав свою знамениту книгу «Кінець історії», вважаючи, що це панування і лідерство — верхівка, до якої може дійти людство у своїй величі і славі. У цьому вузькому світорозумінні західні еліти бачили себе центром всесвіту і вінцем історії.
Коли в 1996 році Мадлен Олбрайт, який займав тоді пост постпреда США при ООН, спитали про загибель півмільйона іракських дітей внаслідок американської блокади Іраку — чи була ця ціна виправданою, вона без вагань відповіла: «Так». Адже, на її думку, досягнення американського панування над Іраком і регіоном варте життів півмільйона іракських дітей.
І нарешті, декілька днів назад, виступаючи в телеінтерв’ю, спеціальний представник США зі справ Сирії Томас Барак заявив: «На Близькому Сході не буде миру», а народи цього регіону — це, за його словами, «усього лише племена, села і релігія». Він стверджував, що ці люди не розуміють, що означає підкорення, і додав: «Ізраїль займає особливе місце для Америки».
Цей нерозважний чоловік зовсім не розуміє природу цього регіону і не усвідомлює значення слова Умма. Він вважає, що рішення можливе тільки силою і що прем’єр-міністр євреїв зміг переконати Америку у своїй здатності вирішити кризу зброєю. Незважаючи на те, що Томас Барак і його уряд розуміють, що народи цього регіону не знають підкорення, він не розуміє того, що говорить, і не усвідомлює суті цієї Умми, яка ґрунтується на міцній акиді, яка визнає підкорення тільки перед Аллахом.
Ця західна модель мислення, просякнута капіталістичним світоглядом, заснованим на переконанні, що переможець завжди правий, а сильний може робити усе, що йому заманеться, ніколи не зрозуміє істинних історичних фактів, як би не змінювались обставини. Приклади, які ми навели щодо поневолення народів і розграбування їх багатств, є лише свідченням шаблонного способу мислення Заходу.
Такий обмежений і закостенілий спосіб мислення нездатен осягти божественні закони та універсальні істини, згідно з якими усі рівні, немов зубці одного гребінця, що вони народжені вільними, а не рабами; що право володіння землею не змінюється в залежності від того, у чиїх руках сила; що володарі Істини — це ті, хто несуть Боже послання; і що тільки Аллах — Той, Хто наділяє владою того, кого побажає, і ухвалює рішення, яке побажає:
وَلَقَدْ كَتَبْنَا فِي الزَّبُورِ مِن بَعْدِ الذِّكْرِ أَنَّ الْأَرْضَ يَرِثُهَا عِبَادِيَ الصَّالِحُونَ
«Ми вже записали у Писаннях після того, як це було записано у Нагадуванні (Хранимій скрижалі), що землю успадкують Мої праведні раби» (21:105).
Володар цієї землі воістину Всевишній Аллах, саме Він дарує у спадок землю праведним.
Захід не усвідомить шляхів Аллаха у цьому світі, якщо не прийме ісламський погляд на життя. Згідно з цими встановленими шляхами панування зла тимчасове, навіть якщо триватиме досить довго:
وَكَأَيِّن مِّن قَرْيَةٍ عَتَتْ عَنْ أَمْرِ رَبِّهَا وَرُسُلِهِ فَحَاسَبْنَاهَا حِسَاباً شَدِيداً وَعَذَّبْنَاهَا عَذَاباً نُّكْراً
«Скільки міст ослухались повелінь Господа і Його посланців! Ми надали їм суворий підрахунок і піддали їх жахливим мукам» (65:8).
Володарям Істини неодмінно буде надана допомога, а брехня буде повержена, як би високо вона не піднімалась і не розросталась. Сила народів, які увірували у свого Господа, вище і міцніше усіх сил пітьми, якими б не були міцними їх позиції і якими б не здавались вони непереможними.
Ці божественні закони світобудови очевидні як для віруючого, так і для невіруючого. Віруючий бачить їх за допомогою світла Аллаха, ниспосланого через пророків і посланців. І коли він бачить, як те, що відбувається у світі, відповідає божественним істинам, його віра стає твердою і непохитною, яким би не був масштаб лих, які насуваються, і якою б похмурою не здавалась пітьма.
Іще до того, як Аллах відправив Мусу, мир йому, до свого народу, Він повідомив нам, що перемога йому вже дарована з миті його народження. І коли Аллах внушив Мусі, мир йому, Він повідав нам істину про майбутню перемогу іще до того, як вона відбулась:
وَنُرِيدُ أَن نَّمُنَّ عَلَى الَّذِينَ اسْتُضْعِفُوا فِي الْأَرْضِ وَنَجْعَلَهُمْ أَئِمَّةً وَنَجْعَلَهُمُ الْوَارِثِينَ
«Ми побажали надати милість тим, хто був принижений на землі, зробити їх ватажками і спадкоємцями» (28:5).
Муса, мир йому, не сумнівався, що перемога неодмінно прийде, і вона дійсно прийшла, і Фараон зі своєю армією був повержений.
Щодо невіруючого, то він теж бачить ці об’єктивні закони світобудови — так само, як і віруючий: він бачить, як скидаються тирани, пригноблювачі і деспоти. Однак його упертість, невір’я і зарозумілість засліплюють його, не даючи розгледіти у тому, що відбувається, прояв божественного задуму. Він тлумачить усе крізь призму матеріальних речей, стверджуючи, що істина на боці переможця, що сильний диктує слабкому, що правда за цивілізованим, що сильний — це пан, а слабкий — це його раб і слуга, і що сила у його руках не вичерпається, поки він контролює її джерела.
Тому недивно те, що сьогодні робить єврейське утворення у Газі, проводячи етнічні чистки за повною підтримкою з боку Америки і країн Заходу. Недивно і те, що винищення буде тривати доти, доки не буде реальної сили, здатної зупинити це. Недивно і хизування прем’єр-міністра євреїв, який заявляє: «Наші руки можуть дотягнутись до кого завгодно, коли завгодно і де завгодно». І недивно, що Америка розглядає продовження війни у регіоні як засіб досягнення своїх цілей заради перероблення геополітичної карти за своїми лекалами, поки у неї є така можливість.
Це обмежене мислення, яке визнає тільки грубу силу і фізичне стримування, не може бути зупинено нічим, окрім як силою справжньої держави — держави, яка примусить його побачити істину і підкоритися їй не через переконання і доводи, а через силу. Тому що той, чиє серце сліпе перед Істиною, прийме її лише упершись в неї.
Нехай прискорить Аллах встановлення такої могутньої держави, здатної утримати пригноблювачів і покласти край їх пригнобленням і нечестю.
Газета «Ар-Рая»
