Звернення аміра Хізб ут-Тахрір, на конференції «Рятувальне коло»

До великого Ісламського Судану!

До Судану Дункуля – першої мечеті, зведеної першими мусульманами в Судані!

До Судану славетного ісламського завоювання у часи праведного халіфа Усмана (р.а.). Коли він наказав валію Єгипту розповсюдити світло Ісламу на суданські землі і направив ісламське військо під командуванням Абдуллаха ібн Абу ас-Сарха. Після невеликих зіткнень за Дункуль, ісламські війська увійшли в Судан через північні землі ан-Нуба і уклали мирну угоду аль-Букта з головою королівства аль-Макарра у місті ан-Нуба у 31 році за хіджрою. І одним з пунктів цієї угоди було дбання і догляд за мечеттю Дункуля!

До Судану – країни аббасідського халіфа аль-Мамуна, у часи правління якого відбувся наступний випадок. Деякі мусульмани купили землі у місцевості ан-Нуба. Однак вождь християн відкинув угоду і назвав цю купівлю-продаж недійсною з тієї причини, що християнський продавець є його підданим, а це означає, що він не має права продавати свою землю без його дозволу, якого він не давав йому. Ця проблема була піднята на розгляд халіфа аль-Мамуна. Халіф передав справу до суду, який постановив, що власник землі має повне право розпоряджатися своїм земельним володінням і немає необхідності у дозволі вождя християн. Адже власник не є рабом градоначальника, який мав би право забороняти йому розпоряджатися своїм володінням. І був правим Умар (р.а.) у своєму відомому висловлюванні: «Як ви можете вважати людей рабами, коли їх матери народили їх на світло вільними»! Дане справедливе рішення стало причиною звернення великої кількості християн в ісламську релігію. Вони стали свідками того, що ісламське правосуддя не звертає уваги на соціальний статус, що Іслам справедливо ставиться до кожної людини. Таким чином, з дозволу Аллаха, Іслам отримав швидке и широке розповсюдження за короткий час, охопивши усі землі Судану, від півночі до півдню, від сходу до заходу!

До Судану – землі ісламського правління Османів, які у період свого правління зробили Судан одним великим вілаятом за ім’ям «Миср» (Єгипет) у 1821 році!
До Судану – землі муджахідів майже двадцятирічної війни проти англійських окупантів під командуванням Китченера. У 1896 році вони почали свою агресію проти Судану. У 1898 році вони окупували Ум Дурман і Хуртум. В 1900 році захопили Кордофан. Потім розпочався запеклий опір Дарфуру, який тримався до 1916, у якому пав шахідом відважний і богобоязливий герой, валій Дарфуру – Алі Бен Дінар. Це був благородний вчений-муджахід, який зіграв вагому роль в облаштуванні відправного пункту паломників (мікат) для мединців і жителів Шаму, який отримав назву «Зуль Хулейфа» і спорудив криниці для паломників, які й досі називаються «Криницями Алі»!

До усіх тих, хто осяяв Судан своєю вірою, знанням і джихадом! До усіх учасників цієї благословенної конференції! Я вітаю ісламським привітанням:
«Ассаляму алейкум ва рахматуллахі ва баракятуху!»

Шановні брати!

Після такої світлої історії Судан спіткав похмурий час прямого колоніалізму ворогів Ісламу і мусульман – англійців, який тривав сорок років. В Судані прямий англійській колоніалізм проіснував шістдесят років, починаючи з британської агресії у 1896 році до 1956 року. Потім настав час непрямого політичного і просвітницького колоніалізму, коли гнилі капіталістичні цінності отримали широке розповсюдження. Розгорілася старо-нова колоніальна боротьба між Англією та Америкою за Судан, яка зрештою привела до розчленування тіла чудової і чистої країни – Судану. Відділили його південну частину від північної через підписання вбивчої і не правочинної домовленості Ніфаша під егідою колоніальної Америки. Якщо б лихо обмежувалося лише цим, можна було б сказати, що безбожні колоніалісти хочуть розчленування мусульманських країн. Одна гірше за все стало те, що правлячий режим Судану за підбурювання Америки доклав усі зусилля, щоб провести ці переговори і підписати вищезгадану угоду Ніфаша. Якщо б він визнав, що дана угода є недійсною, що він підписав її за незнанням! Але ні, він подав це розчленування країни – перемогою, а угоду Ніфаша – подвигом. Це і була чистої води підміна цінностей і понять. Як був правий Посланець Аллаха ﷺ у своїх словах: «Людей спіткають оманливі роки. Коли брехуна будуть вважати правдивим, а правдивого – брехуном. Коли зраднику будуть довіряти, а зрадженого зраджувати. І тоді, коли мову буде штовхати рувайбіда (нікчема)». Його спитали: «Що означає рувайбида (нікчема)?». Він відповів: «Нікчемна людина, яка говорить від ім’я народу».

Шановні мусульмани!

Сьогодні правителі помітили прокидання Умми. Вони побачили її прагнення повернути джерело своєї слави – Праведний Халіфат. Сьогодні офіційна влада Судану закликає до діалогу з пошуку компромісних рішень згідно з капіталістичним методом під приводом порятунку Судану. Насправді, цим вона намагається врятувати правлячу еліту від скоєного нею зла і приховати свої злочини, немовби нічого не було. Закликає до діалогу з тими, хто розділив країну і посіяв насінини сепаратизму у її землі. Це ясно простежується між строк угоди в Досі відносно Дарфуру.

Шановні брати, наше зцілення від цієї недуги, яке завдає нам страждань, криється у законодавстві Аллаха (Шаріаті) і системі Халіфату, а зовсім не у діалозі, до якого підштовхує нас Америка і її соратники для пошуку компромісного рішення, яке не приводить до релігії Аллаха. Навпаки, це приведе до зла від сходу і заходу, потім їх змішують і видають спотворену і чужу нам систему, яка накликає на себе гнів Аллаха, Його Посланця ﷺ і мусульман. Виконувані сьогодні у мусульманських країнах закони слугують явним підтвердженням тому.

Рішення нашим проблемам не є чимось невідомим. Як і не є теорією, віддаленою від реальної дійсності. Навпаки, це рішення прописане у Книзі Всевишнього Аллаха, Сунні Посланця Аллаха ﷺ і підтверджене одностайністю благородних сподвижників (р.а.). Це і є ті шаріатські закони, які розсіюють темряви світлом. Це той шлях, якому слідували мусульмани багато віків, будучи провідною державою у світі, що несла добро не лише на своїй території, але і в усьому світі. Чи не задаєтеся ви питанням: чому колись у далекому минулому близько десяти мусульманок, які опинилися у полоні короля Сінду, закликали про допомогу? І на їх поклик відгукнувся Мухаммад ібн аль-Касім, який вийшов у похід з військом за наказом халіфа і зруйнував престол короля Сінду. Він визволив їх, завоював Сінд та Індію і осяяв Ісламом ці країни. Чому на той поклик відгукнулося військо і визволило їх, підкоривши ті країни світлом Ісламу, а сьогодні ніхто не відгукується на поклики і крики про допомогу жінок, дітей і старих у М’янмі (Бірмі), що лунають у бік Бангладеш? Чи не задаєтеся ви питанням: чому колись на поклик однієї пригнобленої римлянином мусульманки: «О Муатасім!» дійшов до халіфа, який повів під своїм командуванням військо, помстився тим, хто пригноблював її і завоював місто Аморіон близ сьогоднішньої Анкари, яке було найміцнішим і найбільш захищеним оплотом римлян? Чому той поклик привів у дію армії, а сьогодні заклики і крики старих, жінок і дітей у Центральній Африці, спрямовані у бік Судану, залишаються без відповіді і приходу військ для їх порятунку? Чому? Хіба причина не у тому, що немає того халіфа, за яким можна було битися і захищатися, який дбав би про справи Умми? Хіба суть проблеми не в цьому? Це зрозуміло кожному свідомому мусульманину. Хіба встановлення Халіфату – це не відродження слави мусульман? Хіба доленосною проблемою мусульман не слугує Халіфат? Хіба смерть того, хто помер, не давши присяги халіфу, що веде правління за законами Аллаха, не є джахілійською смертю? Хіба це не слугує великим обов’язком? Все обстоїть саме так, о мусульмани! Наше становище не покращиться, доки ми не набудемо свого первинного вигляду, доки не повернемо державу, яка встановить правосуддя і буде справедливо виконувати Іслам. Іншими словами, поки не становиться Халіфат за методом пророкування, який відновить шлях Першого Халіфату, виконуючи всередині себе Іслам і відправляючи свої війська для просування світла Ісламу за кордоном.

Шановні мусульман!

Ми розуміємо, що є такі хто говорить: «Хізб ут-Тахрір мріє про встановлення Халіфату, а це неможливо на сьогоднішній день». У відповідь на це ми кажемо їм: «Хіба можна назвати мріями віру Хізб ут-Тахрір в аят про обіцянку встановлення Халіфату (намісництва) для тих, хто увірував і робив благе:

وَعَدَ اللَّهُ الَّذِينَ آمَنُوا مِنْكُمْ وَعَمِلُوا الصَّالِحَاتِ لَيَسْتَخْلِفَنَّهُمْ فِي الأرْضِ كَمَا اسْتَخْلَفَ الَّذِينَ مِنْ قَبْلِهِمْ وَلَيُمَكِّنَنَّ لَهُمْ دِينَهُمُ الَّذِي ارْتَضَى لَهُمْ وَلَيُبَدِّلَنَّهُمْ مِنْ بَعْدِ خَوْفِهِمْ أَمْنًا يَعْبُدُونَنِي لا يُشْرِكُونَ بِي شَيْئًا وَمَنْ كَفَرَ بَعْدَ ذَلِكَ فَأُولَئِكَ هُمُ الْفَاسِقُونَ

«Аллах обіцяв тим із вас, які увірували і робили праведні діяння, що Він обов’язково зробить їх намісниками на землі, подібно до того, як Він зробив намісниками тих, хто був до них. Він обов’язково обдарує їх можливістю сповідувати їх релігію, яку Він схвалив для них, і змінить їх страх на безпеку. Вони поклоняються Мені і не долучають співтоваришів до Мене. Ті ж, які після цього відмовляться увірувати, є нечестивцями» (24:55)

Хіба можна назвати мріями віру Хізб ут-Тахрір у правдивість слів Посланця Аллаха ﷺ про повернення Халіфату після епохи деспотичного режиму в хадісі: «Потім буде деспотичне правління… Потім буде Халіфат за методом пророкування».

Ми знаємо, що є такі, хто каже: «Халіфат – це творчість Хізбу. Куди б він не поїхав, де б він не з’явився, він говорить лише про Халіфат, не знаючи нічого іншого» і так далі. Вірно, шановні брати! Халіфат – наша діяльність і творчість. Халіфат – зберігач релігії і гарант життя, сповненого добробуту. За допомогою нього виконуються у життя закони, караються злочинці і здійснюються великі завоювання за допомогою істини. Адже саме цю справу розпочали мусульмани до того, як поховали Посланця Аллаха ﷺ, не дивлячись на важливість і значущість цього обов’язку. Видатні сподвижники були упевнені, що виконання цієї справи більш пріоритетне за поховання Посланця Аллаха ﷺ. Так, Халіфат – це міць і захист. Він покінчить з «ізраїльським» утворенням і поверне усі землі Палестини у Дар уль-Іслям. Він покінчить з владою індусів у Кашмірі і свавіллям Росії в Чечні, на Кавказі і в Татарстані. Він покінчить з китайською окупацією Східного Туркестану. Він поверне Крим до свого початку – частиною держави Халіфат. Він поверне кожній ісламській країні її початковий і належний вигляд. Він припинить свавілля і безчинство Америки, Британії і Франції у мусульманських країна і змусить їх повернутися у свої землі, якщо вони іще залишаться такими у них. Халіфат поверне безпеку і стабільність у Шам, покладе кінець розчленуванню Іраку, поверне від’єднанні землі Судану, поверне Лахма в Сомалі, усуне кордони, намальовані безбожними колонізаторами на карті від берегів Тихого океану, де Індонезія і Малайзія, до узбережжя Атлантичного океану, де Марокко та Андалусія. Він розповсюдить справедливість і добро, славлячи Іслам і мусульман. Він покладе кінець гніту і злу, принизивши безбожних колонізаторів.

Можливо хтось скаже: «Невже усе це під силу Халіфату? Невже він явить перемогу і відверне поразку?». Ми кажемо їм: «Вірно, адже про це говорить наш Господь:

يَا أَيُّهَا الَّذِينَ آمَنُوا إِن تَنصُرُوا اللَّهَ يَنصُرْكُمْ وَيُثَبِّتْ أَقْدَامَكُمْ

«О ті, які увірували! Якщо ви допоможете Аллаху, то і Він допоможе вам і зміцнить ваші стопи» (47:7)».

Істинна перемога Аллаха прибуде не інакше, як шляхом встановлення ісламської держави, яка буде виконувати ісламські закони. Коли ця держава втілить у життя (виконає) ці закони, тоді Всевишній Аллах удостоїть її своєї допомоги і перемоги, зміцнивши і зробивши її славетною. Тоді друзі стануть шанувати її, а вороги – боятися. Про це також говорять слова Посланця Аллаха ﷺ: «Імам – це щит, за яким б’ються і захищаються». Халіф і Халіфат – це щит і оплот, тобто захист. Хто захищений, той, із дозволу Аллаха, переможе зрештою і не дозволить позбавити себе ані прав, ані землі. До нього не насміляться наблизитися його супротивники. Про це говорить історія Халіфату. Де Візантія і її скіпетри? Де Персія і хосрої? Хіба просунулися б вигуки «Аллаху Акбар» на ці великі простори і території, від одного океану до іншого, якщо б не держава, військо і справедливість Ісламу? Халіфат – це джерело слави мусульман, шлях їх розвитку і титул їх єдності. Через нього вони досягнуть успіху в обох світах. Це – істина, о мусульман! Нехай над цим стараються мусульмани!

وَيَوْمَئِذٍ يَفْرَحُ الْمُؤْمِنُونَ بِنَصْرِ اللَّهِ يَنْصُرُ مَنْ يَشَاءُ وَهُوَ الْعَزِيزُ الرَّحِيمُ

«Того дня віруючі зрадіють допомозі Аллаха. Він допомагає, кому побажає. Він – Могутній, Милосердний» (30:4,5).

У завершення, мені хотілося б нагадати вам три події, які відбулися у цьому забороненому місяці Раджаб, у якому відбувається ваша конференція. У цих подіях є повчання для кожної свідомої і розумної людини. Перші дві події осяяли світ з дозволу і милості Аллаха. Перша – це «Ісра ва Мірадж» (Подія нічної подорожі і вознесіння), якими вшанував Всевишній Аллах свого Посланця ﷺ після смерті його дружини – матері правовірних Хадіджі (р.а.) – і смерті його дядька Абу Таліба, який оберігав його перед курайшитами. Друга – це дозвіл Аллаха своєму Посланцеві ﷺ розпочати пошук допомоги (Таляб ан-Нусра) для встановлення Ісламської держави і виконання законів Аллаха на землі. Тоді ансари відповіли йому і встановили Ісламську державу, яка осяяла землю добром і справедливістю.

Що стосується третьої події, це – настання темряви вслід за світлом, коли англійці влаштували змову зі своїми агентами з числа арабських і турецьких зрадників проти Халіфату в Стамбулі і зруйнували його. Потім наші країни були роздроблені на мізерні шматочки, внаслідок чого на нашу долю почали випадати одне за одним нестерпні лиха і трагедії. О мусульмани, настав час розсіяти цю нещасну темряву і повернути світло Халіфату, щоб згуртуватися у цьому світі під затінком стягу Пророка ﷺ і заслужити покій у наступному житті під затінком Всевишнього Аллаха. Цим, іншаАллах, ми удостоїмося честі бути з тими, про кого Всевишній Аллах говорить:

فِي مَقْعَدِ صِدْقٍ عِنْدَ مَلِيكٍ مُقْتَدِرٍ

«На сідалищі істини біля Всемогутнього Володаря» (54:55).

Ассаляму алейкум ва рахматуллахі ва баракятуху!