Реальність Ірану по відношенню політики США?

Політичні аналізи
Інструменти
Друкарня
  • Маленький Менше Середній Більше Великий
  • Default Helvetica Segoe Georgia Times

بِسْمِ اللَّهِ الرَّحْمَنِ الرَّحِيمِ

Запитання:

Якою є реальність Ірану по відношенню до політики США? Іншими словами, чи є в Ірану проект стосовно подій у регіоні окремий від Америки? І потім, чи можемо ми сказати, що Іран поширює своє послання у регіоні, а саме мазхаб аль-Джафарі? І, нарешті, яка реальна позиція Америки по відношенню до іранської ядерної зброї?

Відповідь:

Щоб відповісти на це, ми повинні дати стислий огляд на реальність іранського режиму та його проведення політики з початку революції та проголошення республіки і зв’язок усього цього з Америкою:

1 - Роль Америки в іранській революції була ясною з самого початку, під час присутності Хомейні у Франції в «Нофль-ле-Шато», його відвідали делегати із Білого дому і була узгоджена співпраця Хомейні з Америкою. Того дня американські газети писали про це та про інші зустрічі, які відбулись там… Розкрив це в останній час, а точніше 01.12.2000 року, перший президент Республіки Іран Абульхасан Банусадр разом з телеканалом Аль-Джазіра, що делегати від Білого Дому прибули у  в «Нофль-ле-Шато» у Франції, де він жив Хомейні та їх прийняли Язді, Базарган, Мусаві та Ардібілій … Там було багато зустрічей між двома сторонами, найвідоміша зустріч це жовтнева зустріч, яка відбулась у передмісті Парижу, де були підписані угоди між людьми Рейгана, Буша та Хомейні.

Де Хомейні сказав, що він готовий до співпраці зі Сполученими Штатами, якщо вони не будуть втручатися до внутрішніх справ Ірану. Потім Хомейні   01.02.1979 року повернувся, на борту французького літака у Тегерані, Америка почала тиснути на Бахтієра Шахпора, щоб той віддав владу Хомейні та загрожувати лідерам іранської армії, якщо вони будуть суперечити Хомейні. Потім Хомейні став лідером, правителем, і був розроблений проект конституції, як конституції в інших мусульманських країнах, згідно до західних систем капіталізму.

Конституція Ірану, це наслідування конституції західної системи правління. Так, республіканська система, міністерське розділення та парламентська робота, питання про розділення влади та питання про його повноваження, усе це згідно до капіталістичної системи. Що стосується того,  було заявлено, що «офіційною релігією Ірану є Іслам, а доктрина аль-Джафарі дванадцять», то це подібно до більшості конституцій в ісламських країнах, не означає, що держава заснована на Ісламі або на його посланні та розповсюдженні, а пов’язано зі святами та деякими поклоніннями. Іранська конституція не говорить про те, що ця релігія, або цей мазхаб є послання та пропагування держави або мета зовнішньої політики, яка є патріотичною, націоналістичною, і рухається згідно з нинішньою міжнародною системою, вступаючи до міжнародних та регіональних організацій, заснованих на принципах капіталістичної системи, на кшталт членства в ООН та Організації ісламської співпраці, та усі ці міжнародні відносини не засновані на Ісламі.  

Отож, не було замічено, що держава в Ірані має особливе послання, або особливий проект, заснований на Ісламі, проте замічено, що реальність іранського режиму націоналістичного та патріотичного толку, що відбивається у політиці, яка полягає у збереженні існуючої системи, структури держави та територій. Ми звернулись до Хомейні на початку революції та наставляли його, після того як він почав співпрацю з США, надали та розтлумачили йому ісламську конституцію, ми заперечили йому конституцію Ірану, але він не прийняв наші наставляння і продовжив втілювати  конституцію, що іде всупереч до Ісламу, у республіканському режимі по моделі західного капіталізму.
   
2 - Що стосується питання мазхаба, встановленого офіційним мазхабом держави, то він не є посланням або проектом для пропагування та поширення, Іран не будує свою систему на цьому вченні, і також не ставить його в основі своєї конституції, і статті конституції не взяті з цього мазхаба. Навпаки, основні статті конституції, що відносяться до системи правління, зовнішньої політики, пов’язаних з армією та безпекою, взяті з капіталістичної системи. Режим Ірану подібний до саудівського режиму, який використовує мазхаб, поширений у країнах Хіджазу «мазхаб Ханбалі», ясно видно, що усе для досягнення інтересів режиму.

Тим не менш, Іран експлуатує мазхаб для набуття послідовників та прибічників або готових працювати з ним, піднімаючи у прибічників  їх мазхабні, конфесійні почуття, використовують їх, сприяючи таким чином національним, державним інтересам, а не для інтересів мазхабу аль-Джафарій або шиїтських інтересів. На це вказує те, що вони не допомагають шиїтам або мазхабу Джафарі, за винятком тих випадків, коли це стосується національних інтересів Ірану, і якщо секуляризм та світськість послугують режиму, то режим забуде про Іслам, шиїтів та мазхаб Джафарій.

Іран підтримує іракський та сирійський режими, а вони є світськими режимами, що мають відношення до Америки. У тому числі і шиїти, що знаходяться в основному у східних провінціях Королівства Саудівської Аравії, і той факт, що у цих районах також містяться великі родовища саудівської нафти, Іран у низці випадків підтримує їх повстання з метою послаблення Саудівської Аравії. Використовуючи політику на кшталт тієї, що була використана в Байхрейні, що спонукало Саудівську Аравію скерувати війська до Бахрейну…   

Іран не цікавить мазхабний аспект, тим більше, якщо це іде всупереч до їх національних інтересів. Ось, наприклад, Азербайджан хотів вирватися із лещат Радянського Союзу наприкінці 1989 року і люди порушували кордони з Іраном, що призвело до масових вбивств на початку 1990 року з боку скоївших напад руських , які увійшли до Баку, щоб запобігти утворенню не маючого до них відношення режиму, та встановлення там свого агента із старих комуністів при владі. Проте Іран,незважаючи на це, не став допомагати народу Азербайджану проти цього нападу Росії, який порушує права мусульман, бажавших свободи від гніту руських та пазурів комуністів, у той час відомо, що більшість населення Азербайджану мусульмани, послідовники офіційного мазхаба Ірану.

Також Іран не допоміг Азербайджану проти вірмен, яких підтримали руські в окупації біля 20% території Азербайджану у 1994 році, тоді більше мільйону азербайджанців втекли із своїх земель і досів ця трагічна ситуація, що склалася там, продовжує існувати.  Насправді, Іран розробив свої стосунки з Вірменією на шкоду Азербайджану! Іран не обмежився тільки тим, а підтримує рухи, які не мають нічого спільного з Ісламом, такі рухи як Мішель Аун, світський рух Набі Беррі та інші у Лівані, рухи, покірні Америці.   

3 - Уся ця політична робота у регіоні, що проводиться Іраном,усі згідно до консенсусу та в гармонії з проектами Америки:

А- У Лівані, Іран утворив партію, послідовників їх мазхаба та озброїв її, потім вона стала особливою армією існуючої окремо від ліванської армії, і ліванський режим визнає їх та їх зброю. У той час як для Ірану відомо, що ліванський режим світський, що слідує американській політиці. І ліванський режим не дозволяє та не визнає озброєння інших партій. Партія Ірану  у Лівані підтримує сирійський режим, пов’язаний з Америкою, як це робить і Іран. Америка не заборонила ліванському режиму дозволити Хезболлах втручатися до конфлікту у Сирії та підтримати світський режим Башара Асада, і більше того, є американське узгодження, де мається на увазі втручання партії Ірану до Сирії, без перепон з боку ліванської армії.    
   
Б - Коли Америка  окупувала Ірак, вона зустріла там опір, якого вона не чекала, і тому ввела Іран в Ірак, щоб він допоміг їй, впливаючи на послідовників мазхаба, щоб запобігти їх руху проти окупації. І більше того, щоб зробити так, що послідовники цього мазхаба протистояли опору, щоб надати легітимності окупації та системі, встановленої там. Особливо після 2005 року, коли Америка дозволила приходу до влади партій, що підтримують Іран, коли поставила при владі Ібрагіма аль-Джафарі, а потім аль-Малікій. Уряди цих країн встановлені Америкою та пов’язані з нею.

Уряд Малікі, підтримуваний Іраном, підписав угоду з питань безпеки та стратегії США, щоб Америка зберегла свій вплив після завершення формальної окупації Іраку, чиновники якого призналися у співпраці з США в окупації Іраку та роботі, щоб забезпечити стабільність американського впливу в Іраку. Іран відкрив своє посольство в Іраку одразу ж після окупації, одразу ж після обрання аль-Джафарі, міністр закордонних справ Ірану Камаль Харразі відвідав Багдад у 2005 році, Ірак у той час знаходився на апогеї окупації. Обидві боки засудили акти опору окупації, під приводом засудження тероризму в Іраку.  

Був візит Джафарі до Ірану та підписання низки угод, у тому числі угод про співпрацю у сфері розвідки між ними, для забезпечення безпеки та контролю перетинання кордонів, забезпечення Басра електромережею Ірану, утворення нафтопроводу між Басрою та Абадан. Президент Ірану Ахмаді Неджад відвідав Ірак на початку  2008 року, у той час коли Ірак був під повним руйнуванням та окупацією. І Неджад часто піднімав бурю своїми висловлюваннями проти Америки та проти єврейського устрою, проте усі його висловлювання проти не виходять за межі порожніх слів, за якими не слідують будь-які дії.  У той же час саме Ахмеді Неджад є найбільш близьким та відданим правителем іранців до Америки та її проекту. Із його візитів до Іраку, у той час коли він був під окупацією США, за два тижні до уходу уряду, Наджаді відновив свій візит до Іраку, що відновити підтримку режиму Маліки, підкорений Америці та охороняючий вплив США в Іраку. Також Ахмаді Неджад  побував в Афганістані у 2010 році, який також перебуває під окупацією США, та надав підтримку режиму Карзая, який слугує американській окупації.     

В - Також Іран зробив це в Ємені, де вони набули прибічників із групи аль-Хавсій, озброїли їх і ті повстали проти режиму Алі Салеха, британського агента. Також Іран підтримує світський рух на Півдні Ємену, прибічників відокремлення, вони також є агентами Америки, також усе це для того, щоб утворити проамериканський світський режим у Південному Ємені.  

Г – Що ж стосується відношення Ірану з сирійським режимом, то воно старе, з миті початку першої інтифади на початку 80-х років минулого сторіччя. Тоді Іран підтримував сирійський режим у придушенні народу Сирії, мусульман тієї епохи, для того, щоб зберегти режим у  межах американського проекту, що підтримує режим на чолі з її агентами із родини Асада. І Іран знав, що режим є світським, націоналістичним, баасистським режимом, продуктом Саддама, з яким вони знаходились у боротьбі і він не мав нічого спільного з Ісламом, навпаки, він воював з Ісламом та його послідовниками. Іран також розумів, що він пов’язаний з Америкою, і тому захист прав мусульман довго не тривав, а навпаки, він почав боротися проти мусульман, допомагаючи злочинному безбожному режиму, і продовжує це робити.  Іранський режим підтримує тісні стосунки з сирійським керівництвом, ці стосунки вбирають у себе військові, економічні та політичні.

Іран передав багато зброї для підтримки режиму Асада та надав йому нафту та газ по пільговим цінам у зв’язку з відсутністю запасів енергії у Сирії.  Також спостерігаються політичні відносини з сирійським керівництвом, особливо іранське втручання у сирійські повстання, коли режим Асада був на межі краху,і якщо б не іранське втручання, який відправив війська Революційної гвардії, сил Хезболли та сили королівських ополченців в Іран. І якщо б не це втручання Ірану, то Башар та його режим вже давно б рухнули, і не було б різанини в Кусайрі, Хомсі та сьогодні різанина та хімічна атака у Гота та інші, усе це результат їх втручання.     

Е- В Афганістані, Іран підтримує американську окупацію, конституцію та уряд, сформований під головуванням Карзая, а це є пряма послуга Америці. Іран забезпечив безпекою північ країни, коли Америка не змогла перемогти талібів. Колишній президент Ірану Рафсанджані згадував «якщо б наші війська не допомогли у боротьбі з талібами, то американці встрягли б в афганській трясовині». Цитує газета (Шарк Аль-Аусат 9\2\2002). Мохаммад Алі Абтахі, колишній віце-президент Ірану Хатамі з правових та парламентських справ, на конференції країн затоки та виклики майбутнього, яка відбулася в Абу-Дабі увечері  13.01. 2004, сказав: «Якщо б не іранська співпраця, то Кабул та Багдад не пали б так легко, проте ми отримали нагороду, і ми знаходимося на вісі зла!» (islamonline.net 13.01.2004). Президент Ахмаді Неджад під час свого візиту до Нью-Йорку для участі у засіданнях ООН, повторив подібне, в інтерв’ю з газетою The New York Times 26.09.2008 році, де він сказав: «Іран простягнув руку допомоги США стосовно Афганістану і результат цієї допомоги було направлення президентом США прямих загроз, почати військову атаку проти нас. Наша країна також надала допомогу Америці у відновленні спокою та стабільності в Іраку».  

4 - Питання щодо ядерної програми стоїть на місці протягом багатьох років, хоча єврейська структура при підтримці та заохоченні Європи, загрожує більше ніж один раз протягом багатьох років, вдарити по цій програмі, проте Америка до сьогоднішнього дня не дозволяє єврейській структурі здійснити це … Начальник генштабу генерал Мартін Демпсі  12.08.201 відвідав єврейську структуру для цієї мети, агентство КУНА Кувейту 12.08.2013 повідомляє від радіо армії єврейської структури, їх слова, що: «Візит Демпсі відбувається через декілька днів після аналогічного таємного тижневого візиту, який був здійснений командиром ВВС США Марк Уелч «до Ізраїлю», обидві боки строго мовчали про реальність переговорів.

Візит Уелча тримається у таємниці з прохання американської сторони,на тлі напруженості у регіоні і на тлі загроз Ізраїлю нанести удар по Ірану».  Агентство КУНА додало: «Аналітики вважають, що командуючий армією США спробує умовити своїх хазяїв утриматися від драматичних рішень у найближчий час стосовно Ірану, щоб дати шанс дипломатії після інаугурації Хасан Роухані у якості президента Ірану». Америка дозволила євреям вдарити по ядерним реакторам Іраку, які будувались у часи Саддама у 1981 році, проте Америка забороняє євреям вдарити по ядерним реакторам Ірану, які почали збагачення урану та відсоток збагачення дійшов до 20%. Усе це вказує на те, що в інтересах Америки підтримувати  іранський режим, який працює задля її інтересів у регіоні. Америка також хоче, щоб Іран залишався опудалом, яким можна лякати країни Перської затоки, щоб зосередити свій вплив у цих країнах, і збереження свого впливу в ісламському світі.   

Повернемося трохи назад, і ми побачимо, що реальність ядерних переговорів з миті їх появи у 2003 році, це те,що Америка зосереджена на санкції без будь-яких ефективних дій проти ядерних об’єктів. Євросоюз розстроєний, євреї обурені, і кожного разу, коли проводяться переговори Америка висуває додаткові санкції у якості рішенні питання без будь-яких військових дій. Америка декілька разів втручалась, щоб розвіяти побоювання «Ізраїлю». Отож, Америка бажає існування іранського режиму, і їй вигідно, щоб ядерне питання залишалось відкритим, але так, щоб не дійшло до ядерної бомби і у той же час, щоб не було остаточного рішення. І як ми вже сказали, Америці вигідно, щоб це питання залишилось у якості опудала для країн затоки, щоб продовжити присутність американських озброєних сил у Перській затоці і на додаток використати заради встановлення ПРО у Туреччині, і в Центральній Європі під приводом утримання іранської ядерної зброї та захисту від неї! Це, окрім виправдання збільшення бюджету Міністерства оборони.  

5 - Що стосується шоу ворожості між Америкою та Іраном, то це можна зрозуміти наступним чином:

А – Атмосфера була заряджена, і громадська думка скерована проти Америки до і після революції, і Америка вважається відповідальним за трагедію людей, її звинуватили у підтримці шаха у його злі і вона була описана як найбільший сатана. Отож, правителі Ірану не можуть об’явити про відновлення переговорів між двома боками,безпосередньо, а потім про відновлення дипломатичних стосунків, і тим більше, що зв’язки Америки з Хомейні у Парижі, і американський тиск на іранську армію, щоб вона не втручалась проти революції Хомейні … Усе це не було таємницею, і тому режим Ірану потребував гарячих подій з Америкою, щоб знайти виправдання зустрічам з ними. Так, інцидент з заручниками у посольстві США   04.10.1979 повинен був привести до розриву дипломатичних стосунків між Іраном та Сполученими Штатами, щоб зміцнити позиції Хомейні та вдарити його супротивників, усе це повинно було приховати стосунки між двома боками.

Згодом американські джерела повідомили, що це була американська театральна сцена, також Хасан Бану Садр заявив в інтерв’ю Аль-Джазірі, вказуючи на вищесказане, що «це була домовленість з американцями та їх планом, після того як вмовили Хомейні». Обидва боки підписали так звану угоду Алжир  20.01.1981 , що природна річ, призвело до звільнення заручників. Це відбулось того дня, коли до влади в Америці прийшов президент Рейган, Америка визнала новий режим на чолі з Хомейні, коли текст угоди зобов’язав  обидва боки взаємоповазі та відсутності втручань у справи кожної зі сторін, захищаючи інтереси двох країн шляхом призначення  третьої сторони, а потім повернення 12 мільярдів доларів, затребуваних новим режимом із заморожених активів Ірану…      

Б – Правителів в Ірані вже давно працювали, щоб утворити атмосферу для відновлення цих стосунків, незважаючи на те, що потаємні контакти між ними існують та постійна співпраця ведеться, це розкрили самі іранські офіційні особи, і усе як і раніше триває … Нібито підтримання цієї ситуації та просунення разом з Америкою у її проекті колоніалізму, працюючи та допомагаючи Америці реалізувати ці проекти. І Америка  зі свого боку виглядає ворогом Ірану та працюючою проти, щоб утримувати  європейців та євреїв, обманюючи громадську думку, ворожу до Ірану в Америці та на Заході, для досягнення своїх інтересів у регіоні. Деякі правителі які обійняли посади після проголошення іранцями республіки, звинувачені в агентстві Америці, це такі правителі як Бані Садр, який зазнав поразки з причини опозиції, працюючої проти нього, у той час і маючий стосунки з Америкою. Але президент республіки Рафсанджані також був викритий у його стосунках з Америкою, проте він не звалився, тому що він поводив себе по-іншому.

Багато хто з президентів республік іноді описували його реформатором, поміркованим, а іноді консерватором та прибічником жорсткої позиції, але  реальність політики Ірану не мінялась, хоча мова та слова підсилювались, а іноді ставали м’якими. Але усе це залишалось порожніми словами, за якими не слідували дії, і які не відповідали фактам. Також і позиція США до Ірану не змінилась, незважаючи на різкі іноді заяви республіканців та висунення Ірану у міжнародний список вісі зла, або лояльного поводження з боку демократів. Але Америка не вжила жодних рішучих та серйозних кроків стосовно Ірану. І коли новий іранський президент Роуханій  сформував уряд, сказав, що: «Його уряд прийме у своїй зовнішній політиці запобігання та усунення загроз та напруженості».  (Reuters 12.08.2013).  Він обрав   "Мохаммада Джавад Заріфа на посаду міністра закордонних справ, він колишній посол в Організації Об’єднаних Націй, він отримав освіту у США і був основним учасником у декількох секретних переговорах, щоб намагатись подолати спад у відносинах між Вашингтоном та Тегераном» (Reuters 12.08.2013).

Роуханій, після його обрання більш явно висловився, коли він сказав: «Ми не хочемо того, щоб бачити більше напруженості між Іраном та Сполученими Штатами. Мудрість говорить нам, що обидві країни повинні більше думати про майбутнє та намагатися сісти за переговори, щоб знайти рішенні питань та виправити положення»  (Reuters 12.08.2013).  У відповідь президент Обама заявив: «Сполучені Штати як і раніше готові вступити у прямі переговори з іранським урядом з метою досягнення дипломатичного рішення, яке повністю дасть відповідь стурбованості міжнародної спільноти  з приводу ядерної програми Ірану». (Те ж джерело). Це означає, що Іран хоче покінчити з етапом секретних відносин з Америкою, і почати відкритий етап стосунків з Америкою, проте різними видами, і щоб вони проявились як впливова країна, Іран повинен брати участь у рішенні проблем у регіоні.   

6 – На підставі сказаного вище, ми робимо наступні висновки:

Що стосується питання про мазхаб, встановлений Іраном  як офіційний для режиму, то Іран не визначив його як послання або проект держави, яке Іран буде поширювати, Іран не заснував свою систему та конституцію на основі цього вчення. І статті конституції не взяті із цього мазхаба, навпаки, основні статті, пов’язані з системою правління, зовнішньою політикою, армією та безпекою, взяті  із капіталістичної системи. Система Ірану подібна до системи Саудівської Аравії, яка використовує поширений мазхаб «Ханбалі» у Хіджазі для досягнення інтересів режиму.  Що стосується зовнішньої політики Ірану, то вона відповідає інтересам США у регіоні, а також в усьому Близькому Сході та в ісламських країнах.

Наприклад, Тегеран допомагає Вашингтону у стабілізації американської окупації в Іраку та Афганістані протягом останнього десятиріччя або біля того. Також за допомогою своєї партії у Лівані, Іран накреслив політичне бачення у Лівані, в останній час співпрацював та підтримував гегемонію США у Сирії шляхом підтримки Асада. Таким чином, Іран працює в Афганістані, Сирії, Лівані та в Іраку, щоб слугувати інтересам США. За межами регіону, можна сказати, що Америці вдалось використати поведінку Ірану у просуненні програми протиракетної оборони і пов’язати країни Перської затоки у незбалансованій угоді у сфері безпеки, а також продати країнам затоки зброю на мільярди доларів, через їх страх перед Іраном!  

Іран сприяє та іде разом  з Америкою, і він усвідомлює зміст цього сприяння і знає її кордони і не перетинає їх, навіть, якщо підвищує тон мови, щоб ввести в оману або приховати правду, як це відбувалось у період Неджада у якому була надана велика послуга Америці в Афганістані, Іраку та у Сирії. І тому Америка бачить режим Ірану значним слугою її інтересів, Іран є великим слугою Америки, настільки, що навіть ті, хто приймають рішення в Америці, не бачать необхідності працювати, щоб змінити цей режим. І про це сказав 12 грудня 2008 року Роберт Гейтс на міжнародній конференції по безпеці у Бахрейні стосовно стосунків між Америкою та Іраном і те, якими вони повинні бути. Він сказав: «ніхто не прагне змінити режим і Ірані …те, що ми прагнемо зробити тут, це змінення у політиці  та поведінка, так що Іран буде добрим сусідом для країн регіону, замість того, щоб бути джерелом нестабільності та насильства».   


14 Шавваль 1434 р.х.
21.08.2013