Американо-ірано-російський глухий кут у Сирії

Відповіді на питання
Інструменти
Друкарня
  • Маленький Менше Середній Більше Великий
  • Default Helvetica Segoe Georgia Times

Питання: Начальник Генерального штабу ВС РФ генерал армії Валерій Герасімов заявив: «Терпіння по відношенню до ситуації у Сирії закінчується у нас, а не у американців.

Ми свої зобов’язання та домовленості по забезпеченню припинення вогню та національному примиренню у Сирії виконуємо повністю».Така реакція прослідувала у відповідь на наступну заяву Керрі: «Росії необхідно зрозуміти, що наше терпіння не безкінечно. Фактично воно дуже обмежено тим, чи буде Асад притягнутий до відповідальності за дії, які привели до зриву режиму припинення вогню». У своєму виступі на Петербурзькому економічному міжнародному форумі о четвер, 16 червня, голова МЗСу Росії Сергій Лавров прокоментував цю заяву Керрі наступними словами : «Я бачив цю заяву. Я також бачив уточнення, які зробив представник Держдепартаменту США. Усе-таки треба, мабуть, бути більш терплячим …». Це – з одного боку, з іншого боку, раніше, за проханням Ірану , пройшла зустріч міністрів оборони Росії, Сирії та Ірану у Тегерані, о четвер 9 червня 2016 року, для координації військових дій у Сирії. На тлі усього цього у мене виникло наступне запитання: чи означає це, що Америка, Росія та Іран опинились у глухому куті відносно попереднього проекту врегулювання, розробленого США (комюніке переговорів у Женеві, Вені та Ер-Ріяді)? Чи можна сказати, що американська наземна військова інтервенція стала на порядку денному і ось-ось почнеться ? Нехай винагородить Аллах Вас благом.

Відповідь: Що стосується американо-ірано-російського глухого кута у Сирії, то це правда. Як і правда, що це глухий кут, у першу чергу, є американським, тому що Росія та Іран є допоміжними чинниками американської політики у Сирії... Але те, що стосується того, що наземна військова інтервенція стоїть на порядку денному і ось-ось почнеться, то правильна відповідь залежить від розуміння ходу розгортання подій. Для розуміння істинного положення подій, що відбуваються, наведемо Вашій увазі наступні моменти :

1 – Останній раунд переговорів у Женеві 22.04.2016 завершився виходом опозиції із них з причини відсутності, за думкою опозиції, серйозності в них. Потім подав у відставку найголовніший переговорник Мухаммад Аллюш (див. «alarabiya.net» за 30.05.2016). Посланець ООН у Сирії де Містура відклав початок нового раунду переговорів та обмежився заявою про те, що початок нового раунду сирійських переговорів буде проголошено пізніше – після консультацій з Радою Безпеки ООН. І це відбувається, незважаючи на триваюче насильство над сирійцями (див. «alwasatnews.com» за 26.05.2016). Потім Стаффан де Містура заявив о четвер 09.06.2016, що міжнародна спільнота не буде проводити новий раунд сирійських мирних переговорів у Женеві, доки офіційні представники обох боків не домовляться відносно критеріїв угоди мирного переходу, строк дії якого виходить першого серпня поточного року. У своєму інтерв’ю де Містура повідомив журналістам: «Іще не підійшов час для проголошення офіційного третього раунду сирійських переговорів» (див. «Baladi News» за 09.06.2016).

2 – Незвичайно, що Сполучені Штати об’явили про початок авіаударів по Сирії з боку Середземного моря. Це – перша військова операція, а точніше, бомбардування, яке проводиться Америкою у регіоні з часів окупації Іраку у 2003 році . Агентство «Росія Сьогодні» за 09.06.2016 з посиланням на американську газету «The Wall Street Journal» повідомило: «Авіаносець ВМС США «Гаррі Трумен» на минулому тижні здійснив неочікуваний маневр, передислокувавшись із Перської затоки у Середземне море ». За словами видання, «мета такого маневру – продемонструвати Росії потужність та мобільність американських озброєних сил».

3 – П’ятдесят один дипломат та відповідальна особа у Держдепартаменті США підписали та передали президенту Обамі документ, які вимагають проведення військових дій у Сирії. Газета «Wall Street Journal» у своєму номері за 16 червня повідомила, що «51 співробітник Державного департаменту США скерували спільне послання президенту Обамі з закликом до проведення військової операції у Сирії...» (див. «Russia Today» за 17.06.2016).

4 – На завершення був здійснений візит саудівського наслідного принца Мухаммада ібн Сальмана в Америку, у ході якого він зустрівся з президентом Обамою 17.06.2016 у білому Домі. Варто відзначити, що подібний крок, тобто особиста зустріч, є рідкістю стосовно голів держав. Також Америку відвідав міністр закордонних справ Саудівської Аравії, де обговорив сирійську кризу з американськими високопосадовими особами …

5 – При розгляді усіх цих візитів, зустрічей та заяв можна виявити наступне :

а) Америка відчуває великий провал у Сирії. Переговори позбавились свого імпульсу, один за другим випадають першій особи переговорів. Америка не знайшла альтернативу Асаду, а сирійська революція не втратила свою живильність, продовжуючи спричиняти вплив на переговорників. Якщо кинути погляд на досягнення Америки на сирійській арені, то можна помітити, що найважливішим просуненням її було втягнення опозиційних озброєних груп у політичний процес (саміти в Ер-Ріяді та Женеві). Америка покладала на проголошене 27 лютого 2016 року припинення бойових дій великі надії, очікуючи, що їй вдасться втягнути сирійську революцію у коридори політичного процесу, щоб народити на світ альтернативу Башару Асаду без усіляких тисків з боку революціонерів. Тим не менш, всередині опозиційних озброєних груп, які взяли участь у складі составе делегації Ер-Ріяду, істотно підсилились виступаючі проти політичного процесу голоси, що стало іще одним чинником тиску на ці озброєні угрупування та інші рухи.

Додаймо до цього невдоволення народу поведінкою деяких рухів, втягнутих у політичний процес, що представляє собою громадську думку, яка спричиняє тиск на переговорний процес. Усе це викликало підсилену озброєну активність проти режиму, будь то щира або тимчасова активність, об опозиція могла по-новому заручитись довірою людей, що привело до поетапного повернення стратегічних районів на півдні Алеппо (битви аль-Айс, Хан, Туман та інші). Усе це зруйнувало американо-російське проголошення режиму припинення військових дій, що повалило нанівець усю доцільність продовження Женевських переговорів на тлі активізації бойових дій, які, по своїй суті, вбили політичний процес. Таким чином образом, Америка опинилась у глухому куті.

б) Бойові зіткнення у південних районах Алеппо з точки зору військової логіки представляють собою крупну поразку для іранських солдатів та їх прибічників. І тому Іран почав вимагати ввести додаткову кількість сухопутних військ у Сирію. Великі втрати та відсутність перемог, а також ціла низка перепон у зниженні економічного ембарго з Ірану після підписання ядерної угоди у Женеві привели до зменшення асигнувань на військову діяльність Ірану у Сирії. Усе це, фактично, виснажило Іран, який вичерпав усю свою військову потужність у справі підтримання Асада. А тому Іран під диктовку Америки звернувся за допомогою до Росії та провів зустріч міністрів оборони у Тегерані. Одним словом, Іран також опинився у глухому куті.

в) Стосовно Росія, то з’явилась низка нових чинників, які зробили її нездатною відмовитись від огидних американських вимог. США вимагають від Росії іще більших масштабів військових дій, щоб зупинити повстанців у кордонів нинішніх територій та сокрушити будь-яку надію повстанців на бойове просунення. І цим Росія займалась з миті своєї військової інтервенції у Сирію 30.09.2015 і до нинішнього часу. Навіть сам держсекретар США Керрі похизувався 11 лютого 2016 р. на саміті донорів по Сирії у Лондоні, заявивши: «Росія викоренить озброєні групи у Сирії протягом трьох місяців». Саме цю мету переслідувала Америка, використовуючи російську військову інтервенцію. Що ж стосується нових чинників, які зробили російську інтервенцію нерішучою, то вони такі:

– На додаток до своєї лютої ненависті до Ісламу через великий страх перед ісламською окраскою сирійської революції, Росія також вважала, що її інтервенція у Сирію дасть можливість продемонструвати велич Росії, яку вона втратила з розпадом радянського Союзу. Росія всіляко намагалась підкреслити свої повітряні та космічні сили, а також продемонструвати нові крилаті ракети та здатність обстрілу Сирії із Каспійського та Середземного морів. Вона очікувала, що її потворні авіаудари здійснять американську мету та примусять сирійський народ піти на переговори з режимом Башара на американських умовах, але, уви, ці очікування увінчались повним розчаруванням.

– Окрім вищенаведеного, Росія хотіла прорвати міжнародну ізоляцію та примусити західні держави скасувати санкції, накладені на неї після приєднання до себе Криму та розпалення військового конфлікту на сході України. Проте цього не відбулось , навпаки, західні держави іще більше розлютились на неї. Іще більше збільшилась прірва між Росією та Євросоюзом, який не припиняє осипати її звинуваченнями і навіть погрозами міжнародного трибуналу. Із європейських держав більше за усіх питає злобу до Росії Британія, а потім – Німеччина, яка внесла Росію у список ворогів у «Білій книзі» Бундесвера – німецької армії. Так, під час саміту «Великої Сімки» у Японії 26 травня 2016 року, канцлер Німеччини навідріз відмовилась навіть обговорювати можливість зняття санкцій з Росії .

– Росія – це слабка держава х економічної точки зору. Вона не може витрачати на війну вдалині від її кордонів, особливо, коли вона знемагає під тягарем західних санкцій. На додаток до цього впала ціна на нафту. І тому вона не потягне витрати на тривалу сирійську військову кампанію. Іще однією статтею витрат для російської казни виступають фінансові зобов’язання перед російськими солдатами, які беруть участь у військових діях у Сирії. За даним міністерства оборони РФ, «статус ветеранів отримають громадяни Росії, які виконували спеціальні задачі на території Сирії з 30 вересня 2015 року. Під дію закону повинно підпасти біля 25 тисяч осіб. Усі вони отримають встановлені законом міри соціальної підтримки» (див. «Sky News Arabia» 21.06.2016).

– Росія сильно стурбована майбутнім її угоди з США відносно Сирії, враховуючи очікувані зміни в адміністрації Білого Дому після президентських виборів у листопаді 2016 року. У зв’язку з цим Росія сподівається завершити свою військову місію у Сирії до уходу адміністрації Обами або ж оприлюднити угоду, підписану з США відносно її інтервенції у Сирію. І тому Росія постійно вимагає оприлюднити її координацію дій зі Сполученими Штатами у Сирії. Проте Америка поки не погоджується на це. Росія закликала Америку до спільних американо-російських авіаударів по опозиційним військовим групам, які порушують режим «припинення бойових дій», але остання відкинула цю пропозицію.

– дивує той факт, що Росія наївно вважає себе партнером Сполучених Штатів, принаймні, у сирійському питанні. Вона намагається представити зустрічі Лаврова з Керрі, тобто здійснювані ними рішення по сирійські кризі, у вигляді якогось відкритого військового альянсу у Сирії. Росія не розуміє, що дует Лавров–Керрі Америка утворила, щоб не дати європейським державам можливість втрутитись у сирійську кризу. Росія не розуміє, що грає роль звичайної шахової фігури, яка виглядає переконливо на американському столі. Для захисту свого (американського) впливу у Сирії та протистояння відродженню Ісламу у сирійській революції Америка використовує інколи Іран та його прихвостнів, а інколи – Росію. При цьому Росія з великим ентузіазмом намагається відновити свою велич, вважаючи, що є партнером Америки у Сирії. Це и пояснює зауваження Керрі, що американське терпіння не безкінечне і фактично воно дуже обмежено у відношенні Росії у Сирії. Іншими словами, він вимагає від Росії поквапитись до надання допомоги ослабленим силам Асада, особливо – у південних районах Алеппо. Це також пояснює здивування Лаврова зауваженням Керрі та його звернення до Америки з проханням бути більш терплячою . Америка дивиться на Росію виключно як на шахову фігуру у своїй руці, а Росія вважає свою військову інтервенцію у Сирії зразком міжнародного партнерства з Америкою! У силу усіх цих чинників, можна сміливо сказати, що Росія опинилась у глухому куті.

6 – Отож, Америка, Росія та Іран – усі вони опинились у скрутному стані, як про це пояснювалось вище. Природньо, у першу чергу, це – проблема Америки. Великі втрати та невдачі озброєних сил Асада, Ірану та його прихвостнів поставили Америку у критичний стан. По усій видимості, Америка почала вважати, що Іран вичерпав свої сили у Сирії повністю і його втручання так і не дало рішення сирійській проблемі, навіть якщо і змогло трохи продовжити життя дамаського режиму. І на тлі провалу Росії по врегулюванню ситуації у Сирії через насильницьке підкорення сирійського народу диктаторському режиму, незважаючи на жахливі бомбардування та використання фосфорних бомб – на тлі такого фіаско варіанти Америки у Сирії дійшли до критичної крапки. Особливо, якщо врахувати, що на носу – президентські вибори, що республіканська та Демократична партії використовують цей період, щоб виявити вади один одного, а також показати документи, надані дипломатами, які бачать необхідність безпосереднього втручання Америки. А тому Америка зацікавлена в інтервенції та вивчає це питання. Вона перекинула авіаносець ВМС США «Гаррі Трумен» із Перської затоки на Середземне море, звідки він повинен атакувати сирійські території. Міністр оборони Саудівської Аравії Мухаммад ібн Сальман був запрошений до Америки, де провів зустріч за зачиненими дверима з Обамою у Білому Домі. Подібне, тобто візити інших високопосадових чиновників (окрім голів держав), – явище дуже рідке. І такі заходи були вжиті для того, щоб впевнитись у тому, що військова мета реалізовується!

7 – Тим не менш, політика нинішньої адміністрації США, про що свідчать заяви перших осіб, впевнена у тому, що військову інтервенцію необхідно провести, у першу чергу, руками своїх послідовників, прихвостнів та агентів. Офіційний представник Держдепу США Джон Кірбі заявив, що Сполучені Штати не змінять свою політику стосовно Сирії. Коментуючи можливість змінення Вашингтоном цієї політики, він сказав: «Ми як і раніше вважаємо, що політичне врегулювання у Сирії – краще рішення для народу Сирії та регіону», – заявив Кірбі у відповідь на питання американських журналістів щодо можливого змінення політики Вашингтону. Кірбі також підкреслив, що «нинішня адміністрація президента США Барака Обами буде як і раніше зосереджена на пошуку мирного врегулювання сирійської кризи до кінці його перебування на посаді президента» (див. «Russia Today» за 17.06.2016). Стосовно «листа дипломатів», то, швидше за усе, висловлені там ідеї будуть вирішуватись політичним шляхом, а не військовим . Інформаційне агентство «Al Jazeera Net» за 18.06.2006 з посиланням на «The Washington Times» повідомила про те, що «Білий Дім намагається стримати наслідки витоку дипломатичного листа, а точніше – документа». Пресс-секретар Білого Дому Дженніфер Фрідман заявив, що адміністрація Обами відкрита для обговорення будь-яких ідей відносно подолання сирійської проблеми. Проте сам президент не бачить військового рішення для кризи у Сирії, і ця позиція не змінилась. Газета повідомила, що документ, який виражає незгоду з офіційною позицією керівництва США, був підписаний 51 співробітником Держдепу, які нині працюють або працювали раніше в адміністрації Обами.

Висновок:

1 – Америка опинилась у глухому куті – це вірно. Проте, стосовно наземного військового втручання США, то це, швидше за усе, відкладено на невідомий час. Нинішня адміністрація Білого Дому влаштовує наземні бойові дії руками своїх прибічників, агентів та підконтрольних їй груп. І це буде тривати до кінці правління Обами, якщо не відбудуться надзвичайні події.

2 – Найбільш примітним в усьому цьому є те, що незважаючи на відсутність у Сирії такого геополітичного зіткнення, як у Лівії та Ємені, єдиним геополітичним гравцем там є Америка, яка використовує Росію, Іран, сирійський режим, підконтрольні їй групи, як «Хізбалла» та інші, у своїх різноманітних потворних злочинах – незважаючи на усе це, Америка та її послідовники не змогли по сьогодні підштовхнути жителів Сирії до виконання американських проектів та до участі у правлінні у режимі. І це відбувається, не дивлячись на те, що стороною, яка чинить опір Америці, виступає звичайний сирійський народ зі своїми незначними матеріальними можливостями, які ніяк не зрівняти з потенціалами вищезгаданих держав. Незважаючи на усе це, благословенний Шам не підкоряється жадібним жаданням цих держав, їх прихвостням та підконтрольним їм групам. І причиною усього цього слугує великий Іслам, який рухає жителями Шаму у протистоянні невір’ю та його прибічникам, а також гніту та пригноблювачам.

Цей великий Іслам наповнює серця щирих та праведних синів Шаму, навіть якщо у деяких із них це – більше емоційний прорив, аніж глибоке ідеологічне розуміння Ісламу, і навіть якщо у серці у деяких із них присутні посилкові умисли. Так або інакше, ісламські почуття є переважними у суспільстві, і переважна більшість жителів Шаму заявляє ісламські ідеї та гасла. Саме це провалило усі підступи Америки по сьогоднішній день. Такими є промені Ісламу у країнах Шаму. І це іще Іслам не втілився у державі, яка об’єднає мусульман! Уявіть, що відбулось би, якщо б була ця держава?! Як би там не було, сьогоднішні події – це іще не кінець.

وَسَيَعۡلَمُ ٱلَّذِينَ ظَلَمُوٓاْ أَيَّ مُنقَلَبٖ يَنقَلِبُونَ

«А ті, які вчиняють несправедливо, скоро дізнаються, куди вони повернуться» (26:227)

22 Рамадану 1437
27.06.2016