Економічний коридор Китай – Пакистан та паралельний йому торгівельно-транспортний коридор Іран – Індія – Афганістан

Відповіді на питання
Інструменти
Друкарня
  • Маленький Менше Середній Більше Великий
  • Default Helvetica Segoe Georgia Times

Іран, Індія та Афганістан підписали трибічну угоду про спільне використання іранського торгового порту Чабахар (Чахбехар), розташованого на березі Оманської затоки Аравійського моря на південному сході Ірану.

Угода передбачає створення торгово-транспортного коридору, який пов’язує Індію та Афганістан через територію Ірану за рахунок інвестицій з боку Нью-Делі, а також будівництво залізної дороги. Порт Чабахар розташований на віддаленні 100 км. від пакистанського порту Гвадар, також розташованого на березі Оманської затоки на південному заході Пакистану, який став об’єктом інвестицій Китаю у межах сорокашестимільярдного проекту економічного коридору Пакистан – Китай, реалізація якого стартувала майже рік назад – 20.04.2015(«Аль-Арабія», 24.05.2016).

Питання: чи є дані мегапроекти сугубо економічними, або в них замішані політичні мотиви?

Держави, які беруть участь у цих проектах, пов’язані з Америкою, за винятком Китаю. Чи означає це, що за проектами лежать інтриги проти КНР, щоб відволікти Пекін подалі від Південно-Китайського моря та економічно завантажити його значущістю коридору, по суті, який не має віддачі, яка відповідала б витраченим сорока шести мільярдам доларів?

І останнє – чи націлені дані проекти на інші країни, наприклад, на держави Центральної Азії, які не підписались під цими проектами?

Я приношу вибачення за таке довге питання і прошу Аллаха воздати Вам благом за Вашу відповідь.

Відповідь: для того, щоб відповідь стала зрозумілою, необхідно для початку розглянути наступне:

Стосунки США з країнами-учасниками вищеназваних проектів

1 – Америка набула лояльності Індії під час уряду партії «Бхаратіяджанатапарті» (БДП), яка прийшла до влади у 1998 році та лишилась у 2004. Індія знов стала лояльною до Америки по спливанню 10 років – у 2014 році, коли перемогу на виборах знов БДП на чолі з нинішнім прем’єр-міністром Нарендрою Моді. З цієї миті американська підтримка Індії почала кидатись у вічі, а нарощування угод між Сполученими Штатами та Індією у різноманітних областях, особливо – у ядерній сфері, почали мати ясно антикитайський характер. Тем часом пакистанська лояльність до Америки залишалась непохитною з часів уряду Наваза Шаріфа у дев’яностих роках минулого сторіччя, урядів Первеза Мушаррафа та Асіфа Зардарі і аж до нинішнього уряду Наваза Шаріфа. Спільна вірність до США зблизила дві країни, і Пакистан під американську диктовку пішов на ряд значних поступок на користь Індії для того, щоб зміцнити там американських агентів та їх позиції проти Китаю. Місія, покладена Америкою на Пакистан, полягає у протистоянні ісламської активності всередині країни (і у регіоні – у цілому), у так званій «боротьбі проти тероризму та екстремізму». Ми раніше відповідали (09.06.2016): «…Незважаючи на те, що режими Індії та Пакистану – проамериканські, цілі Америки в обох країнах різні. Мета США в Індії – сформувати силу проти Китаю,а що стосується Пакистану, то мета Америки полягає у тому,Ю щоб режим чинив опір пакистанським та афганським проамериканським рухам…».

2 – Що стосується Ірану, то він також надає США повну підтримку, як визнаються у цьому офіційні особи Ірану, повідомляючи про свою співпрацю з США при окупації Афганістану, про допомогу у забезпеченні стабільності у цій країні та про підтримку проамериканських урядів: як колишнього президента Хаміда Карзая, так і нинішнього – Ашрафа Гані. Як цитує турецьке інформагентство «DHA», старший радник лідера Ірану та колишній міністр закордонних справ Ірану Алі Акбар Велаяті визнав у газеті «Іран» (29.06.2016) факт існування стосунків та співпраці між Іранською Республікою та США.

«Іран тоді проводив переговори з Америкою по Афганістану. На тих переговорах був присутній наш постійний представник при ООН Мухаммад Джавад Заріф – нинішній міністр закордонних справ … Тоді більша частина Афганістану була у руках руху «Талібан». У цих умовах Америка не змогла б увійти в Афганістан, якщо б не було Ірану», – сказав Велаяті, додавши. Що аналогічна ситуація склалась і навколо американської окупації Іраку : «Подібне відбулось і навколо іранського питання. Іран та США провели ряд переговорів з приводу підтримки у забезпеченні безпеки після падіння влади Саддама Хусейна у країні»,– признався Велаяті. Зі схожими визнаннями виступив і колишній президент Ірану Хашемі Рафсанджані, коли сказав, що усе це відбувалось по дозволу вищих духовних лідерів: «Переговори, які проводились між Америкою та Іраном, опирались на дозвіл вищих духовних лідерів. Переговори з Америкою почались при посередництві султана Омана Кабуса ібн Саіда за 5–6 місяців до приходу уряду нинішнього президента Хасана Рухані».

Усе це підтверджує наявність відносин між Іраном та Америкою і те, що у відповідь Америка визначила для Ірану певні ролі в Іраку та Афганістані. 11.06.2014, відповідаючи на питання, ми: «З іншого боку, Америка збільшує роль Індії в Афганістані та працює для зміцнення стосунків між двома країнами, щоб не мати потреби у Пакистані для утворення там стабільності. Першим президентом, яким зустрівся Моді на своїй інаугурації, був Карзай – президент Афганістану. Америка довіряє Індії більше, аніж Пакистану, особливо зараз, коли уряд Індії підкоряється Америці. Хоча і у Пакистані уряд лояльний до неї, проте Америка боїться того, що відбувається у цій мусульманській країні. Будь-яке змінення ситуації у Пакистані, яке може відбутись у будь-яку мить, небезпечно для Америки у довгостроковій перспективі … Таким чином, Індія в епоху Моді буде проамериканською і буде грати активну роль у питаннях безпеки в Афганістані на користь його проамериканського режиму». І ось сьогодні до усього цього додалась і економічна співпраця, встановлена для того, щоб іще більше зміцнити співпрацю Індії з США у сфері безпеки та захистити їх вплив в Афганістані .
Торгово-транспортний коридор Іран – Індія – Афганістан

1 – Ідея індійського виходу на Чабахар з’явилась іще у 2003 році, коли Іран та Індія вирішили спільно розвивати цей порт. У 2004 році між індійськими кампаніями та Іранською організацією портів та пароплавства був підписаний меморандум про взаєморозуміння навколо розвитку інфраструктури порту, проте цей проект був призупинений після введення санкцій стосовно Ірану. Врешті решт у січні 2015 року за два місяці до початку комплексного плану дій по іранській ядерній програмі міністр автомобільного транспорту та шосейних доріг Індії Нітін Гадкарі здійснив візит в Іран та підписав меморандум про взаєморозуміння по порту Чабахар. Одразу ж після цього у Нью-Делі відбулась зустріч представників із Ірану, Афганістану та Індії, де вони підготували чорновий варіант очікуваної трибічної угоди. 23.05.2016 відбулось підписання угоди про першу фазу розвитку іранського порту Чабахар, розташованого на південному сході Ірану, і трансформації порту у комерційний коридор в Індійському океані з метою розширення торгівлі між країнами. Ця подія відбулась після зняття санкцій з Ірану за підсумками підписання угоди між Іраном та країнами «шістки» (США, Франція, Великобританія, Німеччина, Китай та Росія) по іранській ядерній програмі.

Прем’єр-міністр Індії Нарендра Моді під час свого візиту у Тегеран для підписання угоди по розвитку порту Чабахар заявив: «Наша країна виділить кредитну лінію у 500 млн. доларів для розвитку порту Чабахар. Ми хочемо з’єднати увесь світ, проте зв’язок між нашими трьома країнами знаходиться у пріоритеті. Це – коридор миру та благополуччя. Він вплине на економічні стосунки між країнами та змінить плин історії не лише у наших країнах, але і в усій Центральній Азії». Як відзначив президент Ірану Хасан Рухані, «угода не скерована проти якої-небудь третьої країни, проте націлено на співпрацю з усіма зацікавленими боками». «Це не лише економічний, алей й політичний та регіональний документ, який внесе внесок у розвиток стабільності та миру у регіоні», – підкреслив Рухані. У ході свого візиту Моді також підписав з Рухані 12 меморандумів про взаєморозуміння, які зобов’язують Нью-Делі виплатити борг Тегерану за раніше поставлену нафту у розмірі 6,5 млрд. доларів, який останній не міг отримати протягом багатьох років через санкції.(«Франс Пресс», 25.05.2016).

Поруч з цим, агентство «Франс Прес» повідомляє наступне: «Проект надає Афганістану, який не має виходу до моря, доступ до порту, тому що він включає у себе також будівництво залізної та автомобільної доріг через увесь Іран до Афганістану і може вважатись стратегічною перемогою Індії над Китаєм (тому що дозволить їй отримати вихід у Центральну Азію в обхід Пакистану та Китаю). Індія хоче конкурувати з Китаєм, який інвестує у порт Гвадар, розташований приблизно у 100 кілометрах від Чабахара». Із офіційних заяв про цей проект, таких як заява іранського лідера про те, що «ці проекти не лише економічні, а іще і політичні», які мають відношення до ситуації в усьому близько розташованому до Китаю регіоні, і про те, що «він не скерований проти когось», абсолютно очевидно, що він скерований проти когось! Це підтвердив як сам Рухані, кажучи, що «це не лише економічний, але і політичний і регіональний документ», так і Моді, підкреслюючи, що «у пріоритеті» знаходиться підсилення зв’язку між «трьома» заради цілей, пов’язаних з цими трьома.

2 – Поруч з цим, поступили заяви про те, що даними проектами переслідується також доступ до республік Центральної Азії та вплив на них. Так, міністр закордонних справ Ірану Джавад Заріф закликав до «більш швидкої реалізації стратегічного проекту між Ісламською Республікою Іран та Індією по розвитку порту Чабахар у зв’язку з його роллю у залізничних, транзитних та торгових шляхах, які проходять між країнами Центральної Азії та Китаєм» (іранська газета «Alalam», 17.04.2016). У свою чергу, індійський МЗС підкреслив, що проект «значно покращить використання порту Чабахар та сприятиме економічному розвитку Афганістану , як і створить кращі зв’язки у регіоні, що включають себе Індію, Афганістан та Центральну Азію» («Aldiplomasy», 18.04.2016).

«Нашими спільними інвестиціями ми з’єднуємо Індію з Афганістаном, Центральною Азією та Європою », – заявив президент Ірану Хасан Рухані на прес-конференції 24.05.2016 («QuartzIndia», 24.05.2016).

«Індійський уряд ствердив законопроект, який передбачає інвестиції у розмірі 100 млн. доларів у порт Чабахар», – повідомляє іранська газета «Alalam» (02.06.2016), при цьому також нагадуючи, що цей порт має стратегічно важливе розташування на березі Оманської затоки в Індійському океані , що «полегшить доступ (до Індійському океану) для держав Центральної Азії та Афганістану».

Економічний коридор Китай – Пакистан

1 – Голова Китайської Народної Республіки Сі Цзіньпін відвідав Пакистан 20.04.2015, де підписав масштабний інвестиційний проект «Китайсько-пакистанський економічний коридор» на суму 46 млрд. доларів, який передбачає будівництво мережі доріг, залізничних магістралей та трубопроводів протяжністю порядку 3 тис. кілометрів між двома країнами, які з’єднують найбільший пакистанський порт Гвадар з Сіньцзян-Уйгурським регіоном (Східний Туркестан) на Заході Китаю, а також забезпечить доступ КНР до Індійського океану та за його межі («Рейтер», 20.04.2015).

«Пакистан для Китаю набуває ключового значення. Ця тенденція стає усе ясніше,і, ймовірно, вона буде підсилюватись і далі», – цитує агентство «Рейтер» голову оборонного комітету пакистанського парламенту Мушахіда Хуссейна Сайєда.

Як коментують ЗМІ, «даний проект представляє собою великий прорив в амбіціях Китаю, яка полягають у тому, щоб підвищити свій економічний вплив у Центральній Азії та на півдні континенту, а сума проекту значно перевищує розміри витрат США на Пакистан».

«Це – вкрай суттєві та важливі проекти, які нададуть великий перетворюючий ефект на пакистанську економіку», – заявив агентству «Франс прес» діючий міністр планування, реформ та розвитку Пакистану Ахсан Ікбал, який курирує майбутній економічний коридор.

У ході візиту китайський лідер підписав 50 угод, що стосуються китайських інвестицій у Пакистан, 30 із яких – це угоди, пов’язані з економічним коридором.

«Китай та Пакистан повинні налагодити більш тісну співпрацю у сфері безпеки. Наша взаємодія тут накладається на економічну співпрацю, і разом вони підсилюють взаємний ефект», – заявив Сі Цзіньпін в інтерв’ю пакистанським ЗМІ.

У свою чергу, прем’єр-міністр Пакистану Наваз Шариф підкреслив: «Візит Сі Цзіньпіна у Пакистан є поворотним пунктом в історії пакистано-китайських стосунків. Дружба з Китаєм є наріжним каменем у зовнішній політиці Пакистану».

«майже три мільярди людей отримують користь від проекту», – зазначив президент Пакистану Мамнун Хусейн, додавши: «Пакистан надав Китаю ексклюзивні права у використанні порту Гвадарна найближчі сорок років».

Пакистан прийняв рішення створити спецзагін із 13 тисяч військовослужбовців спеціальних військ, які будуть забезпечувати безпеку грандіозного економічного коридору.

Поруч з цим, Китай надаю Пакистану підтримку у сфері атомної енергетики, а також у виробництві блисти них ракет дальністю 2.750 км.

Прем’єр-міністр Пакистану Наваз Шаріф нещодавно заявив, що він «особисто контролює проект економічного коридору Китаю, який здатен змінити долю мільйонів людей у регіоні та поєднати усі області мережею автомагістралей та залізних доріг» (офіційне інформагентство Пакистану «АРР», 12.07.2016).

2 – Цей економічний інтерес Китаю затягує його у «значущість» стосунків з Пакистаном, де останній, надихнувшись такою увагою, активно працює над тим, щоб «утопити» Пекін в економічних проектах, вимусити його витрачати колосальні кошти та зосередити усю свою увагу на цьому напрямку, тим самим забезпечуючи інтерес своїй пані Америки, що прагне блокувати Китай, обмежити його конкурентоздатність, а також стримати Пекін, наскільки можливо, подалі від Південно-Китайського моря. Це особливо важливо для Америки, яка намагається чинити перешкоди будь-яким спробам Китаю контролювати Південно-Китайське море, де він займається штучним розширенням островів, будівництвом на них та біля них аеродромів та портів , що збільшує їх прив’язаність до Пекіну, і, як наслідок, панування над цими островами поступово переходить до рук китайців «природним» чином. Тут варто відзначити, що мова йде ні багато ні мало про 250 островів.

Америка бажає пере направити енергію Китаю на проекти, яки здадуться йому економічно більш доцільними (у яких він потоне!), аніж ці «безкорисні» і більшою частиною безлюдні острови! А тому пакистано-китайський проект навколо порту Гвадар скерований у противагу індійсько-ірано-афганському проекту навколо порту Чабахар – обидва порти близькі один одному географічно і цей проект сильно займе увагу Китаю. Відомо, що пакистанський Гвадар та іранський Чабахар мають важливі стратегічні та геополітичні значення у регіоні, а також мають величезну долю у міжнародній морській логістиці та торгівлі нафтою. Як сказала американський експерт по Південній Азії Адам Ларкі, вказавши на політичний характер вищезгаданих угод: «Нема ніякого порівняння у масштабі та намірах між роллю Китаю у Гвадарі та Індії у Чабахарі, проте американці задоволені тим, що Індія відсуває на задній план китайську експансіоністську ідею». США підтримують проект порту Чабахар між Індією та Іраном, тому що він блокує проект порту Гвадар між Китаєм та Пакистаном (Firstpost.com, 26.05.2016). Таким чином, США намагаються вплинути на Китай за допомогою китайсько-пакистанського економічного коридору, вартість якого, по завершенні, складе 46 млрд. доларів та стане фокусною точкою для Пекіну, що означає, що Китай надалі не зможе від нього легко відмовитись і буде вимушений зосередитись на ньому більш глибоко, аніж на Південно-Китайському морі.

Поруч з цим, Америка підбурює держави регіону проти Китаю, як, наприклад, Філіппіни, які виграли спор у Міжнародному арбітражному суді у Гаазі, який виніс вердикт, що Китай не має історичного права на володіння територіями у Південно-Китайському морі. Постійна палата третейського суду (ППТС) у Гаазі 12 липня 2016 року визнала незаконними вимоги Китаю щодо території більшої частини Південно-Китайського моря. Також суд постановив, що жоден із островів та рифів в архіпелагу Спратлі не є ексклюзивною економічною зоною Китаю. «У КНР нема юридичних підґрунть для того, щоб заявляти історичні права на здобич ресурсів у межах лінії «дев’яти пунктирів» (вигадане китайською владою розмежування)… Китай порушив суверенні права Філіппін у вільній економічній зоні країни, ведучи розробку нафтових родовищ в акваторії Південно-Китайського моря, чинячи перешкоди традиційному рибному промислу філіппінців і не перешкоджаючи діяльності китайських рибалок у регіоні», – говориться у рішенні суду, який також вважає, що будівництво насипних островів та об’єктів для КНР нанесло непоправну шкоду кораловим рифам у Південно-Китайському морі. Протягом години після проголошення рішення суду Пекін поквапився заявити, що не приймає і не визнає його. «Міністерство закордонних справ Китайської Народної Республіки вважає це рішення недійсним, яке не має обов’язкової сили. Китай не приймає та не визнає його», – процитувало заяву МЗСу країни офіційне інформаційне агентство уряду КНР «Сіньхуа». МЗС Китаю також охарактеризував дане рішення «політичним фарсом», який «не сприяє врегулюванню конфлікту та збереженню мира та стабільності в акваторії Південно-Китайського моря». У свою чергу, голова КНР Сі Цзіньпін заявив, що його країна «не буде приймати жодної пропозиції або дії, заснованої на рішення даного суду».

Зі свого боку, офіційний представник держдепу США Джон Кірбі заявив, що розраховує на дотримання Китаєм рішення суду, відмова ж від цього буде дорівнюватись до порушення Пекіном міжнародного права. А представник Білого Дому Джош Ернест заявив, що дане рішення є «остаточним» та «обов’язковим для виконання» обома боками і сприяє їм «у досягненні спільної мети – мирного рішення існуючих розбіжностей по ситуації у Південно-Китайському морі». Ернест також закликав усі боки «уникати провокаційних заяв або провокаційних дій» («Франс-Пресс», DPA, 12.07.2016).

Виходячи із вищесказаного, напрошуються наступні відповіді:

А) Економічна діяльність у регіоні між Індією, Іраном та Афганістаном, а також між Пакистаном та Китаєм не переслідує чисто економічні, а має також і політичні цілі, тим більше, що усі ці країни, за винятком Китаю, підкорені американському політичному курсу.

Б) Америка визначила роль для Індії, яка полягає у протистоянні Китаю, і для цього вона підсилює можливості Індії, зміцнюючи її ядерний потенціал, з одного боку, і економіку – з іншого, надавши їй Іран як сферу інвестицій, тим самим одночасно зміцнюючи економіку Ірану, щоб Тегеран, у свою чергу, зміг продовжувати грати відведену йому роль у регіоні. Окрім цього, Індія, як і Іран, заклопотана захистом американських інтересів в Афганістані, тому Нью-Делі та Тегеран прагнуть підтримати економіку Афганістану, що знаходиться під американською окупацією, та забезпечити йому вихід до морського порту.

В) США стимулюють Пакистан зміцнювати свої зв’язки з Китаєм, щоб затягнути останнього у проекти, які дистанціюють Пекін від експансії в акваторії Південно-Китайського моря. У той же самий час Америка провокує країни басейну проти Китаю, утворюючи, тим самим, для нього проблеми та неприємності – останньою із них є політизоване рішення Міжнародного арбітражного суду у Гаазі.

Г) Америка націлена на центральноазіатські республіки та прагне притягти їх до спільної діяльності з Пакистаном, утворюючи їм інтереси у виді доступу до Індійського океану через економічний коридор, який будується за рахунок китайських коштів. Таким чином, США зможуть зв’язати інтереси правителів регіоні зі своїм пакистанським агентом, налагодити з ними контакт та тлі їх стосунків та інтересів з Пакистаном і, врешті решт , «купити» їх. Це – з одного боку. А з іншого – трибічний проект Іран – Індія – Афганістан також націлений на країни Центральної Азії, як про це заявляли іранські та індійські офіційні особи. Відповідно, доступ до Центральної Азії за допомогою даних проамериканських держав, безперечно, також слугує інтересам Америки – це підсилить американський вплив у регіоні за рахунок витіснення існуючого тут російського впливу.

І на завершення, даний регіон протягом сотень років знаходився під владою Ісламу під час Ісламського Халіфату; Шовковий Шлях та усі інші торгівельні шляхи та порти у регіоні знаходились під контролем держави Халіфат, а торговцями, в основному, були мусульмани, які перевозили звідусіль різноманітні товари та несли ісламський заклик – врешті решт мільйони людей прийняли Іслам, а їх кількість продовжувала зростати до сотень мільйонів. Цей регіон скоро повернеться в обійми Халіфату і стане таким, яким був раніше, а може – іще краще, з дозволу Аллаха, і лише тоді над ним не залишиться агентів, яких веде Америка та як обслуговують її інтереси в обмін на те, щоб залишитись при владі, зберегти свої старі корупційні режими та вузькі націоналістичні інтереси. Воістину, змін близько, особливо – для тих, хто їх нетерпляче чекає!

وَاللَّهُ غَالِبٌ عَلَى أَمْرِهِ وَلَكِنَّ أَكْثَرَ النَّاسِ لَا يَعْلَمُونَ

«Аллах владний робити Свої справи, проте більшість людей не знає про це» (12:21).


16 Шавваля 1437 х.
21.07.2016 р.