Питання: минуло зовсім мало часу, проте я сподіваюсь, що Ви, хоча б у загальних рисах, зможете прояснити те, з чим пов’язана спроба невдалого військового перевороту у Туреччині, і те, хто за цим стоїть. Чи дійсно це– гюленісти, або це– офіцери, лояльні Британії? Чого можна очікувати після даної події? Нехай Аллах збільшить Вам винагороду.
Відповідь: при уважному розгляді подій, які відбулись 15–16 липня у Туреччині, складається висновок, що, ймовірніше усього, спроба путчу організована офіцерами – авантюристами, лояльними Англії, які припускали те, що над ними нависли певні загрози. Це можна зрозуміти по наступним причинам:
1 – Ми говоримо «нависли певні загрози», тому що чергове щорічне засідання Вищої військової ради Туреччини (YAŞ) повинно було відбутись наприкінці липня або на початку серпня цього рокую Дані засідання мають дуже велике значення з точки зору посадових призначень в армії і проводяться у штаб-квартирі Генерального штабу в Анкарі під головуванням прем’єр-міністра країни. У цьому засіданні беруть участь міністр оборони, начальник Генерального штабу ВС, командуючий сухопутними військами, командуючий ВМС, командуючий ВВС, командуючий жандармерією, другий заступник начальника Генерального штабу ВС, а також генерали озброєних сил. На засіданнях YAŞ відбуваються підвищення військових звань, продовження служби деяких командуючих на їх посадах, відправка у запас, звільнення військових у зв’язку з порушеннями дисципліни або моральних принципів та розглядається багато інших внутрішніх питань, пов’язаних з турецькими озброєними силами. Дані засідання тривають декілька днів, а підсумки проголошуються після їх надання президенту республіки. У ході засідань YAŞ приймаються рішення про припинення служб командуючих армій та інших військових високого рангу; так, наприклад, колишній главком ВВС Туреччини генерал Акин Озтюрк та інші офіцери, які у ЗМІ виставляються як головні організатори спроби державного перевороту, були зняті зі свої посад 2 серпня 2015 г. рішенням YAŞ. Судячи по усьому, офіцери-путчісти знали (або їм «просочилась» інформація) про те, що на черговому засіданні будуть вжиті заходи проти них і відбудеться зняття їх з керівних посад в армії, тому вони пішли на превентивні заходи до засідання Вищої військової ради.
2 – що стосується того, що вони є лояльними Англії офіцерами, то добре відомо, що проанглійські офіцери складають кістяк армії. Америка почала спроби «проникнути» туди у час президентства Тургута Озала, проте їй не вдалось, тому вона підсилила поліцію, створила у Туреччині сили спецназу та продовжила свої спроби з Ердогана, де у якійсь мірі набула успіху. Проте британський вплив у турецькій армії усе іще існує, і, незважаючи на те, що Ердоган істотно «підрізав йому крила», він не покінчив з ним, а путчисти представляють саме лояльних Англії військових.
Що стосується того, що путчисти є авантюристами, то при уважному вивченні того, як відбувалась спроба перевороту, стає ясним, що, ймовірніше усього, не Англія розробила плану путчу, а путчисти пішли на це самі. Англія залишила їм цю справу. Яка, у свою чергу, з точки зору ретельного пропрацювання майже повністю позбавлено характерних для Англії підступності та хитрості. Так, наприклад, путчисти, у своїй заяві про переворот зосередились на секуляризму – а це було безглуздо з їх боку, тому що ісламські гасла на сьогоднішній день охопили більшу масу турецьких громадян. Відповідно, робити акцент на секуляризмі – це провокувати турок, а нагадати громадянам часи правління Мустафи Кемаля та його прибічників – це виставити усю свою ненависть до Ісламу та до мусульман напоказ. Врешті решт, заклики бунтарів до секуляризму виявились безглуздими і саме вони вивели людей на вулиці, які більше виражали цим свій гнів по відношенню до кемалістів, аніж любов до Ердогану. І, нарешті, організатори перевороту не заарештували президента та голову уряду за декілька хвилин до проголошення путчу, а проголосили про переворот у той час, коли президент та керівництво країни знаходились на своїх місцях, тобто дана акція – це сплеск гніву її організаторів, а не зверху донизу ретельно спланований переворот.
А тому даний переворот з боку авантюрних проанглійських офіцерів-бунтарів – це, швидше за усе, спроба діяти на випередження майбутнього засідання YAŞ, яке становить для них загрозу, тобто суть питання – погані передчуття путчистів, і не більше того. І до такого висновку неважко дійти.
3 – Стосовно звинувачень на адресу Фетхуллаха Гюлена, які показують його як організатора бунту, то вони у більшій мірі є брехливими. Гюленісти мають доступ більше до громадських цивільних організацій та судовій сфері і не мають військового потенціалу, достатнього для того, щоб здійснити переворот без колоніальної підтримки ззовні. Це – по-перше. По-друге, група Гюлена у Туреччині підкоряється США і не буде діяти без американського дозволу, а Америка бачить в Ердогані людину, яка більш здатна обслуговувати її інтереси, особливо сьогодні, і вона тримає Туреччину у якості «останньої стріли» у справі рішення сирійського конфлікту. Ніхто не здатний в умовах, що склалися, надати Америці таку послугу, яку надає Ердоган, – на тлі готовності Туреччини відновити стосунки з сирійським режимом фоне, як про це нещодавно проголосив турецький прем’єр, сказавши, що «турецько-сирійські відносини будуть нормалізовані».
Гюлен для Америки – це троянський кінь, якого можна використати у випадку необхідності. Так, Гюлен підтримав партію Ердогана– «Партію справедливості і розвитку» (ПСР) – на трьох виборах з 2002 р., навіть на виборах 2013 р., коли між ними почався розбрат навколо антикорупційного поліцейського рейду проти оточення Ердогана та зачинення навчальних центрів гюленістів. Гюлен – запасний хід, а розбрат, конкуренція і навіть боротьба між собою агентів одного колонізатора не представляє для цього колонізатора шкоди. Колонізатори навіть підтримують це, і врешті решт вони встають на сторону переможця. Наприклад, у схватці за владу у 1971 р. між двома американськими агентами – президентом Єгипту Анваром Садатом та віце-президентом Єгипту Алі Сабрі, – останній був скинутий і зі своєю групою був засуджений до тюремного ув’язнення.
Таким чином, група Гюлена, як ми сказали, ймовірніше за усе, не причетна до спроби перевороту, але це не виключає участі у путчі на індивідуальному рівні (тобто окремо від групи Гюлена) деяких гюленістів (особливо – із числа судів) як протидія тиску на них з боку Ердогана.
4 – Безперечно, Ердогану відомо, що англійці усе іще мають (хоч і «підрізану») силу в армії і що за переворотом стоять саме вони. Проте він висуває звинувачення на адресу Гюлена, тому що заявити відкрито про англійських агентів в армії означає поставити їх на порядок денний, підвищити їх авторитет та консолідувати навколо них своїх ворогів, а мовчки без шуму прибрати їх – означає принизити їх та вдарити по їх престижу. А авторитет Гюлена у цьому питанні порівняно з таким у проанглійських діячів не важливий і нічого не представляє.
Це – найбільш вірогідне, що відбулось. Даний бунт ретельно не спланований організаторами та не пропрацьований, а більше близький до безконтрольної та неврівноваженої авантюри. Проте тут варто сконцентрувати увагу не на тому, що відбулось, а на тому, що очікується після даної події.
5 – Що стосується очікувань даної події, то відлуння гуркоту невдалого перевороту відіб’ється на двох сторонах.
Америка з Ердоганом, скориставшись ситуацією, будуть старатися з усіх сил покінчити з англійським впливом в армії або звести його до мінімуму. Тут вони роздули подію до невиправданих масштабів та взялись активно та жорстко переслідувати проанглійських діячів. Ердоган, відповідно, буде використовувати ситуацію, щоб послабити свого конкурента Гюлена, наскільки дозволить це Америка, а арешти тисяч людей підтверджують це.
Що стосується другої сторони – Англії, – то навіть якщо вона не застосувала свої підступність та хитрість, не розробляла плани та методи , а залишила цю справу бунтарям, усе одно вона прорахувала можливі наслідки оставила. Так що не виключається, що Англія тісно моніторить ситуацію і стане протидіяти подіям , які відбуваються у Туреччині, щоб повернути престиж своїм людям. Америка та Ердоган очікують цього, тому президент США Барак Обама скликав Раду національної безпеки з приводу спроби перевороту у Туреччині, нібито подія вдарила у серце Ради, з метою прорахувати можливу протидію міжнародної спільноти, а Ердоган тим часом закликав людей вийти на площі, аеропорти, мечеті та блокувати будь-які можливі реакції з боку проанглійських бунтарів.
6 – Наостанок: те, що відбулось. Спричинило нам біль, тому що була пролита наша кров, а не кров англійців або американців, а руйнування у будівлях, аеропортах , площах відбулись у нашій країні, а не в Америці або Великобританії. Кожна година, прожита під час даного путчу – це година суцільної темряви. Це сумно та боляче. Але є і світло, або хоча б промінчик, який майнув у темряві – це те, що люди вийшли, скандуючи «О Аллах! О Аллах! Аллах велик! Аллах велик!», тому що проголошення путчистами підсилення секуляризму викликало розлючення мусульман Туреччини та вивело їх на вулиці проти танків взивати по допомогу для своєї релігії. Вони чинили опір спробі військового перевороту не через любов до Ердогану та його режиму, а через ненависть до секуляризму та до його шайтанам. Це було вираження ненависті проти секуляризму – як «режимного», так і «бунтівного», навіть якщо народ виступив проти путчу, спровокований закликами до секуляризму з боку путчистів, що ідуть по стопах Мустафи Кемаля. Народу чудово відомі їх ненависть та підступи проти Ісламу. А стосовно нинішнього секуляризму, який існує у Туреччині, то він хоч якось заспокоює їх почуття своєю «ісламською» обгорткою. А як буде тоді, коли у мусульман буде держава істини та справедливості – Праведний Халіфат за методом пророцтва, який стане керувати справедливістю та благом над мусульманами, втілить над ними закони Аллаха, вийде з ними на джихад на шляху Аллаха та піднесе їх і у дунья, і в ахіра?! Як?! Тоді мусульмани будуть берегти його майном та душами, гаслами та думками, душею та тілом та усіма своїми справами! Ісламська Умма єдина, вона – краща Умма, яка з’явилась серед людей.
«Ви є кращою із общин, яка з’явилась на благо людства, наказуючи робити схвалене, стримуючи від забороненого та віруючи в Аллаха» (03:110).
З дозволу Аллаха, зовсім незабаром мусульмани будуть правити тим, що ниспослав Аллах, за допомогою Праведного Халіфату. Вони піднімуть над собою прапор Посланця Аллаха ﷺ. А це не важко для Господа світів!
12 Шавваля 1437 х.
17.07.2016 р.
