Питання: У книзі «Ідеальна економічна політика» у темі «Торгівля» говориться:
«Що стосується Даруль-Харб, то кожен, хто не має громадянства Ісламської Держави, буде вважатись іноземним громадянином, і тут не враховується, мусульманин він чи ні. З такими мусульманами вибудовуються відносини як з тими, хто вважається харбієм (громадянином Дар уль-Харб), з одним лише застереженням, що у мусульман (громадян Дар уль-Харб) кров і майно заборонні. Що стосується хукмів Шаріату у відношенні Дар уль-Харб, зокрема — хукмів, пов’язаних з майном, то вони однакові для мусульман і немусульман. Тому мусульманин-харбій не може претендувати на своє утримання (ан-нафака), не може отримати спадок від кого-небудь із громадян Ісламської Держави, і так само від нього не можуть отримати спадок громадяни Ісламської Держави».
Звідси у мене виникли питання: хіба територіальна приналежність відноситься до ма́ні (певному перешкоджаючому опису), який впливає на право успадковування, як це відбувається з вбивством людини, рабством чи відмінністю у релігії? Наприклад, у мусульманина, проживаючого в Дар уль-Куфр, помер батько, який проживав в Дар уль-Іслям; якими є докази того, що у нього відсутнє право успадковувати? Чи може син претендувати на спадок, опираючись на слова Посланця ﷺ:
إِنَّ اللَّهَ قَدْ أَعْطَى كُلَّ ذِي حَقٍّ حَقَّهُ
«Аллах дав кожному те, що належить» (Ахмад, Абу Дауд, ат-Тірмізі, Ібн Маджа).
Відповідь:
Ма́ні — це чинник, який перешкоджає …
Засновники чотирьох мазхабів одностайні щодо трьох положень, які перешкоджають отриманню спадку: вбивство людини, рабство, відмінність релігій. Щодо решти приводів вони мають різні думки: віровідступництво, приналежність до різних територій, тобто до Дар уль-Іслям і Дар уль-Харб і т.д. Відносно цього є своя деталізація.
Ми зупинимось на роз’ясненні «приналежності до різних територій». Між проживаючим в Дар уль-Харб і проживаючим в Дар уль-Іслям не може бути яких-небудь відносин у питанні спадку. Коли ми говоримо «приналежність до різних територій»,то маємо на увазі громадянство, тобто постійне місце проживання, а не тимчасове проживання на тій чи іншій території. Але треба розуміти, що сюди не відноситься положення роздробленості мусульманського світу на такі держави, як Ірак чи Сирія, оскільки мусульманські землі в своїй основі є єдиним цілим, однією територією. Отож, роз’єднаність мусульманського світу на питання спадку ніяк не впливає.
Що стосується «приналежності до різних територій», то тут мова йде про положення, коли існує Дар уль-Іслям і Дар уль-Харб, коли мусульманин не робить хіджру (переселення) в Дар уль-Іслям, а продовжує залишатись громадянином Дар уль-Харб. Саме у такій ситуації і піднімається ма́ні у питанні спадку, оскільки Аллах заборонив які-небудь відносини у спадку між особами, які переселились і які не переселились. Аллах сказав:
وَالَّذِينَ آمَنُوا وَلَمْ يُهَاجِرُوا مَا لَكُمْ مِنْ وَلَايَتِهِمْ مِنْ شَيْءٍ حَتَّىٰ يُهَاجِرُوا
«Якщо ж люди увірували, але не скоїли переселення, то ви не можете отримати від їх спадку, поки вони не зроблять переселення» (8:72).
У випадку, коли існує Дар уль-Іслям, але при цьому мусульманин не робить хіджру із Даруль-Харб, продовжуючи залишатись його громадянином, то у відношенні нього і застосовується даний хукм. Іншими словами, проживання на території Дар уль-Харб стає у якості ма́ні для успадкування майна, якщо тільки його знаходження в Дар уль-Харб не пояснюється поважною причиною. Про це говориться у темі «Хіджра (переселення) із Даруль-Куфр в Дар уль-Іслям» книги «Ісламська особистість», 2 том:
«Проте той, хто може відкрито сповідувати свою релігію і дотримуватись вимагаємих від нього законів Шаріату, у випадку володіння силою, яка дозволяє змінити Дар уль-Куфр, в якому він живе, на Дар уль-Іслям, то у такому випадку йому забороняється робити хіджру із Дар уль-Куфр в Дар уль-Іслям,незалежно від того, чи здатен він добитися змінень самостійно, або силою свого згуртування з мусульманами, які живуть в його країні, або за допомогою мусульман, які живуть в іншій країні, або за допомогою співпраці з Ісламською Державою, або за допомогою інших засобів. Йому необхідно працювати над перетворенням Дар уль-Куфр в Дар уль-Іслям, і тоді йому забороняється робити хіджру» (кінець цитати). Проживання такої категорії на території Дар уль-Харб буде законним з точки зору Шаріату, а отож їх проживання не буде впливати на питання спадку.
Також у 189 статті книги «Проект Конституції, Шаріатські докази», 2 том, говориться: «Отож, якщо у світі існує Дар уль-Іслям, то тому, хто повинен зробити хіджру, заборонено (харам) проживати в Дар уль-Куфр. Адже проживання в Дар уль-Куфр робить мусульманина із числа жителів Дар уль-Куфр. У відношенні такого мусульманина застосовується закони Дар уль-Куфр з точки зору взаємовідносин з Ісламською державою і зв’язку з її громадянами. У відношенні цього мусульманина не запроваджуються худуд (покарання, визначені Шаріатом, він не обкладається закятом, ніхто із громадян Дар уль-Іслям не може успадковувати від нього, ніхто із громадян Дар уль-Іслям (на кому лежить обов’язок по його утриманню) не повинен утримувати його, навіть якщо він знаходиться на території Дар уль-Іслям.
Причина цього полягає у тому, що у відношенні громадян Дар уль-Куфр не запроваджуються закони Шаріату, оскільки вони не володіють такими правами, як ті мусульмани, які мають громадянство Ісламської Держави, і з них не вимагається те, що вимагається з мусульман з громадянством Ісламської Держави. Більше того, закони Дар уль-Іслям не охоплюють їх. Доказом цьому служить те, що мусульмани не вимагають від тих, хто живе у Дар уль-Куфр, не лише прийняття Ісламу, але також і входження у підкорення владі Ісламу. Сулейман ібн Бурайда повідомив, що його батько розповів:
كَانَ رَسُولُ اللهِ (صَلَّى اللهُ عَلَيْهِ وَسَلَّمَ) إِذَا أَمَّرَ أَمِيرًا عَلَى جَيْشٍ أَوْ سَرِيَّةٍ أَوْصَاهُ فِي خَاصَّتِهِ بِتَقْوَى اللهِ وَمَنْ مَعَهُ مِنْ الْمُسْلِمِينَ خَيْرًا، ثُمَّ قَالَ: اغْزُوا بِاسْمِ اللهِ فِي سَبِيلِ اللهِ، قَاتِلُوا مَنْ كَفَرَ بِاللهِ، اغْزُوا وَلَا تَغُلُّوا وَلَا تَغْدِرُوا وَلَا تَمْثُلُوا وَلَا تَقْتُلُوا وَلِيدًا، وَإِذَا لَقِيْتَ عَدُوَّكَ مِنْ الْمُشْرِكِينَ فَادْعُهُمْ إِلَى ثَلَاثِ خِصَالٍ أَوْ خِلَالٍ، فَأَيَّتُهُنَّ مَا أَجَابُوكَ فَاقْبَلْ مِنْهُمْ وَكُفَّ عَنْهُمْ، ثُمَّ ادْعُهُمْ إِلَى الْإِسْلَامِ فَإِنْ أَجَابُوكَ فَاقْبَلْ مِنْهُمْ وَكُفَّ عَنْهُمْ، ثُمَّ ادْعُهُمْ إِلَى التَّحَوُّلِ مِنْ دَارِهِمْ إِلَى دَارِ الْمُهَاجِرِينَ وَأَخْبِرْهُمْ أَنَّهُمْ إِنْ فَعَلُوا ذَلِكَ فَلَهُمْ مَا لِلْمُهَاجِرِينَ وَعَلَيْهِمْ مَا عَلَى الْمُهَاجِرِينَ، فَإِنْ أَبَوْا أَنْ يَتَحَوَّلُوا مِنْهَا فَأَخْبِرْهُمْ أَنَّهُمْ يَكُونُونَ كَأَعْرَابِ الْمُسْلِمِينَ يَجْرِي عَلَيْهِمْ حُكْمُ اللهِ الَّذِي يَجْرِي عَلَى الْمُسْلِمِينَ وَلَا يَكُونُ لَهُمْ فِي الْغَنِيمَةِ وَالْفَيْءِ شَيْءٌ إِلَّا أَنْ يُجَاهِدُوا مَعَ الْمُسْلِمِينَ...
«Коли Пророк ﷺ призначав аміра війська чи загону, то давав йому наставляння, щоб він боявся Аллаха і проявляв добро до мусульман, які поруч з ним. Потім говорив: «Бийтесь з іменем Аллаха проти тих, хто не увірував в Нього, не привласнюйте трофеї, не порушуйте договорів,не койте наругу над тілами вбитих і не вбивайте дітей. Зустрівшись з ворогом із числа многобожників, заклич їх до трьох речей, і якщо вони погодяться хоча б з однією із них, то дай їм спокій. Заклич їх до Ісламу, і якщо вони погодяться, то прийми це у них. Потім запропонуй їм переселитись зі своєї території (Дар) на територію (Дар) мухаджирів, сповістивши їх про те, що якщо вони зроблять це, то будуть мати такі ж права і обов’язки, як і мухаджири. І повідом їм, якщо не переселяться, то будуть подібні арабам-мусульманам, на яких лежить відповідальність за дотримання законів Аллаха, але при цьому вони не можуть мати частки у трофеях, окрім тієї, яку набули у битві разом з мусульманами …» (Муслім).
Слова Посланця ﷺ:
ثُمَّ ادْعُهُمْ إِلَى التَّحَوُّلِ مِنْ دَارِهِمْ إِلَى دَارِ الْمُهَاجِرِينَ وَأَخْبِرْهُمْ أَنَّهُمْ إِنْ فَعَلُوا ذَلِكَ فَلَهُمْ مَا لِلْمُهَاجِرِينَ وَعَلَيْهِمْ مَا عَلَى الْمُهَاجِرِينَ
«… Потім запропонуй їм переселитись зі своєї території (Дар) на територію (Дар) мухаджирів, сповістивши їх про те, що якщо вони зроблять це, то будуть мати такі ж права і обов’язки, як і мухаджіри…», — визначають хіджру (переселення) як умову для того, щоб вони мали такі ж права і обов’язки, що й ми, тобто щоб їх охопили закони Шаріату» (кінець цитати).
Саме така різниця і є ма́ні у питанні спадку.
23 Шабана 1432 р.х.
24.07.2011 р.
