Індійсько-китайський прикордонний конфлікт

Відповіді на питання
Інструменти
Друкарня
  • Маленький Менше Середній Більше Великий
  • Default Helvetica Segoe Georgia Times

Питання: У середу 10.06.2020 агентство новин «Reuters» опублікувало новину: «Індійські офіційні особи заявили, що з квітня у долині Галван у високогірному регіоні Ладакх були розташовані сотні солдатів після того, як китайські патрулі просунулись углиб територій, які знаходяться під контролем Індії, але які китайська влада вважає своїми і заперечує проти будівництва там індійських доріг.

Події вказують на найбільш серйозну прикордонну ескалацію між двома сторонами за останні роки». З початку травня у прикордонному районі між Китаєм та Індією відбуваються сутички серед прикордонників двох країн. Чи є причини зіткнень локальними, чи за ними стоїть Америка, щоб турбувати і спричиняти тиск на Китай? Як цей конфлікт може відбитися на мусульманах окупованого Кашміру і Пакистану?

Відповідь: Зіткнення на кордоні 5 травня у долині Галван у високогірному регіоні на півночі Індії і через три дні в Гімалаях на гірському перевалі Натула, розташованому на індійсько-китайському кордоні і з’єднуючим індійський штат Сіккім з Тібетським автономним районом, призвели до військових і дипломатичних загострень між двома країнами. Історія напруженості в індійсько-китайських відносинах довга. Часто вона проявляється у виді конфлікту на кордонах, прокреслених британцями у 1890 році згідно угоди з китайцями, відомої як «Угода Сіккім–Тібет». У ті часи Англія контролювала регіон і безпосередньо колонізувала ісламський Індійський субконтинент. Покидаючи цю колонію, англійці розділили його на Індію і Пакистан, а Кашмір залишили суперечливою територією між ними. Таким же чином вони залишили суперечливі території між Індією і Китаєм, щоб спровокувати конфлікти у багатьох прикордонних областях. Для повної ясності викладемо те, що відбувається у декількох пунктах:

I

Це прикордонне зіткнення між Індією і Китаєм — не перше у своєму роді. Армії двох країн у різній мірі опинялись на грані війни у 2013, 2014 і 2017 роках. Як видно, тільки за останні декілька років трапилось немало конфліктів. У 1962 році країни вступили у запеклу прикордонну війну, в якій Індія зазнала поразки, а Китай окупував регіон Аксайчін у північному Кашмірі. Суперечка між двома країнами на східних кордонах Індії була викликана британською колонізацією, приєднанням штату Аруначал-Прадеш до Індії і відсутністю демаркації кордонів з Китаєм на протязі усього періоду британської колонізації Індійського субконтиненту. Що стосується конфлікту на західних кордонах Індії, то він пов’язаний з амбіціями двох країн в ісламському регіоні Кашмір, особливо після 1947 року. Варто відзначити, що через численні прикордонні суперечки обидві країни публікують абсолютно різні дані, навіть про довжину кордону між ними, яка складає майже чотири тисячі кілометрів. Що стосується подій 5 травня, то сили стикнулись на берегах озера Пангонг-Цо, розташованого на висоті 4334 метри над рівнем моря на Тибетському нагір’ї, внаслідок чого були поранені десятки солдатів з обох сторін. З того часу, на тлі триваючої ескалації, сторони нарощують сили у прикордонних районах. Китай вже відправив біля 5000 солдатів і бронетехніку у суперечливий прикордонний район у Ладакху. За даними газети «BusinessStandard», більше 5000 солдатів Національно-визвольної армії Китаю штурмом зайняли п’ять пунктів у регіоні Ладакх: чотири уздовж річки Галван і один біля озера Пангонг-Цо («DefenseAarabic» за 24.05.2020).

II

Останнє загострення між двома країнами трапилось після того, як Індія відокремила регіон Ладакх від Джамму і Кашміру. Китай розумів, що за відокремленням Ладакха від Джамму і Кашміра стоїть стратегічна мета — продовження інтенсивного протистояння з Китаєм, яке розгорілось з новою силою після приходу у 2014 році прем’єр-міністра Нарендри Моді у якості голови уряду, сформованого «Бхаратіяджанатапарті». У відповідь на заяву Аміт Шаха від 5 серпня 2019 року про намір Індії відокремити Ладакх, офіційний представник МЗС Китаю заявила: «В останній час індійська сторона в однобічному порядку вносить змінення у національне законодавство, що порушує територіальний суверенітет Китаю. Це неприпустимі методи, і вони не будуть мати ніякого ефекту». Прикордонні суперечки, які розгораються між двома країнами, стосуються двох гарячих точок. Перша — на східному кордоні Індії, де Китай намагається анексувати штат Аруначал-Прадеш площиною 90000 квадратних кілометрів, називаючи його Південним Тибетом, а Індія, відповідно, заперечує. Друга — Індія вимагає повернення земель, захоплених Китаєм у ході війни 1962 року на західних кордонах, тобто в ісламському регіоні Кашмір, а саме — напівпустельного району Аксайчін площею 43000 квадратних кілометрів і з невеликим населенням. Китай, зі свого боку, заперечує проти планів Індії і, більше того, претендує на великі території Кашміру. Сьогодні на західних кордонах китайські прагнення зосереджені на територіях кашмірського Ладакха, який межує з Аксайчіном, які були частиною древніх торгових шляхів Китаю, відомих як «Великий шовковий шлях».

III

Ладакх, в якому трапились нещодавні індійсько-китайські зіткнення, є ісламським регіоном і невід’ємною частиною Кашміру, де на протязі сторіч правив Іслам . Він відносився до штату Джамму і Кашмір, поки його не відокремили 31.10.2019. Регіон має невелику щільність населення, але вважається стратегічно важливим. Це найвище плато в Індії, і воно включає в себе верхню долину річки Інд. Розташований Ладакх між китайською фактичною лінією контролю (LAC) на сході і пакистанською фактичною лінією контролю (LOC) на заході. А на півночі регіону розташований перевал Каракорум. Примітно, що останнє поселення індійців перед перевалом Каракорум називається Даулат-Бег-Ольді, що з уйгурського перекладається як «місце, де загинула велика і багата людина». Вважається, що мова йде про Султана-Саід-хана, засновника і правителя Яркендського ханства, який у 938 році хіджри, що відповідає 1531 року, відкрив для Ісламу Ладакх і Кашмір. По поверненні у Яркенд у кінці 939 р.х. він серйозно захворів і загинув у місцевості, яка і отримала відповідну назву. Отож, це мусульманські землі, які опинились під контролем Індії, що нещодавно анексувала багатостраждальний Кашмір. Як Індія захопила Джамму, Кашмірську долину і Ладакх, так само ж Китай захопив Аксайчін і Транс-Каракорумський тракт. Усе це — ісламські регіони у Кашмірі. У той же час Пакистан контролює тільки Азад Кашмір і Гілгіт-Балтістан, які представляють собою менше третини території регіону. Азад Кашмір межує з регіонами, які знаходяться під індійською окупацією, у той час як Гілгіт межує з іншими регіонами, які заходяться під контролем Індії і Китаю. На тлі нинішнього стану слабкості мусульманських країн, зокрема — Пакистану, Індія заявляє про своє право на суперечливі райони Ладакха як частини регіону Джамму і Кашмір. У той же час Китай заявляє про своє право на ці райони, вважаючи їх частиною Сіньцзяна, тобто Східного Туркестану. Таким чином, дві немусульманські країни борються за право на ісламські регіони, у той час як Пакистан стурбований служінням Америці, а інші мусульманські країни просто мовчать.

IV

Китай приділяє регіону Ладакх, який знаходиться під контролем Індії, особливу увагу. На додаток до присутності буддистів, у регіоні розташовані два торгових шляхи, які досягають Центральної Азії. Це має велике значення для китайської стратегії «Новий шовковий шлях». Хоча у Китаю є інші шляхи у Центральну Азію, проте шлях через Ладакх — найкоротший і веде до важливих населених пунктів і ринків у Центральній Азії. Більше того, ці древні торгові маршрути закликані замінити довгі маршрути доставки китайських товарів із промислових центрів у східному Китаї у Пакистан для подальшого переправлення у порт Гвадар. При цьому треба враховувати, що даний проект є важливим економічним коридором, в який Китай інвестував десятки мільярдів доларів в останні роки. Тому при дослідженні конфлікту за Ладакх треба враховувати цю деталь у китайських прагненнях. Якщо б Китай хотів відкрити іншу прикордонну суперечку з Індією на східному кордоні через штат Аруначал-Прадеш, тоді не були б реалізовані переваги «економних коридорів», до яких він прагне у межах стратегії «Новий шовковий шлях», оскільки Китай бажає уникнути проходження шляхів через морські зони, контрольовані США, особливо Малаккська протока. Підозри відносно того, що Індія бере участь у політиці США по стримуванню росту Китаю, підкріплюються наступним:

1) Після пандемії коронавірусу Америка знайшла новий привід для того, щоб спричинити тиск на Китай. Вашингтон багато говорить про те, що Пекін повинен взяти на себе відповідальність за поширення вірусу . До нього приєднались інші країни, включаючи Індію, бажаючи провести спеціальне розслідування в Уханьському інституті вірусології. З іншого боку, внаслідок припинення деяких поставок із Китаю через появу вірусу, що вплинуло на виробництво у багатьох європейських і міжнародних підприємствах, з’явились вимоги припинення системи поставок через Китай. Через цю тенденцію, яка доповнюється зусиллями президента США повернути американські компанії, які працюють у Китаї, або, швидше, вивести їх із Китаю, Пекін, як ніколи до того, відчуває, що економіка країни опинилась під реальною загрозою .

2) Також на участь Індії в американській політиці вказують її спроби послабити китайську економіку. Генерал-лейтенант Вінод Бхатія, колишній генеральний директор індійських військових операцій, заявив, що Китай у глобальному масштабі втрачає вплив, і звинуватив його у поширенні коронавірусу. Він додав, що промислові компанії прагнуть покинути Китай, і це примушує Пекін намагатись відволікати увагу від кризи, викликаної вірусом . Генерал зазначив, що посткронавірусний світ стане чудовою можливістю для Індії («Anadolu» за 09.06.2020). Здається, що можливість, про яку говорять індійці — це переїзд іноземних компаній, особливо американських, із Китаю в Індію. Китай розуміє, що за розвитком індійського потенціалу, який дозволяє Індії протистояти китайській економіці, стоїть Америка. Саме вона підтримує індійську ядерну програму, щоб Індія стала ядерною країною, і надає їй привілейоване положення, пріоритет у торгово-економічних відносинах . Також Америка примусила Пакистан знизити напруженість у відносинах з Індією, що дозволило їй перемістити крупні військові сили, які десятиріччями були розташовані на кордоні з Пакистаном, на кордон з Китаєм. Це — не нова політика Сполучених Штатів у відношенні Індії, оскільки вона триває вже багато років. Сьогодні Америка додала до цього участь Індії у виведенні крупних іноземних компаній із Китаю і створення для них альтернативи у сусідній країні. Тобто вона втягує Індію у завдання шкоди китайській економіці.

3) Варто відзначити, що з військової точки зору Китаю вдалось значно розвити свою армію, ставши у цій області другою країною у світі після США з військовим бюджетом у 261 млрд. доларів на 2019 рік. На військову сферу Китай витрачає більше, аніж Росія, Британія і Франція разом узяті. Хоча Індія по військовим витратам у 2019 році уперше стала третьою країною після Китаю, збільшивши військовий бюджет до 72 млрд. дол., але можливості її озброєних сил усе іще невеликі порівняно з військовими можливостями Народно-визвольної армії. Різний рівень військових можливостей двох країн примушує Індію тисячу разів подумати, перш ніж почати обширні битви з Китаєм, на відміну від того, що було у 1962 році. Цей висновок напрошується, незважаючи на той факт, що Індія має велику перевагу у звичайних озброєннях у зоні нещодавнього конфлікту у Ладакху, тим більше, що багато підрозділів її армії розташовані у кордонів з Пакистаном, тобто поруч з зоною конфлікту, на відміну від Китаю, чиї армії іще не сконцентровані у цьому регіоні . Ця реальність військових можливостей обох країн у зоні конфлікту підтверджується дослідженням, підготовленим Гарвардським університетом США, яке було опубліковане на сайті «HuffPostArabi» 31.05.2020. Проте після наявних зіткнень Китай мобілізував додаткові військові частини і почав нарощувати військові сили у західних кордонів Індії.

4) Індійсько-китайський конфлікт 2017 року на східному кордоні врегульований після зустрічі прем’єр-міністра Індії Нарендри Моді і президента Китаю Сі Цзіньпіна у 2018 році. Два лідера провели свій перший неформальний саміт в Ухані у квітні 2018 року, і під час цієї зустрічі Сі прийняв запрошення Моді відвідати Індію для другої зустрічі («Euronews» за 09.12.2020). Проте останній конфлікт співпав з зусиллями США по підриву стабільності Китаю, що створює додаткові складності на шляху рішення індійсько-китайських протиріч. Ці нові складності, які адміністрація Трампа створює навколо Китаю повністю зрозумілі для Пекіну. Тому президент Китаю Сі Цзіньпін заявив, що Пекін активізую свою підготовку до озброєних зіткнень і покращує свої можливості по виконанню військових задач, незважаючи на вплив пандемії на національну безпеку («Sputnik» за 26.05.2020). навіть якщо у цій заяві не говориться конкретно про Індію, проте Пекін відчуває велику загрозу, спостерігаючи за намірами Америки покласти на нього відповідальність за поширення коронавірусу. Тому Китай хоче продемонструвати свої військові можливості, показавши готовність до будь-якого військового маневру проти нього, включаючи союзників Америки у регіоні, таких як Індія. Китай як нібито посилає повідомлення своїм найближчим ворогам — не співпрацювати з Америкою, інакше китайська армія здатна нанести їм великих збитків. На початку квітня 2020 року міністерство державної безпеки Китаю опублікувало звіт, в якому прохає Пекін підготуватись до військової конфронтації і розкриває серйозність американських намірів проти Китаю. З іншого боку, спостерігається різкий ріст військових витрат в Індії, які у 2019 році уперше досягли позначки у 72 мільярди доларів, а також стали помітні крупні збройні угоди, які проводить індійська армія. Усе це становить пряму загрозу для Китаю, і він переконаний, що Індія є вістрям американського списа проти нього. До того ж інфраструктурні проекти Індії у суперечливих прикордонних районах з Китаєм в поєднанні зі зростаючою озброєністю викликають в Китаї усе більшу стурбованість щодо майбутнього їх відносин.

V

Що стосується американської позиції по нещодавньому прикордонному конфлікту між Індією і Китаєм, то вона, безумовно, підтримала Індію. Еліс Уеллс, перший заступник помічника держсекретаря США по справам Південної і Центральної Азії, публічно розкритикувала Китай за дії у Ладакх і зв’язала їх з провокаціями Пекіну у Південно-Китайському морі («CNN-News18» за 21.05.2020). Аналогічним чином Голова Комітету Палати представників по іноземним справам Еліот Енгель виступив з заявою: «Я надзвичайно стурбований триваючою китайською агресією уздовж фактичної лінії контролю на кордоні Індії і Китаю. Китай знов показує, що хоче залякувати своїх сусідів, а не вирішувати суперечки згідно міжнародному праву... Я наполегливо закликаю Китай поважати ці норми, використовувати дипломатію і існуючі механізми для вирішення прикордонних питань з Індією» («ForeignAffairs» за 01.06.2020). Більше того, Америка намагається використати у своїх інтересах ці прикордонні суперечки у якості козирної карти проти Китаю, щоб спричиняти тиск на нього, обмежити розширення його впливу у регіоні, займати його увагу регіональними конфліктами, шантажувати у торговій війні і втручатись у внутрішні справи. Ось чому президент Трамп запропонував посередництво між Індією і Китаєм після нещодавнього конфлікту між ними. Мета США — контролювати рішення між двома сторонами у своїх інтересах. У понеділок 25.05.2020 Трамп написав у своєму «Twitter»: «Ми проінформували Індію і Китай, що США готові, хочуть і можуть виступити посередником чи арбітром у вирішенні їх спалахнувшої територіальної суперечки» («Alhurra» за 27.05.2020). Китай одразу виразив незгоду вустами офіційного представника МЗС КНР Чжао Ліцзяня, який заявив, що дві країни не хочуть, щоб їх протиріччя вирішувала третя сторона («Anadolu» за 09.06.2020).

VI

Тим не менш, Америка не заспокоїлась і продовжила свою активність у регіоні, який вважається одним із найважливіших регіонів світу для неї. Вона продовжила протидіяти Китаю, намагаючись стримати його ріст і прямо чи опосередковано протистояти йому у Південно-Китайському морі. Але Америка більше не може вести війни скрізь і зберігати свій зростаючий вплив у багатьох регіонах світу без допомоги регіональних і місцевих сил, які діяли б у її інтересах. Пандемія коронавірусу показала, що Америка нездатна справитись з кризами, які розоряють її . І проблема загострилась після того, як білий поліцейський задушив темношкірого громадянина США, у зв’язку з чим піднялось питання расової дискримінації. Поряд з цим Китай зберігає статус регіональної держави. Таким чином, у досягненні своїх інтересів і збереженні свого впливу Америка стала більш залежною від інших країн, аніж до того. Америка працювала над тим, щоб привести своїх агентів в Індії до влади і щоб вони завжди працювали в інтересах Сполучених Штатів. Усіма зусиллями вона прагнула привести до влади проамериканську «Бхаратіяджанатапарті». Таким чином, ця партія уперше під головуванням Ваджпаі прийшла до влади і в Індії і правила з 1998 року по 2004 рік. Потім вона програла «Індійському національному конгресу». Проте у 2014 р. вона знов перемагає на виборах і займає владу по сьогоднішній день. З того року Америка почала використовувати Індію проти Китаю . Для того, щоб Індія могла грати відведену їй роль, Америка нейтралізувала Пакистан і примусили його відійти від конфлікту з Індією, щоб остання присвятила себе конфлікту з Китаєм. Так ми стали свідками безпрецедентних поступок правителів Пакистану, коли Індія 18.08.2019 об’явила окупований Кашмір частиною Індії. У відповіді на питання 18.08.2019 року ми писали: «Америка розуміє, що напруженість навколо Кашміру між Індією і Пакистаном послаблює протистояння індійського субконтиненту Китаю. Щоб зняти цю напруженість, Сполучені Штати почали процес нормалізації відносин між Індією і Пакистаном. Мета нормалізації полягала у тому, щоб не допустити індійсько-пакистанських зіткнень у боротьбі за Кашмір і направити їх зусилля на співпрацю зі Сполученими Штатами у протистоянні росту Китаю. Америка вважає, що, приєднавши Кашмір до Індії і спричинивши тиск на режим у Пакистані, щоб запобігти військовому сценарію, а також направивши проблему у русло діалогу, вона зможе закрити питання і запобігти військовому конфлікту між двома країнами. Подібним чином вона діє у відношенні уряду Аббаса у Палестині і арабських країн навколо неї, які не вступають у військовий конфлікт з сіоністським утворенням, тоді як сіоністи продовжують приєднувати собі будь-які території Палестини, які захочуть». Правителі Пакистану зобов’язались це зробити, як заявив прем’єр-міністр Імран Хан: «Уряд відповість відповідним чином уряду Індії, якщо він почне напад на Пакистан» («Anadolu» за 30.08.2020). Тобто уряд Пакистану не має намір відповідати на анексію Кашміру. Через місяць він заявив: «Голова пакистанських військових сил Баджва запевнив, що армія готова протистояти Індії у випадку нападу на Вільний Кашмір» («GeoNews» за 26.12.2019). Іншими словами, пакистанська армія готова протистояти Індії у випадку нападу на Азад-Кашмір, а не для звільнення регіону Джамму і Кашмір від Індії.

VII

Що стосується Пакистану, який підтримує міцні відносини з Китаєм, то він ніколи не об’явить про права на регіон Аксайчін, який Китай окупував у Індії і який є частиною Кашміру. Він також не буде претендувати на кашмірський регіон Ладакх, який перебуває під контролем Індії і оскаржується Китаєм. Пакистан, який зазвичай радів індійсько-китайським конфліктам, очікуючи перемогти Китаю над заклятим ворогам пакистанців, цього разу мовчить («CNN-News18» за 26.05.2020). Ця мовчанка накрила навіть пакистанські ЗМІ, які не виражають свою позицію по цьому конфлікту, як це було раніше. Цій мовчанці немає іншого пояснення, окрім тиску з боку США. Америка хоче, щоб Індія відчувала себе комфортно у відносинах з Пакистаном і не відчувала ніякої загрози, наприклад, якщо пакистанська армія очікувала б миті, коли Індія вступить у війну з Китаєм. Уся ця метушня з Пакистаном відбувається заради однієї мети — щоб Індія перемістила більше армій від пакистанського кордону до кордону з Китаєм. Так Індія закріпила б свої позиції, щоб спричиняти тиск на Китай і розсіювати силу китайської армії, яка сконцентрувалась у регіоні Китайського моря. Подібна ситуація послаблює Китай навіть без війни, оскільки його військові ресурси діляться між підготовкою до протистояння з Індією на південному заході і підготовкою до протистояння з крупними ворогами на морях, а саме — з військово-морськими силами США і Японією, яка також нарощує свої сили проти Китаю.

VIII

При усьому цьому мусульмани регіону Кашмір відчувають, що їх землі стали об’єктом конфлікту між двома немусульманськими державами, кожна із яких хоче контролювати і грабувати їх, у той час як Пакистан і решта мусульманських правителів займають позицію стороннього глядача. Більше того, Пакистан переслідує кашмірські озброєні угрупування на своїй території, щоб убезпечити від них Індію. Така реальність Пакистані та індійсько-китайського конфлікту сильно послаблює моральний стан мусульман Кашміру. Після того, як Кашмір протистояв індійській окупації і отримував величезну підтримку з боку пакистанської армії, сьогодні він стикнувся з двома крупними немусульманськими країнами без якої-небудь підтримки з боку Пакистану, який покидає поля битв з Індією, підкоряючись вказівкам Америки.

Боляче бачити, що конфлікт між Індією та Китаєм пов’язаний з розділенням ісламських регіонів, особливо Кашміру і його околиць. Індія вимагає повернення земель, які Китай захопив у ході війни 1962 року на західному кордоні, а саме — район Аксайчін, який є частиною ісламського регіону Кашмір. Китай вимагає повернення деяких територій кашмірського регіону Ладакх, що межує з Аксайчіном, вважаючи його частиною Сіньцзяна, тобто ісламського Східного Туркестану. Дві немусульманські країни борються за ісламські регіони, у той час як Пакистан уперто служить Америці і примушує замовчати решту мусульман. Ісламський світ страждає від тяжкого життя тільки по одній причині... Правду сказав Аллах:

وَمَنْ أَعْرَضَ عَنْ ذِكْرِي فَإِنَّ لَهُ مَعِيشَةً ضَنْكاً وَنَحْشُرُهُ يَوْمَ الْقِيَامَةِ أَعْمَى ، قَالَ رَبِّ لِمَ حَشَرْتَنِي أَعْمَى وَقَدْ كُنْتُ بَصِيراً ، قَالَ كَذَلِكَ أَتَتْكَ آيَاتُنَا فَنَسِيتَهَا وَكَذَلِكَ الْيَوْمَ تُنْسَى

«А хто відвернеться від Мого Нагадування, на того чекає тяжке життя, а у День воскресіння Ми воскресимо його сліпим. І скаже він: «Господи! Чому Ти воскресив мене сліпим, якщо раніше я був зрячим?».Аллах скаже: «Ось так! Наші знамення явились до тебе, але ти забув їх. Таким же чином сьогодні ти сам будеш забутий» (20:124–126).

Порятунок мусульман — у слідуванні аятам Корану і хадісам Посланця Аллаха ﷺ і у встановленні Праведного Халіфату, який поверне мусульманам джихад, велич і захист. Повідомляється від Абу Хурайри (р.а.), що Посланець Аллаха ﷺ сказав:

الْإِمَامُ جُنَّةٌ يُقَاتَلُ مِنْ وَرَائِهِ وَيُتَّقَى بِهِ

«Імам — це щит, за яким б’ються і яким захищаються» (Бухарі, Муслім).

 

30 Шавваля 11441 р.х.
21.06.2020 р.