Питання: Президент Азербайджану Ільхам Алієв, звертаючись у неділю 4 жовтня до нації, заявив, що Вірменія повинна надати графік виведення вірменських озброєних сил с регіону Нагорного Карабаху, перш ніж вступить у силу режим припинення вогню, відкритого біля тижня тому назад по ворожим позиціям.
«Сьогодні звільнення Джебраіла від окупації повинно стати уроком для Вірменії та її покровителів», — заявив голова Азербайджану (див. «AlJazeera», за 05.10.2020). Запеклі зіткнення між Азербайджаном і Вірменією почались вранці 27 вересня 2020 року. Подібної ескалації конфлікту не спостерігалось з миті припинення вогню у 1994 році, хоча час від часу вони спалахували у виді локальних чи повномасштабних боїв, як це трапилось у 2016 році. В усіх попередніх зіткненнях Туреччина не підтримувала Азербайджан військовим шляхом. Проте цього разу Туреччина заявила про свою підтримку Азербайджану. По усій видимості, Туреччина переслідує певні цілі! Що це за цілі? І чому Туреччина втрутилась у цей конфлікт? Якою є позиція Мінської групи, особливо трьох головних учасників — США, Росії і Франції? Заздалегідь вдячний.
Відповідь:
Для точного розуміння суті того, що відбувається, розглянемо наступні обставини:
1 — Азербайджан звинуватив Вірменію в нападі на свої землі вранці 27 вересня 2020 року. Міноборони Азербайджану зробив заяву: «Внаслідок інтенсивного обстрілу супротивником мирне населення понесло втрати вбитими і пораненими. Об’єктам громадянської інфраструктури була завдана серйозна шкода». Також повідомляється, що було «прийнято рішення почати операцію контрнаступу військ по усьому фронту». Азербайджан заявив про знищення «12 одиниць зенітно-ракетних комплексів «Оса» підрозділів протиповітряної оборони Вірменії» (див «AlJazeera», за 27.09.2020).
Парламент Азербайджану ухвалив проголошення військового положення у деяких регіонах своєї країни, а саме — у районах безпосереднього зіткнення. З іншого боку, Вірменія об’явила військове положення і поширила фотографію монаха з кулеметом, у якого звисає з шиї символ многобожжя — хрест, на знак хрестового походу проти мусульман. Прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян виразив позицію своєї країни у зверненні: «Азербайджан об’явив війну усьому вірменському народу».
Пашинян не виключає, що ескалація у регіоні виходить за кордони регіону і загрожує міжнародній безпеці. «Агресивна поведінка Туреччини дає серйозний привід для занепокоєння. Подібна позиція чревата катастрофічними наслідками для Південного Кавказу і суміжних регіонів», — сказав політик. Пашинян настирливо попросив міжнародну спільноту спричинити тиск на Туреччину,щоб остання не втручалась у палаючий з 1991 року конфлікт між Баку і Єреваном в Карабахському регіоні (див. «AlJazeera» за 27.09.2020).
2 — Азербайджан показав, що цього разу усе серйозно і що війна буде вирішальною. 30 вересня 2020 року президент Азербайджану Ільхам Алієв заявив:
«Переговори по врегулюванню конфлікту не дали результатів, і у закликах до діалогу немає необхідності. Наша справа права, ми хочемо відновити територіальну цілісність, і ми це зробимо. Азербайджанська армія, провівши успішну операцію, звільнила стратегічні висоти від окупантів, звільнила від окупації декілька населених пунктів. І ніхто більше не зможе нас видворити із цих земель. У нас є одна умова — вірменські війська повинні беззаперечно, повністю і негайно покинуть наші землі. Якщо уряд Вірменії виконає її, то бої зупиняться …» див. «AlJazeera» чи «RussiaToday» за 30.09.2020
По усі видимості, Алієв упевнений у підтримці Туреччини, вважаючи її щирою і тією країною, яка підтримає його у звільнені азербайджанських земель.
3 — Незадовго до останньої ескалації конфлікту трапились зіткнення між сторонами 12 липня 2020 року, які тривали до 16 липня, а потім припинились. Обидві сторони понесли втрати. Потім Туреччина уперше направляє в Азербайджан наземні і військово-повітряні сили для участі у повномасштабних військових вченнях між двома країнами,які 29.07.2020 і тривали біля двох тижнів. Туреччина почала демонструвати свою турботу і підтримку Азербайджану, зокрема — відносно окупованих вірменами земель Азербайджану.
Раніше нічого подібного не відбувалось, хоча з миті проголошення припинення вогню у 1994 році між двома сторонами час від часу траплялись спорадичні сутички. Останні серйозні зіткнення мали місце з початку квітня по 26 квітня 2016 року. Тоді Туреччина залишалась у стороні і не втручалась у проблеми Азербайджану, а тільки виразила у лиці свого президента Ердогана співчуття тим, хто загинув при зіткненнях, заявивши про свою готовність підтримувати Азербайджан і нічого істотного не запропонувала. На ту мить обставини вимагали від Туреччини взаєморозуміння з Росією, а не зіткнення.
Америка хотіла, щоб ці дві держави об’єднались з метою збереження проамериканського режиму правління у Сирії і нанесення удару по сирійцям, які повстали проти режиму Асада, щоб запобігти поверненню Ісламу до влади. Тим більше, що вірмени піднялись проти Азербайджану у лютому 1988 року при підтримці Росії і об’явили про свій контроль над Нагорним Карабахом у 1991 році, проголосивши там свою незалежну республіку.
Війна тривала до 1994 року. Азербайджан втратив 13% своєї території, у, в т.ч. — Карабахський регіон, який складається із 5 провінцій, а також 5 інших провінцій на заході країни на додаток до значної частини провінцій Агдам і Фазулі. Більше мільйону мусульман із числа жителів цих районів було вигнано із своїх домів. Як тоді, так і сьогодні російська армія має пряме втручання у конфлікт і підтримує Вірменію — маленьку по своїй площі і чисельності населення країну порівняно з Азербайджаном.
4 — Туреччина цікавиться азербайджанським питанням в силу свого обертання у геополітичній орбіті Америки і виконання велінь Білого дому. Туреччина підписала з Вірменією 10 жовтня 2009 року в швейцарському місті Цюріх всеохоплюючу мирну угоду, яка передбачає визнання нинішніх кордонів між двома країнами, відкриття цих кордонів, встановлення дипломатичних відносин, обмін послами, відкриття консульств, а також розвиток всебічних відносин, регіональну і міжнародну співпрацю і врегулювання регіональних і міжнародних конфліктів мирними засобами згідно з міжнародними правилами і законами, боротьбу з тероризмом, розвиток демократії у регіоні, створення і розвиток діалогу для наукового вивчення історичних документів і джерел з метою рішення проблеми ствердження вірмен про геноцид вірменського народу.
Варто відзначити, що раніше Ердоган відмовлявся нормалізувати відносини з Вірменією до виведення вірменських військ з окупованих азербайджанських земель в Карабаху і навколо нього. Ця угода була укладена за прямим проханням колишнього президента США Обами, який здійснив візит у Туреччину 6 квітня 2009 року, щоб вирішити суперечку між Туреччиною і Вірменією і найти мир між ними після того, як у 1993 році відносини між двома сторонами були перервані, а кордони зачинені. Ердоган виконав прохання Обами і підписав всеосяжну мирну угоду з Вірменією. Не стали перешкодою цьому підписанню ані питання Азербайджану, ані вірменська окупація азербайджанських земель, ані проблема біженців, чисельність яких склала біля одного мільйону азербайджанських мусульман. Державний департамент США об’явив, що дане підписання є історичною подією за участю Америки!
5 — У той час Азербайджан піддав критиці підписання подібної угоди до самого виведення вірменських військ з окупованих азербайджанських земель. Азербайджан почав вимагати від Туреччини виконання своїх колишніх обіцянок,згідно яким вони не повинні відкривати кордони і не встановлювати нормальні відносини з Вірменією, поки остання не покине окуповані землі. На сайті щоденної незалежної арабської онлайн-газети «Elaph» за 10 жовтня 2009 року було опубліковано наступне: «Міністри закордонних справ Туреччини і Вірменії підписали у суботу ввечері у Цюріху (Швейцарія) двобічні угоди по нормалізації відносин між двома сторонами. Два міністри, Едвард Налбандян і Ахмед Давутоглу, простягнули один одному руки після підписання».
Філ Гордон, помічник державного секретаря по європейським справам і справам Євразії, сказав: «У цей вечір (суботу) ми брали участь в історичній події». Гордон знаходився у супроводі держсекретаря США Хілларі Клінтон, яка прибула в Лондон у межах п’ятиденного туру по шести містам Європи.
Перед своїм прибуттям у Лондон Клінтон брала участь у Цюріху (Швейцарія) у церемонії підписання вірменсько-турецьких домовленостей … Високопосадовий американський чиновник сказав, що Обама «з ентузіазмом ставиться до угоди і вважає її «великим проривом уперед ». У свою чергу, Азербайджан наступного дня засудив угоду про нормалізацію відносин між Вірменією і Туреччиною і попередив, що відкриття турецько-вірменських кордонів в однобічному порядку поставить під питання можливість побудови миру і стабільності у регіоні. «Нормалізація відносин між Туреччиною і Вірменією до виведення військ з окупованих азербайджанських територій входить у пряме протиріччя з інтересами Азербайджану і затьмарює дух братських відносин між Азербайджаном і Туреччиною, побудованих на глибоких історичних коріннях», — говориться в заяві МЗС Азербайджану (див «Elaph» за 10.10.2009).
6 — Туреччина під керівництвом Ердогана намагалась акуратно, без зайвих дій обдурити Азербайджан. Адже при підписанні угоди Туреччина не поставила ніяких умов про ухід вірменських військ із Карабаху, а навпаки, підписала її як є. Проте через дев’ять років, у березні 2018 року під тиском Росії Вірменія офіційно анулювала угоду через те, що остання перебуває під російським впливом. Врешті решт, Америка упустила можливість відібрати Вірменію у Росії за допомогою цієї угоди з Туреччиною. Більше того, Росія підсилила свій вплив у Вірменії і збільшила ракетний арсенал на своїй військовій базі у Гюмрі у Вірменії.
Потім, 23 грудня 2015 року, Росія підписала угоду про створення спільної регіональної системи протиповітряної оборони з Вірменією і розгорнула ескадрилью літаків МіГ-29, а також розташувала тисячі солдатів, бронетехніки, системи ПВО і ПРО великої дальності С-300, а також ПВО середньої дальності —ЗРК «Куб». Також Росія прийняла рішення приєднати Вірменію до Митному союзу Євразійської економічної ради, що і відбулось 2 січня 2015 року, поряд з Білорусією, Казахстаном і Киргизстаном,які перебували ЄАЕС. Ці країни, у т.ч. — Вірменія, стали ринком збуту російської продукції під видом вільного переміщення товарів і послуг в усіх сферах. ВВП цього ринку по паритету купівельної спроможності складає більше $5 трлн., і більша частина його припадає на частку Росії.
7 — Після усього цього Америка почала шукати інші шляхи зміцнення свого впливу в Азербайджані і послаблення там російського впливу, а потім увійти і у Вірменію. Америка доручила Туреччині зміцнити свої військові, економічні і політичні відносини з Азербайджаном, щоб підсилити американський вплив і спричинити тиск на Вірменію, щоб остання відкрила двері перед американським впливом. Потім, у липні 2020 року, трапились зіткнення, які нібито навмисно підіграли Туреччині, щоб та скористалась ними у якості приводу для військового втирання і відправки озброєних сил для проведення спільних навчань. Далі послідували останні запеклі зіткнення і проголошення обома сторонами військового положення. Одразу після цих зіткнень президент Туреччини Ердоган 27 вересня 2020 року написав у своєму аккаунті у «Твіттері»: «Міжнародна спільнота, яка не зуміла дати необхідну і достатню реакцію на провокації і агресію Вірменії,у черговий раз демонструє подвійні стандарти. Співголови Мінської групи ОБСЄ, які проявляють халатність на протязі 30 років, на жаль, дуже далекі від пошуку рішень».
Ердоган зазначив: «Встановлення миру у регіоні можливе лише з уходом вірменських військ з окупованих у 1992 році азербайджанських земель. Туреччина буде продовжувати підтримувати дружній і братський Азербайджан» (див. tr.agency за 28.09.2020). Проте Ердоган вирішив, що люди забули! Він зробив вигляд, що вони забули, як він знехтував усім цим раніше і закрив очі на усе, коли підписував вищезгадану мирну угоду з Вірменією у 2009 році, щоб вислужитись перед Америкою, не вимагаючи виведення вірменських військ з азербайджанських земель. Тому він не торкнувся цієї теми і не промовив про це ані слова.
8 — Коли Вірменія анулювала цю угоду через дев’ять років після її підписання, що позбавило Америку можливості увійти у Вірменію, Ердоган знов почав вимагати виведення вірменських військ з окупованих земель. Він розкритикував свого «дорогого друга » — так назвав Ердоган Путіна — і французького президента Макрона. «Я розмовляв про це з президентом Росії Володимиром Путіним і президентом Франції Емманюелем Макроном, але безрезультатно», — сказав голова Туреччини (див. tr.agency за 01.10.2020). При цьому він також піддав критиці свого «друга і союзника», як називає Ердоган Трампа. І як він міг критикувати Трампа, коли той верховодить усіма поточними подіями за лаштунками,а, швидше, у відкриту?! Навіть якщо Америка і прикривалась різноманітними дипломатичними прийомами, усе ж таки її дії очевидні для кожної людини зі здоровим глуздом, Про це свідчить заява президента США Трампа на прес-конференції ввечері 27 вересня 2020 року.
Голова Білого дому вказав на те, що США можуть розглянути заходи, прийняття яких зупинить ескалацію насильства між Вірменією і Азербайджаном. «Америка буде старатися зупинити ескалацію конфлікту між Вірменією і Азербайджаном. Ми пильно стежимо за цим. У нас хороші відносини у тому регіоні. Подивимось, чи зможемо ми це (загострення, — ред.) зупинити», — підкреслив Трамп (див «AlJazeera» за 27.09.2020). Іншими словами, він зупинить це, коли вважатиме необхідним. Трамп не сказав, що докладе усіх сили своєї країни заради спричинення тиску на обидві сторони у пошуку рішення, а навпаки, він сказав: «Подивимось, чи зможемо ми це зупинити». І ця заява голови головуючої наддержави, яка при бажанні може використати усю свою політичну вагу і спричинити тиск!
В заяві Держдепартаменту США говориться, що Вашингтон найрішучішим чином засуджує останню ескалацію насильства в зоні карабахського конфлікту, що заступник держсекретаря Стівен Біган закликав міністрів закордонних справ Азербайджану і Вірменії спонукати обидві сторони до негайного припинення бойових дій.
«Ми настирливо закликаємо сторони працювати з співголовами Мінської групи, щоб якомога швидше повернутись до змістовних переговорів, — заявив прес-секретар Держдепартаменту додавши: — Будучи співголовою Мінської групи ОБСЕ, Сполучені Штати як і раніше схильні до надання допомоги сторонам у досягненні мирного і сталого врегулювання конфлікту» див. «AlJazeera» за 27.09.2020
Як видно, Америка урівняла азербайджанську сторону з вірменською у вимозі припинити бойові дії, оскільки Америка націлена на підсилення свого впливу у цих двох країнах і послаблення чи усунення російського впливу у цілому. Усе це вказує на те, що Америка вдоволена діями Туреччини і що остання почала рухатись у бік Азербайджану по вказівці самого Вашингтону. У протилежному випадку прес-секретар президента Туреччини Ібрагим Калін зв’язався 29 вересня 2020 року з радником національної безпеки США Робертом О'Брайеном, як повідомляє агентство «Anadolu», і вони обговорили азербайджансько-вірменський конфлікт, якщо не вважати Америку головним ініціатором подій, що відбуваються?
9 — Більше того, Ердоган і його офіційні особи стверджують, що вони ведуть переговори про виконання несправедливих резолюцій Ради Безпеки ООН і рішень Мінської групи, створеної ОБСЄ (Організації по Безпеці і Співпраці в Європі) у 1992 році, і її лідерами — Америкою, Росією і Францією, незважаючи на те, що ці рішення були прийняті на користь вірмен і забезпечують припинення вогню у благо їм. Усе це підтверджує, що існують деякі навмисні дії, націлені на загострення ситуації, щоб перейти до політичних і дипломатичних дій у якості важеля тиску, як того хоче Америка. Тому часто війни стають засобом просунення політичних і дипломатичних дій і пов’язані з американськими інструкціями. Так усі сторони почали закликати до переговорів і пошуку політичного рішення проблеми і виконанню рішень Ради Безпеки.
Офіційні особи Туреччини неодноразово виступали з заявами на підтримку Азербайджану на підґрунті прийнятого рішення проблеми згідно з резолюціями Ради Безпеки ООН. Під час свого візиту у Азербайджану в Анкарі міністр закордонних справ Чавушоглу заявив: «Резолюції ООН, Ради Європи і ОБСЄ з питання територіальної цілісності і єдності Азербайджану наявні. Вірменія повинна вивести війська з окупованих земель Азербайджану. Без деокупації проблему не вирішити» (див. «Аль-Джазіра» за 29.09.2020). Але відомо, що ці резолюції не зачіпають Карабахські висоти повністю, а зовсім інші землі, що свідчить про змову у відношенні Азербайджану.
10 — Росія стоїть за Вірменією — маленькою по своїй площі і чисельності країною порівняно з Азербайджаном. Росія фінансує і підтримує Вірменію озброєнням, технікою та усім необхідним для захисту. Вірменія входить у склад очолюваної Росією організації — ОДКБ (Організація Договору про колективну безпеку). Росія має велику військову присутність у Вірменії. Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров під час телефонної розмови зі своїм вірменським колегою Зограбом Мнацаканяном виразив серйозну занепокоєність у зв’язку з триваючими широкомасштабними бойовими діями на лінії зіткнення у Карабаху, отримуваної інформації про вбитих і поранених,і підкреслив необхідність якнайшвидшого припинення вогню» (див «Sputnik» за 27.09.2020). Це свідчить про підтримку Росією Вірменії проти Азербайджану. Коли Туреччина засуджує Вірменію, вона повинна засуджувати і Росію — головного гравця, який нав’язує там свій вплив і захищає Вірменію.
Адже Вірменія ніколи не наважилась би на агресію, якщо б не підтримка Росії, а підтримуючий ворога — рівнозначний ворогу. Проте Туреччина під керівництвом Ердогана вибудовує найкращі відносини з російським ворогом і об’єднується з ним у Сирії проти мусульманського сирійського народу, який повстав проти злочинного режиму на чолі з Башаром Асадом. Між тим, у геополітичній грі з Росією Туреччина є пішаком, якого Америка готова пустити у розхід заради своїх американських інтересів. Проте Росії непросто піти на поступки у життєво важливому для неї регіоні, як це трапилось в Україні у Грузії. Отож, конфлікт не буде вирішений сьогоднішньою битвою. Швидше усього, у хід підуть політичні і дипломатичні дії, бо вони більш ефективні у тому, щоб обдурити Росію.
11 — Що стосується присутності Франції там, то це інша справа. Франція не має ніякого впливу ані у Вірменії, ані у Азербайджані. Вона лише старається представити себе в образі наддержави і зберегти своє членство в Мінській групі, яка була сформована 1992 році згідно з рішенням ОБСЄ — Організації по безпеці і співпраці в Європі — по пошуку шляхів мирного врегулювання азербайджансько-вірменського конфлікту і повного припинення вогню у регіоні Нагорного Карабаху.
Франція виступає проти Туреччини, яка перешкоджає європейському (а точніше, французькому) впливу на Близькому Сході в силу того, що Туреччина обертається у геополітичній орбіті Америки. «Я помітив політичні заяви Туреччини (на користь Азербайджану — ред.), які вважаю необачними і небезпечними», — сказав Макрон на прес-конференції у Латвії, де він перебував з візитом. «Франція як і раніше надзвичайно занепокоєна войовничими посланнями, які Туреччина зробила в останні часи і які по суті, знімають будь-які заборони для Азербайджану на відвоювання Нагорного Карабаху. І ми цього не приймемо», — підкреслив Макрон (див. «Reuters» за 30.09.2020).
Між тим, міністр закордонних справ Туреччини Мевлют Чавушоглу, згідно інформаційному агентству «Anadolu», коментуючи слова Макрона, заявив: «Солідарність Франції з Вірменією — фактично карт-бланш Єревану на окупацію Азербайджану» (див. «Anadolu» за 30.09.2020). Франція намагається виступити у якості «чесного» посередника, зайнявши суперечливу позицію. Вона не справляється з політичними маневрами, її позиція завжди обнажається, а якщо намагається приховати, то спливають протиріччя.
У повідомленні, опублікованому після зіткнень, прес-секретар МЗС Франції Агнес фон дерМуль заявив:
«Франція глибоко занепокоєна триваючими повномасштабними зіткненнями в Нагорному Карабаху і повідомленнями серед громадянського населення. Париж закликає до негайного припинення бойових дій і відновленню діалогу. Як співголова Мінської групи ОБСЄ по пошуку шляхів мирного врегулювання карабахського конфлікту, Франція підтвердила свої зобов’язання по припиненню озброєного протистояння у регіоні на основі міжнародного права» див. «Sputnik» за 27.09.2020
У той же час, Францією завжди рухає ненависть до Ісламу і мусульманам. Будь то всередині країни, як з питанням свобод, які вона спочатку гарантує мусульманам, а потім обмежує, займаючи відкриту суперечливу позицію, або за її межами. Франція бере на себе зобов’язання рішення проблем вірмен та інших християн, щоб використати їх і утвердити там свій вплив. І їй це легко вдається зробити. Так Франція обманула вірмен під час Першої світової війни і підбурювала їх проти Османської держави, яка сторіччями добре ставилась до них, вважаючи їх своїми громадянами. Париж пообіцяв їм батьківщину в Анатолії, а в обмін на це вони зрадили Османську державу і вбили багатьох мусульман за намовою французів. Хоча вірменам краще було б залишатись під покровительством держави Ісламу, яка справедливо ставилась до них і не використовувала їх, як це роблять Франція та інші колоніальні держави.
12 — Що стосується резолюцій Ради Безпеки ООН, виконання яких вимагають держави, включаючи саму Туреччину, то вони не стосуються Карабахського регіону, який був окупований вірменами з подальшим проголошенням його республікою.
— Перша резолюція Ради Безпеки ООН була прийнята 30 квітня 1993 року під №822. У ній вимагалось негайне припинення усіх військових дій і ворожих актів з метою встановлення міцного припинення вогню, а також негайного виведення усіх окупуючих сил із Кельбаджарського району та інших нещодавно окупованих районів Азербайджану. Як видно, у резолюції мова не про окупований регіон Карабаху. У тому ж році були прийняті і інші резолюції, що підтверджують це рішення.
— 29 липня 1993 року була прийнята резолюція під №853, яка підтвердила попередні резолюції і засудила захоплення Агдамського району та усіх інших нещодавно окупованих районів Азербайджану, вимагаючи негайного повного і беззаперечного виведення окупаційних сил, які беруть участь у конфлікті, і настирливо закликаючи уряд Вірменії прожувати спричиняти свій вплив з метою забезпечення дотримання вірменами нагорно - карабахського регіону Азербайджану положень резолюції 822 (1993 г.).
—14 жовтня 1993 року була прийнята резолюція під №874, що підтверджує мирний процес між двома сторонами і закликає прийняти оновлений графік прийняття невідкладних заходів. Азербайджан відхилив її через те, що резолюція пов’язувала ухід вірменських військ, які знаходяться у в Карабаху, із окупованих азербайджанських земель зі скасуванням ембарго, введеного у відношенні Вірменії. Уряд Азербайджану виразив своє невдоволення обходженню з ним як з переможеною стороною і тим, що оновлений графік включив в себе пропозиції, пов’язані з виведенням військ з нещодавно окупованих територій, усуненням усіх перешкод для комунікацій і транспорту та іншими питаннями, які були не розглянуті радою і повинні були вирішитись шляхом мирних переговорів.
—12 листопада того ж року була прийнята резолюція під №884, яка підтверджує попередні рішення і засуджує порушення встановленого сторонами припинення вогню. Також вона засуджує окупацію Зангеланського району і міста Горадіза. Дана резолюція закликала окупаційні сили Вірменії вийти із Зангеланського району, міста Горадіза та інших окупованих нещодавно районів Азербайджану.
У жодній із прийнятих Радою Безпеки резолюцій не говориться про виведення військ із Карабаху. Рішення були сформульовані продумано, з упором на азербайджанські землі за межами Карабахського регіону, натякаючи на те, що цей регіон не є азербайджанським. Це означає, що у випадку відновлення переговорів і підписання домовленостей цей регіон, зокрема — Карабахський регіон, залишиться під контролем вірмен в обмін на їх ухід з азербайджанських земель.
Туреччина закликає до виконання цих рішень, які не вимагають виходу вірменських військ із Карабахського регіону, подібно тому, як вона закликає до виконання резолюцій Ради Безпеки по Сирії, які не стосуються правлячого режиму у Сирії, а навпаки, зміцнюють його і зберігають світську ідентичність його, а також подібно тому, як вона закликає до реалізації рішення про створення двох держав у Палестині, яке схвалює захоплення «ізраїльтянами» біля 80% палестинських земель. Таким чином, карабахське питання зайшло у глухий кут, а припинення вогню стала перемогою для вірмен.
Мінська група не сказала, яким буде рішення і які ведуться переговори, а лише згадала раніше прийняті рішення Ради Безпеки. Тим не мнеш, із контексту і обставин можна зрозуміти, що члени Мінської групи хочуть добитися від Азербайджану визнання окупації Вірменією п’яти провінцій Карабахського регіону, які були заселені невіруючими із числа вірменських християн після проведення повної зачистки від мусульманського населення. В обмін на це Вірменія піде із інших п’яти провінцій і окупованих земель Агдамського і Фізулінського районів.
І тоді проблема буде врегульована, як це трапилось у Палестині, де євреї і Америка, яка стоїть за ними, добились від «Організації Звільнення Палестини» і існуючих режимів в арабських і мусульманських країнах визнання окупації «ізраїльтянами» біля 80% палестинських земель. А сьогодні предметом переговорів виступає 20% земель, окупованих «ізраїльтянами» з 1967 року, точніше — отриманих ними із з рук зрадницьких правителів,які погодились з припиненням вогню і прийняттям резолюцій №242 і №243 ради Безпеки, що передбачають ухід «ізраїльтян» тільки з земель, які вони окупували (а точніше — отримали) 5 червня 1967 року.
13 — Інтерес, який проявляє Туреччина, не обіцяє нічого доброго. Кожного разу, як Туреччина під керівництвом Ердогана втручається у справу, це відбувається за рахунок народу і в інтересах Америки, як це трапилось у Сирії. Досить згадати, як Туреччина спричиняла тиск на повстанські бригади, щоб останні прийняли угоду про зниження ескалації і припинення вогню, яка не дотримувалась ані правлячим режимом у Сирії, ані тими, хто напряму підтримував його — Іраном і Росією,— поки ці бригади не були вигнані із звільнених ними земель і передані у руки режиму.
Аналогічне трапилось у Лівії, коли Туреччина здійснювала підтримку уряду Сарраджа. Але варто було силам Сарраджа просунутись у напрямку Сірта і Джуфри, як Туреччина одразу зупинила свою підтримку і почала вимагати від Сарраджа встановити міцне припинення вогню і розпочати переговори з другою стороною — Хафтаром, — яку Туреччина вважає незаконною. Не виключено, що підтримка Туреччини полягає у спричинені тиску на Азербайджан з метою пом’якшення його позиції.
Саме на це вказують заяви турецьких офіційних осіб, оскільки застій у переговорах під керівництвом Мінської групи, особливо Америки, не буде подоланий до тих пір, поки Азербайджан не піде на поступки щодо питання Карабаху і не перестане обіцяти силою звільнити Карабах від окупантів. Адже Америка, Росія і Франція вважають Карабах територією Вірменії, як це простежується у тоні їх заяв у прозахідних засобах масової інформації, які завжди підтримують вірмен, а також у резолюціях Ради Безпеки, прийнятих цими трьома країнами при повному схваленні інших країн у Раді.
У Нагорному Карабаху утворилась своя республіка, ззовні незалежна від Вірменії, щоб ускладнити переговори через небажання місцевого населення зректись від свого незалежного утворення, а також, щоб Вірменія не понесла пряму відповідальність і змогла непомітно услизнути від можливих тисків на неї. Позиція Туреччини Ердогана ненадійна у цьому та інших окрім цього питаннях, оскільки він не надавав підтримки Азербайджану з самого початку війни, яка спалахнула між двома сторонами тридцять років назад, а навпаки, залишив Азербайджан без допомоги, один на один з ворогами. Тому є загроза того, що остання підтримка буде рівносильна нав’язуванню свого панування у прийнятті азербайджанцями рішення з подальшими поступками на користь вірмен.
14 — Азербайджан — ісламська земля. Більшість жителів його — мусульмани. Але, на превеликий жаль, правлячий режим є світським,який, будучи продовженням колишнього комуністичного режиму, відділяє релігію від держави і суспільства. Ця країна разом з Вірменією була завойована у період правління третього праведного халіфа Усмана ібн Аффана, нехай буде Аллах задоволений ним. Тому не варто покладати ані на Туреччину, ані на Іран надії на порятунок цієї ісламської землі і звільнення її від панування Америки чи Росії,адже вони співпрацюють один з одним. Єдиним порятунком для мусульман є встановлення Другого Праведного Халіфату за методом пророцтва, про який сповіщав Посланець Аллаха ﷺ у благородному хадісі:
إِنَّكُمْ فِي النُّبُوَّةِ مَا شَاءَ اللَّهُ أَنْ تَكُونَ، ثُمَّ يَرْفَعُهَا إِذَا شَاءَ أَنْ يَرْفَعَهَا، ثُمَّ تَكُونُ خِلافَةٌ عَلَى مِنْهَاجِ النُّبُوَّةِ، فَتَكُونُ مَا شَاءَ اللَّهُ أَنْ تَكُونَ، ثُمَّ يَرْفَعُهَا إِذَا شَاءَ أَنْ يَرْفَعَهَا، ثُمَّ تَكُونُ مُلْكًا عَاضًّا، فَيَكُونُ مَا شَاءَ اللَّهُ أَنْ يَكُونَ، ثُمَّ يَرْفَعُهَا إِذَا شَاءَ أَنْ يَرْفَعَهَا، ثُمَّ تَكُونُ جَبْرِيَّةً، فَتَكُونُ مَا شَاءَ اللَّهُ أَنْ تَكُونَ، ثُمَّ يَرْفَعُهَا إِذَا شَاءَ أَنْ يَرْفَعَهَا، ثُمَّ تَكُونُ خِلافَةٌ عَلَى مِنْهَاجِ النُّبُوَّةِ
«Воістину, початок вашої релігії — пророцтво і милість. Воно буде стільки, скільки побажає цього Аллах. Потім Всевишній і Всемогутній Аллах прибере його. Потім буде Халіфат за методом пророцтва, потім Всевишній і Всемогутній Аллах прибере. Потім буде монархія, яка буде з волі Аллаха. Потім Всевишній Аллах побажає прибрати її і прибере. Потім буде тиранія, яка буде з волі Аллаха, потім Всевишній і Всемогутній Аллах прибере її. Потім буде Халіфат за методом пророцтва » (передають Імам Ахмад і Таялусій).
18 Сафара 1442 р.х.
05.10.2020 р.
