Питання, пов’язані з усуль аль-фікхом

Відповіді на питання
Інструменти
Друкарня
  • Маленький Менше Середній Більше Великий
  • Default Helvetica Segoe Georgia Times

Від Мухаммада Айяда

Питання: Ассаляму алейкум ва рахматуллахі ва баракятуху, вельмишановний шейх. Нехай Аллах надасть Вам Свою допомогу і за допомогою Вас здійснить добро у цьому світі.

Мої питання пов’язані з наукою усуль аль-фікх.

Сподіваюсь, ці питання не стануть обтяжливими для Вас, адже ми чудово усвідомлюємо важкість тягаря, який Ви взяли на себе. Нехай Аллах надасть Вам Свою підтримку, направить Вас, дозволить Вам і нам насолодитись на власні очі тим, як буде запроваджуватись Шаріат в затишку Другого Праведного Халіфату.

Мої питання до Вас — наступні:

1) У низці досліджень я читав, що в усуль аль-фікху є різні методи: метод мутакаллімів, метод факіхів, метод універсальної індукції1 (аль-істікра аль-куллій), метод вилучення відгалужень (фуру) із основ (усуль) … У чому зміст цих методів? До якого із методів ми більш близькі, або ж ми маємо свій метод в усуль аль-фікху?

2) У книзі «Ісламська особистість», 3 том, в темі «Усуль аль-фікх» говориться: «Що стосується слова «фікх», то в арабській воно означає «розуміння», як, наприклад, в словах Всевишнього:

مَا نَفْقَهُ كَثِيرًا مِّمَّا تَقُولُ

«багато із того, що ти говориш, нам незрозуміло» (11:91).

У термінології ісламських правовідів слово «фікх» вживається для позначення знань щодо практичних, детальних шаріатських хукмів, виведених із своїх детальних доказів. Під виразом «знань щодо практичних, детальних шаріатських хукмів» мається на увазі не проста обізнаність, але й володіння навичками розбору даних хукмів. Інакше кажучи, вчений повинен володіти глибоким пізнанням, яке дозволяє йому набути здатність розбору детальних шаріатських хукмів. Володаря подібних навичок можна вважати факіхом, при цьому він може не знати усіх хукмів Шаріату. Проте факіху необхідно володіти знанням цілої низки детальних шаріатських хукмів через вивчення і істідляль (наведення доводів)» (кінець цитати).

Чи має термін «володіння навичками» основу в арабській мові чи у Шаріаті? Чи це термін, встановлений вченими науки усуль аль-фікх? Володіння навичками відноситься до вродженої властивості, чи воно набувається? Або ж це вроджені навички, які можна розвинути шляхом глибокого вивчення і довгої практики? Або це щось інше?

3) У цій книзі згадується правило:

مَا لَا يَتِمُّ الْوَاجِبُ إِلَّا بِهِ فَهُوَ وَاجِبٌ

«Те, без чого не здійснюється ваджиб, само є ваджибом». Потім у темі «Універсальні правила» (аль-каваіду аль-куллія) говориться, що універсальні правила не є шаріатськими доказами, а є шаріатськими хукмами, виведеними із детальних доказів. В результаті у мене як і раніше є неясність: ці два правила відносяться до усуль аль-фікху чи фікху?

Під правилами я маю на увазі:

مَا لَا يَتِمُّ الْوَاجِبُ إِلَّا بِهِ فَهُوَ وَاجِبٌ

«Те, без чого не здійснюється ваджиб, само є ваджибом»,

اَلْوَسِيلَةُ إِلَى الْحَرَامِ حَرَامٌ

«Засіб, який веде до хараму, сам стає харамом».

Нехай Аллах благословить Вас, воздасть Вам та іншим мусульманам благом.

Відповідь:

Ва алейкум ассалям ва рахматуллахі ва баракятуху.

Ваше послання містить в собі три різних питання. З дозволу Аллаха, ми стисло спробуємо відповісти на кожне із них.

1) Відомо, що Імам Шафії є засновником науки усуль аль-фікх і першим, хто класифікував дану науку, а лише потім з’явились вже інші класифікації. Вчені науки усуль аль-фікх у своїх класифікаціях слідували різним методам. Наведемо деякі із них:

— Деякі вчені при проведенні досліджень і розробці правил (каваід) взяли у розрахунок інтелектуальну сторону, не звертаючи уваги на відгалуження (фуру) фікху того мазхабу, якому вони слідували. Вони почали керуватись правилами (каваід) і нормами (давабіт), які, на їх думку, будуть правильними на основі доказів, що вказують на них. Тому їх книги повні наведенням доводів і дискусій відносно досліджень усуль аль-фікху, при цьому в них присутня скудна кількість відгалужень (фуру) фікху. Подібний спосіб був названий «методом Шафії», чи, по-іншому, «методом мутакаллімів».

Даний метод рясніє способом під назвою «аль-фанкаля»2, і, як ми вже сказали, відгалуження (фуру) фікху у ньому присутнє у малій кількості. В методі аль-фанкаля широко використовувались різні формулювання, ось одне із них: «Якщо ти скажеш … ми скажемо …». Даний метод є більш близьким до істини у визначенні норм (давабіт), правил (каваід) і основ (усуль), які розглядаються у якості фундаменту, і тільки потім ідуть відгалуження (фуру). Основи (усуль) превалюють над відгалуженнями (фуру), вони є опорою фікху і істінбату (виведення хукмів Шаріату). Метод мутакаллімів дистанціював людей від фанатичної прихильності до відгалужень фікху чи рішень мазхабу.

До книг, які були написані на основі методу мутакаллімів, відносяться наступні:

— «Ар-Рісаля», автор — Імам Шафії. Дана книга є першою працею по цьому методу, потім по її прикладу були написані інші праці.

— «Аль-Бурхан», автор — шафіїтський вчений Абу-ль-Маалі аль-Джувайні, помер у 478 р.х.

— «Аль-Мустасфа», автор — шафіїтський вчений Абу Хамид аль-Газали, помер у 505 р.х.

— «Аль-Іхкам фі усуль аль-ахкам», автор — шафіїтський вчений Сайфад-Дін аль-Аміді, помер у 631 р.х.

2) Метод факіхів, чи, по-іншому, метод ханафітів:

Ханафітські вчені під час досліджень і розробки правил взяли у розрахунок відгалуження фікху свого мазхабу, якому вони слідували. Вони виводили правила і норми не шляхом дослідження доказів, які вказують на них, а шляхом вивчення відгалужень свого мазхабу. Інакше кажучи, вони розробили правила згідно з відгалуженнями мазхабу. Даний метод був названий «методом ханафітів», або, по-іншому, «методом факіхів».

Цей метод схильний впливу відгалужень мазхабу, і він скерований для служіння мазхабу і на підтвердження здравості ханафітського іджтіхаду у відгалуженнях фікху. Даний метод характеризується вилученням правил усуль аль-фікху із відгалужень і хукмів, які були виведені імамами ханафітського мазхабу. Вони вважають, що враховують ці правила у своєму іджтіхаді і істінбаті. Причиною, по якій ханафітські вчені вдались до цього методу, стала відсутність книг по усуль аль-фікху, написаних їх імамами, на відміну від шафіїтських вчених, які мали доступ до книги «Ар-Рісаля». Тому ханафітські вчені шукали правила усуль аль-фікху у відгалуженнях фікху, вважаючи, що вони (відгалуження) ґрунтуються на правильному фундаменті.

До праць даного методу відносяться:

— «Аль-Усуль», автор — Абу аль-Хасан аль-Кархі, помер у 340 р.х.

— «Аль-Фусуль фі аль-усуль», автор — Абу Бакр аль-Джассас, помер у 370 р.х.

— «Аль-Усуль», автор — Мухаммад ібн Ахмад ас-Сарахсі, помер у 490 р.х.

3) Метод, який поєднує в собі методи мутакаллімів і ханафітів:

У VII сторіччі по хіджрі з’явився третій метод, який об’єднав два існуючих: метод мутакаллімів і метод ханафітів. В даному методі згадуються правила усуль аль-фікху і наводяться докази на них, також в ньому порівнюються один з одним висловлювання мутакаллімів і ханафітів, при цьому не просто порівнюються, а проводяться дискусії і віддається перевагу комусь із них, потім згадуються деякі відгалуження, які виникли в ході порівняння.

До праць даного методу відносяться:

— «Джам аль-джавамі», автор — Таджуддін ас-Субкі, помер у 771 р.х.

— «Ат-Тахрір», автор — ханафітський вчений Камаль ібн аль-Хумам, помер у 861 р.х.

4) Метод вилучення відгалужень (фуру) із основ (усуль):

Даний метод згадує правила усуль аль-фікху і думки вчених про них, при цьому не вдаючись у докази того чи іншого мазхабу. Далі із правил вилучаються відгалуження або на основі того чи іншого мазхабу, або шляхом порівняння між двома мазхабами. Наприклад, між ханафітським і шафіїтським, чи шафіїтським, малікітським і ханбалітським і т.д.

До праць даного методу відносяться:

— «Тахріджу аль-фуруаля аль-усуль», автор — Шіхаб ад-Дін Махмуд ібн Ахмад аз-Занджані, помер у 656 р.х. В даній праці згадуються правила усуль аль-фікху, потім слідує застосування цих правил у фікху ханафітського і шафіїтського мазхабів.

— «Ат-Тамхід фі тахріджі аль-фуруаля аль-усуль», автор — шафіїтський вчений Джамаль ад-Дін аль-Існаві, помер у 772 р.х. Дана книга вважається однією із найважливіших книг по цьому методу, оскілки в ній зібрані правила усуль аль-фікху, але вона обмежується лише шафіїтським мазхабом.

5) Метод формування правил усуль аль-фікху на основі цілей Шаріату (макасід аш-шаріа):

Даним методом керувався імам аш-Шатібі, помер у 790 р.х. Цей метод наводиться у його відомій книзі «Аль-Мувафакат». В ній аш-Шатібі пішов по новому безпрецедентному шляху: окрім згадування правил усуль аль-фікху у певних розділах, він також згадав цілі Шаріату. Згадані ним цілі Шаріату включили в себе збереження необхідних (ад-даруріят), нагальних (аль-хаджіят) і прикрашаючи життя (ат-тахсініят) цілей.

Таким чином ми бачимо, що імам аш-Шатібі в книзі «Аль-Мувафакат» дотримувався іншого підходу, який у більшій мірі опирався на універсальну індукцію (аль-істікра аль-куллій). У вступному слові книги «Аль-Мувафакат» аш-Шатібі пише: «Коли приховані таємниці почали відкриватись і Милосердний Аллах дарував успіх і керівництво,я почав збирати дивні значення, мовні вирази, які рідко зустрічаються, деталі і речення, наводячи не стисло викладені, а явні шавахіди (дані, які слугують доказом) із джерел правил. При цьому я опирався на універсальну індукцію (аль-істікра аль-куллій)».

Під універсальною індукцією (аль-істікра аль-куллій) мається на увазі слідування шаріатським хукмам в одному питанні в процесі дослідження, щоб потім вивести універсальний хукм (аль-хукму аль-куллій), який можна буде застосувати до неуніверсальних частин (джузьіят).

Таким є викладення значень термінів, які Ви згадали у своєму питанні відносно методів класифікації книг по усуль аль-фікху.

Що стосується книги Хізб ут-Тахрір по усуль аль-фікху («Ісламська особистість», 3 том), то в ній основна увага приділяється законодавчій стороні у дослідженнях усуль аль-фікху, а саме:

а) У книзі приділяється увага темам, які пов’язані з законодавчою стороною, і немає місця теоретичному підходу. У книзі немає тем, які не є фундаментальними для вивчення усуль аль-фікху і істідляля (наведення доводів). Наприклад, в ній відсутні такі теми, як «Дякувати Тому, Хто дарує блага, є ваджибом, виходячи із Шаріату чи розуму?». Що стосується розгляду у книзі питань, не зв’язаних з усуль аль-фікхом з точки зору істідляля (наведення доводів), то тут була приділена увага їх законодавчому значенню, оскільки вони висвітлюють реальність речей і полегшують винесення хукму про них (речах). Наприклад, тема «красивого і потворного (хусн і кубх)» була розглянута у розділі «Аль-Хакім» (Законодавець), оскільки винесення хукму — це позиція людини про вчинки, на яку впливає погляд людини про речі (об’єкти, відносин, явища), тобто красиві вони чи потворні? Саме тому були зачеплені подібні теми.

б) У книзі немає логічного вивчення питань, немає даремних відгалужень, але є вивчення з законодавчої сторони, є наведення законодавчих доводів.

в) В книзі наводяться зрозумілі, законодавчі, мовні і раціональні доводи, немає місця дискусіям. Книга написана таким чином, щоб полегшити розуміння і підвести до досліджуваної проблеми з законодавчої сторони, тим самим формуючи належне розуміння.

г) У книзі відгалуження фікху згадуються з належної сторони, тобто під таким кутом, щоб внести ясність у досліджувані питання і пояснити їх законодавчу реальність. Це відрізняється від тих книг, в яких мало згадуються відгалуження фікху під належним кутом. Проте це не означає, що книга покращує метод вилучення основ (усуль) із відгалужень (фуру), як це має місце у методі ханафітів. Причина цього полягає у тому, що першочерговою задачею у дослідженнях науки усуль аль-фікх є виведення правил (каваід) і норм (давабіт), а не згадування відгалужень фікху. Книга Хізба по усуль аль-фікху є неупередженою у цьому аспекті.

Незважаючи на усі перераховані раніше книги, книга «Ісламська особистість», 3 том, є однією із кращих по усуль аль-фікху. Оскільки той, кому вдасться зрозуміти і вивчити її належним чином, з дозволу Аллаха, зможе вийти через найширші двері іджтіхаду.

Відповідь на друге питання:

Що стосується слова «аль-маляка» (володіння навичками), згаданого у книзі «Ісламська особистість», 3 том, в темі «Усуль аль-фікх» говориться: «Що стосується слова «фікх», то в арабській мові воно означає «розуміння», як наприклад, в словах Всевишнього:

مَا نَفْقَهُ كَثِيرًا مِّمَّا تَقُولُ

«Багато із того, що ти нам говориш, нам незрозуміле» (11:91).

У термінології ісламських правовідів слово «фікх» вживається для позначення знань щодо практичних,детальних шаріатських хукмів, виведених із своїх детальних доказів. Під виразом «знань щодо практичних, детальних шаріатських хукмів» мається на увазі не проста обізнаність, а володіння навичками розбору даних хукмів. Інакше кажучи, вчений повинен володіти глибоким пізнанням, яке дозволяє йому набути здатність розбору детальних шаріатських хукмів. Володаря подібними навичками можна вважати факіхом, при цьому він може не знати усіх хукмів Шаріату. Проте факіху необхідно володіти знанням цілої низки детальних шаріатських хукмів через вивчення і істідляль (наведення доводів). Отож, знання одного чи двох хукмів, чи знання того, що якийсь доказ є худджею (доводом), не називається фікхом» (кінець цитати).

В «Аль-Камус аль-Мухіт» говориться: «مَلَكَهُ», «يَمْلِكُه», «مِلْكاً», «مَلَكَةً», «مَمْلُكَةً». Значення даних слів буде наступним: містити в собі і бути здатним управляти цим».

В «Аль-Муджам аль-Васит» говориться: «Аль-Маляка — стала якість у душі чи особлива розумова підготовка для вмілого виконання певних задач, наприклад, навички рахування, навички лінгвістики».

У книзі «Ат-Тааріфат» говориться: «Аль-Маляка — стала якість у душі, яка досягається, коли душа переходить у певний стан через ту чи іншу дію. Подібний стан називають «душевний образ», «стан». Цей стан проходить досить швидко, але якщо він буде повторюватись із разу у раз, то прийде мить, коли він закріпиться, а отож, його зникнення вже буде повільніше. Саме це називається «аль-маляка», якщо ж порівнювати по аналогії з вчинком, то мова піде про звичку і нрав».

Отож, слово «аль-маляка» означає: містити в собі і бути здатним управляти цим, а також має термінологічне значення, яке згадано вище. Термін «аль-маляка» використовується не тільки у науці усуль аль-фікх, алей й в інших науках. В книзі «Ісламська особистість», 3 том, згадано саме це термінологічне значення.

У книзі говориться, що слово «фікх» використовується для позначення знань щодо практичних, шаріатських хукмів, виведених із своїх детальних доказів. Далі роз’яснюється, про які знання іде мова, оскільки знати лише низку шаріатських хукмів не досить, що бути факіхом. Знаючи лише деякі шаріатські хукми, чоловік продовжує залишатись мукаллідом, адже немає такого, що мукаллід не може бути обізнаним про частину шаріатських хукмів. Також вченому немає необхідності у знанні усіх шаріатських хукмів, щоб вважатись факіхом, оскільки подібного статусу жодна людина не може досягти.

Але при цьому факіх повинен володіти знанням цілої низки детальних шаріатських хукмів, знати їх докази і те, як відбувається істідляль (наведення доводів). І у той же час у чоловіка повинна бути присутньою здатність (як наслідок глибокого вивченні фікху) для набуття знань про хукми, яких він не знав раніше. У цьому і полягає аль-маляка. Інакше кажучи, чоловік повинен досягти ступеня знань, які дозволяють йому стати тим, хто володіє навичками. Навичками, як допоможуть чоловіку відкриті двері фікху. Володіння такими навичками стає усталеною якістю душі чоловіка.

Під «аль-маляка» у фікху не мається на увазі вроджена схильність, а маються на увазі навички, набуті через поглиблене вивчення і практику. При цьому не заперечується, що вроджена схильність сприяє у набутті і розвитку навичок фікху. Але сама схильність не вважається навичкою, про що говориться у книзі «Ісламська особистість», 3 том.

Відповідь на третє питання:

1) Універсальне шаріатське правило (аль-каіду аль-куллій) — це правило, яке пов’язує той чи інший хукм з універсальним положенням (аль-амру аль-куллій). Далі це універсальне положення застосовується до інших неуніверсальних частин (аль-джузъіят). Наприклад, хукм ваджибу у правилі:

مَا لَا يَتِمُّ الْوَاجِبُ إِلَّا بِهِ فَهُوَ وَاجِبٌ

«Те, без чого не здійснюється ваджиб, само є ваджибом», — пов’язаний з універсальними положенням, тобто з «То, без чого не здійснюється ваджиб».

Або хукм хараму у правилі:

اَلْوَسِيلَةُ إِلَى الْحَرَامِ حَرَامٌ

«Засіб, який веде до хараму, сам стає харамом», — пов’язаний з універсальним положенням «засіб, який веде до хараму».

Ці два універсальних положення вже застосовуються до інших неуніверсальних частин (джузьіят) у фікху.

2) Універсальні правила — це шаріатські хукми з точки зору істінбату (виведення хукмів Шаріату). Ці правила виводяться із шаріатського тексту так само, як це відбувається з будь-яким іншим хукмом, і тут не важливо, чи виведений хукм із одного доказу чи із декількох. Проте, доказ, із якого виводиться універсальне правило, включає в себе значення, схоже на іллят (بِمَثَابَةِ الْعِلَّةِ). Таке положення речей дозволяє охопити різноманітні неуніверсальні частини (джузьіят). Наприклад, два правила:

اَلْوَسِيلَةُ إِلَى الْحَرَامِ حَرَامٌ

«Засіб, який веде до хараму, сам стає харамом»,

مَا لَا يَتِمُّ الْوَاجِبُ إِلَّا بِهِ فَهُوَ وَاجِبٌ

«То, без чого не здійснюється ваджиб, теж є ваджибом», —

є універсальними. Якщо поглянути на їх докази, то стане очевидним, що вони вказують на зв’язок між хукмом в тексті і іншою річчю, пов’язаної з ним. Саме про такий зв’язок ми говоримо: «в значенні ілляту», «включає іллят». Це, у першу чергу, дозволяє застосувати універсальний хукм до усіх неуніверсальних частин (джузьіят). Наприклад, Всевишній сказав:

وَلَا تَسُبُّوا الَّذِينَ يَدْعُونَ مِن دُونِ اللَّهِ فَيَسُبُّوا اللَّهَ عَدْوًا بِغَيْرِ عِلْمٍ

«Не ображайте тих, до кого вони взивають окрім Аллаха, а не то вони почнуть ображати Аллаха із ворожості і по невігластву» (6:108).

В аяті перед дієсловом «يَسُبُّوا» (вони почнуть ображати) присутня частка «فَ», яка вказує на те, що ваше ображання їх ідолів приводить до ображання Аллаха з їх боку. Із цього слідує, що ображання їх ідолів у такому випадку — харам. Даний зв’язок приходить ніби у значенні ілляту. Заборона «лаяти богів невірних» є доказом хукму, але, окрім цього, аят також вказує на іншу річ, пов’язану з хукмом. Тому із слів «не то вони почнуть ображати Аллаха» було виведено універсальне правило:

اَلْوَسِيلَةُ إِلَى الْحَرَامِ حَرَامٌ

«Засіб, який веде до хараму, сам стає харамом».

Інший приклад — Всевишній сказав:

فَاغْسِلُوا وُجُوهَكُمْ وَأَيْدِيَكُمْ إِلَى الْمَرَافِقِ

«Коли ви встаєте на намаз, то умийте ваші обличчя і ваші руки до ліктів …» (5:6),

ثُمَّ أَتِمُّوا الصِّيَامَ إِلَى اللَّيْلِ

«… а потім постіться до ночі» (2:187).

У цих двох аятах згадується прийменник «إِلَى». У першому аяті прийменник вказує на те, що поки не буде вимита навіть мала частина ліктя, омовіння руки не буде завершеним. А отож, поставлена гайя (мета) не буде досягнута. У другому аяті прийменник «إِلَى» вказує на те, що якщо не наступить хоча б мала частина ночі, будь то навіть одна хвилина ночі, пост також не буде завершеним. Таким чином, омити руки до ліктів, не залишаючи навіть малої частини, дочекатись приходу ночі, навіть якщо мова йде про одну хвилину, є ваджибом, бо на це вказують обидва аяти.

Причина цього полягає у тому, що повне виконання того, що поставлено в обов’язок (омити руки до ліктів, поститись до приходу ночі) можливе лише з досягненням поставленої мети. Отож, поставлена мета (омити руки до ліктів, поститись до приходу ночі) вимагає виконання того, що приводить до ваджібу, тому досягнення поставленої цілі діє як іллят. Причина цього полягає у тому, що згадані два аяти вказали як на хукм, так і на річ, яка доповнює його. Із цих двох аятів і було виведено правило:

مَا لَا يَتِمُّ الْوَاجِبُ إِلَّا بِهِ فَهُوَ وَاجِبٌ

«Те, без чого не здійснюється ваджиб, теж є ваджибом».

3) Як Ви можете спостерігати, виведення універсальних правил пов’язано з тим, що приходить в значенні ілляту, а отож, використання цих правил подібно використанню доказів. Повторюсь, через те, що універсальні правила були виведені на основі речі, яка прийшла в значенні ілляту, це дозволяє використовувати правила на рівні доказів. Тому згадані нами два правила та до них подібні є шаріатськими хукмами. Проте ці хукми не відносяться до категорії «детальні шаріатські хукми», вони є лише правилами, які використовуються в істідлялі (в наведенні доводів) відносно шаріатських хукмів. Причина цього полягає у тому, що метод вилучення правил пов’язаний з річчю, яка приходить в значенні ілляту.

Таким чином, використання правила у якості доводу на той чи інший хукм подібно використанню у якості доводу шаріатського доказу, оскільки правило охоплює те, що прийшло у значені ілляту. І у той же час подібний істідляль відрізняється від істідляля (процесу наведення доводу),пов’язаного з шаріатським хукмом. Істідляль, пов’язаний з нашими правилами, не схожий на спосіб наведення доказу, як це зазвичай буває з шаріатськими законами, а більше схожий з реалізацією й самого закону, коли ми більше спостерігаємо процес схожий з відповідністю закону тій реальності, щодо якої було винесено шаріатське рішення.

4) Беручи до уваги метод виведення, стає зрозумілим, що універсальні правила більше відносяться до досліджень усуль аль-фікху, аніж до досліджень фікху. Саме тому ці правила згадуються у питаннях усуль аль-фікху і розглядаються у книзі «Ісламська особистість», 3 том, але в окремій темі під назвою «Універсальні правила». У книзі згадуються лише деякі універсальні правила з їх роз’ясненням і уточненням.

 

16 Зуль-хіджа 1438 р.х.
08.08.2017 р.

1. Спосіб міркування від поодиноких фактів, положень до загальних висновків. Далі автор згадає значення універсальної індукції, але зміст буде такий же самий (прим. пер.).

2. Аль-Фанкаля — спосіб утворення, який отримав відомість серед ісламських вчених зібрань, заснований в основному на постановці самої проблематики шляхом озвучування питання, а потім — надаванні відповіді на нього. Для цього використовується декілька формулювань, найбільш відомими із яких є: «Якщо ти скажеш …, то відповіддю буде …»; «Якщо було сказано …, то я скажу …»; «Якщо хтось скаже так-то і так-то, то скажуть …». Інакше кажучи це — метод «питання — відповідь»(прим. пер.).