12 лютого учасники чотиристоронньої контактної групи підписали «Комплекс заходів із виконання Мінських домовленостей», а також прийняли спільну декларацію «нормандської четвірки».
Сьогодні багато хто задається питанням:
Чи стане підписання нових Мінських домовленостей початком урегулювання розбіжностей між Росією (з одного боку) і Європою та Америкою (з іншого) у відношенні української кризи і початком деескалації конфлікту на сході України?
Для відповіді на дане питання необхідно звернути увагу на наступні аспекти:
Позиція держав та заяви їх лідерів одразу після підписання даної домовленості.
Голова Європейської ради Дональд Туск заявив наступне: «Ми готові до будь-якого розвитку ситуації. У центрі уваги нашої дискусії було те, як підтримати виконання домовленості.
Якщо вона не виконуватиметься, ми без коливань вживемо нові необхідні заходи».
Канцлер Німеччини Ангела Меркель за результатами досягнення домовленостей у Мінську усе одно висловлює сумніви відносно реального виконання домовленості та декларації.
Що стосується позиції США, то вони, позитивно оцінивши підписання нових Мінських домовленостей, не виключають можливості застосування нових санкцій проти Росії та прийняття рішення про поставки озброєння в Україну у випадку їх недотримання.
Що стосується позиції української влади, то президент України відзначив персональну відповідальність лідерів «нормандської четвірки» за виконання домовленостей.
Також Порошенко пригрозив ввести військове положення на території всієї країни, якщо перемир’я у результаті даної домовленості дійсно не встановиться.
Позиція РФ, у свою чергу, носить двоїстий характер.
З одного боку, Росія хоче зняти з себе відповідальність у випадку зриву Мінських домовленостей. Так, прес-секретар президента РФ Дмітрій Пєсков заявив, що Росія є гарантом урегулювання конфлікту в Україні, але не боком, який безпосередньо повинен припиняти конфлікт.
З іншого боку, Росія хоче закріпити укладені у Мінську домовленості за допомогою резолюції у СБ ООН, яка була подана російським боком 13 лютого. Голосування за даною резолюцією повинно пройти 15 лютого.
З вищевикладеного можна зробити висновок, що усі боки не мають ілюзій та готують заходи у випадку недотримання нових Мінських домовленостей, а також готують підґрунтя для відмови від них у випадку необхідності.
Існують два фактори, які ставлять під сумнів успіх нових Мінських домовленостей у питанні деескалації насилля на сході України.
Перший – це розпливчастість укладених домовленостей, яка дозволяє будь-якій зі сторін відмовитися від даної домовленості під приводом того, що вона не дотримується через різні та неправильні тлумачення її положень.
Це підтверджується тим, що іще до настання перемир’я, тобто одразу після підписання Мінської домовленості, боки стали мати розбіжності про подробиці її виконання в життя.
Так, президент України Петро Порошенко заявив, що соціальні виплати в окремих районах Донбасу, непідконтрольних центральній владі України, будуть відновлені після відновлення державного суверенітету, а також – після місцевих виборів, проведення яких повинно стати початком відновлення контролю над українським кордоном у зоні конфлікту з боку українських збройних сил.
Однак голова МЗС РФ С. Лавров заявив, що (у його розумінні) необхідно негайно відновити соціальні виплати, забезпечити відновлення економічного спілкування, що, у свою чергу, полегшить вирішення питання контролю над кордоном. І це – тільки один з епізодів різночитання процесу виконання домовленостей.
Другий – це питання анексії Криму.
Дестабілізація Сходу України виступає своєрідною димовою завісою для проблеми анексії Криму з боку РФ. Для Росії невигідно вирішення конфлікту на Донбасі, оскільки у такому випадку буде знову актуалізовано питання анексії нею Криму. Це чудово розуміють як у Москві, так і в Брюсселі та Вашингтоні.
Саме тому представник Держдепартаменту США у контексті посилення санкцій у випадку недотримання Мінської домовленості згадала також проблему Кримського півострову, анексованого Росією.
Окрім цього, у спільній заяві країн «Великої сімки» та президентів Європейського Союзу та Європейської комісії про готовність вжити заходи у відношенні до тих, хто порушить Мінські домовленості, лідери країн також засудили анексію Криму.
Суть того, що відбувається, полягає в тому, що кваплива анексія Криму Росією робить дану кризу патовою та нерозв’язною в осяжному майбутньому.
Європа не може погодитися з анексією Криму, а Росія, у свою чергу, не може віддати його після того, як прийняла у свій склад, оскільки такий сценарій несе загрозу існуванню сьогоднішньої російської влади.
А тому з величезною долею ймовірності можна зробити висновок, що підписана у Москві домовленість не приведе до вирішення конфлікту на Донбасі і до зменшення суперечностей між Росією, Європою та Америкою. Кожна зі сторін використовуватиме дану домовленість як інструмент тиску на свого опонента, одночасно підготовлюючи умови для відмови від даної домовленості у тому випадку, якщо опонент виявиться більш майстерним в експлуатації даного інструменту у своїх інтересах.
Фазил Амзаєв
Голова Інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір в Україні
15.02.2015
При написанні були використані матеріали з ресурсу http://ZN.ua
