Новина: як повідомляють турецькі ЗМІ від 3 серпня 2018 року, після того, як Сполучені Штати вирішили ввести санкції проти міністра юстиції Туреччини Абдулхаміта Гюля та міністра внутрішніх справ Туреччини Сулеймана Сойлу.
Між двома сторонами пройшли напружені переговори, після яких голова МЗС Туреччини Чавушоглу заявив: «Ми хотіли вирішити це питання на основі взаєморозуміння та згоди. Ми говорили, що мова погроз та санкцій не приведе до результату».
Коментар: у справжній час Туреччина переживає найбільш напружені події. Це пов’язано з протестантським священиком Брансоном, який був заарештований 9 грудня 2016 року за підозрою в участі у спробі державного перевороту та шпигунстві, а потім ув’язнений у тюрмі. 25 липня 2018 року Брансона випустили під домашній арешт при умові, що він буде знаходитись під судовим контролем. З цієї причини Туреччина, а точніше — міністр юстиції Гюль та міністр внутрішніх справ Сойлу, наразилась на санкції США. Ці символічні та фальшиві санкції, введені Америкою проти високопосадових турецьких дипломатів, стали головною темою обговорення та основною турботою політиків, партій та письменників. Так, «Партія справедливості та розвитку» (AKP) та «Партія націоналістичного руху» (MHP) зачепили цю тему у спільній заяві, а «Республіканська народна партія» (CHP) та «Хороша партія» (İYİ) об’явили про законність відповідних заходів. У заяві МЗС Туреччини говориться, що аналогічні заходи будуть прийняті проти США і що Туреччина буде реагувати на будь-які вжиті ними кроки.
Більшість турецьких аналітиків, якщо не усі, пов’язує тему брудних санкцій США проти Гюля та Сойлу з місцевими виборами, який відбудуться у листопаді, або з політичними течіями у Туреччині. Ці два аналізи засновані на розумінні того, що Туреччина діє незалежно від Америки і що тема священика Брансона використовується республіканцями у внутрішній політиці. Насправді, це процес маніпулювання розумами людей. У нинішній умовах Туреччина не у змозі проводити політику, незалежну від Америки.
Ми усі пам’ятаємо, як турецька влада через тиску з боку Німеччини звільнила журналіста Деніза Юджеля, який раніше був об’явлений терористом. З цієї причини не буде дивним, якщо через тиск, що спричиняє Америка, священик Брансон також буде звільнений, коли буде слушна нагода.
Чи є санкції США внутрішньою проблемою, чи вони пов’язані з політичними течіями у Туреччині? Обидва варіанти неможливі, оскільки такий аналіз далекий від фактів і навіює турецькому суспільству думку про те,що Туреччина проводить політику, незалежну від Америки.
У дійсності, санкції США — це усього лише засіб тиску на громадську думку, щоб у подальшому звільнити священика Брансона. Трамп зустрівся з Ердоганом на саміті НАТО у Брюсселі 11 липня. Після цієї зустрічі, 15 липня, єврейське утворення звільнило з-під варти Ебру Озкан. Незабаром після цього Брансон також був випущений із в’язниці під домашній арешт. Згідно статті «Washington Post», відбувся обмін. Газета стверджує, що між Ердоганом та Трампом була досягнута домовленість під час переговорів на саміті НАТО, і після цього єврейське утворення звільнило Ебру Озкан в обмін на звільнення Брансона.
У межах цього обміну Америка прийняла символічне рішення про санкції, які не приведуть до яких-небудь реальних наслідків. Метою цих санкцій є спричинення тиску на турецьку громадську думку, щоб у подальшому звільнити священика Брансона. Абсурдно думати, що особи, які приймали рішення відносно цих двох міністрів, не знали про несерйозності цього кроку в Америці і про те, що він не потягне ніяких наслідків.
Окрім процесу обміну чи може Туреччина відповісти на американські символічні санкції? Звичайно ж, ні, оскільки кроки, які будуть вживатись турецькою владою, не будуть виходити за межі кроків, вжитих Америкою, яка наклала символічні санкції лише з метою введення в оману громадську думку. Доказом тому служать переговори між міністром закордонних справ Туреччини Мевлютом Чавушоглу та його колегою Майком Помпео, а також переговори між прес-секретарем турецького президента Ібрагімом Калином та радником президента США по національній безпеці Джоном Болтоном. Якщо б у Туреччини була воля у прийнятті рішення щодо санкцій, вона почала б вимагати повернення Фетахуллаха Гюлена, який вже три роки звинувачується у співучасті у спробі перевороту, і вичерпала б усі військові та економічні можливості заради повернення тих, хто звинувачується у «тероризмі». Тому ми можемо сказати, що Туреччині не вистачає волі та усвідомленості, щоб протистояти Америці.
Те ж саме відноситься до Америки. Якщо б вона була серйозна у своєму рішенні ввести санкції, то заморозила б рахунки тих, у кого вони є в Америці, у першу чергу — рахунки Ердогана, який є головою держави, або заморозила б активи компаній, що мають торгові відносини з Америкою. Це вказує на те, що суперечка між двома сторонами є штучною. Це — виверт з метою ввести в оману турецьку громадську думку, щоб звільнити Брансона.
Спеціально для радіо Центрального інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір
Ерджан Текінбаш
24 Зуль-каъда 1439 р.х.
06.08.2018 р.
