Новина:
Томас Барак, посол США в Анкарі і спеціальний посланець по Сирії, нещодавно зустрівся з Ахмадом аш-Шараа, головою сирійського перехідного уряду, у Стамбулі. Після зустрічі Барак на своїй офіційній сторінці на платформі X заявив:
«Сто років назад Захід нав’язав мапи, мандати і кордони, намальовані його правителями, і закордонне правління. Угода Сайкса-Піко розділила Сирію та увесь регіон не заради миру, а заради імперських інтересів. Ця помилка примусила покоління розплачуватись за неї. Ми не повторимо її. Епоха західного втручання минула. Майбутнє за дипломатією, заснованою на регіональних рішеннях,партнерстві і взаємній повазі.
Трагедія Сирії почалась з її розділу. Відродження Сирії повинно бути засновано на гідності, єдності і інвестиціях до її народу. Це починається з визнання реальності, забезпечення підзвітності і співпраці з регіоном. З падінням режиму Асада відкрився шлях до миру, а зі скасуванням санкцій ми даємо сирійському народу можливість, нарешті, пройти по цьому шляху і заново відкрити дорогу до процвітання і безпеки» («Анадолу», 26.05.2025р.).
Коментар:
Заява такого роду від Томаса Барака, представника колоніальної Америки, сама по собі викликає сумніви у його щирості. Немає потреби прикрашати картину, Америка завжди була найлютішим ворогом Ісламу і мусульман. З часів Другої світової війни вона грає провідну роль в окупації, грабуваннях і триваючих масових вбивствах у нашому регіоні.
Більше того, минуле Барака багато розкриває про злісну роль, яку він грає в американській війні проти Ісламу. Він не тільки близький соратник і партнер по гольфу зарозумілого Дональда Трампа, але й мільярдер, який має ліванське коріння, володіє нерухомістю і вкрай прибутковими інвестиціями у Саудівській Аравії. До свого призначення послом США в Анкарі у квітні він зробив наступні заяви відносно ролі Туреччини і очікувань США від неї у контексті сирійського питання:
«Будучи другою за величиною армією у складі Північноатлантичного альянсу, Туреччина відгукнулась на заклик президента Трампа збільшити свій внесок до європейської безпеки і виконала, а місцями навіть перевершила рекомендації НАТО. Туреччина є партнером в таких галузях, як аерокосмічна промисловість, а також крупним імпортером скрапленого природного газу із США. Окрім того, країна володіє запасами стратегічно важливих корисних копалин (рідкісноземельних елементів), що робить її стратегічним партнером у нашому прагненні диверсифікувати джерела поставок і скоротити залежність від китайських ланцюжків забезпечення».
Будь-яка розсудлива людина розуміє, що критика цією людиною пресловутої угоди Сайкса-Піко, нехай і завуальована словами про мир і стабільність, на ділі представляє собою приховану спробу зберегти і зміцнити американські колоніальні інтереси. Тільки ті, хто повністю віддав свої розуми і душі Заходу, можуть повірити у брехню про те, що Сполучені Штати прагнуть принести процвітання на Близький Схід.
У той час, як Барак засуджує угоду Сайкса-Піко і західний колоніалізм — по суті, демонізуючи Європу за її одноосібне панування над «пирогом» — він тут же нав’язує директиви Туреччині і Сирії. Він говорить про дипломатію, засновану на «повазі», але при цьому відводить Туреччині військову роль, яка відповідає стратегічним цілям США, і скеровує погляд на її неосвоєні мінеральні ресурси. Він також фактично вимагає поступок від сирійського керівництва в обмін на скасування санкцій, таких як нормалізація відносин з єврейським утворенням ціною палестинської крові, депортація закордонних муджахідів і боротьба з будь-яким проектом Ісламської Держави під приводом боротьби з ІДІЛ.
Він стверджує, що трагедія Сирії почалась з розділу, але умовчує про те, що саме США розташували партію Демократичний союз (PYD) на півночі Сирії, забезпечили її десятками тисяч вантажівок і понад 14 років захищали режим Асада. Фактично нова сирійська адміністрація, яка поступово відійшла від принципів революції через лицемірну політику Туреччини, відкрито заявила, що не становить загрози для США і прагне до співпраці.
Таким чином, як це було у часи правління родини Асадів, батька і сина, Сирія знов переходить під міцний контроль Америки, і потреба у розділі вже відпала.
Правда в тому, що західне втручання до мусульманських країн ніколи не припиниться. Можливо, форма опіки зміниться під видом «військових партнерів», таких як Туреччина, але колоніальний наступ не зупиниться. Риторика американського посла — мелодійна промова, просякнута отрутою, адже, Близький Схід залишається природною платформою для ісламського заклику і володіє найбільшим потенціалом для відродження Ісламської Держави. США і Захід ніколи не залишать цей регіон напризволяще. Перш ніж зайняти пост в Анкарі і Сирії, Томас Барак заявив: «Якщо ви утвердите мою кандидатуру, я хотів би поділитись з вами принципом, який стане рушійною силою моєї місії: «Якщо батога досить, я ніколи не оголю меча, якщо досить мого язика, я не вдамся до батога. Якщо мене пов’язує з другом хоча б одна нитка, я не дозволю їй порватись: якщо він тягне, я ослаблю, якщо він ослабить, я підтягну».
Тому слід стерегтись брехливої посмішки Америки, відкинути її уявну дружбу і почати відкрите політичне протистояння їй, уповаючи на Аллаха і опираючись на підтримку Умми, слідуючи пророцькому шляху і проекту Праведного Халіфату. Це не тільки питання віри, а єдиний шлях до порятунку і перемоги Умми.
إِنَّ الْكَافِرِينَ كَانُواْ لَكُمْ عَدُوّاً مُّبِيناً
«Воістину, невіруючі є вашими явними ворогами» (4:101).
